Марина Шквиря: "Головне питання полягає в тому, що станеться з твариною, яку ти врятував або взяв під опіку, і з якою метою ти це робиш."

Фото: Іван Перекрестов Марина Шквиря Місія (не)можлива

Біла скеля -- єдиний реабілітаційний центр для диких тварин, який в березні 2022-го вивіз з Київщини всіх своїх сімох ведмедів. Дві важкі доби в дорозі і вони опинились в Домажирі, що на Львівщині. Згодом трьох прилаштували до реабілітаційних центрів у Німеччині. Після деокупації Київської області Марина, Єгор та чотири ведмеді повернулись додому. І притулок, який спеціалізується на утриманні, зміг прийняти нових тварин, врятованих від війни. Так у Білій скелі з'явилась Джа -- Джавеліна. Полярну вовчицю разом з 12 левами забрали з того ж Білицького в 2022 році ближче до осені, коли місто потрапило під обстріли. Волонтери з UAnimals та Центру порятунку диких тварин пропонували звіринцю допомогу в евакуації. Власник довго відмовлявся, але зрештою віддав якусь кількість тварин.

Джавеліна залишилася жити в Білій скелі, але незабаром померла від лейкемії. "Але насправді причина її смерті полягала у жахливих умовах, в яких вона перебувала в приватному зоопарку, а також через війну," - зазначає Марина. Левів же передали на реабілітацію до центрів у Європі. Як тоді, так і тепер власник приватного звіринця змушений був піти на компроміси внаслідок розголосу та уваги громадськості.

Зображення: з Facebook - Дарина Матасова. Збережемо дикий світ: Полярна вовчиця на ім'я Джа.

Чому він обрав саме цих істот?

Я вважаю, що він віддав те, що для нього мало найменшої цінності. Однак він залишив собі левів, які продовжують розмножуватися. Вже наступного року у них знову з'явилися левенята. Приватні власники свідомо займаються цим, адже малюки користуються величезною популярністю у відвідувачів. І, на жаль, це ставить під сумнів ефективність порятунку в таких умовах. Адже одних тварин вдалося врятувати, тоді як інші з’являються на світ там же. Це безкінечний цикл.

Якщо розглядати це з точки зору цінності, то хто з точки зору власників є важливим?

Це важко передбачити. Наприклад, в приватних зоопарках, таких як "12 місяців" чи "Фельдман Екопарк", найвищу цінність мають людиноподібні мавпи. Коли "Фельдман Екопарк" зазнавав постійних обстрілів у 2022 році, частину цінних тварин терміново вивезли, деяких перевели до Харківського зоопарку, а інших відправили до партнерів у Полтавську область. Однак багато тварин залишилися під загрозою обстрілів. Пізніше ще одна частина тварин була евакуйована. Якщо згадати про Білицький зоопарк, то восени 2024 року, коли до них привернули увагу через зміни на фронті, деяких тварин перевезли в "Екопарк Ковалівка". Це фактично аналогічний зоопарк, де вони знайомі між собою, обмінюються тваринами та співпрацюють. Я бачила в мережі, що туди перевезли верблюда, полярних вовків, які є батьками Джа, а також ведмежат-гімалайців. Після евакуації великих хижаків з Білицького наприкінці жовтня, там, здається, не залишилося жодного. Проте, за словами місцевих жителів, ще є безліч дрібніших тварин — птахи, сурикати, копитні. Їх, ймовірно, не евакуюватимуть до останнього, і є ризик, що не встигнуть це зробити.

Зображення: сторінка у Facebook Wild Animal Rescue Center. Левиця на ім'я Нала, яка була врятована з приватного зоопарку в Білицькому.

Цінність тварини також визначається індивідуальними смаками власника та віком тварини. Наприклад, дорослі леви та ведмеді можуть суттєво втратити свою цінність, і це відбувається досить швидко.

А що таке дорослі насправді?

В загальному, через два роки ці тварини вже втрачають свою привабливість для багатьох. Ведмеді можуть жити 20-30 років, тоді як леви – від 10 до 20 років. Враховуючи їхній стан здоров'я, травми та наслідки інбридингу (схрещення споріднених особин – LB.ua), а також умови утримання і декілька переїздів, шансів дожити до старості у них залишається небагато. Це не лише наша проблема, але й загальна ситуація, що триває вже довгий час. Чимало врятованих тварин вже відійшли через природні причини.

Ще один момент. Треба розрізняти приватні звіринці і зоопарки, як наукові організації. До прикладу, у Франції у 2022-му була потужна лісова пожежа, через яку евакуювали практично весь Зоопарк Басейну Аркашон. У таких випадках насамперед рятують тварин, які мають високу генетичну цінність. Такі тварини беруть участь у міжнародних племінних програмах для створення резервної штучної популяції видів, яким загрожує зникнення. Також в першу чергу вивозять небезпечних для людини тварин та тих, які мають більші шанси вижити після транспортування. Тобто певне сортування є і від нього нікуди не дінешся. Але знову ж виникає мільйон інших факторів: хто запропонує допомогу, для кого знайдеться місце, де.

Фото: надала Марина Шквиря Евакуйована ведмедиця із звіринця в Донецькій області

Давайте спробуємо впорядкувати цю тему та розпочнемо з державних зоопарків, оскільки ти вже їх згадала. Наприклад, у наш час часто виникає питання, чому Харківський зоопарк ще не евакуювали.

Коли йдеться про державні зоопарки, лише зоопарк у Асканії-Нова потрапив в окупацію, тоді як інші залишилися недоторканими. Найближче до зони бойових дій виявилися Харківський, Миколаївський та Київський зоопарки. Усі вони ухвалили схожі рішення — не організовувати великомасштабні евакуації тварин. Це сталося через те, що їхні колекції є надзвичайно великими. На початку повномасштабного вторгнення було важко уявити, як величезний кортеж автомобілів з тваринами виїжджає з Київського зоопарку. Така колона стала б легкою мішенню. Ситуація аналогічна і для Харківського зоопарку, де утримують тисячі різноманітних тварин. Кожен вид вимагає специфічних умов для транспортування, команди ветеринарів та тривалих підготовчих процесів. І, звичайно, тварин потрібно кудись перевезти. Наприклад, у них є жирафи. Перевезення таких великих тварин, як жирафи, можуть здійснювати лише деякі спеціалізовані організації в Європі, причому, зазвичай, це молоді особини.

Крім того, місцева адміністрація не завжди була готова до прийняття таких рішень. Адже, коли мова йде про вивезення зоопарку, це стосується державного майна, що створює багато юридичних труднощів. Евакуація міського зоопарку може бути сприйнята як тривожний сигнал для населення. Наприклад, з Київського зоопарку було відправлено двох ведмедів до Польщі, але це не була евакуація в умовах загрози з боку артилерії чи дронів; скоріше, це було рішення для звільнення місця. Варто зазначити, що зоопарк також приймав врятованих тварин, і з лютого 2022 року їхня кількість зросла більш ніж на чотириста особин.

Фото: з fb-сторінки Марини Шквирі Ветеринарний огляд ведмедя

Одночасно в Україні існує величезна кількість приватних осіб, які утримують диких тварин. Чим вони займаються?

Це ситуація, яка нагадує безлад, адже кожен приймає свої власні рішення. Від початку повномасштабного вторгнення тисячі диких тварин, що належали приватним особам, були переміщені. Найчастіше власники рятували свої колекції рептилій та амфібій від обстрілів і блекаутів, адже відключення електрики для них є справжньою катастрофою, навіть більшою, ніж загроза обстрілів. Кілька днів без опалення — і все, тварини гинуть. Внаслідок цього постраждало багато колекцій.

Приватним власникам надавали підтримку в евакуації активісти або військові. Існували випадки, коли комерційні левенята перевозилися через Молдову, а деякі з них втекли і потім безцільно мандрували вздовж кордону. Інші ж були продані за низькою ціною з Одеської області до Закарпаття. Вся ця ситуація з передачею тварин з одних рук в інші стала більш активно обговорюватись.

Багато тварин опинилися наодинці з власними труднощами.

Приватні звіринці у більшості випадків нікого не вивозили, в той час як самі власники часто їхали. Але вони дуже добре пам'ятали, що це їхнє майно, і іноді навіть забороняли рятували тварин. Або ж вивозили щось дорожче, а з іншими, як пощастить.

Часто все трималося на особистій відвазі працівників, які також не мали можливості покинути свої місця. Такою була ситуація з приватним зоопарком "12 місяців". Доглядальники залишилися з тваринами і змогли зберегти їх колекцію. Як я вже згадувала, у "Фельдман екопарк" та кількох інших зооколекціях в цьому регіоні багато тварин тривалий час перебували під обстрілами. Було безліч повідомлень від жителів Харківщини, які спостерігали рись, або ділилися в Інтернеті фотографіями червоних вовків, що блукали серед смітників.

Час від часу військові зверталися за допомогою у вивезенні тварин, але зрештою часто скасовували ці запити. Можливо, це відбувалося через те, що вони знаходили якийсь приватний зоопарк, де власники просто залишили тварин замкненими без догляду, і в результаті вони гинули. Я готова вірити в таку версію подій, адже подібна ситуація трапилася з ведмедем на ім'я Бахмут, якого евакуював Центр порятунку диких тварин. У вересні 2022 року військові виявили його на занедбаній території, де він був покинутий без води і їжі, на межі життя та смерті. Тож чому б не припустити, що в деяких випадках ситуація завершилася трагедією — смертю тварин? Наразі Бахмут знайшов новий дім у "Ведмежому притулку — Домажир".

Зображення: з Facebook-сторінки Ведмежого притулку Домажир Бахмут. Світлина: з fb-сторінки Ведмежого притулку Домажир Бахмут, де було виявлено покинутого ведмедя в Донецькій області. Фото: з Facebook-сторінки Ведмежого притулку Домажир Бахмут.

Коли звільняли Київську область, то навпроти нашого притулку у тому самому Центрі порятунку диких тварин жили бізони, верблюди, яких евакуювали з Ясногородської страусиної ферми. Власники виїхали, підтримували контакт з персоналом, персонал ніби-то мав сидіти і дивитись за тваринами. Але люди не захотіли ризикувати під обстрілами і все залишилось самопливом. Тоді чимало тварин загинули елементарно від спраги, голоду, стресу. При цьому власник пильнував тварин, яких волонтерам Центру вдавалося вивезти, просив надсилати йому фото. Не дай боже його майно кудись зникло б. І потім цих тварин він повернув собі.

Тварини в нашій системі розглядаються як юридичні об'єкти, що належать до категорії майна. Власники часто не усвідомлюють своїх зобов'язань перед ними і, відповідно, підходять до вирішення питань так, ніби це звичайні речі, що належать їм.

У кого скільки вистачить совісті.

І ти не зможеш нічого змінити, адже для тварин не існує поняття "залишення в небезпеці". Наприклад, ведмідь Ямпіль – це чудовий приклад. Він наочно демонструє всю цю ситуацію, що склалася в Україні.

Зображення: facebook.com/SaveWildFund Тварини, яких волонтери та військові врятували від наслідків війни, пройшли через притулок Біла Скеля з моменту початку повномасштабного вторгнення, демонструючи безвідповідальність та інститут репутації.

"Наше уютное место всегда готово вас встретить", "Мы изготавливаем кожаные чехлы из страусиной кожи на заказ для любых моделей телефонов", "Дорогие друзья, у нас в Yampol Zoo сегодня радостное событие — пополнение! Появился малыш Лама". Эти сообщения взяты с инстаграм-страницы контактного зоопарка страусиной фермы в Ямполе. К сожалению, страница все еще существует, в отличие от самого зоопарка и его обитателей — около двухсот животных. Среди них были медведи, бизоны, страусы, антилопы, верблюды, кабаны, волки, еноты, нутрии, лани, пони, олени и дикобразы. Большинство из них погибли от ран, голода и жажды, а некоторые, вероятно, стали жертвами российской армии во время оккупации Ямполя. Владелица оставила животных, а персонал, не получив четких указаний, как позже выяснили журналисты, не решился предпринять какие-либо действия.

Зрештою вижили одиниці -- серед них гімалайський ведмідь. У жовтні 2022-го, коли українські сили оборони звільнили Лиман та околиці, військові знайшли його у вольєрі з контузією. Вивозили ведмедя Центр порятунку диких тварин і UAnimals. Так він опинився в Білій Скелі. Врешті-решт війна дала йому невеликий шанс врятуватися по-справжньому. Після притулку на Київщині Ямполя вивезли до Познанського зоопарку, потім в Центр допомоги природі в Бельгії і нарешті в Шотландію. Там в зоопарку Five Sisters він знайшов дім і гарні умови. Окрім того вольєру, де його поселили, спеціально для нього і його майбутнього сусіда навіть побудували новий з врахуванням особливостей стану здоров'я. Але в день випуску до нього Ямпіль помер, проживши там лише кілька місяців. Вік і здоров'я далися взнаки. І це дуже характерна історія про спасіння і реабілітацію.

Зображення: з Facebook-сторінки Центру порятунку диких тварин Ямпіль у Білій Скелі.

Чим показовий цей кейс?

Я почала спостерігати за роботою цієї ферми страусів приблизно з 2017 року. Було відомо, що окрім страусів там також проживають вовки та гімалайські ведмеді, які час від часу розмножуються, а також ведеться певна торгівля. До речі, у вольєрі з Ямполем мав бути ще один ведмідь, але його доля залишається невідомою. Ямпіль проходив реабілітацію в нас, поки йому оформляли документи для подальшого виїзду. У нього, як у людини після інсульту або контузії, була трохи відвисла губа. Це старий ведмідь, і зрозуміло, що йому було нелегко в такій ситуації. Закордонні організації, які приймали тварин, часто запитували про його історію для краудфандингових кампаній. Тож Єгор провів дослідження, і ми дізналися, що ця ситуація в житті ведмедя вже повторюється вдруге.

У 2014 році, під час збройного конфлікту, ферма зазнала повного знищення, і практично всі тварини загинули.

Вцілів лише гімалайський ведмідь Боря, якого потім у 2022-му назвали Ямпіль, бо ніхто не знав його історію. Коли стало безпечно, власники повернулись, все відбудували, знову тримали тварин, знову розмножували їх. Жодної відповідальності за загибель не настало. Та й народу в цілому все подобалось. А в 2022-му історія повторилась. Фактично доля цієї тварини була визначена наперед.

Зображення: із Facebook-сторінки UAnimals. Ведмідь на ім'я Яміпль витримав окупацію та отримав контузію, але знайшов новий притулок у Шотландії. На жаль, його вік і проблеми зі здоров'ям не дозволили йому залишитися там надовго.

Які причини цього явища?

Проблема полягає в тому, що в нашій країні відсутнє адекватне законодавство щодо зоологічних парків. Не існує належної системи ліцензування, що створює умови для того, щоб будь-хто міг мати колекцію тварин — це можуть бути ферми, приватні особи, ресторани або бази відпочинку. І фактично, за цим процесом не ведеться жодного контролю. Хоча існує певний регламент утримання диких тварин у неволі, його порушення не тягне за собою серйозних наслідків для власників, за винятком вказівок від Держекоінспекції. Таким чином, ми маємо ситуацію, коли все залежить від доброї волі власника, а суспільство загалом має позитивне ставлення до утримання диких тварин. Якщо ж виникає суспільний резонанс, власник легко може знайти вихід, прийнявши до себе якусь тварину безкоштовно та заявивши: "Дивіться, ми її врятували".

І всі сказали, який молодець.

Так, а далі він ще й називає себе реабілітаційним центром. Як це зробив власник звіринцю у Василівці, яка нині в окупації. Він продовжує розмножувати тварин, а якщо вірити їхньому ж інстаграму, гібридизувати левів та тигрів. Лігри, як відомо, дуже вигідний комерційно гібрид завдяки своїй ефектній зовнішності та величезним розмірам. Я дуже здивувалась, побачивши цих тварин в інстаграмі звіринця.

Ще один цікавий момент, який чомусь часто проґавлюють. З одного боку, звучить думка: "Тварини загинули — це погано". І це, безумовно, правда. Але з іншого боку, звучить ідея: "Людське життя має бути на першому місці". І в цьому теж є логіка. Наприклад, я не вважаю, що варто вимагати від персоналу ризикувати своїм життям. Як власник, ти не маєш права так чинити. Ти можеш проявити героїзм сам, і важливо взяти цю відповідальність на свої плечі, а не перекладати її на інших. Це ж твоя репутація на кону. Особливо коли мова йде про небезпечних тварин. Якщо ти залишаєш їх у небезпечних умовах, як це роблять на деяких фермах, ти піддаєш людей ризику. Якщо снаряд потрапить, хижак може вирватися на волю.

Зображення: /zprz.city Лігри в зоопарку Василівки, Запорізька область

На справді, ми постійно стикаємось із проблемою відповідальності та важливістю репутаційних інститутів.

Ти пережив справжню трагедію — зоопарк був знищений, і ти залишив усіх своїх підопічних. Але згодом ти повернувся, відновив все, і нічого не змінилося. Це не повинно відбуватися. Потрібно запровадити систему ліцензування, і в ідеалі після подібних випадків, коли доведено, що особа не вжила жодних заходів для запобігання загибелі тварин або принаймні для зменшення наслідків, їй слід назавжди позбавити права мати зооколекцію. Я вже не кажу про жорстокість, коли тварини залишаються помирати в клітках від голоду, спраги та страху. Це набагато жорстокіше, ніж безболісна смерть. Хоча це може звучати жорстко, але евтаназія може бути частиною благополуччя. У випадку, наприклад, сильного повені чи воєнних дій, коли немає можливості допомогти, це може стати гуманним рішенням для тварини. Це кращий варіант, ніж просто залишити її на самоті в стражданнях. На жаль, перше у нас заборонено, а друге чомусь сприймається як прийнятне.

Отже, жоден із власників не зазнав шкоди. А як, наприклад, виглядає ситуація в Західній Європі чи Сполучених Штатах?

Ну, мабуть, ти чула цю історію про собаку, яку знайшли у Флориді, прив'язаною біля дороги по груди у воді під час урагану Мілтон? Власника відшукали і заарештували за жорстоке поводження.

У західних країнах активно обговорюють проблему порятунку тварин під час стихійних лих та збройних конфліктів, розробляючи різноманітні стратегії для цього. Наприклад, коли Асоціація реабілітаційних центрів помітила збільшення кількості безпритульних тварин, вони почали спілкуватися між собою, щоб з'ясувати, хто і як забирає тварин, аби уникнути їх потрапляння до приватних звіринців, де їх можуть використовувати для розмноження. Незважаючи на те, що умови в таких місцях можуть бути непоганими, їм не подобається сама концепція, коли тварини, що нібито рятуються, опиняються в приватних колекціях. Існує різниця між торгівлею і порятунком тварин, і вони вважають за необхідне не плутати ці поняття. Ця ситуація підлягає їхньому нагляду, і для нас також важливо діяти чесно в цій сфері. Вони прагнуть бачити, що ми дотримуємося встановлених стандартів, і коли спостерігають за процесом порятунку та тимчасового утримання тварин, формують свою думку про якість нашої реабілітаційної діяльності. Звичайно, війна може виправдовувати певні дії, але лише в межах розумного.

Ми поки що говорили про прямий вплив війни, коли треба забрати тварину з-під обстрілів. Які наслідки вона мала з тих, що не на поверхні?

У 2022 році Київський зоопарк став тимчасовим притулком для понад 50 диких і домашніх тварин, які були вилучені з трьох квартир на Оболоні. Цю операцію координувала Кіберполіція, яка звернулась до нас за допомогою. Протокол про вилучення складався на тварин, чия безпека була під загрозою, якщо б вони залишилися в небезпечних умовах. У квартирах знаходилися тисячі тварин, включаючи безхребетних, різноманітних дрібних домашніх улюбленців і диких істот. Серед нових мешканців зоопарку були каракалята, тигренята, кілька мавп, папуги, змії та багато диких птахів. Особливо слід зазначити численних сичиків, які в даний час користуються популярністю і часто виловлюються для продажу. Ці тварини отримали необхідне лікування і в даний час мешкають у зоопарку.

Огляд Потапа і Діни в Домажирі

Як це сталося, що вони всі опинилися в одному місці?

Існують особи, які займаються браконьєрством, перепродажем та закупівлею тварин для приватних колекцій. Вони тримають цих тварин у своїх оселях і швидко реалізують їх через інтернет. Багато людей піддаються на цю гру, не усвідомлюючи, що зазвичай такі тварини прибувають до нових власників у хворобливому стані і мають невеликий термін життя.

З початком повномасштабного вторгнення бізнес, очевидно, зазнав тимчасового уповільнення. Це все частина великої схеми: раніше контрабандні тварини переміщувалися через наші портові міста, проходячи через Росію до нас або ж у зворотному напрямку, а також до Китаю, Європи чи арабських країн. Отримання сертифікату CITES (дозволу на експорт та імпорт диких тварин і рослин – LB.ua) в нашому випадку не є великою проблемою, тому все могло бути досить легальним. Проте, раптом аеропорти, порти зупинили свою роботу, а кордони закрилися. Більше того, в перші місяці війни люди стали менш активно купувати тварин на olx.

А що тепер?

Насправді все це швидко повернулося на круги своя. Наприкінці 2022 року та на початку 2023-го ми обговорювали з ветеринарами, як парадоксально ведуть себе люди. Підприємці прагнуть відшкодувати свої збитки, намагаючись витиснути максимум із тварин. А люди, в свою чергу, діють так, ніби це їхній останній шанс. Вони постійно чують заклики: насолоджуйся кавою, живи сьогоднішнім днем, думай про добре.

Зображення: Охорона природи Ведмедиця Чада в притулку для ведмедів Біла скеля.

Бажав каракала – придбай його.

Спробуй щось висловити, і одразу ж чуєш: "Припиніть, людям важко". Зараз не той момент, коротко кажучи. Внаслідок цього ситуація насправді погіршилася. Люди активно відвідують зоосади, контактні зоопарки, купують екзотичних тварин через інтернет. Вони розмножують, утримують і вигулюють їх.

А потім залишають, але це вже не в емоціях перших днів війни, а просто тому, що через два роки вони вирішили перебратися до Польщі, і тепер їм не потрібні ні каракали, ні леви.

Деякі тварини залишаються саме через те, що стали обузою.

Дора, вовчиця, яка залишила нас для нової життя в Греції, має свою історію. Її власники мали будинок на кордоні з Білоруссю в Житомирській області, але після їхнього від'їзду тварина залишилася в клітці, де прожила кілька років. Сусіди іноді підгодовували її, поки прикордонники не розповіли зоозахисникам про її становище, після чого Центр порятунку диких тварин вирішив втрутитися. Дора провела майже рік у Білій Скелі, а тепер знайшла новий дім у притулку для хижаків ARCTUROS в Греції. Схожа доля спіткала Німфадору. Її знайшли поза Черніговом; чоловік, який її знайшов, планував тримати та розводити її для продажу щенят. Проте через складну економічну ситуацію попит на гібридних собак зник, і він вирішив віддати її місцевим зоозахисникам. На жаль, дикі тварини часто стають жертвами капризів людей і першими йдуть з їхнього життя, коли ситуація стає складною.

Зображення: Дарина Матасова Охорона природної краси Дора

Плюс є ще негативна тенденція, коли популярними стають військові з екзотами. Є у нас дівчина з сурікатом, хлопець з єнотом. Зрозуміло, що військовий в Україні абсолютно позитивний герой і пояснювати людям, що тут він вчиняє неправильно, -- безнадійна справа.

Зображення: Дарина Матасова_Зберігай природну красу Німфадора

І вони виступають рольовою моделлю?

Так, медіа активно популяризують ці історії, формуючи позитивний образ такого володіння. До всього, іноді в окопи забігає лисеня чи барсучок. Молодий тхір-перегузня не сприймає людину як загрозу. Він підходить і сідає поряд. Людина реагує: "О, який ручний". І забирає його додому. Наприклад, одеський притулок "Феррет Гелексі", що займається куницевими, постійно веде переписку з тими, хто отримав в подарунок дику тварину, привезену з фронту. І їх не повертають, адже тваринки виглядають дуже симпатично. Але це зникаючий вид, занесений до Червоної книги. І це справжня проблема, про яку важко говорити відкрито.

На мою думку, масове скупчення людей у природному середовищі є одним із найзначніших чинників, що впливають на диких тварин у ситуаціях, пов'язаних з війною.

Уявіть собі всі ці укріплення, що з’являються в місцях, де раніше не було жодної людської активності. Адже якісна система фортифікацій змінює екосистеми та середовища існування видів. В таких умовах люди часто стикаються з дикою природою. Вони забирають додому таких тварин, як куниці, оленята чи совенята. Іноді це рятування, а інколи — просте викрадення через брак знань про біологію цих видів. Багато з них, на жаль, не виживають на новому місці. Частину з них намагаються передати в інші руки, але це не завжди вдається.

Лосиха підірвалась на міні, залишилось лосеня. Люди починають панікувати, горизонтально шукати когось, хто забере, тим часом годують тим, чим не можна. І на місці рятівника може опинитися умовний досвідчений волонтер, просто якийсь добросердний водій, який вивезе тварину, чи власник звіринця десь в Тернополі. Або є гарна дівчина, якій можна зробити подарунок. Звісно, дивлячись, яка тварина. Тобто для тварини це може закінчитися добре, а може погано. І немає якогось протоколу чи державної служби на цей випадок.

Причиною цього часто стає просто недостаток знань. Наприклад, якщо на узбіччі дороги помічають совеня, водії, зупинившись, можуть вирішити зателефонувати та дізнатися, що робити, проте часу на це може не вистачити. З метою перестрахування, вони забирають птаха з собою. В результаті совеня опиняється, скажімо, в притулку для птахів, як-от у садибі Нюшанік. Хоча насправді їх не слід було чіпати. Подібних випадків чимало. І хоча з людської точки зору це зрозуміло, адже тварини викликають емоції, такі дії можуть призвести до негативних наслідків.

Знімок: Марія Лонюк Збережи природу Малюк перебуває у Ведмежому притулку Біла скеля.

Справжнє співчуття також повинно бути обґрунтованим.

Питання в тому, що ти вважаєш добром. Якщо це передати тварину в якийсь екопарк, де її розмножать за два дні, то це не дуже добро. Бо це рухає коло диких тварин в неволі далі і далі.

Часто під постами про те, що певна тварина, як-от лев, тигр або ведмідь, була перевезена за кордон до реабілітаційного центру, виникають численні запитання і нарікання: "Чому ви вивозите українських тварин за кордон?", "Навіщо всіх віддаєте, коли їх повернете? Ви на цьому заробляєте". Це нерозуміння виникає через брак інформації. Люди отримують цю новину раптово і в значній кількості. Коли чують, що лев поїхав за кордон, вони шоковані. По-перше, навіть лев має можливість покинути країну, а я – ні. Це викликає неприємні емоції. А потім у них виникає питання: "В сенсі поїхав? Це ж величезні гроші!", "Це ж наш лев, з Харківщини, а його кудись забрали". Люди просто не знають, як реагувати на цю інформацію. Вони не усвідомлюють проблеми неналежного утримання диких тварин та їх експлуатації. Вони лише бачать картинку, де хтось рятує лева, а насправді складається враження, що "ви його забрали і, очевидно, продали за кордон".

Острів собак. "Декотрим людям заважають не так обстріли, як тварини"

(Не)щасливий фінал

Херсонський торгово-розважальний центр "Фабрика" згорів внаслідок обстрілу снарядом у березні 2022 року. Російські війська завадили ліквідувати пожежу, атакуючи рятувальну автоцистерну. Поряд з ТРЦ постраждав і контактний зоопарк. Котячий лемур на ім'я Адам виявився в числі небагатьох, кому пощастило вижити — його викинуло на парковку, де він отримав контузію та опіки. Адама виявили і передали до Центру порятунку диких тварин, де він проходив лікування в ветеринарній клініці. У березні 2023 року його перевели до Київського зоопарку, де він міг би жити в умовах, схожих на природні. Однак Адам виявився занадто агресивним і не зміг пристосуватися до життя з іншими лемурами, постійно бився і кусався. У той час, коли зоологи обдумували його подальшу долю, Марина натрапила на допис волонтерки Яни з Херсону. У пості дівчина ділилася історією порятунку лемурки Джулії, розповідаючи, як сиділа з нею в темряві, без їжі та води, і як за останні гроші купувала їй апельсини.

"Я задумуюсь над цим: з одного боку, це справжня героїчна розповідь, і ця дівчина дійсно заслуговує на похвалу. Але ж вона вбиває лемура. З найкращими намірами пропонує йому цитрусові, які є для нього небезпечними і навіть смертельними", — ділиться думками Марина. Вона одразу ж написала Яні, і так почалася їхня дружба. Незабаром Марина дізналася, що Джулія приїхала з того ж контактного зоопарку, що і Адам. Її також перевезли до Києва. Як не дивно, Адам не тільки не забув про Джулію, а здається, що весь цей час чекав саме на неї. "Відразу ж перетворився на лемура з прекрасним характером", — зі сміхом зазначає Марина. Тепер їм виділили вольєр, провели стерилізацію, і вони живуть разом у злагоді.

Зображення: сторінка у Facebook Київського зоопарку. Лемури Адам і Джулія, які були врятовані з Херсона, тепер перебувають у Київському зоопарку.

Поділися, що трапляється далі, куди врешті-решт потрапляють врятовані тварини?

Залежить від обставин. Кількість тварин залишається значною, але й досі існує безліч поранених, залишених, непотрібних або вилучених з природного середовища. Проблема з місцями для їх утримання лишається актуальною. Це було так і до війни, адже сектор реабілітації диких тварин в Україні тільки починає розвиватися. У різних регіонах з’являються неофіційні притулки для врятованих тварин. У Одеській, Дніпропетровській та Харківській областях існує кілька місць, які варіюються від дуже поганих до досить прийнятних, що приймають тварин. Реабілітаційних центрів небагато, більшість із них - це умовні притулки, які насправді є приватними звіринцями, але щонайменше там забезпечують більш-менш адекватні умови. Частина тварин опиняється в сумнівних звіринцях або у приватних власників, де знову може розмножуватися. Для багатьох це звучить як позитивна історія – мовляв, "все добре, у нього є партнерка, тепер вони мають потомство".

Дитинча, як хеппі енд.

Це невірне уявлення. Насправді, багато видів тварин, таких як ведмеді та леви, здатні розмножуватися навіть у несприятливих умовах, що часто є наслідком стресових ситуацій. Більш того, коли їм нічого більше займатися (згідно з наказом про утримання диких тварин у неволі, власники зобов'язані створювати збагачене середовище з елементами природного ландшафту, спеціальними конструкціями для фізичної активності та укриттями для відпочинку), ці вимоги, як правило, не виконуються - LB.ua.

На початках найскладніша ситуація була з екзотичними тваринами, велика їх кількість, в тому числі небезпечні види, осідали, де завгодно. Приміром, чимало тварин прийняла ферма "Зелений Гай" під Дніпром, яка в принципі не пристосована для утримання диких тварин, але забирала всіх, включно з крокодилом. Ну бо вони були першими на шляху цього потоку. Потім вони роздавали тварин.

Загалом, якщо притулок або реабцентр одночасно тримає корову, лисицю, вовка і лемура, при цьому кожного дня просить гроші, то ми одразу розуміємо, що лемура там не годуватимуть чимось спеціальним для лемурів. У цьому небезпека таких неспеціалізованих притулків. У них навіть не вистачає часу на компетенцію. А екзотичні види -- це складні види зі складними харчовими потребами, вони не з нашого клімату, вони живуть у верхньому ярусі джунглів або навпаки внизу у підстілці. Вони є джерелом інфекційної небезпеки. І тут виникає питання, чи існує в центрі конкретний протокол дій, карантин, чи є можливість обмежити контакти з твариною до одного кіпера. Це, до речі, не тільки екзотичних видів стосується. Достатньо взяти лисицю.

Деяка кількість щасливців вирушила за межі країни. Яка ж їхня чисельність?

Мало, десятки тварин, якщо казати про великих. Дрібних, звісно набагато більше. Направду основна маса після евакуації залишається в поганих умовах і некомпетентних руках. І треба розуміти, що навіть щасливчики, чекаючи на виїзд, можуть сидіти в тісних приміщеннях, зі збідненими умовами, в стресі через часті атаки у всіх регіонах країни. І якщо якась велика кішка, яка живе 12-15 років, або взагалі тварина, що живе 6-7 років, посидить так пару років, то в неї вже залишається ще менше здоров'я для подальшого щасливого життя. Ми, приміром, лише раз прийняли лева ненадовго на утримання, раз на транспортування. І пересвідчились, що все ж наші вольєри мають ведмежу специфіку. Тримати велику кішку в них безпечно, але це сильно ускладнює процес обслуговування. Тож зберігаємо свою спеціалізацію. Водночас ніколи не відмовляємо з допомогою колегам у пошуку місць.

Фото: надала Марина Шквиря Єгор Яковлєв і Марина Шквиря

А якою ж має бути ситуація?

В ідеальному варіанті все повинно функціонувати як єдина система. Евакуаційні бригади, реабілітаційні центри, здатні забезпечити тимчасовий притулок, а також укриття, де врятовані тварини зможуть жити в комфортних умовах. Проте, на етапі евакуації все ще спостерігається багато недоліків. На щастя, стало менше необґрунтованих амбіцій і рішень, прийнятих лише заради самого процесу порятунку, які були характерні на початку, коли всі кудись мчали, без розуміння, що буде далі.

Вкрай необхідно, щоб усі складові цього процесу функціонували відповідно до єдиних стандартів.

Бо тоді, куди б не потрапила тварина, їй всюди буде нормально. А у нас виходить, що якась одна організація врятувала, інша просто передала в наступний звіринець, десь перетримали в нормальних умовах, десь в поганих, хтось вміє оформлювати документи на виїзд тварини за кордон, а хтось ні. Для тварин це лотерея на кожному кроці.

Давайте спробуємо відкласти вбік такі непередбачувані обставини, як війна, і розглянемо, що насправді означає порятунок тварин. Це не лише зміна долі однієї істоти, а й вплив на цю систему в цілому. А навіть якщо результат не змінює ситуацію, важливо проводити кампанії, які роз’яснюють людям ідеї гуманізму. Конкретна тварина отримала допомогу, і завдяки цій історії багато хто задумався: чому ми опинилися в такій ситуації, коли тварині потрібна допомога? Справжній порятунок вимагає не лише емоційного підходу, але й практичних дій. Хоча, звісно, уникнути емоційного аспекту не вдасться.

Ситуація з Ямполем є яскравим прикладом. Люди ризикували своїм життям, намагаючись врятувати старого ведмедя. Багато організацій долучилися до цього процесу, інвестуючи значні кошти в його утримання, транспортування та лікування. У цій історії немає нічого практичного, проте вона знову змогла привернути увагу та об'єднати людей. Всі ініціативи, що сприяють такій синергії, також приносять користь. Залишаються контакти, і ми продовжуємо співпрацювати, наприклад, з Європейською асоціацією реабілітаційних центрів та різними британськими організаціями по всьому світу, обмінюючись даними та досвідом. Це важливо, адже це сприяє змінам у цій сфері.

А як працюєте ви в Білій Скелі?

Коли тварина приїжджає в реабілітаційний центр, то її треба безпечно прийняти, бо ми відповідаємо за безпеку персоналу, санітарну та інфекційну безпеку. Далі у нас правило таке: ми взяли тварину і все, ворота зачинились. До неї не можна просто так приходити, гладити, годувати, навіть рятівникам, тобто тепер все відповідно до наших внутрішніх правил. Ми повністю забезпечуємо раціон, підстилку, вольєр, обслуговування. Це складніша історія з точки зору краудфандінгу, бо він краще працює там, де йдеться про спасіння. Воно має швидкий фідбек. Але, з іншого боку, нам не треба видавати щодня все більш екстремальне спасіння, щоб збирати гроші на евакуацію. Ми працюємо в довгу і для збору коштів спочатку пояснюємо донорам та підписникам, що порятунком справа не закінчується і основні витрати на тих, хто прийняв тварину до себе. Це краще розуміє західна аудиторія, але і в нас поступово змінюється думка. У нас навіть є постійні українські меценати, наприклад, PlayDuck charity, що об'єднує it-спільноту для допомоги тваринам, або компанії, що готують суші і постійно постачають нам рибу.

Фото: Дарина Матасова Збережи дикість Ведмеді Михасик і Люба у ведмежому притулку Біла скеля

Ми завжди прагнемо укласти угоди з власниками, в яких вони зобов'язуються більше не утримувати ведмедів, не використовувати їх у циркових виставах і не приймати конфіскованих тварин. Ідеальною була б ситуація, коли це стало б реальністю, а історія завершилася б позитивно. Проте війна змінила ці правила гри. Тепер зрозуміло, що тварини, які постраждали від конфлікту, мають бути в пріоритеті, незалежно від намірів їхніх власників. Ми усвідомлюємо, що більшість звіринців, де вони перебували, продовжують розмножувати диких тварин у неволі та демонструють це в соціальних мережах, і ситуація, на жаль, не зміниться.

В Білій Скелі ведмедям добре. Чим ви керуєтесь, коли віддаєте тварин далі, зокрема за кордон?

Спочатку дивимось на умови, які можемо надати тварині. Якщо запропонували місце краще, ніж у нас, а ми розуміємо, що зможемо врятувати ще когось, то це аргумент на користь того, щоб віддати тварину. Але ще варто брати до уваги її фізичний стан, вік. Ямпіль мав складні нюанси по здоров'ю і за кордоном для нього більше можливостей і немає війни. Мені було дуже шкода з ним розлучатися, але я знаю, що ми все зробили правильно. Для нашої найстаршої ведмедиці транспортування занадто ризиковане. А наших наймолодших ведмедів ми готові віддати. І якщо до нас звернеться хтось з Німеччини і запропонує забрати Чаду, ми скажемо ні. Бо вона може не пережити довгу дорогу. Якщо до нас прийдуть і скажуть: забираємо Любу і Михасика, у нас є багато гектарів і прекрасні умови, то ми відповімо так. Завжди на першому місці має бути благополуччя тварини. Ми все ж для них стараємось. Важливо пам'ятати, для кого ти це робиш і що справа не в тому, що тебе назвуть суперрятівником або супервласником притулку. Питання в тому, що буде з твариною, яку ти врятував, чи взяв, і для чого ти все це робиш.

Чи є якісь вказівки на те, що всі ці оповідання зрештою призведуть до встановлення певних правил?

На даний момент я не бачу змін. Незважаючи на те, що ми регулярно обговорюємо це питання з представниками міністерства та зоозахисними організаціями, ситуація залишається складною. Різні зоозахисні групи часто розділені та не мають достатньої експертності. Хоча їхні радикальні ідеї виглядають привабливо в теорії, на практиці, коли йдеться про підготовку законопроєкту, вони стикаються з перешкодами з боку Мінюсту та Мінекономрозвитку. Міністерство охорони навколишнього середовища, в свою чергу, намагається просто спрямувати енергію активістів, щоб уникнути зайвих проблем. Нещодавно ми обговорювали можливі варіанти створення законопроєкту для зоологічних парків. Міністерство представило своє бачення, включивши його в комплексний законопроект, що охоплює кілька різних напрямків. Вони фактично переписали перші дві сторінки відповідної Директиви Ради ЄС. Однак до цієї Директиви додається інструкція на десятки сторінок, яка чітко вказує: не слід сприймати Директиву буквально, а потрібно користуватися інструкцією для адаптації до національного законодавства. У результаті, в такому недоопрацьованому вигляді, це стало законопроєктом, і знову все залишилось на місці.

Ми бачимо перспективу в тому, щоб розробити стандарти для зоопарків, обмежити утримання в приватних руках і рухатись до європейського законодавства. При цьому не вийде просто сказати: забороняємо утримувати чи розмножувати диких тварин. Бо дикі тварини -- величезна категорія, і якщо левів утримувати вдома погано, то що робити із страусиними фермами чи акваріумними рибками? Заборона на розмноження теж надто складна в реалізації і, швидше, створить проблеми зоологічним паркам з племінними програмами, ніж звіринцям під рестораном.

Зображення: Дарина Матасова Зберігайте природу - ведмедиця Люба

Ситуація є досить складною. Чи можна виявити якісь позитивні зміни?

Як я вже зазначала, історії про порятунок диких тварин є надзвичайно захоплюючими та насиченими емоціями, що привертають увагу багатьох людей. Вони бачать, як, наприклад, ведмідь вирушає до Домажира або ж в Німеччину чи Нідерланди. Там він блукає по просторому лісовому вольєру, і це справляє враження. Але рано чи пізно у свідомості починає складатися картина: чому все не має виглядати так, як у нашому місцевому зоопарку. Спочатку люди звертають увагу на умови життя тварин, не помічаючи проблем, пов'язаних з їхнім розмноженням та невірними методами утримання.

До того ж велика кількість людей виїхала за кордон. Вони бачать, якими можуть бути реабілітаційні центри, правильні зоопарки, і навіть бачать там наших тварин. Усе це знаходить відгук. Коли люди мають гарний приклад перед собою, то цей моральний зсув відбудеться. Зараз я не кажу про рептилій, комах, папуг, тут все ще довго буде так, як воно є. Але, сподіваюсь, лояльність людей до поганих звіринців і контактних зоопарків у віддаленій перспективі, коли стрес і емоції стихнуть, піде на спад.

По правді, коли минувся цей перший приступ активізму "ми всіх врятуємо, включно з левами", люди ж замислились. А потім трапився 2023 рік, 2024-й і ми вже бачимо коментарі: "А чому ви повертаєте тварин в звіринці на деокупованій території? Знову будемо рятувати?", "А навіщо розмножуєте тварин?", "Чому хвалитесь новими завозами з-за кордону? Почекайте, ще ж війна не закінчилась, а ви минулого разу нікого із своїх тварин не забрали". І нехай поки переважають коментарі із серії "як добре, що відроджується наш улюблений звіринець", але все одно вже є й інші.

Ще більш значущим є те, що ми змогли привернути міжнародну увагу. Ми продемонстрували, що в нашій країні є безліч активних і небайдужих людей, які піклуються про тварин.

Якісь притулки з'являються, нехай вони зараз не відповідають всім стандартам, але зрештою підтягнуться. З нами почали активніше спілкуватися, обмінюватися матеріалами. З'явилась міжнародна фінансова допомога. Звісно, що від деяких проєктів весь вихлоп -- це п'ять додаткових кліток для п'яти додаткових врятованих тварин. Але інколи це системна допомога. В цьому сенсі мені дуже імпонує підхід Міжнародного фонду захисту тварин IFAW, на гроші яких ми змогли перекласти стандарти роботи реабілітаційних центрів і поширити знання серед колег або італійська ліга проти вівісекції LAV, що одразу визначились з допомогою нам та деяким ветеринарним проектам на певний термін, а не одноразово. Це знову ж про зміни.

Ну і війна як прожектором підсвітила проблему, пов'язану з тим, що в нас велетенська кількість тварин у приватних руках, з некомпетентним утриманням, некомпетентним розмноженням, контрабандою. Бо ми фактично така сіра зона в цьому плані. І якусь кількість тварин іноземці прийняли до себе, але їхня зацікавленість дуже швидко просіла. Бо розмноження тварин в неволі триває, а вони хочуть бачити, що ми щось робимо з першоджерелом проблем. І може комусь це здається неважливим, але як ми з цим впораємось, теж гачок, по якому вони перевіряють, зокрема і нашу готовність приєднатися до Європейського Союзу.