У вшанування пам'яті штаб-старшини, Героя України Михайла Максіяна, відомого під позивним "Прапор".
Навіть під час служби на фронті, він все ж знаходив можливість для самонавчання.
Михайло Максіян з'явився на світ 7 березня 1979 року в Молдові. Коли він був ще маленьким, його родина вирішила переїхати до Криму, де хлопець провів своє дитинство та здобував освіту в місцевій школі.
У 18 років Михайло розпочав свою службу в армії. Він був призваний до військової частини в Василькові, що на Київщині, де став частиною радіотехнічних військ. Саме в цьому регіоні він заснував сім'ю та отримав вищу освіту.
У 2015 році Михайло брав участь в антитерористичній операції, виконуючи обов'язки снайпера у 3-му окремому полку спеціального призначення. Після повернення з армії він знайшов роботу в мережі "Епіцентр".
У 2018 році він одружився вдруге і переїхав до Фастова. У тому ж році уклав контракт резервіста з 73-м морським центром спеціальних операцій, де двічі на рік проходив навчальні збори.
"Коли ми вперше зустрілися, я була вражена його ставленням до інших. Він знав усіх працівників магазину по іменах, незалежно від їхнього віку чи ролі, завжди вітався та цікавився їхніми справами. Його спокій, обдуманість та надійність справляли враження. Не дивно, що люди ставилися до нього з повагою," - поділилася з журналістами Вікторія, друга дружина Михайла.
У тому ж насиченому 2018 році чоловік ухвалив рішення отримати другу вищу освіту, обравши історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Він здобув диплом уже після початку повномасштабної війни.
"Михайло дуже прагнув отримати диплом історика і мав добрі знання в цій галузі. Четвертий місяць великої війни, обстановка на Херсонщині надзвичайно складна, у нас безліч завдань, що йдуть одне за одним. Під час короткої перерви в якомусь селі, коли кожен з нас мріє хоч на годину відпочити, Мишко відкриває книгу і починає щось записувати", - згадує його побратим і друг Віктор.
Чоловік активно займався спортом. Брав участь у змаганнях у Києві та інших містах України, у турнірах "Звитяги нескорених", а у 2019 році біг Марафон миру у Словаччині, в місті Кошице. Дистанцію пробіг із прапором України у руках.
Разом із дружиною я взяв участь у марафоні "Шаную воїнів, біжу за Героїв України", присвяченому Дню пам'яті захисників нашої країни. Спочатку ми бігли в пам'ять про Ігоря Брановицького, який загинув у боях за Донецький аеропорт. Потім вшановували пам’ять Юрія Олефіренка, командира 73-го центру спеціальних операцій.
У 2021 році Михайло розпочав свою діяльність у сфері тендерних закупівель, зосередившись на організації міських заходів у Київському міському Палаці ветеранів.
Перед початком повномасштабної агресії чоловік проявив готовність заздалегідь. Разом із другом Віктором вони вирішили мобілізуватись ще 23 лютого 2022 року. Служили у складі Сил спеціальних операцій, готуючись до можливого висадки ворога на узбережжя, займалися контрдиверсійною діяльністю та проводили спеціальні розвідувальні операції.
Згодом Михайло долучився до визволення певних територій Херсонщини. Він підтримував тісний контакт із старостою села Трудолюбівка. В цьому селі на честь його внеску одну з вулиць вирішили перейменувати.
Згодом чоловік здебільшого брав участь у бойових діях у Запорізькій області. Він отримав контузію, але після реабілітації повернувся до своїх товаришів по службі. Під час останніх місій виконував функції командира групи. Командування розглядало можливість відправки Михайла на курси офіцерів, щоб у майбутньому він міг офіційно очолити свою команду.
Проте 23 січня 2023 року, виконуючи бойове завдання в Запоріжжі, Михайло Максіян став жертвою снайперського вогню. Тіло вдалося евакуювати лише через десять днів. Останній шлях захисника пролягав через Фастів, де його поховали.
За життя Михайло Максіян отримав орден "За мужність" ІІІ ступеня, посмертно - був удостоєний звання Героя України. Окрім села на Херсонщині, його іменем назвали вулицю в одному з мікрорайонів Фастова.
