Вшанування пам'яті сержанта Збройних Сил України, героя Революції Гідності Остапа Іськіва.

Він висловив думку, що "страх зустрічі з ворогом не такий великий, як страх невиконання завдання".

Остап Іськів трагічно загинув 7 лютого 2024 року внаслідок вибухової травми, виконуючи бойове завдання в селі Граничне, що належить до Новомиколаївської громади Запорізької області.

З початку повномасштабного вторгнення російських військ я приєднався до війни як доброволець. Служив у 33-й окремій механізованій бригаді Збройних сил України, виконуючи обов'язки оператора безпілотників.

Сержант Остап Іськів на війні мав позивний "Харлі", у Пласті - "Ізя".

Він походив із родини одного з перших активістів-рухівців, Всеволода Іськіва. Займався пластуванням приблизно у 1993-1995 роках у Львові, у гуртку "Фенікси" 41-го куреня імені Тараса Бульби. Про Остапа розповів історик і пластун Юрій Юзич.

Хлопець здобував освіту в різних навчальних закладах Львова, але завершив навчання в загальноосвітній школі № 76. Одночасно він відвідував художню школу для розвитку своїх творчих здібностей.

Згодом Остап розпочав навчання з кульової стрільби у Львівському державному університеті фізичної культури, де провів рік. Після цього він вирішив продовжити освіту на факультеті міжнародних відносин у Львівському національному університеті імені Івана Франка, який успішно закінчив у 2002 році.

Цікавився активними подорожами, стрільбою з вогнепальної зброї та мотоциклетними поїздками.

Згодом зареєструвався приватним підприємцем та займався ресторанним бізнесом. Став співзасновником культового львівського пабу "Фест". Мав цех із виготовлення меблів.

Остап активно долучився до Революції Гідності та брав участь у зіткненнях на вулиці Грушевського в лютому 2014 року.

Друг Остапа, Всеволод Поліщук, пригадує ті моменти:

Мої спогади з Майдану не зовсім увійшли в кадр. Є лише дві фотографії, і ті зовсім невиразні. Нещодавно натрапив на знімок у Михайла Лемака і вирішив попросити його. Це не просто фото, а скріншот з його Instagram за 2014 рік. Проте за цим зображенням криється ціла історія: як ми мандрували околицями Києва в пошуках відкритих магазинів піротехніки, а Остап створював свої ракети й піднімався з ними на барикади на Грушевського.

Пам'ятаю я, наприклад, перше грудня 2013 року, коли я трохи захопився ідеєю пояснити людям, котрі йшли на Банкову, що там робиться щось не те, і мене витягнули звідти за шкварку буквально за годину до того, як "Беркут" почав побоїще. Або як пізніше під судом біля Львівської площі, коли беркути почали подаватися вперед (як з'ясувалося, лякали), мене, знаючи про мої проблеми зі здоров'ям, просто посунули за спини в другий ряд. І скільки ще історій за наступні десять років.

На початку 2022 року Остап нарешті налагодив свій бізнес, що активно розвивався. Михайло, в свою чергу, відповідав за один з найперспективніших проектів у Львові. Сьогодні вранці я трішки допоміг йому з його складними завданнями в Херсоні, а потім зайнявся закупівлею різноманітних речей для Остапа, який зараз перебуває десь на Запоріжжі. Він не лише навчає, а й виготовляє боєприпаси, а також дбає про свою команду, забезпечуючи їх автомобілями, бусами, шинами та іншими необхідними матеріалами. Як тільки отримую від них повідомлення, одразу відкладаю всі інші справи.

Цей допис Всеволод створив восени 2023 року, напередодні Дня свободи та гідності. До трагічної загибелі Остапа, яка сталася у лютому 2024 року, залишалося всього три місяці. Коли його товариш дізнався про цю втрату, він зізнався, що кілька днів не міг змиритися з цим.

Протягом кількох днів я не міг знайти слів, щоб висловити свої думки. Вибачте всім, хто чекав на відповідь у месенджерах — мені було важко написати: "Так, Остап загинув". Двадцять сім років дружби — це вже настільки близько, що відчуваєш, ніби ця людина завжди поруч. У моїх колег навіть не було на світі, коли ми з Остапом вперше посварилися, обіцяючи, що це назавжди, а через кілька днів мирилися за чашкою розведеного спирту "Юпі". Нас часто приймали за братів, і в якомусь сенсі це було правдою — ми були двома людьми, які дивилися на світ схоже, лише з різними кутами зору: один думав "аби не гірше", інший — "могло б бути краще".

На його думку, Остап завжди вмів поєднувати море веселих оповідей та почуття гумору з певною часткою песимізму чи реалізму. Проте він завжди був готовий до викликів, зокрема й до війни. У Пласті та Козацтві він опановував кульову стрільбу, підкорював найскладніші вершини і не цурався бійок, навіть якщо доводилося протистояти восьми. У 2004 році він першим став у ряд протестуючих на Банковій, вже тоді заявляючи, що боротьба за свободу вимагатиме жертв. У 2013 році одним з перших піднявся на барикаду на Інститутській, а в 2014 році - на Грушевського. Навесні 2014 року він писав скарги на військкомат, де загубили його документи. У лютому 2022 року його справу відновили всього за кілька днів. Зі своїми дронами він охороняв кордон на Сумщині, але з першим зручним випадком перевівся туди, де ситуація була гарячішою - у степи Запоріжжя, згадує його товариш.

Ми не завжди мали спільну думку, але в декількох важливих моментах мого життя Остап став для мене справжнім притулком, без жодних умов і термінів. Йому можна було зателефонувати навіть о третій годині ночі, і він завжди приходив на допомогу. Одного разу, у самий розпал Святвечора, ми звернулися до Остапа, оскільки в Різдвяний ранок не було кому доставити кілька бідонів борщу до церкви для благодійного обіду. І він вирушив у дорогу. Я знав, що якщо Остап зможе, він обов’язково допоможе. Він мав свій, унікальний спосіб вирішення проблем, навіть якщо шлях був дуже складним. Це він міг зібрати дрон з підручних матеріалів, покурити, замислитися, а потім розібрати та зібрати його знову, і так само вміло лагодив комп'ютери, ремонтував квартиру або навіть організовував цілі паби. Дякую тобі, друже, за всі твої незвичайні рішення. Певен, де б ти не знаходився зараз, нікому там не буде нудно, - написав Всеволод Поліщук про свого друга.

У Остапа Іськіва залишились батьки, донька та її мама Юлія. Поховали воїна у Львові.

Історик, пластун Юрій Юзич наводить цитату Остапа:

- Торік восени, коли збирав кошти на автівку для свого підрозділу, написав: "Не так страшно зустрітися з ворогом, скільки страшно не виконати завдання". Співчуття рідним і близьким. Вічна шана оборонцю!

1 жовтня 2024 року, в День Святої Покрови, у середній школі №34 імені М. Шашкевича у Львові пройшли пам'ятні заходи та відкриття меморіальної дошки на честь випускника Остапа Іськіва, який загинув на фронті. Цю подію висвітлив його батько Всеволод на своїй сторінці у Фейсбуці.

На мітинг зібралися учні школи, їхні батьки, місцеві жителі, активісти Львівського крайового Братства учасників національно-визвольної боротьби, ветерани Львівської організації Всеукраїнського об'єднання ветеранів, пластуни та волонтери. Після виконання Гімну України, молебень відслужив отець Ростислав Будзан з храму Святого Юра, який також освятив меморіальну таблицю.

- Дякую директорці школи Ользі Філіпишин і всім, хто причетний до відкриття цієї таблиці. Зокрема, завдячуємо вчительці англійської мови Анчарській Ярині, яка волонтерила з Остапом і долучилася до виготовлення таблиці. Прислав вітання з фронту бойовий побратим Остапа Петро Лоза. А в музеї Митрополита Андрея Шептицького прикріплено четвертого ангелика на честь загиблого Остапа Іськіва, - написав батько про загиблого сина.

Слава! І безсмертна пам'ять Герою!