Внаслідок війни Україна зазнала значних втрат у сфері степових заповідників. Необхідно розробити нові природоохоронні території.
Володимир Борейко, фахівець у галузі екології.
Внаслідок агресії з боку Росії Україна втратила значну частину своїх природних багатств — степові заповідники. На жаль, такі об'єкти природоохоронної спадщини, як заповідник Асканія-Нова, а також Луганський (на Луганщині) та Український степовий (на Донеччині), Карадазький, Казантипський і Опукський у Криму, потрапили під окупацію. Таким чином, Україна фактично залишилася практично без своїх степових охоронних територій.
Степ відіграє важливу роль в історії та культурі України, будучи частиною великого українського степового простору, який має глибоке коріння в минулому, насичений боротьбою українського народу за свою свободу та незалежність. Тут розташовані численні історичні пам'ятки, такі як кургани, стародавні кладовища, Змієві вали та городища. Степ є не лише свідченням минулих подій, а й символом національної ідентичності та культурної спадщини.
Цілинний степ є невід’ємною складовою української ідентичності. Степи, а не гори чи ліси, визначають справжню суть України — це той природний ландшафт, в якому сформувався волелюбний дух нашого народу на просторах Дикого поля та запорізького лука. Саме вільні простори степу дали життя козацькому руху, Запорізькій Січі, а також таким історичним постатям, як Богдан Хмельницький і Тарас Бульба. Отже, степ відіграє ключову роль у збереженні культурної спадщини, традицій, національних символів і праві зберігати у природі якості, що тісно пов'язані з національним характером. Цей неораний степ України є важливим елементом національної природної спадщини, який формує український ландшафт та самоусвідомлення українського народу.
Варто відзначити, що території незайманої природи — цілинні степи України — мають значно більшу цінність, ніж давні замки та храми. Адже останні створені руками людини і можуть бути відновлені у разі потреби. Натомість, відродити цілинний степ, який є природним явищем, людині не під силу.
У степових просторах можна знайти величезну кількість рідкісних представників флори та фауни, які занесені до Червоної книги України. Серед понад 800 видів рослин, що мають статус рідкісних, близько 25% можна зустріти саме в степах, тоді як з понад 500 видів тварин, включених до цього списку, близько 23% мешкає в цих екосистемах.
Чарівність та велич українського степу завжди привертали увагу митців і літераторів. Про красу степових просторів писав М. Гоголь, а талановитий художник С. Васильківський втілював їх у своїх картинах. Скіфські чи половцькі баби, кургани та хвилі ковили, що колишуться на вітрі, не можуть залишити байдужими нікого з нас. Український степ неможливо уявити без сріблястих хвиль ковили, адже саме Дух Степу надає їй життя. Коли ковила цвіте, степ наповнюється енергією і рухом. Це вражаюча картина, яку неможливо не захоплюватися.
Численні палкі прихильники незайманих степів впевнені, що вже факт існування степової території є достатньою підставою для її захисту, незалежно від можливого використання. Для цих людей ділянка дикої природи має велику цінність просто через те, що вона існує. Внаслідок цього, степова територія уособлює цінність саму по собі.
Останніми роками спостерігається інтенсивне обробляння залишків степових територій, які дивом вціліли. Майже всі пологі балки підлягають оранці, а також днища балок з крутизною. Це призводить до безпосереднього знищення середовищ існування та ареалів червонокнижних тварин і рослин. Наприклад, у 2024 році в околицях села Андріївка Диканської ОТГ Полтавської області була розорана ділянка балки, де мешкають бабаки і росте шафран сітчастий (обидва види охороняються згідно з Червоною книгою України).
Динаміка розорювання степових ділянок може бути проілюстрована на прикладі площі сучасної Карлівської ОТГ Полтавської області. За останні 20 років там було розорано приблизно 300 га, що становить одну четверту степових ділянок, що були 20 років тому на цій території.
Причому відбувається також розорювання степових об'єктів, що мають історико-культурну цінність-городиш, курганів та Змієвих валів. Якщо на початок 20 століття в Україні налічувалося близько 100 тис. курганів, то зараз вже близько 50 тис. У Херсонській області відсоток розораних фермерами курганів становить 60 % -75 %, в деяких районах Дніпропетровської області - 90%. Це при тому, що приблизна наукова ціна одного кургану, на думку археологів, - 2 млрд. гривень. На Київщині в районі села Бзов Баришівського району ми нарахували 10 розораних курганів. В окремих громадах, що знаходяться у степовій зоні України, степових ділянок взагалі практично не лишилося. Наприклад, у Дівичській ОТГ (під м. Переяслав, Київська область) від степових ділянок залишилося три кургани та напіврозорана балка, що становить 0,007 % загальної площі даної ОТГ.
Тому вкрай необхідно зберегти та охоронити ті степи, що залишилися. Подібні природні території можна знайти в Полтавській, Одеській та Дніпропетровській областях.
Так, наприклад, за нашими попередніми підрахунками, у Полтавській області під степові ділянки, що збереглися по балках і схилах пагорбів, припадає приблизно 0,7% території області. Що становить близько 20 тис.тис. га степових ділянок, у тому числі понад 18 тис. га не заповіданими.
У межах Карлівської об'єднаної територіальної громади в Полтавській області степові площі займають близько 900 гектарів, що дорівнює приблизно 2,7% від загальної території громади.
У 2025 році Київський еколого-культурний центр (КЕКЦ) провів дослідження в Кіровоградській області, яке виявило, що цей регіон є справжнім природним багатством. Тут збереглися величезні ділянки степів, що залишилися в первозданному вигляді, площею від 300 до 600 гектарів. Ми мали можливість спостерігати їх у заплавах річок Сугоклія, Чорний Ташлик та інших.
Біорізноманіття цих степів просто вражає. Одних тільки занесених до Червоної книги рослин ми знайшли там 10 видів. Це астрагал шорстистоквітковий, астрагал понтійський , півники понтичні, сон чорніючий, шафран сітчастий, гвоздика бузька, горицвіт весняний, а також три види ковили- ковила волосиста, ковила Лессінга , і, нарешті, родзинка програми - найкрасивіший вид ковили в Україні, який так називають -ковила найгарніша.
У Кіровоградській області також вціліла значна кількість балок із незайманим степом, які мають величезну цінність. Наприклад, у степовій балці поблизу села Пантазіївка ми виявили червонокнижну рослину – сон чорніючий, кількість якої перевищує 1 мільйон кущів! Навесні, коли цей сонцецвіт розцвітає, вся балка перетворюється на фіолетове море квітів. Кількість червонокнижних рослин у балках Кіровоградщини значно перевищує їхню присутність у балках Київщини чи Черкащини.
Такі ділянки степової дикої природи на Кіровоградщині мають не лише всеукраїнське, а й загальноєвропейське значення.
Збереження степових територій у Кіровоградській області значною мірою обумовлено присутністю гранітного щита, який виступає на поверхню в численних місцях. Через це обробка ґрунту в цих районах є неможливою.
Зате цілинний степ можна швидко знищити іншим шляхом - поставити сонячні панелі, відкрити кар'єр або звалище, все засадити білою акацією.
Тому це безцінне надбання - цілинні степи Кіровоградщини необхідно врятувати шляхом створення тут заповідних об'єктів і насамперед державних заповідників.
Для ефективної охорони степових ділянок в Україні в першу чергу необхідно ухвалити Закон, який забороняє не тільки оранку, як зараз, але будь-яке знищення степових ділянок на схилах, що мають нахил понад 7 градусів. Чому саме на схилах пояснюється тим, що поза схилами ( береги річок, балки, схили пагорбів, курганів, городищ, Змієві вали, старі кладовища) степові ділянки практично розорані. У Законі має бути прописано, що Степ є національним природною спадщиною України та невід'ємною частиною української ідентичності.
Необхідно також почати пошук в Україні ще вцілілих степових ділянок. Нині, на жаль, цим займаються лише кілька громадських екологічних організацій та окремих ентузіастів.
Займатися охороною степів має бути обов'язком Міністерства екології. Проте питання заповідної справи наразі не є пріоритетом для цієї установи.
Відповідно до українського законодавства, до 2030 року в Україні заплановано, що 15% території країни мають бути відведені під заповідні об'єкти. Це є однією з умов для інтеграції України до Європейського Союзу. Проте Міністерство захисту довкілля поки що не вжило конкретних заходів для досягнення цієї мети.
Раніше при міністерстві функціонувала міжвідомча лабораторія з питань заповідної справи, якою керувала доктор біологічних наук Т. Андрієнко. Під її управлінням лабораторія встигла досягти значних успіхів, перш ніж чиновники міністерства вирішили її закрити. Зокрема, в Кіровоградській області на початку 1990-х років за документами, розробленими вченими цієї лабораторії, було створено більше 100 заповідних об'єктів, серед яких чимало цінних степових ділянок.
На жаль, нині вся діяльність Міндовкілля в галузі заповідної справи звелася лише до балаканини та піару. А зараз це міністерство взагалі закрили. Що не може відповідати запиту дня сьогоднішнього і тим більше дня майбутнього.
