Небо над Україною. Як славнозвісні важкі самохідні артилерійські установки "Піон" стали на захист країни та яке майбутнє чекає на 203-й калібр?

Владислав Христофоров — журналіст видання "Оборонка", спеціалізується на написанні матеріалів про військові конфлікти та розвиток українського оборонного сектору.

На вулиці безладно розкидані десятки зруйнованих бойових машин. Багато з їхніх корпусів розпадалися на частини, прийнявши незнайомі форми. Бронетранспортери, паливозаправники та вантажівки злилися в одне велике металеве нагромадження на асфальті. Лише рівний ряд підстриженої зелені нагадує про те, що колись тут проходила жвава вулиця. Між уламками видніються стволи знищених ворожих гармат.

Ці зображення, зроблені на початку березня 2022 року, швидко розійшлися по всій Україні, перетворивши вулицю Вокзальну у Бучі на символ міжнародної уваги. На них можна побачити знищену російську колону, що прямувала до Києва. І не просто знищену, а за допомогою найпотужніших артилерійських систем українських військових – 203 мм "Піонів".

Маса однієї самохідної артилерійської установки досягає близько 47 тонн, з яких 14,5 тонн припадає на саму гармату. Ця гармата здатна вражати ціль, запускаючи осколково-фугасний снаряд вагою 110 кг на відстань до 37 кілометрів. Для порівняння, вага 155-мм боєприпасу становить лише половину від цієї величини. Величезна кінетична енергія снаряда калібру 203 міліметри буквально руйнує все на своєму шляху, не залишаючи шансів ані будівлям, ані техніці.

"Існують цілі, наприклад, чотири самохідні артилерійські установки - ти вражаєш одну, а вогонь охоплює всі," - ділився досвідом Олег Шевчук, колишній командир 43-ї окремої артилерійської бригади, у розмові з УП про ефективність "Піонів".

43-тя бригада є єдиним формуванням у Збройних силах, що володіє цими системами озброєння. Хоча офіцер вже давно отримав підвищення і передав керівництво своєму наступнику, захист Києва став справжнім "зоряним моментом" для нього, його команди та їхніх гармат.

І хоча "Піонів" в Україні всього кілька десятків, за три з половиною роки великої війни вони побували на всіх основних напрямках фронту. САУ встигли взяти участь в операції зі звільнення Херсону, сповільнювати просування росіян у Бахмуті та Вугледарі, допомагати утримувати Покровськ та наступати на Харківщині.

Протягом цього періоду системи випустили тисячі снарядів і вже двічі змінювали стволи, які поступово зношуються. Здавалося, що боєзапас гармат і їхній ресурс мали давно вичерпатися, але "Піони" все ще продовжують виконувати свої функції навіть у цей момент.

"Оборонка" розповідає, як артилеристи на могутніх радянські САУ кілька разів рятували Україну, продовжують нести службу на фронті та яка перспектива важких гаубиць в Силах оборони, враховуючи нещодавні новини про можливу передачу 203-мм систем з Греції?

Самохідні артилерійські установки 2С7 "Піон" вважалися одними з наймогутніших артилерійських систем, які були розроблені в Радянському Союзі. Їх основним призначенням було знищення укріплених командних пунктів та складів. Крім того, передбачалося використання гармати для ведення вогню з тактичним ядерним боєзапасом.

Гармата встановлена на адаптованому шасі танка Т-80, яке має довжину 10,5 метра і ширину близько 3,5 метра. Для забезпечення більшої надійності та легкості в обслуговуванні, інженери вирішили використовувати дизельний двигун з танка Т-72, замість оригінальної газотурбінної силової установки.

Україна успадкувала від Радянського Союзу 99 одиниць самохідних артилерійських установок "Піон". Усі ці установки були виведені з експлуатації та відправлені на зберігання на початку 2000-х років. П'ять з них були передані Грузії напередодні конфлікту 8 серпня 2008 року. Решта самохідних артилерійських систем залишалися просто неба на одній із баз зберігання в Рівненській області.

"2С7 "Піон" вважались найновішими артилерійськими системами в Україні. Їхні прилади не мали навіть напрацьованих годин. Після десятиліття зберігання вони опинилися в такому стані... Уявіть собі, протягом цього часу вони перебували просто неба, а не в укриттях. Дощі поступово призводили до їхнього руйнування. Гусениці повністю були занурені в бруд", - розповідає в інтерв'ю 5 каналу генерал-майор Іван Лісовий, який безпосередньо долучався до відновлення цих систем.

З початком антитерористичної операції в 2014 році командування ухвалило рішення про повернення "Піонів" до бойового використання. Відновлення гармат здійснювалося силами ОК "Північ" безпосередньо на базі зберігання, а також за підтримки "Укроборонпрому" у Шепетівці. Після завершення ремонту перші три системи були направлені на Донеччину.

Вони встигли долучитися до боїв за Донецький аеропорт і діяли в околицях Волновахи та Дебальцевого. Діяльність "Піонів" носила секретний характер. Генерал Лісовий ділився спогадами про те, як під командуванням офіцера Юрія Юли артилерія знищила старий термінал аеропорту, вразивши при цьому офіцерів російського спецпідрозділу ФСБ "Вымпел".

Після укладення Мінських угод "Піони" стали інструментом для забезпечення стримування. Їх було переміщено на відстань 30 км від зони бойових дій.

У війську було обмаль офіцерів, які мали досвід служби на "Піонах". Молоді покоління артилеристів спеціально на ці системи не готували, тому значну частину артилерійських розрахунків доводилося вчити з нуля.

Однак, вже на початковій стадії відновлення самохідних артилерійських установок команда генерала Лісового змогла привести в готовність два дивізіони 2С7. Кожен дивізіон складається з трьох батарей, а в кожній батареї розташовані чотири гармати.

В кінці 2014 року на базі 5-го дивізіону з "Піонами" 26-ї окремої артилерійської бригади була створена 43 окрема артилерійська бригада, яку у наступні 5 років повністю озброїли гарматами 203-калібру.

Командування одним із дивізіонів новоствореної бригади виконувалося вже згаданим Юрієм Юлою, який відіграв важливу роль у створенні перших підрозділів, озброєних цими гаубицями.

Під час масштабного вторгнення Росії Юлі, як одному з найкваліфікованіших українських артилеристів, було доручено керувати 27 реактивною артилерійською бригадою, яка отримала перші американські системи залпового вогню HIMARS. На жаль, 13 квітня 2025 року полковник Юрій Юла загинув унаслідок ракетного обстрілу, що стався в місті Суми.

До моменту свого виходу на пенсію генерал-майор Іван Лісовий зміг відновити в бойовій готовності 48 самохідних артилерійських установок "Піон". Державні підприємства організували масштабну кампанію з ремонту та модернізації цих гармат. Завдяки цілеспрямованій політиці держави, спрямованій на відновлення артилерії як засобу стримування та активного протистояння агресії з боку Росії, Збройні сили отримали сотні інших самохідних і причіпних гармат.

Крім того, постійні злагодження та ротації на Донбас дозволили артилеристам підтримувати хороший рівень підготовки та постійно вдосконалювати свій професійний рівень, що вони повноцінно продемонстрували у 2022 році.

Першою бойовою операцією стала зустріч дивізіону бригади, що дислокувався на Донбасі. Військові зіткнулися з противником в околицях Волновахи, коли той намагався перерізати шлях до Маріуполя з північного напрямку.

Ще один підрозділ був повністю укомплектований на Київщині та готовий до відправки на Донбас у рамках ротації. Невдовзі його перекинули до Києва, де він прибув маршем і зайняв позиції поблизу Троєщини та Оболоні. 25 лютого гармати відкрили вогонь по наступаючим російським військам. Завдяки 203 калібру вдалося знищити російський десант, який висадився на аеродромі в Гостомелі.

За інформацією Олега Шевчука, в перші дні вторгнення артилерійські підрозділи "Піони" 43-ї окремої артилерійської бригади разом із салютною батареєю, що використовувала 122 мм гармати Д-30, стали єдиними захисниками столиці.

Один з дивізіонів бригади перебував на стадії формування і під час комплектування надсилав підкріплення до Києва. Вже в перші дні до підрозділу надійшли резервісти та добровольці, які допомогли укомплектувати відремонтовані "самоходки".

На Київщині гармаші влаштували справжнє полювання за російською технікою. "Під приціл" потрапляли вогнеметні системи "Сонцепьок", "Гради", зенітні системи, командні пункти, паливозаправники, засоби РЕБ та багато іншої техніки. За оцінками тодішнього комбрига бригади Шевчука, за місяць оборони Києва "Піонам" вдалося знищити близько 2500 одиниць техніки.

"Під Києвом для "Піонів" все було просто. Ми просто їхали у поле і розгорталися працювати. Ми мали штатні радянські снаряди, якими могли бити на максимальну дальність у 37 км. Ми мали час на підготовку. Безпілотників тоді майже не було. Іноді "Байрактари" корегували наш вогонь, але у більшості випадків нам допомагали спостерігачі на місцях. Це наші розвідники або небайдужі громадяни корегували телефоном.

Іноді доводилося залишатися на вогневих позиціях протягом 12-14 годин, а іноді й до 2-3 днів. Холод був неабияким випробуванням. Проте волонтери активно підтримували нас, доставляючи їжу та інші необхідні речі на позиції, - ділиться своїм досвідом офіцер 43-ї ОАБр, учасник оборони Києва, який надав коментар анонімно для "Оборонців".

У період з лютого по березень 2022 року споживання боєприпасів для одного знаряддя "Піон" вдень могло перевищувати 60 снарядів. Вантажні автомобілі постійно доставляли боєкомплект до артилерійських установок. Через брак дронів у російських військ, їм вдавалося підтримувати такий інтенсивний темп бойових дій.

Після відбиття російської агресії в Києві, підрозділи бригади розподілилися по різних регіонах країни. Вони зайняли стратегічні позиції від Волині, де мали стримувати можливий натиск з боку Білорусі, до Миколаївської області, де потрібно було перешкодити ворожим спробам просунутися вглиб українських степів.

Дивізіон "Піонів", який на момент вторгнення перебував на Донбасі, брав участь у стримуванні ворога на Сіверськодонецькому, Волноваському та Донецькому напрямках. Дивізіон, що згодом був перекинутий з Києва, зайняв позиції на Запорізькому та Херсонському напрямках.

Під час бойових дій на півдні артилерійські системи вимушені були постійно змінювати свої позиції. Іноді для виконання завдань САУ долали відстань у 30-40 кілометрів, проводили обстріли, а потім повертались назад. Сьогодні уявити таку свободу пересування для артилеристів майже неможливо. У повітрі практично безперервно патрулюють ворожі дрони.

Контрбатарейна боротьба росіян у 2022-му теж не вражала. Артилеристи встигали спокійно відстрілятися з позиції та поступово згорнутися. Відповідь від противника була і запізнілою, і неточною.

На Херсонському фронті підтримували наступальні дії, просуваючись з двох напрямків. Одна батарея діяла з боку Кривого Рогу, тоді як інша наступала з Березнегуватого. Темпи просування були неймовірно швидкими. Ми також проїхали поруч із знаменитим пам'ятником кавуну. Однак до Херсону ми так і не дісталися, адже це вже було справою піхоти без нашої участі.

Проте, труднощі не обійшлися. Після знаменитого кавуна зв'язок раптово зник. Система Starlink більше не діяла. Мені довелося повертатися на автомобілі на 10 км назад, щоб зловити координати, а потім знову їхати назад і працювати за цими даними," - розповів в інтерв'ю журналісту "Оборонки" офіцер 43-ї ОАБр.

У 2023 році проблема нестачі штатних радянських снарядів стала ще більш критичною. Наприкінці року артилеристам доводилося все частіше обмежувати використання цих дефіцитних боєприпасів.

"Піони" доводилося використовувати разом із бетонобійними боєприпасами, які були випущені з радянських 203-мм гармат Б-4. Хоча їх було не так багато, вони змогли зупинити просування російських військ у районі Вугледару. Коли ворог захоплював залишені промислові об'єкти або шахти, "бетонобійки" ефективно знищували будівлі, в яких перебували противники.

Останній штатний боєприпас дивізіон співрозмовника "Оборонки" випустив 29 січня 2024 року. Після того на підрозділ чекало переозброєння.

Переоснащення 43-ї окремої артилерійської бригади на німецькі 155 мм самохідні артилерійські установки Panzerhaubitze 2000 стартувало на початку 2023 року. Екіпажі проходили підготовку в Німеччині, а згодом українські артилеристи самостійно освоїли процес навчання своїх фахівців. Згодом бригада також отримала одну з найсучасніших у світі самохідних артилерійських установок - Archer.

Здавалося, що ера легендарних "Піонів" добігає кінця.

Однак з червня 2023 року Міністерство оборони США офіційно підтвердило, що починає надавати Україні американські боєприпаси калібру 203 мм, які не були названі. Наприкінці того ж місяця в Україні з'явилися фотографії американських снарядів M106 цього калібру.

Організація постачання американських M106 дала змогу відкласти переозброєння деяких підрозділів бригади на західні самохідні артилерійські установки. "Піони" знову активно діяли, ефективно відбиваючи російські наступи поблизу Донецька та Покровська.

На даний момент Греція має намір надати Україні додаткові 150 тисяч снарядів калібру 203 мм. Ця поставка включає 50 тисяч снарядів M106, 40 тисяч снарядів M650 HERA, які оснащені прискорювачем, а також 30 тисяч касетних боєприпасів M404 ICM і 30 тисяч касетних боєприпасів M509A1 DPICM.

Проте важливо враховувати потенційні ризики, пов'язані з цими боєприпасами. Значна частина з них зберігалася на складах ще з 60-70-х років минулого століття, і порохові заряди в патронах могли втратити свою ефективність через вологість.

На цю ж проблему звернули увагу в Czechoslovak Group, яка виступає одним з підрядників у рамках "Чеської ініціативи" щодо постачання боєприпасів для ЗСУ. Минулого року компанія повідомила, що близько половини боєприпасів, закуплених у інших державах, виявилися неналежної якості. Такі боєприпаси потребують переробки, що затримує їх доставку в Україну.

Тож потрібно тверезо оцінювати, яка кількість боєприпасів з цієї партії буде дійсно готова до застосування, а яка може проблемно "зависнути" на військових підприємствах у Європі.

Самі ж "Піони" вже понад два роки воюють американськими снарядами. І якщо боєзапас до них ще можна знайти, то заміняти стволи з відпрацьованим ресурсом вже майже нічим.

Розробка та налагодження виробництва нових стволів до "Піонів", ймовірно, є недоцільним з економічного погляду. Тож рано чи пізно головну і єдину гармату 203 калібру в Україні доведеться на щось замінити або взагалі відмовитись від використання такого калібру.

Крім 150 тисяч снарядів, у Греції розгорнулася дискусія щодо можливості передачі Україні 60 американських гаубиць M110A2. Ці самохідні артилерійські системи мають калібр 203 мм.

Павло Нарожний, голова благодійного фонду "Реактивна пошта", який активно підтримує українських артилеристів під час війни, висловлює скептицизм щодо ефективності систем, запропонованих Грецією. Хоча ці системи і були модернізовані наприкінці 60-х років, їх гармати мають довжину в півтора рази меншу порівняно з "Піонами". Це, на його думку, негативно вплине на дальність і точність вогню.

"Ця система була застаріла ще у 70-80-х роках. Дальність пострілу активно-реактивним снарядом у САУ М110 менше, ніж у "Піона" штатним фугасом.

Цю систему також надзвичайно складно замаскувати. Вона має значні розміри, що потребує будівництва просторого укриття. З відкритих позицій її використання неможливе, а завдяки обмеженій дальності, вона зможе вражати лише цілі на передовій. Система здатна знищувати укріплення та бліндажі, розташовані на передових позиціях, але стріляти на великі відстані не вдасться.

Іншою важливою проблемою є те, що ця система була виготовлена ще в 60-х роках минулого століття. Отже, якщо ми отримаємо 60 одиниць техніки, лише 25-30 з них зможуть бути використані в бойових діях. Решта можуть бути розібрані на запчастини. Крім того, самохідна артилерійська установка має специфічне шасі, і знайти для неї комплектуючі буде досить складно.

І однією з головних задач для нас буде пошук стволів до цих гармат. Для кожного ствола має бути журнал, де вказаний настріл гармати, щоб прогнозувати її ресурс. Ті гармати, які давно зберігаються за кордоном, таких даних можуть просто не мати й визначити його знос можна буде лише по втраті точності ураження", - говорить Нарожний.

Він прогнозує, що переданих снарядів на 25 робочих гармат припаде близько п'яти тисяч. Це не так і багато, якщо оцінювати інтенсивність фронту. Цього може вистачити на 2-3 місяці боїв високої інтенсивності.

Вага боєприпасу М106 на 20 кілограмів легша у порівнянні зі стандартним фугасом 2С7, складаючи 90 кг проти 110 кг. Це призводить до зменшення як дальності стрільби, так і ударної сили. Крім того, залишаються проблеми з великими розмірами та іншими аспектами використання.

Однією з переваг американських М110 є їхня популярність у різних країнах світу. Ці самохідні артилерійські системи все ще знаходяться на озброєнні таких держав, як Туреччина, Японія, Південна Корея, Тайвань, Бахрейн та інших. Всі ці країни є союзниками США, що відкриває можливості для постачання боєприпасів, комплектуючих та самих гармат в Україну через посередництво Вашингтона.

На фронті вистачить 203-мм артилерійських систем. Хоча вони не здатні завдавати ударів по тиловим цілям, "Піони" економлять боєприпаси, ведучи вогонь по передовій. Проте їхня могутність залишається важливою для знищення бетонних укріплень і будівель на лінії фронту.

Незважаючи на всі зусилля ворога, спрямовані на знищення потужних українських артилерійських систем, таких як "Піони", ці гармати все ще залишаються в строю. Вони невпинно виконують бойові завдання, обстрілюючи ворожі позиції щодня. Існують ситуації, в яких "Піони" демонструють перевагу над натівськими системами, а також над легшими снарядами, які до них застосовуються.

Отже, ключовий аргумент у конфлікті на фронті з української сторони все ще залишатиметься актуальним і продовжуватиме викликати занепокоєння у росіян. Хоча наразі виглядає так, що найяскравіші моменти для 203 мм гаубиць залишаться в їхній славній історії переможних битв 2022-2024 років.

Of course! Please provide the text you'd like me to make unique, and I'll be happy to help.

Часи, коли "Піон" міг безперешкодно долати 30-40 км до своєї вогневої позиції, вже залишилися позаду. Сьогодні небо заповнене ворожими дронами, і артилерія суворо дотримується правила: не відкривати вогонь, поки у повітрі присутній супротивник.

Розрахунки гармат почали забезпечувати помповими рушницями та "чуйками" - тобто мобільними системами виявлення безпілотників.