Оперативні новини Києва

Мохаммад Захур зазначив: "Іноземці, які приїжджають в Україну з капіталом, не стикаються з труднощами на початку. Проблеми виникають лише після того, як їхні інвестиції вже зроблені."

Мохаммад Захур відомий як британо-український інвестор пакистанського походження, засновник та основний власник групи компаній ISTIL Group (International Steel & Tube Industries Limited), який присвятив веденню справ в Україні понад 30 років. У 2010 році був визнаний найбагатшим іноземцем, який створив свою бізнес-імперію на території України (нерухомість, медіа, готелі, виробництво пластику, торговельні операції тощо). 2014-му його статки оцінювалися в $500 млн.

У свій час він заснував одне з найуспішніших підприємств у СНД – металургійний мінізавод ISTIL, який нині знаходиться в окупованому Росією Донецьку. Цей завод було продано в розквіті його діяльності, а його продукція експортувалася в понад 30 країн. Сьогодні Мохаммад Захур рідко з'являється в Україні. Від початку повномасштабного вторгнення Росії він проживає в Лондоні. Його бізнеси, як і багато інших, зазнають труднощів через війну. Крім того, з минулого року бізнесмен має складні стосунки з Міністерством оборони України, подаючи на нього позови, звинувачуючи відомство у рейдерських діях.

Сьогодні зустріти Мохаммада Захура в Києві — справа не з легких. Проте під час одного з його рідкісних візитів команда Mind змогла поспілкуватися з бізнесменом та детально дізнатися про його проекти в Україні, як успішні, так і збиткові. Ми обговорили причини його конфліктів із Міністерством оборони, ситуацію в готельній сфері, а також майбутнє столичного "готелю-довгобуду" Renaissance. Крім того, Захур поділився своїм баченням поточного бізнес-клімату в Україні та висловив думки щодо галузей, які можуть стати перспективними для інвестицій у післявоєнний період.

Яким чином війна в Україні та економічна криза вплинули на ваш бізнес і фінансові результати? Які масштаби втрат, і чи існують серед українських підприємств ті, що все ще приносять прибуток?

- До війни утримання офісних центрів було дуже прибутковою справою. Зараз, на жаль, цей бізнес є збитковим. Наприклад, київський БЦ Rialto перед повномасштабною війною мав 100% заповнюваність. А через три місяці після початку вторгнення росії він повністю спорожнів. Так тривало півтора року, поки люди не стали потроху повертатися до України.

Раніше Istil Group займалася торгівлею - продавала метал, але наразі цей процес повністю зупинено. Адже вже немає ні "Азовсталі", ні заводу ім. Ілліча, жодних інших донецьких заводів. Торгівля вугіллям також завмерла.

Ми також займалися торгівлею фруктами та зерном. Однак з початком повномасштабної війни ми зазнали значних втрат. На жаль, наші партнери, яким ми надали кредит, виявилися ненадійними і просто зникли з грошима. Мова йде про компанію "Укрфрукти". Звісно, ми звернулися до суду: вони програли всі судові процеси, але чи вдасться нам повернути кошти - я не впевнений.

Щодо зернових, під час функціонування "зернового коридору" у процесі брали участь переважно великі учасники ринку. Istil Group не займала активну позицію, а діяла як лобіст, переконуючи Пакистан здійснювати закупівлю зерна з України, а не з Росії.

Напередодні війни планувалося запустити в Київській області проєкт із розведення качок та експорту їхнього м'яса до ЄС. І вже навіть було залучено німецьких партнерів. Але війна, що почалася, на жаль, поклала хрест на цьому бізнесі.

Якщо згадати про колишній кінотеатр "Кінопанорама", то нині ми пропонуємо це приміщення в оренду для ресторанів, кав’ярень та магазинів. В умовах війни ми помітно знизили вартість оренди. Проте наразі клієнтів практично немає — люди майже не відвідують заклади громадського харчування. Тому ми навіть почали запроваджувати розстрочки на оплату оренди.

Не можна заперечувати, що не всі працівники мають достатньо кваліфікації. Більше того, далеко не всі жінки здатні виконувати ті завдання, які традиційно вважаються чоловічими. Це, безумовно, призводить до зниження обсягів виробництва, якості продукції та доходів. Проте я сумніваюся, що в умовах війни будь-хто з підприємців може розраховувати на прибуток.

Перед початком війни ви мали намір оновити цей завод для виготовлення продукції, призначеної для європейського ринку, а потім мали намір його реалізувати. Чи вдалося вам реалізувати заплановану модернізацію, і що стало причиною відмови від продажу?

- Усі бізнеси Istil Group - для продажу. Якщо знайдеться гідний покупець і прийнятна ціна - чому ні? Але наразі такі пропозиції не надходять. Можливо, після війни ситуація зміниться.

Закордонні постачання становлять трохи більше 10% від обсягу виробництва. До того ж ці продажі не можна назвати прибутковими: дуже багато логістичних витрат + упаковка. Ми дуже багато втратили через звільнення з російського ринку, тому що половина нашої продукції йшла саме туди. Якщо до війни ми мали відчутний прибуток, то сьогодні таких сум немає.

Ви згадали про колишній кінотеатр "Кінопанорама". Його закриття в 2018 році викликало значний резонанс у київському житті. На цьому місці планувалося збудувати тризірковий готель, і обговорювалися інвестиції на суму близько 10 мільйонів доларів. Проте, наразі готель ще не з'явився... Що трапилося з цим проєктом?

Готельна індустрія в Україні стикається з великими викликами: після 2014 року обсяги туристичних потоків значно зменшилися, а з 2022 року вони практично припинилися. Безумовно, інвестиції в тризіркові готелі, як правило, легше окупити, ніж у п'ятизіркові, але в умовах сучасної України навіть готель середнього класу може виявитися нерентабельним. Тому ми вирішили відмовитися від цієї ідеї.

- А що зараз відбувається з "готелем-довгобудом" Renaissance (колишнім "Лейпцигом"). До війни ви говорили, що на закінчення будівництва цього київського готелю потрібно $25 млн, і навіть вели перемови з іноземними інвесторами. Що тепер маєте намір робити із цим проєктом: продавати (за яку суму), шукати сопартнера? Скільки вже вкладено в нього та скільки ще потрібно?

- З початком повномасштабної війни наші іноземні партнери зникли. Це були ірландці - власники готельного бізнесу в Ірландії та Великій Британії. Але ми не встигли підписати жодних паперів, хоча на переговори приїжджало багато представників з Ірландії та навіть мішленівські шеф-кухарі. Війна припинила цей процес.

До 2014 року нашим партнером був Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), який надав нам кредит на суму $60 млн. Однак, він також нав'язав нам турецьку будівельну компанію Renaissance, яка виявилася ненадійною. Ми подали в суд на цю фірму і перемогли у справі. Крім того, ЄБРР переконав групу Istil спочатку інвестувати понад $60 млн, а потім раптово відмовився від співпраці, пояснюючи це зниженням потоку туристів в Україні через початок війни.

В даний момент ми активно ведемо переговори як щодо партнерства, так і щодо можливого продажу готелю з представниками з Польщі, Бельгії, а також українськими підприємцями. Можу зазначити, що аналогічна архітектурна пам'ятка в центрі Лондона чи Парижа могла б оцінюватися не менше ніж у $1 мільярд. Але враховуючи, що наш готель знаходиться в Києві, де в даний час тривають військові дії, ми готові запропонувати значну знижку від наших первісних інвестицій.

Перед початком масштабного конфлікту ви проявляли інтерес до аграрного сектору. Чи є нині активні проєкти в цій сфері, і чи приносять вони прибуток?

- У нас є маленький агробізнес - вирощуємо лохину. Вже чотири роки цим займаємось. Угіддя площею 60 га розташовуються в Макарівському районі Київської області. Цей проєкт дуже капіталомісткий, оскільки саджанці, добрива, іригація, збирання врожаю - досить дорогі. Вже вклали близько $5 млн. Поки що постачання йдуть у межах України, але з наступного року плануємо розпочати експорт до Європи (найімовірніше, до Великої Британії).

Якщо все піде за планом, після завершення війни ми, можливо, розпочнемо вирощування медичного канабісу в Україні – уже маємо німецьких партнерів.

У липні торік у засобах масової інформації з'явилася інформація про те, що представники квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України здійснили захоплення майна, яке належить вашій компанії "ISTIL group" на вулиці Січових Стрільців, 24А у Києві. Власність цієї будівлі компанія отримала ще у 2009 році. Тоді ви звинуватили Міноборони у рейдерстві та заявили, що вам вимагали гроші за вирішення даної ситуації. Ви також оголосили про намір захищати свої інвестиції в українських судах і підготувати позов до Міністерства юстиції України у зв'язку з інвестиційним спором. З того часу минув майже рік. Чи продовжуєте ви оскаржувати свої права на це майно, чи, можливо, вже закрили це питання?

Ми будемо рішуче захищати свої інтереси. Я не погоджуюсь з думкою, що потрібно ігнорувати такі речі. Якщо не протистояти могутньому супернику, він забере все, що захоче.

Чому я повинен відмовлятися від свого? Я офіційно сплатив за цей об'єкт продавцеві, і Міноборони отримало кошти від свого покупця. Але потім вони несподівано згадали, що не мали права продавати це майно. Проте своїй стороні гроші не повернули... А ми вже витратили на цей майновий комплекс 12,4 млн доларів, враховуючи вартість земельної ділянки, судові витрати та всі податки, які ми сплачували державі впродовж цих років.

Цікаво, що за рік до цього інциденту в Istil Group зверталися певні особи (чи то з Міністерства оборони, чи з Служби безпеки - документи вони так і не надали) з пропозицією "вирішити питання" за певну грошову компенсацію. Пропозицію відхилили, оскільки в Istil Group не звикли до корупційних практик. А через рік цю землю було захоплено державою рейдерським шляхом.

На даний момент Istil Group перебуває у судових розглядах. Це відбувається після того, як у 2019 році ми успішно завершили всі судові справи, включно з Верховним Судом. На жаль, в Україні правосуддя виявилося ілюзією. Перемога у Верховному Суді зовсім не гарантує остаточного тріумфу. З часом всі претензії знову відновлюються. І що найприкріше, ініціаторами цього процесу виступає не кримінальний елемент, а сама держава.

Відверто кажучи, ми виснажені українськими судами. Я прагну якнайшвидше програти цю справу у всіх українських інстанціях, щоб мати можливість звернутися до одного з міжнародних арбітражів для остаточного вирішення наших питань із українською державою. Я не маю довіри до щирості та добросовісності українських суддів, оскільки впевнений, що існує негласна інструкція для судів у подібних справах ухвалювати рішення на користь держави. Якби була можливість звернутися безпосередньо до європейського суду, ми б вже це зробили. Ми не сумніваємося, що в Європі зможемо виграти всі справи, адже там відсутня корупція.

Історія вашого бізнесу в Україні є досить різноманітною: кіноіндустрія та телебачення, видобуток вугілля, сфера нерухомості, торгівля та виробництво... Чи це результат продуманої стратегії, чи просто випадкові обставини?

- У цьому немає жодної особливої стратегії. Просто я дослухався порад, які мені давали різні компетентні люди. І так траплялося, деякі проєкти виявлялися малоприбутковими або зовсім прогорали. Але головна моя бізнес-помилка в тому, що, коли я продав свій металургійний бізнес на Донбасі - зовсім не виїхав з України.

А як бути з висловом, що для зменшення ризиків важливо "розподіляти яйця між різними кошиками"?

- Звичайно ж, я дотримувався цього бізнес-принципу. Але забув врахувати одну маленьку деталь - що всі маленькі "кошики" були в одному загальному великому кошику під назвою Україна. На жаль. Можу сказати, що з вкладених в Україну ISTIL Group $400 млн ми втратили близько $200 млн. Тобто половину.

Ви натякаєте на те, що бізнес повинен виходити за межі однієї країни? Я в курсі, що у вас є інвестиції за кордоном. Яка територіальна розгалуженість, галузі та рівень успішності цих проектів?

У Дубаї (ОАЕ) вже понад 15 років працює наш цементний завод, де компанія ISTIL Group активно розвиває виробничі потужності через зростаючі потреби ринку. У Саудівській Аравії я займаюся реалізацією проєктів у сфері вітрової енергетики: ми будуємо вітрову електростанцію потужністю 500 МВт, і вже отримали всі необхідні дозволи. На початковому етапі ми інвестували більше $30 млн, але для продовження робіт знадобиться ще понад $200 млн, з яких значна частина буде залучена через кредити. Крім того, у нас є бізнес-інтереси в Чехії, Словаччині та Угорщині, де функціонують невеликі заводи з інвестиціями в розмірі $5-7 млн, спеціалізовані на виробництві електронного обладнання для внутрішнього споживання та експорту (зокрема до Пакистану та ОАЕ).

Яким чином ви могли б охарактеризувати актуальний стан ринку в Україні?

За винятком кількох секторів, таких як ритейл і фармацевтика, ситуація залишається досить складною. Інші галузі сподіваються на позитивні зміни. Проте, якщо говорити про перспективи, то за час війни ВВП України зазнав значного падіння, і для того, щоб досягти хоча б довоєнного рівня 2021 року, знадобиться не менше 7-10 років.

Які сфери в Україні ви вважаєте найбільш обіцяючими для інвестування в умовах повоєнного відновлення?

В Україні, у зв'язку з численними руйнуваннями, особливо після завершення війни, основна увага буде приділена розвитку інфраструктури та будівельним проектам. Необхідно відновити порти, дороги, аеропорти та житлові комплекси. Ці ініціативи приваблять багатьох міжнародних інвесторів, оскільки країни Європи та Європейський банк реконструкції та розвитку виділятимуть значні фінансові ресурси для реалізації цих проектів.

Незважаючи на війну, в Україні тривають процеси як малої, так і великої приватизації. Чи не зацікавлені ви у участі? Адже безліч об'єктів пропонуються за привабливими, навіть занадто низькими цінами.

Пропозиції виглядають заманливо, проте одразу після покупки починається низка судових розглядів. Нещодавно був проданий завод "Більшовик", і тепер тривають судові процеси. Одеський припортовий завод вже вдесяте виставляється на приватизацію, і ситуація там також викликає питання. Я пам'ятаю, як ISTIL Group брала участь у торгах на велику приватизацію Донецького металургійного заводу. Ми виконали всі умови тендеру, отримали його, інвестували в п’ять разів більше коштів, ніж вимагалося, але після цього ми зазнавали постійних перевірок від Податкової, СБУ та інших державних органів. На підприємстві щодня проводилися перевірки, і всі контролювали процес приватизації.

- Як ви вважаєте, у чому складнощі ведення бізнесу в Україні для іноземців?

- Коли іноземець заходить в Україну з грошима, у нього не виникає жодних проблем. Але вони з'являються після того, як він уже вклав ці кошти. Загалом для іноземців і чесних бізнесменів немає прийнятних правил гри в Україні, бо хабарі тут вимагають на кожному кроці. Але іноземці хабарів не дають на відміну від українців. Тому що за кордоном суворі закони: наприклад, якщо я (як громадянин Великої Британії) дам хабар в Україні й про це стане відомо, мене посадять до англійської в'язниці.

Читайте також