У вшанування пам'яті азовця Михайла Ніконця, який носив позивний "Бублік".

У 2015 році він брав участь у захисті Маріуполя в складі "Азову", а в 2022-му повернувся до рідного міста, щоб підтримати своїх товаришів.

Михайло народився 16 червня 1992 року в Умані Черкаської області. Навчався в міській гімназії та школі №5. У дитинстві був енергійним, допитливим. Відвідував майже всі гуртки, які були в школі. Грав на акордеоні й сопілці, ходив на танці, співав, гарно декламував вірші. Любив кататися на скейтборді, займався паркуром.

Після завершення навчання в школі молодий чоловік отримав професію слюсаря з ремонту автомобілів в Уманському професійному аграрному ліцеї. Після цього він працевлаштувався на станцію технічного обслуговування, де працював за своєю спеціальністю. За словами його матері, пані Таїсії, з 18 років Михайло почав жити самостійно, приймаючи всі рішення на власний розсуд. Рідні дізнавались про його вибори лише після їх реалізації.

Під час Революції Гідності Михайло приєднався до "Правого сектору", а в листопаді 2014 року долучився до полку "Азов". Служив у 2-й сотні, яка пізніше отримала назву "Залізна", а потім стала 2-ю ротою 2-го батальйону полку "Азов". У складі цього підрозділу захисник пройшов Павлопіль-Широкинську наступальну операцію в лютому 2015 року.

Пані Таїсія дізналася про те, що її син служить у "Азові" та бере участь в АТО, лише через півроку. Відкриття сталося, коли один із знайомих показав їй фотографію, на якій Михайло був у військовій формі. Друзі з Умані знали його під псевдонімом Бублик — це ім'я, яке він використовував в інтернеті ще з дитинства, і саме його Михайло обрав як свій позивний.

У 2016 році чоловік розпочав новий етап свого життя: він трудився на станції технічного обслуговування, працював адміністратором в інтернет-клубі та проводив час зі своєю коханою Діаною.

Михайла застало повномасштабне вторгнення Росії в Умані. Він вирушив до Києва, аби зустрітися з побратимами, і фактично долав відстань пішки, оскільки дороги, що вели до столиці, були переповнені автомобілями. "Бублік" пройшов приблизно 200 кілометрів за два дні.

У Києві чоловік вступив до підрозділу ССО "Азов", який згодом був інтегрований у Сухопутні війська ЗСУ і перетворився на Третю окрему штурмову бригаду, що тепер є частиною Третього армійського корпусу. Він виконував бойові місії у Києві, Ірпені та Бучі. Як тільки обстановка в Київській області стабілізувалася, він почав шукати можливості дістатися до Маріуполя, адже не міг залишити своїх товаришів по зброї.

На той момент Маріуполь вже опинився в оточенні ворога. Головне управління розвідки організувало повітряні рейди до заблокованого міста. Серед учасників був і Михайло. "23 березня 2022 року Бублік разом з іншими добровольцями прибув до Дніпра. Вранці 24 березня, приблизно о четвертій, два гелікоптери, в кожному з яких було по вісім осіб, вирушили в напрямку Маріуполя. Мишко потрапив до групи серед перших 72 бійців, які мали намір залишитися в місті", - згадує пані Таїсія.

24 березня гелікоптери приземлилися на території "Азовсталі", де здійснили вивантаження боєприпасів та медикаментів, а потім десантники розподілилися по місту. Спочатку Михайло опинився біля порту, а згодом його шлях пролягав через готель "Посейдон", рибоконсервний завод і залізничний вокзал. 2 квітня він надіслав мамі повідомлення, в якому запевнив, що живий і здоровий, та що перебуває в Маріуполі. Пізніше через соціальні мережі коротко інформував рідних і Діану про події в місті. В одному з повідомлень він написав: "Мамо, не переживай, я там, де хотів бути".

15 квітня 2022 року Михайло разом з іншими захисниками зміг прорватися з Правого берега на територію "Азовсталі". Під час перебування на заводі "Бублік" підтримував своїх товаришів, які боролися на інших фронтах, і хвилювався за їхню долю. "Це моя батьківщина", - написав він про зруйновану "Азовсталь", додавши, що разом з побратимами живуть "як цілі мішені на полігоні".

У ніч на 14 травня Михайло востаннє повідомив своїй матері, що все гаразд, відповівши "живий-цілий". Він також записав голосове повідомлення для Діани, побажавши їй спокійної ночі і висловивши свою любов. Того ж дня, разом із двома товаришами по службі – Олександром "Кияном" Жилінським та Антоном "Тасманом" Крілем, командир відділення сержант Михайло Ніконець потрапив під обстріл. "Тасман" загинув миттєво, тоді як "Бублік" і "Киян" отримали поранення. Обох поранених бійців вдалося евакуювати в укриття, щойно з'явилася така можливість. На жаль, поранення виявилися критичними, і Михайло помер від великої втрати крові. Він не дожив до свого 30-річчя всього лише місяць...

16 травня пані Таїсія отримала офіційне повідомлення від представника військової частини про те, що Михайло зазнав поранення, яке не сумісне з життям. Є побратими, які стали свідками загибелі бійця, проте його тіло досі залишається на окупованій території в Маріуполі. Офіційно він вважається зниклим безвісти, оскільки немає відповідності ДНК. Родичі сподіваються, що зможуть гідно провести в останню путь свого Героя. У Михайла залишилися мама, кохана дівчина, близькі та друзі.

"Бублік — відважний воїн, який прибув до оточеного Маріуполя, щоб підтримати своїх товаришів. З перших днів він надихав нас і піднімав дух своїми жартами. На полі бою він проявляв безстрашність і здійснював неймовірні вчинки. Ми обов'язково ще зустрінемось, друже," — зазначив про Героя його побратим Назар Гренка.

Фото з сімейного архіву, Instagram Михайло Ніконець, Пливе кача. Умань

За матеріалами: Меморіал. Платформа пам'яті, Суспільне.Черкаси, Пливе кача. Умань, Уманьnews.City