Чотири роки непохитності: Україна в контексті масштабного конфлікту.

24 лютого виповнюється чотири роки з моменту, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. У 2022 році цього дня збройні сили РФ активували наступальні дії вздовж усієї кордонної лінії, наносячи ракетні удари по нашій країні з сходу на захід. Це стало початком нової ери в історії України, сповненої крові, втрат і водночас безпрецедентної солідарності серед громадян.

Перші тижні великої війни... Оборона Києва, бої за Харків, Суми, Чернігів, окупація й звільнення Бучі та інших населених пунктів на Київщині. Героїчне протистояння у Маріуполі... Українська армія, добровольці, сили територіальної оборони й звичайні громадяни зупинили наступ на столицю, зірвавши плани швидкого захоплення держави. Світ побачив країну, що не капітулює.

Деокупація частини півночі та сходу стала символом того, що агресора можна зупинити. Водночас українці дізналися про масові злочини проти цивільних. Тисячі родин втратили домівки, мільйони були змушені шукати прихистку за кордоном або в безпечніших регіонах країни.

Бойові дії все більше переходили в стадію позиційної боротьби. Противник не припиняв своїх ракетних та дронових ударів по енергетичних об'єктах. Українці пристосовувалися до життя в умовах частих відключень електрики, повітряних тривог і постійної загрози. Незважаючи на ці виклики, економіка знаходила способи адаптації, бізнес поступово відновлював свою діяльність, а міжнародна підтримка залишалася ключовим фактором стійкості країни.

Четвертий рік конфлікту - це період значних змін у суспільстві.

Протягом цих чотирьох років економіка України виявила вражаючу здатність до адаптації. Незважаючи на ракетні удари по енергетичному сектору, знищені порти та блокади в логістиці, країна продовжує функціонувати.

Бізнес не стоїть на паузі: українські підприємці релокували заводи, відкривали кав'ярні у прифронтових містах та продовжували платити податки. Кожен чек у крамниці - це внесок у наше оборонне замовлення.

Збройні сили України стали одними з найбільш досвідчених армій у Європі.

Волонтерство стало яскравим прикладом громадянської свідомості та відповідальності.

Ми стали піонерами у впровадженні цифрових сервісів в умовах масштабного конфлікту, навчившись зберігати енергетичну стабільність навіть під час бойових дій.

А українські "Фламіго" летять уже на 1500 кілометрів і знищують у далекому російському тилу виробництво ворожих смертоносних ракет. І ми не питаємо на це дозволу у своїх американських та європейських партнерів.

Чотири роки - це мільйони втрат серед захисників та цивільних. Це розбиті міста й села. Це діти, які виросли на фоні тривожних сирен. Але водночас, це й оповідь про гідність.

Світ не перестає підтримувати Україну, усвідомлюючи, що її боротьба є складовою частиною загальносвітової боротьби між авторитаризмом і демократією. Проте справжня сила країни криється у її громадянах: тих, хто щоденно трудиться, робить внески, захищає, навчає та лікує.

Чотири роки тому Україна прокинулася від вибухів. Сьогодні вона стоїть - втомлена, поранена, але незламна. І поки триває боротьба, триває й історія спротиву, яка вже стала частиною світової пам'яті.

Наш регіон поки що залишається територіально відносно спокійним, проте постійні ризики ракетних і безпілотних атак формують атмосферу занепокоєння, приносячи нові виклики.

Протягом років активної війни Росія кілька разів завдавала ударів по цивільним і критично важливим об'єктам інфраструктури Полтавщини. Ці обстріли та ракетні атаки спричинили серйозні втрати в різних аспектах - матеріальних, соціальних і психічних.

27 червня 2022 року протикорабельна крилата ракета Х-22, запущена з далекого бомбардувальника Ту-22М3, який перебував у повітряному просторі Курської області Росії, вразила торговий центр "Амстор" у Кременчуці. Внаслідок цього трагічного інциденту загинуло 22 особи, а понад сто людей отримали поранення.

3 вересня 2024 року увійшло в історію Полтави як трагічний день. Ворожі сили вразили навчальний центр військ зв’язку, розташований на території колишнього інституту зв’язку, двома балістичними ракетами "Іскандер 2М". Інтервал між оголошенням тривоги та моментом, коли ракети вдарили, був настільки миттєвим, що багато людей опинилися під загрозою під час спроби евакуації до бомбосховища. Внаслідок цього обстрілу загинуло 58 осіб, а 328 отримали поранення.

Вранці 1 лютого 2025 року російські війська здійснили нову ракетну атаку на Полтаву. Одна з ракет вдарила по житловому будинку в районі Браїлки. Ця трагедія забрала життя 14 людей, серед яких було троє дітей.

Так само зранку 3 липня минулого року три "шахеди" один за одним атакували приміщення обласного та міського ТЦК та СП у центрі Полтави. Загинуло п'ятеро людей, понад десяток отримали поранення.

Цей список, на жаль, дуже довгий. Окупанти часто гатили по виробничих потужностях у Кременчуці, по нафтовидобутку й нафтопереробці, по енергетиці області. При цьому страждали приватні домоволодіння, адміністративні будівлі, господарські споруди. А по Кременчуцькому нафтопереробного заводу рашисти гатили більше десятка разів!

Проте, незважаючи на всі труднощі, люди запускають генератори і продовжують свою роботу. Вони печуть хліб, ремонтують пошкоджені будівлі, виготовляють маскувальні сітки, а також роблять внески на підтримку ЗСУ...

Це частина великої історії української стійкості.

Волонтерський рух на Полтавщині, як і загалом в Україні, активізувався з перших днів широкомасштабного вторгнення. Спочатку волонтери передавали захисникам бронежилети й аптечки. Згодом - дрони, автівки, тепловізори... У великій мірі фронт тримається завдяки підтримці тилу.

Волонтерство стало невід’ємною складовою повсякденної реальності регіону. Місцеві фермери та бізнесмени надають свою продукцію для потреб військових і переселенців, освітяни влаштовують благодійні ярмарки, а митці проводять концерти на підтримку. Волонтерська спільнота навчилася діяти оперативніше за будь-які бюрократичні процедури, забезпечуючи фронт найнеобхіднішим "в терміновому порядку".

Олена, бізнесвумен з Полтави, ділиться своїми думками:

Перший рік став справжнім випробуванням: кожен день сповнений тривог, невизначеності та турботи за дітей. Але згодом ми усвідомили, що є два шляхи: зупинитися або рухатися далі. Ми вирішили обрати другий. Відзначаючи нашу підтримку, частину прибутку регулярно скеровуємо на потреби військових.

Полтавщина прийняла тисячі внутрішньо переміщених осіб. У громадах переобладнували гуртожитки, школи, шукали житло. Було непросто, але разом вистояли.

Мешканець Кременчука Сергій згадує моменти інтенсивних нападів на енергетичну інфраструктуру:

Коли вимикалося світло, здавалося, ніби ми повернулися в минуле, в часи, коли все було простіше. Проте сусіди підтримували один одного: хтось приносив генератор, інші готували їжу. Це зміцнило нашу спільноту.

Ми - нація, в якій кожен виконує свою роль: з автоматом в руках, за кермом вантажівки, поруч із касовим апаратом або з ноутбуком перед собою. Це єднання є нашою найбільшою силою.

Чотири роки війни стали важким випробуванням для кожного куточка області, завдаючи гірких втрат. У центральних частинах міст і сіл починають з'являтися Алеї пам'яті, а меморіальні дошки на честь загиблих героїв відкриваються, вшановуючи їхній подвиг.

Незважаючи на всі труднощі, Україна залишається на ногах! Військові продовжують боротьбу! Останні новини з фронтових ліній приносять надію. Наше суспільство не капітулює, навіть попри численні внутрішні суперечності.

Так, ми вичерпані та втомлені. Це вже стало для нас звичним станом. Проте це не стало на заваді нашій рішучості продовжувати.

Нас мали знищити за кілька днів, але ми все ще тримаємося. І будемо боротися до остаточної перемоги. Адже ми на своїй рідній землі. У нас немає іншого варіанту.