На Донеччині загинув стрілець-санітар Іван Сорохан, який "врятував не одне життя своїм товаришам" - Життєві історії | Експрес онлайн
Фото з архіву родини Сороханів
Перед початком великої війни Іван займався живописом та різьбленням, глибоко відчуваючи красу карпатських пейзажів. Він з величезною увагою ставився до природи, охороняючи рослини та тварин. Крім того, його серце було сповнене безмежної любові до родини та рідного гуцульського села Верховина.
"Я знайома з Іваном ще з малих років, -- розповідає кума воїна Людмила Скотматчук. -- Він завжди був усміхненим і щирим, здавалося, що від нього йде справжня доброта."
Після дев'ятого класу юнак вступив до Косівського коледжу декоративно-прикладного мистецтва імені В. Касіяна. Навчався на відділенні різьби по дереву. "Уже коли ми побралися, Іванко розповідав, який відтінок має ранковий туман. А як косив, то іноді залишалися нескошені квіти. Їх вже не чіпав, казав, що коли ці квіти не потрапили під косу, то повинні рости й далі, -- згадує дружина бійця Марія Сорохан. -- Він міг піти до стодоли, набрати всього, що трапилося під руку, -- палички, кукурудзяне бадилля, солому, сіно, -- та за годину-півтори створити картину з карпатським пейзажем".
Іван познайомився зі своєю майбутньою дружиною Марією в живописній Верховині. Після завершення навчання в коледжі та служби в армії він разом із батьком працював на місцевому ринку, де продавали продукти харчування, а згодом і промислові товари. Марія, в свою чергу, прибула до селища, щоб стати вчителькою молодших класів. "Я виросла в селі Джурів на Снятинщині, але Верховина стала моїм другим домом," — розповідає пані Сорохан. "Ми з Іваном зустрілися, коли я поверталася зі школи, і зав'язалася розмова. Його краса, доброта та щирість справили на мене велике враження. Такого хлопця я ще ніколи не зустрічала." Через шість місяців кохані одружилися, і у них народився син Іван. "Чоловік багато працював, і він самостійно облаштував наш дім," — зазначає Марія. За її словами, Іван навчив сина кататися на велосипеді, рибалити, а також бродити горами за грибами та ягодами, прищепивши йому любов до природи і рідного краю. До речі, згодом син вирішив стати лікарем.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Іван сказав: "Марусю, треба йти, бо ворог уже близько (тоді орки були на Київщині. -- Авт.), а в нас -- син. Треба захистити його, тебе, родину, Україну". Наступного дня прикарпатець вже був у військкоматі. Після навчань долучився до 52-го окремого стрілецького батальйону, який перебував спершу у складі 68-ї єгерської бригади, а згодом у складі 110-ї та 63-ї ОМБр. Воював на Київщині, пройшов пекло Вугледару, де 13 березня 2023 року був важко поранений. Після лікування й реабілітації повернувся на передову. За словами пані Марії, її чоловік, який був стрільцем-санітаром, врятував життя не одному побратимові. За сумлінну службу воїна нагородили хрестом "Честь і слава" та грамотою від командувача ОСУВ "Таврія".
"Коли чоловік у серпні 2024 року перебував у відпустці, він вирушив у гори, до лісу, де збирав чорниці та фотографував Карпати, немов намагався закарбувати ці миті в своїй пам'яті," -- зі сльозами на очах згадує Марія Сорохан. А її кума Людмила додає, що навіть будучи вдома, Іван постійно думав про своїх бойових товаришів, слідкував за телефоном і говорив: "Мої хлопці отримали їжу на позицію", "Мої хлопці пішли відпочивати"... Він настільки зблизився з побратимами.
Восени 2023-го родина втратила з Іваном зв'язок більш ніж на два тижні: воїн перебував в оточенні. Тоді все закінчилося добре. Та 25 лютого 2025 року захисника не стало. За день до трагедії він зателефонував дружині й повідомив, що йде на кілька днів на позиції. Обіцяв задзвонити, коли повернеться. Хто ж знав, що це була їхня остання розмова...
51-річний Іван Сорохан отримав смертельні поранення внаслідок ворожого танкового обстрілу на периферії Торського. Воїна поховали в його рідному селищі. Його дружина створила петицію з проханням присвоїти цьому відважному бійцю звання Героя України.
