Вшанування пам'яті старшого солдата Андрія Кузьменка, який носив позивний "Покемон".

Ніколи не залишався без діла і завжди мав різноманітні інтереси.

Андрій з'явився на світ 27 грудня 1990 року в селі Пологи-Вергуни, що на Київщині. В період навчання в рідній школі він активно брав участь у виставах місцевого народного театру.

"Я брав участь у шкільному КВК. Оскільки мій батько грає на гітарі, Андрій також спробував навчитися цьому мистецтву. Проте він не затримувався на одному хобі занадто довго - завжди прагнув знайти щось нове для себе," - поділилася мама військового Світлана Іванівна.

Мене завжди вабила спортивна активність, особливо баскетбол, теніс і хокей. Також я із задоволенням проводив час з батьком, займаючись риболовлею та полюванням.

Після завершення навчання в школі Андрій вирішив продовжити освіту в Коледжі інформаційних технологій та земельного менеджменту при Національному авіаційному університеті, обравши спеціальність геодезиста-землевпорядника. У 2011 році він продовжив свої студії в Університеті новітніх технологій.

Працював спочатку геодезистом у будівельній компанії, згодом став виконробом, а потім - і начальником дільниці. У 2018-2020 роках проходив військову службу за контрактом на Київщині.

"Андрій ніколи не сидів склавши руки. Йому було цікаво всюди, він до всього долучався, багато про що мріяв, але якогось одного великого бажання нам не озвучував. Уже як пішов на війну, то говорив, що в нього одна мрія - щоб вона закінчилася, щоб родина була в безпеці. Це стало для нього найголовнішим", - згадує сестра Інна.

Наприкінці листопада 2021 року Андрій вирушив на новий будівельний об'єкт у Макарів, що неподалік від столиці. Саме там його спіткало повномасштабне вторгнення Російської Федерації. 27 лютого 2022 року чоловік виявився в умовах окупації.

"Син якось знайшов можливість і зателефонував нам з іншого номера, сказав, що йде в тероборону. Але біля військкомату військові ЗСУ їм наказали сидіти і не висовуватися. Хоч вони таки намагалися допомагати нашим, робили "коктейлі Молотова"", - розповіла мати.

Одного разу у будинок, де Андрій був із колегами, прилетіла ракета. Вона пробила стіни та спричинила пожежу, але не вибухнула. У чоловіка зайнявся одяг, він отримав опіки ніг.

Андрій повернувся у своє рідне село відразу після того, як Макарів був звільнений від російських військ. Проте його перебування там виявилося недовгим: вже 27 квітня 2022 року він вирушив до територіального центру комплектування.

"Він пережив чимало в Макарові і чув безліч історій про те, що там траплялося, як люди страждали, але практично нічого не ділився з нами. Лише зазначав, що не бажає, аби і з нами сталося щось подібне," - підкреслила його сестра.

Спочатку чоловік виконував обов'язки старшого стрільця-оператора у механізованій частині. У вересні 2022 року його перевели до Дніпропетровської області, а згодом він опинився в Авдіївці, де служив у складі 110-ї окремої механізованої бригади.

У квітні 2023 року отримав поранення внаслідок влучання по бліндажу. Після операції тривалий час лікувався. Рідні Андрія сподівалися, що його комісують, але розгляд ВЛК затягнувся. Чоловік у той час повернувся в частину та на бойову позицію.

В кінці того ж року Андрій Кузьменко пропав безвісти під час атак противника на позиції поблизу Авдіївки. Лише в березні 2025 року родину запросили на ідентифікацію: результати ДНК-тестування одного з неопізнаних загиблих солдатів збіглися з його матеріалами.

З'ясувалося, що тіло чоловіка було repatriated в Україну в результаті обміну в жовтні 2024 року. Проте родина Андрія досі не змогла з'ясувати точні обставини його загибелі.

"Ми намагалися зв'язатися з командуванням, побратимами, щоб дізнатися якісь деталі. Але Андрій перед виходом не казав, куди йде і з ким. На листи, які ми надсилали через військкомат, приходили лише загальні форми, жодної конкретної інформації про місце чи локацію. Ми лише здогадуємося, що це сталося під Авдіївкою десь біля коксохімзаводу", - сказала Інна.

Згідно з офіційними результатами службового розслідування, Андрій Кузьменко загинув під час потужної атаки з боку російських військ, після чого його позиція була захоплена. Один із товаришів по службі згодом повідомив родині, що з цієї позиції не залишилося живих.

Захисника поховали 23 березня 2025 року у рідному селі.