Новий етап "переговорів" між Україною та Росією: Ритми з Трампом.
політолог, керівник Міжнародного інституту демократії
Тристороння зустріч Україна - США - Росія - це ніби прорив по формі, але стояння на місці по смислах. Очікувано, ніяких надзвичайних досягнень не відбулося. Однак, певні зміни у позиціях сторін все таки можна було, при бажанні, почути.
Здається, вдалося знайти компроміс щодо формату технічного відведення військових сил, а також методів контролю та моніторингу дотримання режиму припинення вогню. Проте основне питання – де проходитиме лінія розмежування – досі залишається відкритим.
Згідно з інформацією, яку повідомляли авторитетні міжнародні ЗМІ, ситуація може призвести до того, що на Донбасі буде офіційно створена "вільна економічна зона", що передбачає демілітаризацію даної території. Проте контроль над цією зоною буде здійснюватися російською поліцією. І, звичайно, мова не йде про будь-яке юридичне визнання Україною втрачених земель.
Вважаю, що для певних окупованих регіонів буде використано гібридний підхід до визнання. Деякі країни можуть визнати їх як території, що перебувають під контролем Росії, інші ж наполягатимуть на їхньому виключно українському статусі, а є ймовірність, що деякі держави визнають їх російськими. Наприклад, представники США неодноразово зазначали, що "заради миру" можуть визнати Крим як частину Росії.
Приблизно така гібридна форма визнання (хоча сама історія й обставини двох воєн є захмарно різними) існує, наприклад, щодо Палестинською держави, яку визнають одні країни і не визнають інші.
Цей гібридний варіант може стати прийнятним для України, якщо Київ отримає надійні гарантії безпеки (які поки що не уточнені) від США, фінансову підтримку для відновлення країни та прискорений процес приєднання до Європейського Союзу.
З російської сторони, в свою чергу, активізувалася теза про те, що ключовою вимогою є виведення українських збройних сил з Донбасу. Ця вимога, безумовно, викликає обурення, але водночас вона дещо змінює акценти в путінських фантазіях щодо "коренів конфлікту", які, по суті, унеможливлюють навіть теоретичну можливість припинення війни.
Ключовим аспектом є те, що Путін не висуває прямих вимог щодо втручання у внутрішні справи України після війни. Попри те, що питання "порушень прав російськомовних" все ще обговорюється, Кремль не робить чітких заяв, які б свідчили про те, що ця вимога може призвести до формалізації відносин з національними меншинами в Україні відповідно до європейських стандартів.
Сказане вище не треба сприймати ні як "оптимізм", ні як прогноз. Це просто констатація нових нюансів у риториці.
Основна перешкода на шляху до миру залишається незмінною – це позиція Путіна, який не може уявити, що чекає на нього та Росію в післявоєнний час. Найоптимістичніший варіант для нього полягає в тому, щоб підкоритися Трампу, який зможе використовувати російські ресурси та самостійно вирішувати питання реінтеграції Росії в світову економіку. Можна сказати, що це стане своєрідним завершенням "спеціальної операції"...
Інша непроста тема, яка турбує Україну, стосується формату майбутніх виборів.
Точніше, скажімо так, ступінь їхньої відповідності міжнародним стандартам. Про це зараз говорити ніби рано, але це питання постане дуже гостро, якщо станеться диво і війна стане менш інтенсивною.
Проте сьогодні мета таких зустрічей значно змінилася. Для України головним завданням стало забезпечення постачання американської зброї, фінансованої європейськими коштами, тоді як Росія прагне уникнути нових санкцій. Ніхто не бажає викликати гнів невротичного президента США. Тому взаємодія з Трампом переходить на новий рівень.
