Вілла львівського адвоката в Надвірній: будівля з совами та химерами і її захоплююча історія

Вілла є справжньою перлиною містечка Надвірна.

У Надвірній виставили на продаж частину "будинку з химерами". Ця кам'яниця на вулиці Міцкевича, 5 славиться своїм унікальним декором, який привертає увагу як туристів, так і місцевих жителів. Фасад двоповерхової вілли прикрашений маскаронами, совами та шишками, а історія її власника також вражає. Пропонуємо дізнатися більше про львівського адвоката Миколу Николайчука та його незвичайний дім у Надвірній.

Сецесійний будинок, який розташований у центрі прикарпатського містечка, був споруджений у 1910 році. Дослідниця краєзнавства Лариса Іроденко виявила у "Зводі пам'яток Івано-Франківської області. Надвірнянський район" детальний опис архітектурних особливостей цієї вілли.

Перед головним входом є арка, зверху якої розміщений маскарон у вигляді коронованої маски з іклами та демонічними рисами обличчя. Такі оздоби фасадів виконували функцію оберега дому. Ще одним символічним захисником між вікнами центрального фасаду є кольоровий маскарон лісового божества з короною на голові, прикрашеною кедровими гілками з шишками. Саме через ці містичні "лики" вілла отримала місцеву назву "будинку з химерами".

Демонічна маска з іклів (зображення з Wikimapia)

Маскарон лісового духа в короні (зображення з Wikimapia)

Скульптурне зображення сов також виконує функцію оберега і зустрічається в кількох місцях. Балкони та капітелі прикрашені орнаментом, що нагадує ажурне мереживо, яке відтворює стебла, гілки, листя та шишки кедра.

Гілки кедра та шишки (зображення з Wikimapia)

Ковані елементи балкона мають вигляд стилізованої комахи з розправленими крилами. Над вікном другого поверху розташований гербовий картуш, декорований орнаментами, що містить іспанський герб.

Над балконними дверима розміщений гербовий картуш (фото з Wikimapia)

Власником цього будинку був представник української інтелігенції з Надвірної, Микола Николайчук. Він здобув освіту в Коломийській гімназії, а згодом продовжив навчання у Львівському університеті, отримавши ступінь доктора права. Під час Першої світової війни Микола служив у кінноті австрійської армії, де дослужився до чину поручика. З листопада 1918 року він приєднався до Української галицької армії. У січні 1919 року керівництво УГА призначило його на посаду обозного референта для фронтових підрозділів.

Після закінчення війни Микола Николайчук почав свою діяльність в адвокатській канцелярії у Львові. З 1924 року він відкрив власну юридичну практику в Надвірній. Його активність виходила за рамки професійної діяльності: він також активно займався громадською та політичною діяльністю. Микола заснував футбольний клуб "Бескид", організував читальню та керував її хоровим колективом. Він сприяв розвитку українських організацій, таких як "Луг", "Пласт" та "Рідна школа", а також обіймав посаду голови "Просвіти". У період з 1927 по 1935 роки він очолював місцевий осередок УНДО і був обраний депутатом до Польського сейму.

Микола Николайчук входив до складу Союзу українських юристів (зображення з Биківнянського мартиролога).

За свою патріотичну активність та участь в Українській Військовій Організації Микола Николайчук став об'єктом переслідувань з боку польської влади. Однак у 1939 році, після окупації Галичини радянськими військами, він був негайно арештований НКВС. Подальші трагічні події, що розгорнулися навколо його долі, документує мартиролог Биківні. Як громадянин Польщі, Микола Николайчук опинився у списках для розстрілу представників польської еліти, що існували до війни.

"Навесні 1940 року Миколу Николайчука перевели у розпорядженні Управління НКВД УССР по Київській області. Його розстріляли, ймовірно, у квітні чи травні 1940 р. у спецкорпусі Лук'янівської тюрми. У Київському катинському списку він позначений номером 2078", - пишуть на сайті Національного історико-меморіального заповідника "Биківнянські могили", де, ймовірно, Николайчук і похований.

Його житло було вилучено, а родину на сім років виселили до Казахстану — дружину Галину, доньку Аріадну та сина Олега. У 1950 році доньку знову затримали і відправили на 10 років до таборів. Після повернення вона стала монахинею і отримала ім'я Василія. Син Олег брав участь у боротьбі УПА і загинув у сутичці з НКВС поблизу Галича.

У будинку збереглося оригінальне ковальство балкона та огорожі (фото з Wikimapia)

Віллу розподілили на кілька квартир для різних сімей. Зараз у продажу знаходиться другий поверх. Сови та маскарони все ще охороняють цю будівлю та нагадують про її перших господарів.