"До вісімнадцяти років я перепробував усе, окрім кокаїну". Найменший актор України Євген Степанов розповідає про своє депутатство, синів-близнюків та свою віру в Бога.

Найнижчий актор в Україні, Євген Степанов, зростом 107 см, відомий з таких проектів, як "Зірки за обміном", "Ромео і Джульєтта з Черкас", "Кріпосна" та "Шляхетні волоцюги", разом із дружиною та своїми маленькими синами-близнятами повернувся на батьківщину після трирічного перебування в Німеччині. Він впевнений, що майбутнє його родини лише в Україні. Артист розповів, що йому наснився сон про завершення війни, і це стало вирішальним фактором у його рішенні.

У процесі інтерв'ю з OBOZ.UA Євген особисто піклувався про дітей, спілкуючись з ними виключно українською мовою, що він пояснив як свою непохитну позицію. Про унікальне дитинство та молодість, подолання залежностей, участь у проекті "Детектор брехні", співпрацю з російськими акторами та свій шлях до успіху – читайте далі.

Пане Євгене, чи можемо трохи поспілкуватися про ваше життя в минулому? Я була вражена, коли дивилася програму "Детектор брехні" з вашою участю. У Instagram ви виглядаєте як веселий чоловік, який створює кумедні відео зі своєю дружиною. Але в передачі ви відкрито ділилися такими темами, про які не кожен наважиться говорити навіть у колі найближчих. Чому ж ви вирішили не продовжувати до фіналу? Які зміни відбулися у вашому житті після участі в програмі?

Я завжди прагнув бути чесним, тому вирішив поділитися своєю історією, аби покаятися і, водночас, отримати фінансову підтримку. Коли я отримав знак від Бога, що настав час зупинитися, я вийшов з програми, не досягнувши фінальної нагороди в 250 тисяч гривень. Після участі у "Детекторі брехні" не можу сказати, що моє життя зазнало значних змін.

У три роки ваш зріст досяг свого максимуму. Які спогади у вас залишилися про дитинство та шкільні роки?

- У шість років я почав палити, у дев'ять-десять років уперше напився горілки. До того я вже вживав слабоалкогольні напої. У 14 років почав курити траву, а в 15 уперше вколовся. До 18 років я спробував все, що тільки можна, крім кокаїну.

Я також мав досвід у світі азартних ігор і не раз забираював речі у своїх однолітків. Якщо мене щось дратувало, я міг схопити будь-який предмет – чи то стілець, чи ремінь – щоб дати відсіч своєму кривднику! У мене були старші друзі, які завжди готові прийти на допомогу та захистити в складних ситуаціях. Хоча до п’ятого класу моя фотографія прикрашала дошку пошани в школі, я також навчався в музичній школі і грав на барабанах.

Ви так щиро ділитеся своїм досвідом, щоб підтримати тих, хто переживає нещо подібне?

- Певною мірою так, тому що я не бачу сенсу щось приховувати, а з іншого боку - ви правильно кажете. Можливо, моя історія і справді комусь допоможе. Щоб діти чи дорослі могли зробити висновки, не припускаючись моїх помилок, а змінили своє життя.

Що спонукало вас обрати професію актора? Поділіться, будь ласка, своєю історією досягнення успіху.

Ця мрія виникла у мене ще в дитинстві, коли я захоплювався фільмами з Джекі Чаном. Я навіть вирішив, що хочу стати його версією (посміхається). Я активно займався театром і мав можливість виступати в Італії з нашою постановкою.

Я починав як аніматор і вбачав у цьому вищу місію, тому що займався своєю справою.

Я двічі намагався вступити до університету Карпенка-Карого. Перший раз за мене зверталася мама, але їй відповіли, що немає спеціальностей для людей з інвалідністю. Коли я став відомим актором, вирішив спробувати самостійно, але мені натякнули, що не приймуть через мову та вимову. Суспільство часто живе за стереотипами, вважаючи, що все повинно відповідати певним стандартам. Але ці проблеми можна вирішити! Крім того, в університеті існували вікові обмеження, а заочна форма навчання була відсутня.

Мій шлях до успіху був нелегким, я будував його сам. Навіть зареєструвати рекорд як найнижчий актор України легко не далося. Спочатку я хотів зареєструватися сам - як найнижча людина України. Чекав близько двох років, але мені повідомили, що знайшли нижчого від мене! Я не засмутився і зареєстрував рекорд як найнижчий актор України.

Крім того, я отримав дві вищі освіти: в університеті "Україна" (Відкритий міжнародний університет з розвитку людини) за напрямом "документознавство та інформаційна діяльність" і в Київському університеті культури за спеціальністю "сценічне мистецтво". Проте, я був виключений з університету "Україна" без можливості відновлення, оскільки в стані алкогольного сп'яніння образив дружину ректора в присутності посадових осіб. Також мені було призначено умовний термін за те, що я забрав телефон у однієї дівчини...

Внаслідок усіх цих подій я вирушив до християнського реабілітаційного центру, де усвідомив, що є можливість кардинально змінити своє життя та позбутися згубних звичок. Після завершення реабілітаційної програми я повернувся до рідного Вишневого, що в Київській області, і вирішив вступити до духовної академії.

Там мені Бог через молитву дав розуміння, що треба відновлюватися в університеті. Спочатку я був трішки гордим, мовляв, хай знають, кого вони втратили! Але все-таки пішов до декана, сказав їй, що покаявся і змінив своє життя - більше не вживаю алкоголь та не курю. Вона уважно вислухала і відповіла, що мене зможуть поновити тільки з наступного навчального року і що особисто проситиме за мене перед ректором. Та буквально через два тижні повідомила, що я можу починати навчання з того ж курсу і з того ж семестру. Студенти, з якими я навчався, не знали, ким я був і за що мене вигнали, але викладачі були ті самі. Іноді вони сміялися з мене, адже я ще збирався в магістратуру. Та коли я її закінчив і став депутатом, деякі з них до мене зверталися по допомогу...

Яким чином ви досягли статусу депутата?

- Я отримав вказівку від Бога йти в депутати. Багато хто може не зрозуміти, що означає "Бог сказав". Дозвольте пояснити: це коли ти звертаєшся до Бога в молитві, читаєш Святе Письмо, і в твоїх думках з'являється відповідь. Божий голос може проявлятися різними шляхами - через інших людей, або мені іноді сняться пророчі сни.

І от Бог мені дав таке розуміння, що я маю йти в депутати. Хоча я Йому казав, мовляв, який з мене депутат, я ж був і п'яним, і вживав наркотики, багато зробив шкоди. Окрім цього, виборці - це люди з мого містечка, де всі мене знають. Але мені Бог сказав, що це не я йду, а Він мене посилає. Тож я це прийняв. З 14 кандидатів, серед яких були юристи, успішні сім'янини та просто заможні люди, я посів перше місце (Євген Степанов був депутатом Вишневої міської ради з 2015 до 2020 року. - Ред.)

Який чудовий рівень довіри до вас! Скільки років ви вже обіймаєте посаду депутата?

Я ж зазначав, що коли Бог промовив до мене, що це не я йду, а Він мене направляє, я усвідомив, що це була Його воля для мого життя. Я служив депутатом протягом п’яти років, взаємодіючи з людьми та реалізуючи багато ініціатив у своєму окрузі.

- Чесно кажучи, я вперше спілкуюся з настільки релігійною людиною... Можливо, моє запитання буде недоречним, але чи отримували ви знаки у ваших молитвах, коли закінчиться війна?

Я запитував у Бога про те, коли ж настане мир. Влітку минулого року мені приснився день — квітень 2025 року. Цей сон я вважав знаком, і ми з дружиною ухвалили рішення повернутися з Німеччини.

Тоді настало так зване перемир'я, яке, на жаль, не було дотримано. Перш ніж відзначити 9 травня, також мали місце три дні "тиші", що створювало ілюзію прогресу у зупинці війни. Але, на жаль, це ще не стало реальністю... Щодо того, коли все завершиться, у мене немає жодних офіційних відомостей від вищих сил.

Чому було вирішено обрати Німеччину як країну для отримання тимчасового захисту? Яким чином проходило ваше життя в цій країні?

Перед початком повномасштабної агресії я ніколи не залишав Україну, адже почувався комфортно і доходи тут перевищували ті, що можна було б отримати в Європі. Але коли масово почали виїжджати інші, я теж почав замислюватися про можливість переїзду, зупинившись на Німеччині як на єдиному варіанті.

Одного разу я звернувся до мого друга, який займає посаду пастора в церкві, щоб дізнатися, як у нього справи. Він з радістю запропонував мені можливість виїхати до Німеччини. Я сприйняв це як сигнал, тому вирушили до громади. В результаті ми залишилися там на три роки, хоча спочатку планували провести лише два-три тижні, які врешті-решт ніяк не закінчувалися...

У Німеччині я знайшов як позитивні, так і негативні аспекти. Можливо, якби я краще опанував мову, мені вдалося б адаптуватися і знайти роботу. Але після десяти років роботи в різних сферах, я вирішив, що хочу займатися лише акторською діяльністю. Ніхто не міг змусити мене змінити свої переконання, адже я маю інвалідність, тож можливо, лише могли б запропонувати допомогу. Моя мотивація залишатися там була відсутня, як і бажання жити у когось, і я про це не приховував. Деяким це подобалося, інші ж сприймали це інакше.

Чи мали ви можливість працювати разом із російськими акторами на знімальному майданчику? Як, на вашу думку, трансформувався український кінематограф після 24 лютого 2022 року?

В даний час зйомки фільмів та серіалів значно зменшилися через телемарафон, який, як стверджують, заважає цій діяльності. Я розумію, що ми переживаємо важкі часи через війну, але варто пам’ятати, що артисти – це теж люди, які мають свої потреби. Якщо не буде роботи, то, відповідно, не буде й доходу. Тому доводиться виступати на закритих заходах, де заборонено знімати, оскільки люди стали ще більше боятися осуду з боку суспільства.

Щодо російських артистів, то я мав з ними справу до 2014 року, коли ще не відбулося повного переосмислення ситуації. Після початку повномасштабного вторгнення я вирішив припинити перегляд російських серіалів та слухання російської музики. Мій батько родом із Росії, і в мене там залишилося багато родичів. Одного разу я спробував зв’язатися зі своєю троюрідною сестрою, але вона виявилася під впливом пропаганди, стверджуючи, що "все не так однозначно", тож у нас не залишилося тем для спілкування.

Чи виникали у вас ситуації, коли ви відчували себе менш значущими під час зйомок? Наприклад, Лариса Руснак ділилася з нами історіями про те, як для російських акторів були відведені окремі гримерки та організоване спеціальне обслуговування.

Я не зустрічав подібних історій, але не був би здивований, адже все залежить від професійного рівня артиста. Актор з Росії прекрасно усвідомлював: якщо його запросили до України, то він має певну цінність і може дозволити собі більше, ніж інші колеги. Подібні ситуації можуть спостерігатися і серед українських артистів.

- Як ви познайомилися з майбутньою дружиною? Як вона ставиться до ваших відео в Instagram, під якими іноді пишуть негативні коментарі?

Наші шляхи перетнулися завдяки спільним знайомим. Дружина мого друга запросила свою подругу, і нас чотирьох запросили до кафе. Після цієї зустрічі ми не мали можливості побачитися особисто, проте підтримували спілкування онлайн, адже в той час я був у стосунках з іншою дівчиною на відстані, і варто зазначити, що вона не була віруючою.

Так сталося, що я і та дівчина вирішили піти різними шляхами. Я добре пам'ятаю, як неодноразово звертався до Бога з проханням, щоб моя майбутня дружина першою відкрила свої почуття. І одного разу мені наснився пророчий сон: я бачив її з背и, вона вища за мене, а потім почулося: "Вір".

Зазначу, що в той час моя майбутня дружина активно готувалася до свого весілля, оскільки у неї вже був наречений. Під час одного з наших листувань вона зауважила, що з нас могла б вийти чудова сімейна пара. Я жартівливо відповів, що ми були б ідеальним прикладом для християнської сім'ї, хоча й не зовсім розумів, чому я таке кажу жінці, яка майже готова до шлюбу. Вона ж, у свою чергу, заявила, що "тепер у неї немає хлопця", на що я відповів: "Тепер ти його знайшла" (усміхаючись).

До речі, сьогодні я не лише найменший актор в Україні. Разом із дружиною ми встановили рекорд "Найбільша різниця в зрості подружньої пари", яка складає 42,7 см.

Як дружина ставиться до моїх відео? Як до частини нашої (моєї) роботи (усміхається).

- У вас двоє маленьких дітей. Як їх виховуєте?

У кожній родині існують свої підходи до виховання. Я обираю методи, які мені близькі, спираючись на свій особистий досвід. Я усвідомлюю, що було корисним, а що — ні, тому здатна визначити, що саме потрібно дітям, а без чого вони можуть обійтися. Прагну не розпестити їх, щоб вони стали самостійними і вміли дбати про себе.

Можу з упевненістю стверджувати, що мої діти здатні адаптуватися та пережити в будь-яких ситуаціях.

Ви зазначили "будь-які умови". Як ви дієте в умовах інтенсивних обстрілів?

На жаль, під час обстрілів ми не можемо нічого зробити, адже у нас немає укриття. Спочатку ми ночували на першому поверсі, а тепер переїхали на другий. Це викликає страх, шум навколо, і постійно знищують "Шахеди", ракети літають у повітрі...

Які у вас сьогодні творчі задуми?

На даний момент я займаюся анімацією разом зі своїми колегами, які також невисокого зросту. Ми сформували свій власний колектив, що спеціалізується на заходах, таких як весілля, корпоративи та дні народження. Тож ми завжди раді отримати запрошення (усміхається).

Крім того, я створюю "Світ гномів" — це інклюзивний арт-простір, де мешкають маленькі люди. У цьому унікальному місці є різноманітні зони: готель, тематичний ресторан, озеро та численні розважальні активності. Це свого роду парк атракціонів, де працюватимуть особи невеликого зросту, а також, можливо, люди з іншими особливими потребами. Мета полягає в тому, щоб кожен мав можливість реалізувати свій потенціал, дарувати радість та заряджати відвідувачів позитивними емоціями.

Переважно нашими клієнтами були заможні особи. Не всі родини могли дозволити собі такий рівень ексклюзивності. Тому ми вирішили створити простір, де буде встановлена певна вартість за вхід, щоб діти могли грати, фотографуватися та спілкуватися з гномами. Це буде цікаво не лише для малечі, а й для дорослих. На новорічні свята, наприклад, плануємо організувати резиденцію ельфів! У нас багато ідей, які ми незабаром втілимо в життя (усміхається).

Досліджуйте на OBOZ.UA інтерв'ю з учасницею шоу "Половинки" та моделлю на візку Оксаною Кононець, де вона розповідає про своє життя в США, співпрацю з технологіями штучного інтелекту та боротьбу з постійним болем.

На OBOZ.UA ви також знайдете інтерв'ю з Артуром Пайрері, власником івент-агенції. Він поділиться своїми думками про ідеальний день народження, обговорить вплив російських мультфільмів під час війни та розповість про костюми, які коштують тисячі доларів.