26-річний керівник артилерійського підрозділу Роман Жучок поділився: "Моя перша битва відбулася з вертольотом".

Військовий зауважує, що тим, хто сподівався на швидке встановлення миру, пора зняти рожеві окуляри. І не забувати, хто насправді став ініціатором конфлікту.

Підрозділи 141 окремої механізованої бригади в даний час контролюють кордони Донеччини та забезпечують оборону Дніпропетровської області. В термінах військових це відомо як Новопавлівський напрямок. Ситуація в цій зоні фронту є напруженою. Наші солдати стикаються з добре підготовленим російським підрозділом безпілотних літальних апаратів "Рубікон".

Про нього й не тільки говоритимемо з командиром самохідного артилерійського дивізіону 141 окремої механізованої бригади Романом Жучком (позивний "Ковбой").

Ми зустрілися з ним у грудні 2022 року. На той момент він був старшим лейтенантом і очолював батарею. Відтоді минуло майже три роки. Тепер Роман займає посаду майора і керує дивізіоном.

Таким чином, і тоді, і тепер, щоб відвідати артилеристів, довелося скористатися вантажівкою. Дощова погода значно погіршила стан доріг на фронті. Ми не змогли дістатися до позицій, де перебував розрахунок гармати. Туман розвіявся, а дощ, згідно з прогнозом, мав початися лише ввечері. Наші шанси стати мішенню для ворожого FPV були досить високими. Тому вирішили направитися на КСП.

Досі він залишався наймолодшим командиром дивізіону в оперативному командуванні.

Протягом трьох років Роман практично не зазнав змін у своєму зовнішньому вигляді.

- Трошки поважчав, - жартує він. - У 2022 році я був більш запальним і азартним. Три роки війни зменшили цей запал. Сподіваюся, що не втратив людяність. До деяких речей почав ставитися легше. Маю надію, що став мудрішим і більше читаю.

На його уявному "офісі" розташована поличка, на якій лежить ковбойський капелюх — його символ удачі. Стіни прикрашені яскравими сучасними хоругвами, які, за його словами, надихають на творчість.

Роману 26 років. Він закінчив Академію сухопутних військ і з того часу активно бере участь в Операції об'єднаних сил, розпочавши службу у 2020 році. На передовій він з'явився з початком повномасштабної агресії.

- Ви є наймолодшим командиром у складі оперативного командування? – запитую.

- Донедавна був наймолодшим командиром дивізіону в оперативному командуванні. Зараз вже ні. Є в ОК командир - мій одноліток, але на кілька місяців молодший. Толковий хлопчина.... Я командиром дивізіону став у 25 років. Тоді був наймолодшим, - говорить.

Роман зізнається, що тоді посада стала для нього справжнім викликом. Він хотів для себе зрозуміти, чи вийде у нього. Говорить, що підрозділ, в якому він служив на той момент, його відмовляв від посади.

- Чому так? - питаю для ясності.

- Розумієте, якби я прийшов до вже сформованого підрозділу, то це одна історія. А тут все доводилось робити з нуля. Було непросто. Прийняти дивізіон на початку створення і зараз - це небо і земля. Мені було цікаво, насамперед, чи справлюсь. Я налаштований в армії і ЗСУ щось змінити. Щоби щось змінити, треба бути кимось, і тому я хочу розвиватись і далі йти, - говорить.

ПЕРШЕ ЗІТКНЕННЯ З ОПОНЕНТОМ ТА НАЙКРИМСЬКІ МОМЕНТИ ВІЙСЬКОВИХ ДІЙ

Роман зазначає, що під час повномасштабного конфлікту здобув значний досвід. Він пройшов через численні складні бої та військові операції.

- Боже, я залишився в безпеці, і війна не завдала серйозних ушкоджень моєму здоров'ю. Я живий і в порядку. Є деякі травми, але не хочу про це детальніше говорити, - зазначає мій співрозмовник.

Коли ми тільки познайомилися, найважчими Роман називав бої на Київщині.

Моя перша дуель у цій війні відбулася з вертольотом: я вів вогонь з РПГ по ворожому Ка-52. Гранатомет був єдиною серйозною зброєю, яку я мав у той момент. Противник не міг зрозуміти, з чого я стріляю, можливо, вважав, що в мене "Стінгер". Я не був впевнений, чи зможу його збити. Вертоліт знаходився дуже близько, приблизно за 30 метрів. Я навіть бачив голову пілота. Це сталося неподалік населеного пункту Кодра на Київщині, - ділиться спогадами Роман.

Тоді ворожий літак вирушив на пошуки пілота, якому вдалось катапультуватися зі знищеного нашими бійцями вертольота. Окрім штурмового КА-52, летіло ще два десантних гвинтокрили.

Основним завданням було запобігти посадці десантних вертольотів і висадці військ, оскільки це могло призвести до катастрофи. Нас би знищили. Я усвідомлював, що якщо не вжию жодних заходів, все буде втрачене, - зазначає він.

- Якщо ви зараз спілкуєтеся зі мною, значить, все вдалося?

- Він втік. Мені вдалося відлякати три вертольоти за допомогою РПГ. Якби я потрапив у них, можливо, зміг би їх збити, - сміється він. - Він почав тікати, кидаючи теплові пастки.

- Хіба не було жахливо?

Перехід дороги на червоне світло викликав страх, але тоді це не лякало. У той час не усвідомлював усієї серйозності ситуації. Можливо, це була якась форма відваги. Зараз, якби я побачив ворожий вертоліт, то вже точно не наважився б так вчинити, - ділиться своїми думками.

Після цього бою підрозділ Романа був задіяний у так званій Роботинській спецоперації (2023 рік), більш відомій як контрнаступ.

- Він прямував через територію, де розташовані мої вогневі точки, і це було справді дуже складно. Контрнаступ Роботинського виявився важчим за всі найскладніші етапи цієї війни і надовго залишиться у пам'яті, - зазначає він.

Чому так? - Будь ласка, роз'ясніть.

Передусім, варто відзначити інтенсивність виконуваної роботи та небезпеку, що супроводжує її. Справді, ситуація була надзвичайно складною, адже вимагала великої концентрації зусиль і ресурсів з обох сторін. Бої були надзвичайно запеклими. Ми працювали на межі фізичного і емоційного виснаження. Не можу виділити конкретний бій, який би був найскладнішим, адже найважчими є ті, де втрачаються люди, де є поранені та загиблі. Хоча таких випадків не багато, вони все ж мали місце. Усі своїх загиблих я особисто забираав з поля бою. Міг би цього не робити, але в той же час не міг залишити їх там, - ділиться спогадами.

ЗНАТИ СИЛУ ПРОТИВНИКА

Прошу Романа висловити свою думку щодо обстановки на Новопавлівському напрямку. Він фактично використовує терміни, подібні до звітів Генштабу: ситуація складна, але під контролем.

- Противник намагається штурмовими групами просочуватися в наші бойові порядки, накопичуватися і проводити локальні штурмові дії. Напрямок доволі непростий. Проте бригада цілком справляється. Не без труда, але справляється. Просування в смузі нашої бригади противник не має. Ми доклали багато роботи до цього. Тримаємо крайні кордони Донецької області, щоб противник не переходив на Дніпропетровщину, - відповідає на питання "Ковбой".

На цій конкретній ділянці фронту діє ворожий спеціальний підрозділ безпілотних літальних апаратів "Рубікон", який російські військові вважають "елітним". Як розповів Роман, вперше з цим підрозділом вони зіштовхнулися на полі бою в травні 2025 року.

Які особливості вирізняють "Рубікон"?

Він здатний завдавати вогневого ураження на значній відстані від зони бойових дій, фактично створюючи загрози навіть у тилах. Це ускладнює логістичні процеси, зокрема постачання боєприпасів, ротацію військових на позиціях, облаштування та озброєння. Поява "Рубікону" суттєво ускладнила ситуацію, проте ми частково навчилися адаптуватися до цих викликів. Ключовим елементом є потужні та ефективні системи радіоелектронної боротьби (РЕБ). Ми акцентуємо увагу на облаштуванні вогневих точок, використанні антидронових сіток і різних засобів захисту від дронів. Також активно залучаємо мобільно-вогневі групи, оскільки існують дрони на оптоволоконному управлінні, які не підлягають впливу РЕБ. Проте такі дрони мають обмежену маневреність, і їх можна знищити за допомогою звичайної вогнепальної зброї, - пояснює він.

Роман стверджує, що сітки для боротьби з дронами є ефективним рішенням.

Початок війни можна порівняти з певним експериментом: спочатку противник використовував ці "мангали", і багато людей сміялися, стверджуючи, що це неефективно. Але з часом стало очевидно, що будь-який засіб, здатний зупинити дрон або віддалити вибух від вогневих позицій, суттєво підвищує виживаність як особового складу, так і техніки. Головне - вміло застосовувати ці засоби, і тоді вони демонструють свою ефективність.

Раніше говорили, що противник має значну кількість артилерії та боєприпасів. А які справи з цим на сьогодні?

Артилерія ворога залишається активною, хоча тепер їй стало складніше. Наші системи володіють деякою перевагою в дальності стрільби, і ми постійно завдаємо ударів. Проте противник також не сидить без діла. З перехоплених повідомлень стало відомо, що підрозділ "Рубікон" розширив свої можливості. Зокрема, зона ураження дронів збільшилася: якщо раніше вона складала 3-5 кілометрів від лінії зіткнення, то тепер ворог може атакувати з відстаней до 20 км. Тактика використання артилерії змінюється, адже час на виконання вогневих завдань значно обмежений. Іноді застосування артилерії стає практично неможливим через активність ворожих дронів, таких як два "суперками", три "зали" та кілька FPV, які можуть літати в районі наших вогневих позицій. Це означає, що впродовж кількох годин ми не можемо відкривати вогонь, адже розуміємо, що це може призвести до серйозних наслідків. Наприклад, на нашій останній позиції за дві години зафіксували 30 FPV-дронів. Все потрібно робити максимально обережно і добре маскуватися. Якщо під час роботи підійде дрон, ситуація стане критичною: він зможе зафіксувати активність, і наша позиція буде вражена. Врятуватися можна лише за умови наявності хорошого маскування, потужного засобу радіоелектронної боротьби та антиданих засобів, - зазначає Роман.

Він зазначає, що вранці, коли ми прибули, спостерігався густий туман і дощова погода. Це створює можливість для транспортування БК на позиції. Проте, ворог також використовує цю ситуацію на свою користь.

Якщо видимість залишається на високому рівні, як під час нашої зустрічі, супротивник активно здійснюватиме розвідувальні дії.

- Зараз виїжджати в район вогневих позицій - то дурна ідея, - пояснює.

Основне завдання підрозділів полягає в тому, щоб ідентифікувати та нейтралізувати штурмові групи супротивника, а також ліквідувати і придушити їхні пункти зльоту.

Чи зазнала зміни тактика противника?

На мою думку, супротивник вміє швидко адаптувати та розвивати ефективні ідеї. Це має стати уроком для нас. Наприклад, з оптоволокном. Ми втратили лідерство, і його захопив ворог. Також супротивник активно змінює свої бойові стратегії. Якщо в їхніх планах зазначено пройти 150 метрів штурмовою групою за день, вони це зроблять. Всі ресурси та тактичні рішення спрямовані на досягнення цієї мети. Нам необхідно об'єктивно оцінювати нашого противника. Росія, з причин, які мені не зовсім зрозумілі, демонструє значну силу на міжнародній політичній арені, і дуже складно нав'язати їм які-небудь правила гри.

Час знімати рожеві окуляри.

Запитую в Романа, чи думав він у 2022 році, що фронт настільки зміниться і війна буде такою довгою.

Він відкрито визнає, що ніхто не міг уявити, наскільки затяжною може бути війна.

Хоча ситуація сьогодні виглядає досить зрозумілою, ніхто вже не будує ілюзій щодо мирних перспектив на найближчі дні. Мир не настане ані завтра, ані через день. Усі налаштовані на тривалу та методичну роботу. Багато хто вважав, що кінець конфлікту настане швидше, і умови, за яких війна могла б завершитися, були б значно вигіднішими для України. Проте за цей час країна втратила значну частину підтримки, принаймні на моральному рівні. Одна з найбільших проблем полягає в тому, що світ починає забувати, хто насправді розпочав цю війну і хто є головним агресором. Це не "війна між Путіним і Зеленським", а виключно війна Путіна. Сподіваюсь, люди не забудуть про це, - зазначає військовий.

Наскільки складно відмовлятися від позицій, які вже були закріплені?

Важко переживати втрату людей, - одразу зазначає він і продовжує: - Що стосується територій, то морально-психологічний стан значно погіршується під час відступу. Це дійсно важке випробування. Так, були обставини, коли ми змушені були відступити. У такі моменти дуже складно підтримувати бойовий дух у особового складу.

Я поцікавилася у Романа, які зміни він би внести у свої дії за час повномасштабної війни, якби отримав таку можливість. Він відповів, що, можливо, став би більш суворим та вимогливим.

Можливо, я занадто покладався на людей. Досить довго дивився на світ крізь рожеві окуляри, але цей етап вже позаду.

А що ви думаєте, чи можуть Сирський або Зеленський носити умовні рожеві окуляри?

- Думаю, немає. Вони володіють реальним станом справ. Останнє слово має бути за фронтом, і тут головне - питання довіри. Думаю, що Президент володіє реальним станом справ на фронті. За час повномасштабної війни багато з кого злетіли рожеві окуляри. Маємо швидше реагувати.

Говорячи про довіру, згадала, що зовсім недавно командир бригади вручав найкращим бійцям шеврони. Тоді Роман написав у своїх соцмережах фразу про "правильний приклад". Прошу трошки пояснити, що він мав на увазі.

Протягом своєї служби я зустрів небагато офіцерів, які б стали для мене прикладом для наслідування. Прошу вас правильно зрозуміти: я не збираюся применшувати заслуги інших. Але з приходом нашого командира бригада зазнала справжніх змін. Він володіє вмінням об'єднувати людей і надихати їх на досягнення.

Згадую, що минулого разу запитувала у "Ковбоя" про те, чи є якась фраза, якою він підбадьорює бійців. Тоді він жартома сказав: "Всєх убіть, всьо отнять".

- Так, це дійсно сталося, - відповідає з усмішкою.

А тепер які у вас думки?

- В кінці кінців, ми всі покинемо цей світ, але не в цій ітерації, - зазначає.

Роман зазначає, що девіз команди звучить як "Один за всіх", і вважає ці слова значно глибшими, ніж може здаватися на перший погляд. У воєнних умовах критично важливо мати підтримку та можливість розраховувати на товариша в нелегкі ситуації.

- А вдома часто буваєте? Минулого разу казали, що 10 місяців рідних не бачили.

Вдома не був більше року. Совість поки що не дозволяє залишити підрозділ. Так, мама і сестра чекають, але я не можу зрадити своїх.

І це свідчить про молодого командира та його бійців яскравіше, ніж девіз бригади і слова про правильний приклад.

Ольга Звонарьова из города Запорожье.

Фото: Дмитро Смольєнко / Укрінформ