Кинули у вогняний котел: історія розвідника з гірсько-штурмової бригади "Едельвейс", який потрапив у полон у 19-річному віці.

Ветеран з Чернівців, відомий під псевдонімом Спартан, провів майже рік у російському полоні. Він потрапив у неволю у віці 19 років під час перших боїв на Київщині. Полонені зазнали жорстоких фізичних і психологічних знущань: їх били, припалювали свіжі рани гарячим металом, погрожували вбивством і змушували вивчати російські вірші та пісні. Більшу частину свого часу чоловік провів у Курському слідчому ізоляторі.

Внаслідок постійних побоїв, голоду та браку вітамінів у Спартанця виникли серйозні проблеми зі здоров’ям. Після повернення додому він вирішив залишити військову службу. До потрапляння в полон Спартанець виконував обов'язки розвідника в гірсько-штурмовій бригаді "Едельвейс", а зараз ділиться своїм досвідом із молоддю під час бойових навчань. Суспільне Чернівці висвітлює історію цього ветерана.

У селі на Київщині опинилися спартанці. Під час першої розвідки територія виглядала спокійно: місцеві жителі зайняті своїми справами, рубають дрова. Однак на наступний день розпочався штурм. Коли українські військові увійшли до села, вони не сподівалися натрапити на ворожу техніку з танками, а чисельність противника значно перевищувала їхні сили.

І ми з вісьмома розвідниками потрапили у кільце, з якого неможливо вибратися. Ми зазнали великих втрат: мій командир загинув, начальник розвідки втратив ногу, всі хлопці отримали поранення. Я як кулеметник йшов крайнім, то шквал вогню був таким, що уся земля була в дірах, - розповідає ветеран.

У тій сутичці чоловік зазнав вогнепального поранення стегна, а також отримав контузію від вибуху снаряда поблизу. Коли він прийшов до тями, навколо вже були російські військові. Під час обшуку у Спартана виявили десять шоколадок. Він згадує, що командир завжди наказував не брати з собою на операції жодних документів чи телефонів. Саме завдяки цьому йому вдалося представити себе як солдата-строковика.

Протягом певного періоду російські солдати тримали його в підземеллі та годинами піддавали допитам.

Мене били по голові та припікали рани розпеченою кочергою. Вони грали у гру з хорошим і поганим поліцейським: спершу завдавали ударів, а потім намагалися розмовляти спокійніше. Сказали: "Ми врятували тобі життя, але ти мовчиш, тому можливо, доведеться тебе знищити". Вели мене через поле, притулили автомат до вуха і вистрілили. Досі не можу зрозуміти, чому мені залишили життя, - ділиться своїми спогадами Спартан.

Гвинтокрилом Спартан та інших ув'язнених перевезли до табору в Курській області. Він зазначив, що сподівався зустріти там військових з різних підрозділів, але натомість виявив тридцять цивільних осіб з Бучі.

Їх захопили силою. Дехто випадково надів футболки, схожі на ті, що носять військові, а хтось просто вийшов з дому у невдалий момент. Коли виходите з намету, вам потрібно взятися за руки і пересуватися табором, нагадуючи багатоніжку. Інакше не обійтися - відразу починають бити. Ведуть до бочки, де дають всього 50 секунд або навіть менше, щоб з’їсти гарячу їжу. Не встигнеш - отримаєш удари палками, - ділиться своїм досвідом Спартан.

14 червня Спартан охарактеризував як "найгірший день" у своєму житті, адже саме в цей день він опинився у Курському СІЗО. Автозак, призначений для перевезення десяти осіб, виявився переповненим — до ізолятора в ньому виявилося вдвічі більше людей.

Я притиснувся до стіни, поряд зі мною було ще двоє людей. Тут навіть не можна було зрушити з місця, не те що дихати. Я лише мріяв вибратися з автозака, адже відчував, як не вистачає повітря. Якщо раніше ми йшли, опустивши голови, то в СІЗО майже торкалися головами до своїх черевиків, - ділиться своїми переживаннями чоловік.

За словами Спартана, він одразу зрозумів, що потрапив у нехороше місце.

Біля мене був дід з Бучі, якому понад 70 років. Його росіяни били постійно. Били його так, як і мене, - каже ветеран.

Спартан розповідає, десятки людей в балаклавах били полонених та застосовували до них електрошокери. Також погрожували спаленням.

Мене закинули в кімнату з газовим котлом. Там було страшенно спекотно. Коли кинули сірник, повітря почало розігріватися, і я зрозумів, що можу згоріти. Коли я закричав жахливими криками, вони врешті-решт вивели мене звідти. Сказали, що це був жарт.

За свідченнями ветерана, спостерігачі не прагнули отримати жодних відомостей, а просто отримували задоволення від мук і принижень. Вони також фіксували це на мобільні телефони та пізніше викладали в соціальні мережі. На одному з подібних відеороликів батьки змогли впізнати Спартана.

У камері полоненим вмикали російську музику, а також змушували вчити російські пісні та вірші: про Росію, про нібито український наступ на Донецьк та Луганськ.

Протягом восьми місяців я служив в ООС і став свідком того, хто на кого здійснив напад. Нас регулярно виводили на ранкові перевірки, де ми змушені були приймати позиції в навпочіпках або виконувати шпагат — вмів чи ні, але це ставало обов'язковим. Якщо не знав пісню чи вірш, то могли серйозно покарати, і до вечора вже потрібно було їх вивчити.

Спартан сумнівався, що його піддадуть обміну.

9 травня вивезли багатьох людей. Всі думали, що на обмін, але коли хлопців виводили, то били їх. Я розумів, що перед обміном не б'ють. Хлопець, який повернувся, розповів, що їх повезли у жорсткішу колонію.

Одного дня Спартана переодягли й відвезли у в'язницю, а потім була майже доба перельоту. Від інших полонених ветеран чув, що так можуть перевозити в іншу колонію. Всю дорогу російські військові розповідали, що там, куди прямує літак, полонених вб'ють.

Ми приземлилися в Крим. Коли ми швидко попрямували до підземелля, місцеві жителі вигукували: "Знищіть їх". Я не усвідомлював, що це був Крим, а вранці нам повідомили: "Хлопці, ви на шляху додому. Це вже близько". Я не міг повністю повірити, але в глибині душі відчував, що, ймовірно, це дійсно так.

До полону Спартан важив 90 кілограмів, а за час неволі схуд на 40 кілограмів. Каже, полон - це про постійне бажання їсти. Тому перше відчуття, яке запам'ятав після звільнення, - ситість від сухпайка, який з'їв в автобусі.

У неволі чоловік втратив волосся, його нігті перестали рости, а через постійні побої та брак вітамінів ноги почали гнити.

Я пройшов тривалий етап відновлення, адже моє самопочуття та емоційний стан постійно змінювалися. Від хлопця я перетворився на чоловіка. Почав усвідомлювати, що пережив і які образи залишили слід у моїй пам'яті. Відбулися численні метаморфози під час мого дорослішання.

Наразі Спартан організовує бойові тренування для молодих людей. Він вважає новий добровольчий український корпус своєю родиною. При цьому він перестав підтримувати зв'язок з деякими друзями, оскільки вважає, що їм важко усвідомити ті переживання, які йому довелося пройти.