Надія Лещик, уповноважена з питань освіти

Таким чином, зрозуміло, що лише через законодавчі зміни можна досягти певної регуляції.

Щодо питання використання смартфонів у навчальних закладах, це стало досить розповсюдженим явищем — сьогодні практично кожен має смартфон, незалежно від віку. Ви підтримуєте ідею заборони цих пристроїв під час занять. Яка реакція батьків та шкільної адміністрації на таку ініціативу? Поділіться цікавими випадками та відгуками, які ви отримали стосовно вашого рішення.

- Я не те, що заборонила. Ми можемо розглядати різні варіанти. Ми розглядали різні варіанти, їздили навіть у Львів, тому що вони одні з ініціаторів заборони смартфонів у школі. За кордоном, у більшості країн, де телефони в школі заборонені, смартфон закривається в шафу і дитина йде навчається, та й усе. Але треба враховувати, що у нас іде війна, що діти часто спускаються в укриття. І закриття смартфона в шафу не дуже доцільне, коли треба терміново зв'язатися з батьками. Інший варіант - ці коробочки, в які складають смартфони, допоки йде урок. Добре, повітряна тривога - тоді вчитель має відповідати за ці смартфони? Вчителі кажуть: нам не потрібна ця відповідальність, я відповідальна за дітей, життя і здоров'я дітей. І тому найоптимальніший варіант, який я запропонувала, - це вимкнути звук смартфона, навіть вібро, і покласти в свій рюкзак чи портфель. Тобто - на уроці щоб він не заважав нікому. Перерва - будь ласка, чи йде дитина в укриття, вона бере свій рюкзак, портфель і спускається в укриття і зможе зв'язатися з батьками або продовжити навчання та ін. Таку ініціативу більшість підтримує, тому що ми мусимо говорити зараз про таку залежність від смартфонів наших дітей і дорослих таким чином. Тут питання в тому, що ці правила можна виробити на рівні закладу освіти. Погодити з батьками, погодити з учнями, але відповідальності за його порушення, на жаль, не буде для учня. Це внутрішня комунікація на рівні домовленості, і тут головне, щоб усі дотримувалися цієї домовленості. Чи буде законодавче підґрунтя, чи буде вирішуватися - поки що я цього не бачу.

На мою думку, якщо розглядати це з правової точки зору, воно могло б виглядати дещо незвично, принаймні в контексті нормативних документів. Адже в нашій країні все, можна сказати, знаходиться в смартфоні.

Щодо залучення дітей до олімпіад, конкурсів і різноманітних змагань, часто це стає не стільки бажанням досягти нових вершин, скільки обов'язком. Як можна знайти баланс, щоб не виснажувати малечу? Я пам'ятаю, коли мене змушували брати участь в олімпіадах, це призводило до безсонних ночей, напруження і великого стресу для мене, як для дитини. Мені важко забути той стан. Які шляхи вирішення цієї проблеми ви бачите?

В даний час я вживаю різноманітні заходи, щоб подолати цю ситуацію. Ми провели дослідження та опублікували інформацію про кількість заходів, які плануються. У нас є 170 навчальних днів, і згідно з наказом Міністерства освіти і науки на 2025 рік, ми вже маємо 241 захід для учнів. Крім того, існує Комітет з фізичного виховання при МОН, який також надав перелік заходів, що налічує понад 570 пунктів. Серед них є заходи для студентів, викладачів та учнів. Верховна Рада також затверджує перелік визначних дат, а на рівні областей і громад організовуються різні заходи. Іноді надходять запити на проведення таких заходів, і ми отримуємо близько 50-70 "листів щастя", як ми їх називаємо. Останній випадок, який мені надіслали з однієї області, стосується відзначення Дня Конституції 28 червня, який випадає на суботу. Влада області зобов'язала заклади освіти провести заходи та звітувати про них. Проте вчителі перебувають у відпустці, а учнів немає, але проведення заходу все ж вимагається. Я надіслала листа до цієї області з проханням не порушувати ці вимоги, оскільки це вже другий лист щодо подібних порушень. Якщо область не виконає мої рекомендації, я буду змушена розповісти про цю ситуацію, хоча наразі прагну вирішити питання без публічного втручання. Це вже критичний випадок, коли ми розглядаємо можливість публічних дій. Я також звернулася з листом про недотримання академічної свободи вчителя та порушення автономії навчального закладу, підкресливши неприпустимість цих "абсурдних звітів". Це залишки радянської системи заходів, від якої ми ніяк не можемо позбутися. Я веду діалог з міністерствами та відомствами, запитуючи: навіщо це робити? Чи впливають ці заходи на учнів? Ні, вони лише створюють додаткове навантаження на вчителів.

Ми провели опитування вчителів і запитали їх - чим ви займаєтеся, крім того, що проводите уроки. Перше - це було "папери", друге - це проведення заходів. А ми говоримо про якість освіти. І тому над цим питанням ми будемо далі продовжувати працювати. І ми просили МОН скоротити цей величезний перелік заходів. МОН поки що не відреагував, то це так - закид до МОН, що будь ласка, скоротіть, давайте зменшимо це навантаження на наших педагогів і приберемо цю радянську систему.

- Служба освітнього омбудсмена - це не тільки про проблеми, а й про реальні вирішення питань. Чи можете з нами поділитися цими кейсами, якимись позитивно вирішеними історіями?

У нас є безліч позитивних історій успіху, але ми можемо їх оприлюднити лише за умови отримання дозволу від заявника, оскільки законодавство забороняє нам робити це без їхньої згоди. Тому деякі з цих чудових кейсів залишаються за межами публічного простору. Однак, коли ми публікували список заходів, я відзначала, що представники різних організацій почали переглядати свої підходи. Вони почали ставити нові критерії. Перший з них — який вплив матиме захід на учнів і яку користь він принесе. Подібні питання також виникають у органах управління освіти та освітніх департаментах, коли йдеться про ці заходи. Мені також повідомляли, що деякі представники бояться надсилати запити на проведення заходів, оскільки освітній омбудсмен може їх висвітлити, і тоді вони отримають відповідь від омбудсмена. Це стосується організації заходів.

Медичний огляд для працівників освіти повинен покриватися коштами роботодавця. Ця щорічна ситуація стає проблемою, коли вчителів змушують оплачувати ці послуги самостійно. З одного боку, сума виглядає незначною — приблизно 2 тисячі гривень. Однак, з огляду на рівень заробітної плати педагогів, це може стати суттєвим фінансовим навантаженням.

Як дитина вчителів, можу ствердити, що це чималенька сума.

- Це велика сума. І нам пишуть педагогічні працівники, що їх примушують. І коли ми звертаємося та просимо забезпечити, то більша частина громад виділяє кошти. І зараз я спілкуюся з одним дуже великим містом, доволі заможним містом, то воно пише про якісь проблеми з оплатою з медичних цих послуг. От ми сьогодні з юристами сформулювали лист, що інших проблем немає, оплачуються медичні огляди. То ми готові - давайте покомунікуймо з тими, у кого проблем немає, і вони розкажуть, як це все оплачувати. Тобто сподіваємося, що це питання буде вирішене.

Ми також звертаємо особливу увагу на питання мови та її використання. Серед тих, кому небайдужа ця проблема, є військовослужбовці та батьки наших дітей, які надсилають нам свої скарги. Одна з таких скарг стосувалася директора закладу дошкільної освіти. Нам було надіслано відео, яке продемонструвало, що вона не володіє державною мовою. У зв'язку з цим ми звернулися до засновника закладу — Бориспільської міської ради — з запитом, чи має вона сертифікат на підтвердження вільного володіння державною мовою, що є вимогою відповідно до чинного законодавства. На наш запит отримали відповідь, що сертифіката немає, і в результаті директорку звільнили за невідповідність займаній посаді. Проте вона працювала на цій посаді протягом багатьох років, і виникає питання, яким чином її призначили на цю роль, не володіючи державною мовою. Тому ми надіслали листа до Київської області з проханням перевірити наявність сертифікатів у всіх керівників освітніх закладів. Вони провели ґрунтовну перевірку, оскільки керівники зобов'язані володіти державною мовою.

- Щодо мови маю до вас запитання. Ви виступали з ініціативою, що вчителі мають говорити і на перервах з дітьми українською мовою. Як це питання контролювати? Чи є у вас якісь механізми, ініціативи? Тому що, давайте говорити відверто, це дуже поширене явище, коли вчитель на уроці говорить відповідно до чинного законодавства українською мовою, а на перерві - як прийдеться.

Дозвольте навести приклад законодавства, яке визначає, що державною мовою освітнього процесу є саме українська. Цей процес охоплює не лише уроки, а й перерви, наради, семінари та конференції - усі ці заходи відбуваються під час робочого часу вчителя. Отже, під час виконання своїх обов'язків, вчителі повинні спілкуватися українською. Відповідно, вчитель має обов'язок розмовляти державною мовою навіть під час перерви, а за невиконання цього вимоги можливе притягнення до відповідальності, як для керівників, так і для уповноважених осіб, що займаються захистом державної мови. Щодо учнів, ситуація ускладнена, адже на них не поширюється така ж відповідальність. Іноді директори навчальних закладів або вчителі звертаються до нас із запитаннями про те, що учні відмовляються спілкуватися українською. Вони запитують, що робити, якщо мова освітнього процесу - українська, і в установі ведеться навчання саме цією мовою. Я розмовляла з директорами, і ми дійшли висновку, що учні не мають обов'язку володіти іншими мовами, якщо не йдеться про іноземні мови, такі як англійська чи німецька. Учні можуть відмовитися відповідати іншою мовою і мають право заявити про те, що не розуміють мову, якою їм відповідають на уроках або під час перерви. Це дозволяє м'яко впливати на учнів. Ми також мали випадок, коли вчителька вимагала, щоб учень відповідав українською на уроці, і на нас надійшла скарга, що це було зроблено в агресивній формі. Однак, після розслідування, ми з'ясували, що наявний аудіозапис свідчив про чітку вимогу: "будь ласка, відповідай українською". Скаргу ми відхилили, захистивши вчительку, оскільки вона діяла відповідно до чинного законодавства. Тобто, наша діяльність полягає не лише в покаранні, а й у захисті прав вчителів.

- На завершення нашої розмови хочу запитати вас: які топ-5 проблем в освітній сфері ви плануєте вирішити цього року?

- Я планую займатися проблемами. От освітній омбудсмен, він же не лише про захист прав, у мене також є серед обов'язків якість освітнього процесу. Від кого, на вашу думку, залежить якість освіти, хто ключові особи в якості освіти, на вашу думку?

- Я вважаю, що це вчителі, батьки в тому числі. Вони є стимуляторами, все починається з сім'ї. Ну і звичайно, що діти. Це колективна відповідальність.

На мою думку, найважливішими складовими якісної освіти є вчитель, який має професійні навички та учень, що прагне до знань. Якщо ці елементи не працюють, то й про якість навчання не може бути й мови. Як ви правильно зазначили, батьки також відіграють ключову роль, створюючи умови для навчання своїх дітей. Не можна забувати й про важливість управлінської діяльності, яка формує атмосферу в навчальному закладі та забезпечує вчителів усіма необхідними ресурсами. Ми повинні зосередитися на ролі вчителя та учнів у навчальному процесі. Я знову підкреслюю, що потрібно звільнити вчителів від зайвих адміністративних обов'язків, таких як участь у заходах та ведення паперів. Це дозволить їм більше часу присвятити підготовці до уроків, навчальному процесу та спілкуванню з учнями. Я планую продовжувати працювати над цим аспектом.

Наступним на порядку денному є питання зміни законодавства щодо булінгу. Ми продовжимо активно просувати цю ініціативу, оскільки це вкрай важливо. Проте, існує ще одна серйозна проблема: булінг є частиною більш широкого поняття насильства та жорстокого поводження з дітьми. Важливо зазначити, що в цьому контексті недостатньо уваги приділяється захисту педагогів, які також потребують підтримки. Вчителі та директори запитують: що робити з учнями, які демонструють антисоціальну поведінку? Наразі немає чітких юридичних механізмів, які б регулювали цю ситуацію, особливо під час уроків. Вчитель не може залишити інших учнів без нагляду, щоб сконцентруватися на проблемному учневі, вимагаючи індивідуального підходу. У багатьох країнах існують фахівці, які займаються подібними ситуаціями: вони можуть забрати учня на певний час і надати йому необхідну підтримку, що не є покаранням, а радше допомогою. Я маю намір зосередитися на розробці юридично обґрунтованих механізмів для вирішення проблеми з такими учнями, аби захистити вчителів і не завдати шкоди іншим дітям. Важливо виявити причини подібної поведінки, адже часто це може бути пов'язано з травмами, такими як втрата батька або переживання стресу та депресії. Тому необхідно вжити відповідних заходів. Я також планую акцентувати увагу на захисті вчителів, розробивши механізми або документи, які забезпечать їхню безпеку. Паралельно я продовжу працювати над вдосконаленням законодавства. Ми бачимо проблеми, з якими стикаємося, і займаємося розробкою нових законів, постанов Кабінету Міністрів та наказів Міністерства освіти і науки. Я активно залучаюся до громадських обговорень, надсилаючи свої пропозиції та співпрацюючи з органами, які займаються їх реалізацією. Ця робота дозволяє нам на багатьох рівнях уникати порушень прав. Тому ми будемо продовжувати свою діяльність у цій важливій сфері. Це процес, який ніколи не завершиться, і ми зобов'язані працювати над ним постійно.

Дякую вам за вашу працю та за сьогоднішню цікаву й відверту дискусію про освіту. Сподіваюся, що всі ваші амбітні плани і задуми цього року втіляться в життя, а протягом вашої каденції ви досягнете таких результатів, що люди знатимуть: освітній омбудсмен – це та особа, яка завжди готова прийти на допомогу, вирішити проблеми і захистити їхні інтереси.