"Київська перепічка" — це терапевтичний театралізований стендап, що представляє Ірма Вітовська.

На афіші - усміхнена українська зірка з рудими дредами. Назва - смачна й затишна - "Київська перепічка". Глядач резонно може подумати, що йому пропонують легку розважальну виставу, але тут зовсім інше - це трагікомедія, яку сама режисерка та актриса Ірма Вітовська вважає найчеснішим жанром з глядачем. До того ж, це не звичайна моновистава, а терапевтичний театралізований стандап. І зараз про усе це - від його творців.

Усе стартує з певного, реального епізоду з життя відомої української актриси, який став основою для назви вистави та надихнув авторку на глибокі роздуми, які вона відкрито і щиро поділиться протягом усієї постановки.

8 лютого 2022 року Ірма Вітовська разом із колегами з "Української жіночої варти" брала участь у тренінгах, які організовувались у КМДА і стосувалися дій у міських умовах під час збройних конфліктів. "Ми мали дуже коротку паузу на обід, і я вирішила запропонувати дівчатам піти на 'Київську перепічку', адже не куштувала її вже близько 15 років. Смакуючи цю смачну страву, я спостерігала за життям Києва: люди гуляли, сміялися... А в моїй пам'яті спливали спогади про бабусю, яка перед початком Другої світової війни у 1939 році готувала варення. Той день став для мене останнім мирним моментом, хоча до 24 лютого було ще далеко. У моїй свідомості війна вже настала. Ми всі були свідомі та розуміли, що вторгнення неминуче, лише сподівалися, що воно не набуде таких масштабів. І цей останній спокійний день колись був у кожній країні", - розповіла пані Ірма.

Вона взяла цей пронизливий момент у п'єсу, щоб з нього почати, але ідея вистави, звісно, не народилося 8-го лютого, а почала окреслюватися вже під час повномасштабного вторгнення, коли актриса переписувалася й ділилася переживаннями від страшної реальності та враженнями від поїздки на передову зі своєю подругою - драматургинею Наталкою Ворожбит.

Коли я відвідала фронтові позиції, хлопці розповіли мені про фермерських кроликів, які після початку війни втекли, здичавіли і влітку значно розмножилися в норах. Взимку вони помітили, що деякі з цих тварин, не маючи їжі, почали обгризати вуха загиблих російських солдатів, залишених на полі бою. Військові навіть показали мені цих "кровожерливих" кроликів, і я зрозуміла, що це надзвичайно оригінальний образ для якогось твору. Адже коти – хижаки, а кролики – мирні істоти, які в екстремальних умовах можуть кардинально змінити свою природу. Саме тому в п'єсі з'явилася фраза про "неспівпадіння реальності з власним сприйняттям себе", - ділиться своїми думками акторка.

- І, до речі, глядачі реагують на це дуже жваво! - ділюся я своїми думками.

- Так. Бо в кожному з нас є супергерой, через якого ми "залазимо" у свою віртуальну мрію, рухаємося і здатні на великі вчинки. Ну й нехай, що я вважала себе Афіною, а виявилася Алісою, головне - мої подальші дії! І коли я розповіла Наталці про тих "полювальників" на людей, вона сказала: "Боже, яка класна п'єса може бути!". Я відповіла: "У мене в голові вже є вистава, але сама я текст не напишу, а ти зможеш". От ми й почали зустрічатися і писати "Київську перепічку".

Таким чином у талановитому тандемі народився театралізований стендап, побудований за структурою вертепу, в поєднанні з сюжетом керолівської Аліси, шлях до якого відкрив фронтовий кролик.

Героїня на ім'я Вітовська піднімається і спускається сходами, які символізують вертепні скрині. Лише трохи відкривши їх, можна потрапити в інший світ, наповнений потойбічними істотами. Ці скрині вражають своєю різноманітністю: від світлих і темних до таємничих, трагічних, а також кумедно-смішних, як та, де вона знаходить "рожеві черевички". В деякі з них героїня занурюється так, наче в бездонну нору, потрапляючи у метафізичний вимір, де проходить всі кола дантового пекла.

І тут Вітовську сміливо можна назвати першопроходицею, оскільки в Україні є моновистави, останніми роками почав активно з'являтися жанр стендапу, але театралізований стендап, який має драматургічну складову, візуальний ряд, певну мистецьку форму, ще не існував.

Звичайно, проєкти, в яких актори виконують ролі самих себе в моновиставах, вже починають з'являтися. Наприклад, у театрі "Чорний квадрат" проходить вистава "Ненароджений для війни", де військовослужбовець Євген Авдєєнко ділиться власною історією. Проте, щоб медійна особистість вийшла на сцену та відкрито розповіла про своє життя, такого поки що не було. У Великобританії це стало популярним трендом: знаменитості відкриваються, ділячись історіями про свої шлюби, розлучення, психологічні травми з батьками та інші аспекти особистого життя. Це користується великим успіхом, адже глядачі відчувають, що не самотні у своїх переживаннях, коли дізнаються, що у відомих особистостей також були схожі труднощі.

"Зрозуміло, що не кожен актор піде на це, тому що коли це моновистава -ти граєш образ чужої людини, а тут треба розповісти про власне життя. Та я впевнена, що після мене ви побачите багато такого! І це будуть дуже успішні проєкти. Ми з Наталкою мою особисту історію соціалізували, розповіли про травму війни, а хтось може не йти в соціалізованість, а розповісти про те, як одружувався, а потім розлучався", - впевнена пані Ірма.

Але, повірте, Вітовська в "Київській перепічці" не грає "артістку", а грає звичайну слабку людину, жінку, яка так само, як усі українці захищається, переживає стреси, не стидається показати, що може хуліганити, курити, пити і лаятися матом. Набрати зайві кілограми від стресу та пива, зрештою!

"Це виглядає вражаюче для суспільства – мати яскравість та гламур, але сьогодні важлива справжня історія. Ми всі пережили цей перший день, і нам потрібно його осмислити, адже воно не зникне само по собі. Ми повинні його вивільнити, обговорити, посміятися та згладити," - зазначає вона.

Оскільки це театралізований стендап, актрисі не був потрібен режисер — вона сама взяла на себе цю роль і зібрала потужну команду. Сергій Ляшенко, який працює з свідками для Гааги, створив емоційне відео для прологу та епілогу, в яких актриса звертається до глядачів, висловлюючи свої переживання та спільні болі. Особливо вразливим є її монолог про хату, де вона вперше зустрілася з кроликом. Коли вона зайшла до тимчасового притулку військових на передовій, хлопці спали, і в неї склалося враження, що справжні господарі оселі ось-ось повернуться, адже все залишалося на своїх місцях: посуд, лялька, вазонок, який поливала дбайлива рука в формі. Актрису зворушили фотографії на стінах, що навічно зберігали спогади про життя родини, яка колись тут жила. Вона дивилася на ці зображення і запитувала себе, як можна було залишити все це — всю цю пам'ять. І лише згодом зрозуміла, що ті люди сподівалися, що наші хлопці зможуть це зберегти.

"Ми всі, немов та сама хата, - говорить героїня, звертаючись до глядачів з екрану. - Ми віримо, що наша домівка витримає всі випробування і збереже всі наші спогади. Ми віримо. Ось так."

Композитор Дмитро Данов, з яким команда співпрацювала над "Афродізіаком" у Дикому театрі, створив чудову музику, що ідеально підходить для кожного персонажа. Особливо вражає мелодія для скрипок, яка супроводжує сцену з "рожевими ботінками"!

Олексій Березюк, з яким Вітовська співпрацювала над проектом "Оскар і Рожева пані", створив анімацію, що вражає своєю живістю та переконливістю, навіть у моменти кривавої жорстокості. Художником вистави став Віталій Кравець, який оформив її в стилі стріт-арту. Адже якщо це під'їзд, то чому б дошці оголошень не перетворитися на дивовижну рибу?

Наталка Ворожбит, як ми вже зазначили, була запрошена до співпраці над виставою найперша. І ми розпитали у неї, як відбувався спільний творчий процес.

"Ми зустрічалися кілька разів, і я ніби брала інтерв'ю у Ірми, - ділиться пані Наталка. - Моя мета полягала в тому, щоб максимально точно передати голос авторки. Історія Ірми була щирою і емоційною, не мала чіткої хронології — вона стрибала з теми на тему, як це буває в живій бесіді. Моя роль як драматурга полягала в тому, щоб узагальнити все, структурувати, упорядкувати, знайти кульмінацію і побудувати драматургію. Без Ірми цей текст точно не виник би, я сама такого не змогла б написати! Але разом ми доповнили її фантазії та спогади. Одного разу вона згадала, як під час перебування на позиції, коли їй дозволили керувати дронами, уявила, що може літати і сама мстити ворогам, або як під час повітряних тривог її руки перетворюються на ракетки для бадмінтону, якими вона збиває шахедів. Це зацікавило мене, і ми почали розвивати цю ідею далі, фантазуючи. Під час розмов у нас почали з'являтися образи польотів, нір, отруйних "грибниць". Спочатку це було просто для сміху, але згодом перетворилося на складові частини п'єси."

Отже, це не просто акторська сповідь на сцені, а художнє переосмислення реальності. Поєднання моновистави і стендапу виглядає надзвичайно актуально і сучасно, адже дозволяє безпосередньо взаємодіяти з глядачем. Крім того, якщо зазвичай театральна публіка не відвідує традиційні стендапи, то в цьому випадку аудиторія суттєво розширюється: на цю виставу можуть прийти як молоді любителі стендапу, так і шанувальники театру, котрі звикли до класичних форм.

"Ця вистава є експериментальною в певному сенсі, що завжди є кращим варіантом, ніж традиційні та перевірені жанри, адже це крок у нові горизонти. Ірма тут максимально щира з глядачами, підсумовує важливі питання та ділиться тим, що хвилює нас усіх. Вона не боїться бути кумедною, провокаційною, а іноді навіть контраверсійною. Це свідчить про її сміливість і чесність — як акторську, так і людську, громадянську. Я дуже ціную її за це. Вистава повністю біографічна, заснована виключно на фактах з життя Ірми, за винятком поїздок до Москви", — усміхається драматургиня Наталка Ворожбит.

Усі оповідання, які представляють автори "Київської перепічки", є живими картинами перших днів повномасштабного вторгнення: люди, що очікували на запуск генератора у паркінгу, підлітки, які займали місця найближче до вай-фаю, та бабусі з болючими ногами, що не спускалися до бомбосховища через непрацюючий ліфт. У темряві вони сиділи на стільцях біля своїх квартир і запитували кожного, хто проходив коридором: "Вже йдете?". Балакучі старенькі ловили сусідів для розмов, ділячись байками з сучасного "народного фольклору", на кшталт того, що Путін — це не людина, а справжній Сатана, і насправді їх там — вісім клонів. Так у виставі виникла отруйна "грибниця" під землею, з'явився бункер, а також пекло — умовний Аїд, куди відправляється головна героїня, напоєна бабусиним чаем з "добавками" та склянкою віскі, переходячи в інший вимір.

Дія спектаклю розгортається в одному під'їзді, де героїня здійснює подорож між паркінгом і 18-м поверхом, піднімаючись та спускаючись. Сюжет "закручується" у її свідомості, де сплітаються спогади, враження, образи та переживання, наповнені гнівом і відчаєм. В умовах відсутності електрики та повітряних тривог, коли їй доводиться підійматися пішки на свій високий поверх, виникає відчуття перемоги. Героїня перетворюється на месницю, яка здатна знешкоджувати демонів, що втілюються в одному символічному образі.

Вистава має структуру, що складається з двох частин, які обрамлені відеопрологом і епілогом, що відображають реальність. Перша частина являє собою побутову рефлексію, в якій глядач може відчути щирість, лірику та особистий досвід, відображаючи власні переживання. Друга частина, навпаки, є фантастичною і фантасмагоричною, тому важливо бути готовим до емоційних перемін і налаштуватися на новий лад; в ній часто згадуватиметься прізвище Путіна, а також будуть представлені деталі його можливого покарання.

Зрозуміло, що тема його особи викликає неприємні емоції як у слухачів, так і у промовців. Мені також було важко про це писати, але, з іншого боку, ми настільки залежимо від його дій і, на жаль, зазнали великих втрат через цю особистість, що наша ненависть ніколи не буде надто сильною. Можливо, в нашій спробі усунути його було забагато варіантів вбивства, і, можливо, слід було діяти швидше. Але ми виходили з теорії змови, згідно з якою, якщо існує вісім клонів, то всіх їх потрібно знищити по черзі. Ми намагалися скоротити цей процес, оскільки спочатку детально описували тортури — адже душа прагне справедливості і покарання для зла. Це про те, як отримати сатисфакцію, хоча б через сцену або театральний досвід, – зазначає Наталка Ворожбит.

Акт помсти виконує героїня-месниця не самостійно, а в компанії свого вірного та сміливого (хоч і анімаційного) напарника - Кролика, голос якого подарував знаменитий український актор.

"Мій Кролик - це Олексій Гнатковський, я відразу його впізнала, не шукала нікого іншого. До речі, йому дуже сподобалося дублювати, він просто готовий до роботи у мультфільмах! - ділиться своїми враженнями Вітовська. - Ми багато співпрацюємо, у нас спільний незалежний комерційний проєкт - інтерактивне шоу "Як виростити чоловіка в домашніх умовах", з якого ми акумулюємо значні кошти для армії, наприклад, з Канади привезли понад 2 мільйони гривень для "Азова". Саме в цьому проєкті я навчилася працювати в стилі стендапу, розвинула свою здатність до вільного спілкування з аудиторією - можу сісти поруч із глядачами, запитати їх про їхній досвід: а як у вас це відбувалося? Розвивати історію в будь-якому напрямку. Я відчуваю себе вільною у своїй щирості. Це чудовий терапевтичний процес, який дозволяє через мого супергероя викинути свої образи, прагнення до помсти, травми та втрачені роки", - впевнена Ірма Вітовська.

Прем'єра "Київської перепічки" відбулася 30 грудня 2024 року, в день ювілею актриси, що мала для неї особливе значення. Ця дата не лише відзначає її день народження, а й є річницею створення Радянського Союзу. Пані Ірма вважала, що у 2022 році Росія могла мати надії на відновлення цього історичного моменту, коли ми знову могли б опинитися в кризі. Незважаючи на те, що минулого року це свято припало на понеділок, вона сприймала свій виступ 30 грудня як важливу психологічну перемогу для себе.

Вистава вирізняється своєю компактною сценографією - вона не перевантажена елементами, а складається лише з кубів-сходів, виготовлених у цехах Івано-Франківського драмтеатру під керівництвом Ростислава Держипільського. Ці графітові, бархатисті конструкції нагадують як гранітні сходи, так і різдвяні вертепи. Проте Вітовська зазначає, що за кордоном можна обійтися й без них; основне - це наявність підйому та спуску. Завдяки цьому виставу можна проводити в будь-якому місці: в театрі, торговому центрі, лікарні, під'їзді чи на вулиці, головне, щоб була темрява для відеопроєкцій і можливість налаштувати звук та мікрофон.

"Все наше життя - трагікомедія і вона для мене найчесніший жанр з глядачем. По-режисерськи - це моя перша "перепічка", і я готова далі ще щось зробити. Але йду своїм шляхом, не претендую потрапити у клан режисерів, просто бавлюся і хочу себе спробувати", - говорить Ірма Вітовська про свою першу режисерську роботу.

Команда вже виступила в Харкові, Запоріжжі, Полтаві, Івано-Франківську та Львові – скрізь аншлаги, квитки розкуповуються миттєво. У Києві "Київська перепічка" проходить у театрі "Особистості" в Будинку художника. Цей заклад не лише зручний, оскільки розташований у самому центрі міста, але й має великий зал. Ірма Вітовська обрала його для свого незалежного театрального проекту, фінансованого за її власний рахунок, з метою сприяти популяризації цього майданчика, щоб він став таким же впізнаваним, як "Сцена 6" (перформативний простір Довженко-Центру) чи культурний кластер "Краків". Адже розвиток незалежного театру в Україні є надзвичайно важливим.

Любов Базів. Київ. Зображення з соціальної мережі Facebook.