На честь солдата Максима Іленчука.

Свою першу угоду він уклав у віці 19 років.

В кінці 2020 року Максим Іленчук, молодий випускник машинобудівного ліцею в Чернівцях, прийняв рішення стати військовим. Він уклав контракт із 10-ю окремою гірсько-штурмовою бригадою "Едельвейс". Коли хлопець поділився своїм вибором з родиною, його батько, який на той момент перебував на військовій пенсії, вирішив повернутися на службу, щоб бути поруч із сином. На початку повномасштабної агресії Росії їхні підрозділи були поділені. Штурмовий батальйон Максима направили для захисту Київської області. Саме там, наприкінці березня 2022 року, 21-річний солдат узяв участь у своєму останньому бою...

Максим родом із села Стрілецький Кут, що неподалік від Чернівців. Тут ріс і навчався. Вчителі згадують про нього як про відкритого і товариського хлопця.

- Ось таким усміхненим, як на фото, завжди Максим і був. А ще надзвичайно привітним і доброзичливим. При зустрічі його очі завжди випромінювали особливе тепло. Йому ще треба було тільки жити, кохати, радіти молодому життю, сім'ю заводити, дітей народжувати, а він присвятив все своє коротке життя захисту Батьківщини..., - йдеться у дописі школи, в якій навчався Максим.

Він із юних років цікавився військовою справою. Адже мав приклад батька, який брав участь в Антитерористичній операції в Донецькій та Луганській областях. Юрій Іленчук добре запам'ятав той день, коли син повідомив йому про своє рішення піти служити.

Це сталося 11 листопада 2020 року. Максим підійшов до мене і сказав: "Тато, я прийняв рішення підписати контракт із Збройними силами України". Я теж вирішив приєднатися до нього і підписати контракт. Таким чином, ми пішли служити разом, - згадує чоловік.

На початку 2022 року Максима направили на навчання до Львова, де він опановував спеціальність гранатометника. У день, коли розпочалося повномасштабне вторгнення, він приєднався до свого підрозділу, щоб захищати Київську область. Спершу їхнє завдання полягало в обороні Бориспільського аеропорту, а згодом їх перекинули до села Лук'янівка. Під час ворожого танкового наступу, який українські військові змогли відбити, Максим отримав смертельні поранення.

28 березня я намагався зв'язатися з Максимом, щоб дізнатися, як у них справи, оскільки чув, що ворог атакує їхні позиції. Проте мені не вдалося додзвонитися. Потім зателефонували з дому і повідомили, що син загинув... Наступного дня мене відпустили зі служби, щоб відвідати похорон сина. Після церемонії я знову повернувся на фронт. Я сподівався, що чим більше ворогів я знищу, тим легше мені буде пережити втрату. Але, повірте, легше не стає, незалежно від того, скільки я залишаю там... - розповідає батько.

Через кілька місяців після похорону сина, пан Юрій отримав осколкові травми та контузію. Незабаром після цього у нього стався ще один серцевий напад. З огляду на погіршення стану здоров'я, чоловіка звільнили з військової служби. Після цього він разом із дружиною Аллою активно зайнялися волонтерством. Вони організовують збори та доставляють допомогу військовим, зокрема тим підрозділам, у яких служив їхній син Максим, а також тим, де досі служить їхній старший син Артем.

Мати пригадує, що коли представники військкомату повідомили про загибель Максима, вона не могла ні говорити, ні кричати, ні плакати. Усвідомлення горя прийшло, вже коли вперше прийшла на могилу до сина.

- Мій Максим завжди захоплювався цукерками "Ромашка". Кожного разу, коли я відвідую його могилу, я купую пакетик цих ласощів. Звісно, я розумію, що йому вони вже не потрібні, але не можу прийти без них..., - ділиться своїми почуттями пані Алла.

Максим Іленчук отримав орден "За мужність" III ступеня посмертно.