Великдень у Витачеві: енергетичний центр на живописних схилах Дніпра.

Весна - чудовий час для подорожей, особливо до таких неймовірних місць, як село Витачів у Київській області.

У 2017 році я вперше відвідала Витачів під час автобусної екскурсії до Канева. На нашому маршруті гід робив кілька зупинок у живописних куточках, хоча, в основному, там не було жодних туристичних зручностей.

Зокрема, до Витачева не було прокладено жодної дороги, а гучні компанії любителів випити міцне заїжджали на траву прямо під каплицею, залишаючи після себе купи сміття. Хоча ці живописні схили з неймовірними панорамами на Дніпро радували погляд, загальна атмосфера навколо не справляла враження.

І це було дуже прикро, адже насправді це місце має давню історію. По-перше, село Витачів вважається одним з найдревніших поселень Полянського князівства та Київської Русі - згідно з наявними історичними даними, воно було засноване приблизно у 4 столітті нашої ери, тоді як перша літописна згадка про нього датується 949 роком. Згодом тут вже функціонував великий річковий порт та влаштовували з'їзди київські князі. Усі ці дані підтверджуються результатами археологічних розкопок, проведених тут у 1960-1970-х роках.

Також Витачів асоціюється з видатним українським художником Тарасом Шевченком. Існують легенди, що він часто прогулювався цими мальовничими схилами в пошуках натхнення і навіть мріяв придбати тут земельну ділянку, але, на жаль, ця мрія так і не здійснилася.

У 1991 році у Витачеві було зведено кілька архітектурних пам'яток, які згодом стали символами цього місця. Серед них - дерев'яна капличка козацького стилю, спроектована самим Тарасом Шевченком, та традиційний дерев'яний млин. Ці об'єкти поклали початок так званій "Українській духовній республіці" - гуманістичній концепції, яку започаткував український письменник, філософ і дисидент Олесь Бердник.

Власне, цю капличку та інші об'єкти навколо неї Бердник збудував власноруч, однак подальшим його планам не судилося бути реалізованими через погіршення стану здоров'я - у 1996 році у Олеся Павловича стався перший інсульт, а у 2003 році він пішов з життя у віці 76 років.

Наступні пару десятиліть це місце залишалося занедбаним. У 2007 році частину землі з невеличкою хатою прямо біля каплиці придбала подружня пара лікарів з Києва - Олександр та Ірина Собко. Спочатку вони планували облаштувати для себе тут дачу, щоб їхні діти могли бути ближчими до природи. Втім, у 2014 році, остаточно втомившись від галасу великого міста, вони переїхали туди на постійній основі.

Протягом кількох років родина Собко займалася "перевихованням" туристів, які час від часу відвідували ці схили, залишаючи після себе гучну музику, сміття та алкоголь. Поступово, докладаючи власних зусиль і коштів, вони працювали над відновленням архітектурних пам'яток та інфраструктури у Витачеві. Олександр, наприклад, власноруч засипав дорогу ґрунтом, а згодом місцева громада забезпечила їй асфальтоване покриття. Завдяки цьому, до села почали прибувати все більше свідомих туристів.

Олександр та Ірина згадують, як з часом їхні сусіди почали стукати в двері, вважаючи, що там розташоване кафе чи магазин. Це спонукало їх до створення пекарні "Витач". Але не просто звичайної пекарні, а такої, яка б відображала унікальний характер цього місця — хліб тут випікали за старовинними рецептами на основі закваски в справжній цегляній печі. Для реалізації цієї ідеї Олександр, який раніше не мав жодного досвіду в гастрономії, вирішив навчитися пекарській справі.

"Вояки, які повертаються з передової, приїжджають до нас і заявляють: 'Ми не дозволимо їм це забрати' (місто мається на увазі - ред.). І в Україні є безліч таких місць, які варто відкривати. Ми є яскравим прикладом цього. Ми звичайна родина, яка поступово почала дбати про це місце, і з часом усвідомили, що воно є необхідним для людей. Тому на нашій ділянці ми вирішили звести пекарню. Це наш дім, ми тут живемо. Пекарня працює на дровах, оскільки ми прагнемо, щоб все було справжнім", - поділився Олександр Собко під час презентації національної програми "Подорож до себе. Шляхи відновлення", яка відбулася в Витачеві на початку цього тижня.

Пекарню планували відкрити до Великодня 2022 року, однак у плани втрутилася повномасштабна війна Росії в Україні - і господарі пекарні вирішили відкритися раніше, щоб на волонтерських випікати хліб на потреби армії та усіх, хто його потребував. Пізніше вони згадували, що це допомогло ще більше об'єднати місцеву громаду - і тепер їхній бізнес забезпечує роботою багатьох жителів Витачева.

Я глибоко вірю в силу нашого народу. Перші дні повномасштабної війни продемонстрували, що коли ми єдині, нам немає нічого непідвладного. Пекти хліб ми почали 26 лютого 2022 року. Великдень та Святвечір - це ті особливі дні, коли, де б ми не були, ми завжди відправлялися до моєї бабусі. Вона народилася в 1927 році і пережила багато лих: Голодомор 1933 року, ще один Голод в 1947 році, а також Другу світову війну. Завжди вчила мене цінувати хліб, шанувати людей, які його вирощують і випікають. Вона ніколи не дозволяла викидати жодної крихти. Тому, коли розпочалася війна, її слова знову спливли в пам'яті: "Поки печеться хліб і горить в печі, Україна жива", - поділилася Ірина Собко.

На Великдень 2026 року пекарня "Витач" підготувала унікальну програму. Вони спекли різноманітну святкову випічку та організували освячення великодніх кошиків у розташованій поруч каплиці, яке проходитиме з 12:00 до 13:00.

"На Великдень ми готуємо папушники, що має глибоке коріння в традиціях. Це не слід плутати з паскою. В Україні паскою називають круглий хліб, на якому зазвичай вигравіювані слова "Христос Воскрес" або просто "ХВ", а також хрестик, виконаний з тіста. Це хліб, який не відрізняється солодкістю. Його ставлять на стіл, і запалюють свічку. Ось що таке паска. А те, що ми вважаємо солодким, ніколи не називалося паскою. Це явище виникло вже в радянські часи, коли багато понять були спотворені. Насправді, це папушники. Ми готуємо їх за рецептом, якому вже більше 200 років, випікаючи в печі на дровах", - зазначив власник пекарні "Витач".

Сьогодні у вихідні та святкові дні протягом року це місце приваблює численні натовпи туристів, а поблизу кафе та туалетів утворюються великі черги. Тому, якщо є така можливість, рекомендуємо планувати поїздку на будні дні, за винятком понеділка та вівторка.

У травні-серпні тут спостерігається найбільше скупчення відвідувачів, адже місцеві пагорби вкриваються буйною зеленню та різнобарвними польовими квітами.

Водночас Ірина та Олександр зізнаються, що поки розширюватися не планують, бо банально немає де. Нині пекарня вже займає всю землю у їхній власності, а території навколо належать до природного заповідника.

Основну частину своєї продукції вони реалізують безпосередньо в пекарні у Витачеві. Іншу частину безкоштовно передають військовим на фронт через волонтерські ініціативи, а також продають у спеціалізованому магазині в Українці. Додатково, невелику кількість хліба постачають одному з ресторанів у Києві.

Пекарня "Витач" відкрита для гостей з 8:00 до 18:00 з середи до неділі, а понеділок-вівторок - вихідні дні.

Періодично там влаштовуються різноманітні культурні заходи - святкування традиційних свята, як от, наприклад, Івана Купала, або майстер-класи з випікання хліба. За анонсами можна слідкувати на офіційній сторінці закладу в Instagram.

Основною перешкодою для багатьох чудових локацій в Україні є транспортна доступність, а точніше її брак. Щоб дістатися до Витачева, найзручніше скористатися власним автомобілем — поїздка з Києва займає приблизно годину, але не всі ділянки дороги наразі в хорошому стані. По дорозі можна також завітати до кількох живописних місць, наприклад, у Трипіллі.

Окрім цього, багато турфірм з Києва організовують екскурсії до Витачева, зазвичай у поєднанні з відвідуванням інших пам'яток. Середня ціна таких турів коливається близько 1000 гривень з особи, в залежності від вибраного маршруту.

Крім того, ви можете скористатися маршрутками для доїзду. Від станції метро "Видубичі" протягом дня курсує кілька прямих маршруток до Витачева. Іншим варіантом є сісти на автобус до Ржищева і попросити водія зупинитися на "повороті до Витачева".

Інша можливість - скористатися автобусом з Києва до Обухова (наприклад, вирушаючи з Центрального автовокзалу), а потім перейти на маршрутку до Витачева.

Втім, варто бути готовими до того, що приміський громадський транспорт в Україні, на жаль, не завжди ходить за розкладом, і є великий ризик, що якась з потрібних вам маршруток не приїде, а тому доведеться ловити попутку чи викликати таксі.

Of course! Please provide the text you'd like me to make unique.

В Україні є ще багато прекрасних місць з неймовірним туристичним потенціалом, які чекають свого часу, щоб нарешті отримати той необхідний імпульс для розвитку. І чудово, коли є місцеві бізнеси та громади, готові їх розвивати.