Зануритись на глибину 84 метри: особистісна криза, підводні досягнення та зустріч з акулами - інтерв'ю з "Людиною року".

"Футбол 24+" розслідував, як можна затримати дихання під водою майже на сім хвилин, встановити новий світовий рекорд, не втратити свідомість і отримати титул "Людини року".

У світі існує лише одна жінка, здатна зануритися на глибину 84 метри без використання ласт у рамках вільного занурення. Це виглядає неймовірно, але саме так встановлюються рекорди. Харків'янка Катерина Садурська має на своєму рахунку сім світових рекордів у фрідайвінгу.

Учасниця Олімпіади в Ріо-2016, дворазова чемпіонка й семиразова призерка чемпіонатів Європи, триразова призерка чемпіонатів світу з синхронного плавання, мультимедалістка й рекордсменка світу у фрідайвінгу, - Катерину визнано "Людиною року" в номінації "За незламну силу духу, волю до перемоги та місію амбасадора України у спорті високих досягнень" і "Жінкою року", де вона номінувалася разом з Еліною Світоліною, Ярославою Магучіх, Людмилою Лузан та Іриною Коляденко. Зараз спортсменка перебуває в грецькій Каламаті, де проводить один із етапів підготовки до Всесвітніх ігор.

Футбол 24+ поцікавився у Катерини Садурської про те, як знайти своє місце в житті після закінчення спортивної кар'єри, утримуватися під водою понад сім хвилин, налагоджувати контакт із собою та встановлювати нові світові рекорди.

"Йшла на медаль, тому в Київ їхала вчитися"

Пані Катерино, якщо ви вже в Греції, то це означає, що ваш сезон розпочався?

- Так, але він у мене і не припиняється. Несеться, і цього року трохи специфічний, адже маю поєднувати одночасну підготовку як до басейнових, так і до глибинних змагань. Дисципліни вимагають різної підготовки, і зазвичай першу частину року присвячуюю басейну, а починаючи з середини літа переходжу до глибини, цього року трохи по-іншому.

У липні та серпні, коли ви досягли багатьох світових рекордів і здобули численні перемоги та медалі на європейських та світових чемпіонатах з артистичного плавання, цей період, ймовірно, є кульмінацією вашої підготовки.

У фрідайвінгу терміни можуть варіюватися в залежності від конкретної локації та природних умов, які сприяють підводним зануренням. Наприклад, минулорічний чемпіонат світу з глибинного фрідайвінгу проходив у жовтні, тоді як цього року він запланований на вересень. Крім того, не слід забувати, що Всесвітні ігри, які відбуваються раз на два роки, пройдуть в серпні, і вперше фрідайвінг буде представлений у басейнових дисциплінах. Тому до середини серпня я зосереджуся на тренуваннях у басейні, а потім за короткий час доведеться адаптуватися до умов глибини.

- Яке походження захоплення водою?

- Я народилася в Миколаєві, там і почала займатися артистичним плаванням. Сімнадцять років чи не щодня проводила в басейні.

- У синхронному плаванні дівчата доволі рано завершують кар'єру: ви, Марта Федіна, сестри Марія і Влада Алексіїви - пішли з активних виступів у 22-24 роки. Причому після гучних перемог на міжнародній арені. Мені так здається, чи це справді критичний вік у цьому виді спорту?

- Є різні причини, найпоширеніша - це елементарне виснаження від того режиму, в якому необхідно жити задля досягнення спортивних цілей. Плюс - рішення не завжди залежать тільки від спортсмена. Це командний вид спорту, у тренера своє бачення, плани, якою має бути команда. Тому рішення спортсмена й тренера не завжди синхронізуються.

Яка у вас була історія? Ви ж стали чемпіоном Європи та здобули четверту позицію на Олімпійських іграх у Ріо у 2016 році.

Так, я була частиною чудової команди, і цей досвід залишив яскравий слід у моїй пам'яті. Однак художнє плавання є надзвичайно складним спортом з організаційної точки зору. Життя, яке можна було б назвати звичайним, практично відсутнє. З дитинства ти постійно проводиш час у басейні, і можливість нормально навчатися обмежена. Коли в 24-25 років залишаєш цей спорт, розумієш, що маєш чудовий спортивний досвід, але все ж доводиться починати з нуля. Чим раніше розпочнеш новий етап у житті, тим краще, і на той момент це здавалося мені більш привабливим. До того ж, склад збірної змінився після Олімпійських ігор, тож це рішення було спільним.

Мені траплялося спостерігати, як синхронні плавчині займаються по чотири рази на день.

- Ну, якщо рахувати заняття в залі і на воді як окремі тренування, то так воно і виходить. Фізичні навантаження чималі, психологічно дуже важко. Але я взагалі ні про що не шкодую. Вдячна усім тренерам, особливо Марії Гаврилівні Дегтярьовій, яка багато дала в плані особистого розвитку, хоча мені знадобився деякий час, щоб це зрозуміти.

Ви переїхали з Миколаєва до Києва, хоча тренувальний центр для дівчат, які займаються артистичним плаванням, знаходиться в Харкові. Де ви проходили тренування в столиці?

Я вступила до Республіканського училища фізичної культури, яке в минулому носило назву Олімпійський коледж. Там я закінчила школу та два курси навчання. Після цього також продовжила освіту в університеті. Перед стартом Олімпійських ігор у Лондоні у 2012 році для покращення тренувального процесу мене разом із кількома дівчатами з Донецька перевели до харківської команди. Це рішення прийняли, щоб ми могли зосередитися на тренуваннях у збірній України. Інакше це було б важко, адже на чемпіонатах України нам потрібно було виступати з різними програмами, а в збірній дівчата з Києва та Донецька мали вивчати програми харківських спортсменок. Хоча це можливо, постійні зміни не були ефективними. Наприклад, в деякі роки я виконувала по дві програми в соло та дуеті, три в групі у Києві, плюс програми збору. Коли ж кількість програм зменшилась до двох-трьох, моя ефективність суттєво зросла.

Коли вам вдавалося знаходити час для навчання в школі?

До дев'ятого класу я навчалася в гімназії в Миколаєві, де мала успіхи в навчанні та активно брала участь у наукових олімпіадах. Це мені дуже подобалося, і я навіть могла б домогтися медалі. Якщо бути відвертою, основна причина мого переїзду до Києва полягала в бажанні отримати якісну освіту, вступити до вищого навчального закладу та побудувати кар'єру. Хоча синхронне плавання стало приводом для цього кроку, я не планувала пов'язувати своє життя зі спортом і навіть не могла уявити, як все зміниться. Спочатку я не зовсім розуміла, куди їду. Проте за два місяці в Києві моє навчання практично зупинилося. Я отримала можливість потрапити до збірної України, почалися інтенсивні тренування та збори, і в мене не залишалося часу на школу. Проте, закінчивши навчання, я виявила, що знання, здобуті за дев'ять класів, виявилися достатніми для успішного складання ЗНО та вступу до університету на бюджетну основу.

Тренерка Олена Вихорева вже в ті часи задавала ритм біля басейну, використовуючи паличку.

Вона почала це робити задовго до того моменту. Я досі пам’ятаю, як захоплювалася її креативними постановками для київської команди під час своїх перших змагань. Мені дуже пощастило з тренерами. Вважаю, що протягом своєї кар’єри я працювала практично з усіма, хто в той час тренував у Харкові, Києві та Миколаєві. І, звичайно, не можу не підкреслити значний вплив Світлани Борисівни Саідової, під її керівництвом наша збірна досягла всіх цих неймовірних успіхів.

До якого навчального закладу ви маєте відношення?

Торгово-економічний університет у Києві, Дніпровська митна академія та Харківський педагогічний університет імені Г. С. Сковороди стали місцями мого навчання, де я також продовжила освіту в аспірантурі і займалася викладацькою діяльністю.

"Фрідайвінг став ключем до подолання особистісної кризи."

Чи почали ви займатися фрідайвінгом саме в Харкові?

Я вперше зустріла його в 2013 році. Мені це сподобалося, але вирішила відкласти на пізніше, так би мовити, до часу виходу на пенсію. Серйозні справи потребують чимало часу.

Перехід відбувся пізніше. У березні 2017 року я ще представляла збірну з артистичного плавання, а вже в червні вирушила на змагання з фрідайвінгу. Це був лише початок, я вирішила спробувати щось нове, цікаве та захоплююче. До 2022 року я переважно пірнала в басейні та брала участь у чемпіонатах Європи та світу, хоча це не стало для мене основною сферою діяльності.

Вона поєднувала сценічні виступи з життям звичайної людини. Працювала в різних сферах: займала посаду радника голови ХОДА з молодіжних та спортивних питань, водночас викладала в університеті. Під час пандемії вона запустила свій бренд купальників SAO, експериментуючи та роблячи перші кроки після завершення своєї кар'єри. Хоча бренд досі існує, він поки що не розвивається так, як їй би хотілося, адже бракує часу та енергії для активної роботи і вдосконалення.

Стала інструктором з фрідайвінгу. Тоді виїхала зі студентами до Єгипту. Планувала на два тижні, а вийшло, що затрималася на чотири місяці.

Як відбулося моє перше знайомство з апное, ще відомим як фрідайвінг?

Одного разу мені надійшло запрошення взяти участь у конкурсі підводної фотографії. У Харкові була секція для дітей, де я займалася цим. Мене запросили в якості підводної моделі для майстер-класу, але, на жаль, я не встигла на головну подію. Проте, я змогла познайомитися з організаторами та іншими учасниками, які також були фрідайверами. Коли фрідайвери починають ділитися своїми враженнями про цю справу, немає жодного шансу встояти і не захотіти спробувати це самому.

На наступний день я вирушила в басейн, щоб спробувати статичну затримку дихання. В результаті мені вдалося протриматися під водою п’ять з половиною хвилин, і це принесло мені неймовірне відчуття внутрішнього спокою та тиші. Цей досвід підказав мені, що я хотіла б присвятити більше часу таким практикам у майбутньому. На той момент я була зайнята підготовкою до Олімпійських ігор та світових чемпіонатів у синхронному плаванні. Хоча мене неодноразово запрошували взяти участь у чемпіонаті України з фрідайвінгу, щоб зафіксувати свій результат, я не мала можливості це зробити.

Які переваги приніс вам новий вид спорту?

Фрідайвінг став для мене справжнім порятунком. Не буду перебільшувати, якщо скажу, що людина, яка з юності присвячує себе спорту, неминуче стає його частиною і приймає відповідний спосіб життя. Усе в твоєму графіку чітко розплановано: на місяць, два, рік чи навіть олімпійський цикл. Багато аспектів, включаючи матеріальне забезпечення, беруть на себе тренери та спортивні функціонери. Тобі залишається лише виконувати свої обов'язки. Це насправді приносить радість, хоча не завжди усвідомлюється в даний момент. Після завершення спортивної кар'єри часто виникає криза ідентичності. Я вважаю, що це переживає майже кожен атлет. Фрідайвінг став ключем до подолання цієї психологічної кризи та допоміг мені знайти свій шлях.

Я деякий час активно займалася спортом на аматорському рівні, і в цьому випадку все лягало на мої плечі – організація тренувань та пошук можливостей для участі в змаганнях. Наразі наш вид спорту розвивається, а досягнення останніх років відкривають шляхи до підтримки з боку Міністерства спорту. Це значно полегшує моє життя, адже я можу більше часу приділити підготовці, а не займатися пошуком фінансування і ресурсів. Проте навіть з цією підтримкою коштів все ще недостатньо для участі у всіх турнірах, в яких я планую виступити. Тому питання спонсорства залишається актуальним.

Пані Катерино, з моєї точки зору, найскладніше не пірнути на дно, а встигнути виринути назад. Чи погоджуєтеся ви з цим?

- Залежить від кожного конкретного випадку, напевне. Адже занурення на глибину - це про планування, розуміння своїх можливостей і підбір стратегії. Ми анонсуємо глибину занурення за день до змагань, тож самі визначаємо рівень ризику. Але так, тут ми маємо фактор непередбачуваності у вигляді погодних умов, які можуть суттєво вплинути на процес занурення.

Проте, крім занурення в глибину, ми також займаємося басейновими дисциплінами, де затримуємо дихання і пірнаємо, але в горизонтальному положенні, намагаючись проплисти максимальну відстань на одному вдиху. У цьому аспекті ці види спорту мають свої унікальні особливості. У воді завжди існує спокуса випірнути на поверхню, адже більшість часу ми проводимо в умовах дискомфорту, прагнучи вдихнути. Саме тут виявляються спортивні якості та ментальна витривалість: ми постійно стикаємося із цим бажанням і ведемо внутрішню боротьбу, щоб продовжувати рухатися, зберігаючи спокій і контролюючи споживання кисню.

Безумовно, це досвід і глибоке розуміння власного тіла. Необхідно певний час, щоб навчитися відчувати, коли найкраще вийти на перший план — продемонструвати свій потенціал, але при цьому не запізнитися. Хоча на змаганнях іноді можуть виникати ситуації, коли спортсмен втрачає свідомість — це частина світу спорту. Для тих, хто не знайомий з цим, такі інциденти можуть виглядати дивно. Однак, дотримуючись усіх рекомендацій, тренування можуть бути цілком безпечними.

- Не страшно?

Іноді трапляється, але з часом можна звикнути до будь-якої ситуації.

- На глибині справді дуже холодно. Як вам вдається переносити такі низькі температури?

Температура води варіюється залежно від локації проведення змагань. Наприклад, у Каламаті, де я наразі перебуваю, на глибині 20-25 метрів відчувається значне похолодання. Натомість є регіони, де температура залишається майже незмінною, такі як Карибський басейн або Азія. Тому для досягнення найкращих результатів часто необхідно вирушити в інші місця.

Коли занурюєшся на велику глибину, вуха починають відчувати сильний тиск, що може бути дискомфортним. Якими способами ви долаєте це відчуття?

- Це частина нашої роботи. Тиск можна відчути вже на перших метрах і його ми вирівнюємо, щоб попередити виникнення баротравм. Є різні техніки продувки від простих до більш складних, хтось володіє ними від природи, а комусь може знадобитися час на їхнє освоєння. Але воно того варте, адже дає можливість пірнати легко і безпечно, без больових відчуттів.

"Серед героїв року – військовослужбовці."

Ви згадували, що під час змагань деякі атлети можуть втратити св consciousness. Чи мали ви подібний досвід?

На початку моєї кар'єри було кілька випадків, коли ситуація склалася не зовсім вдало. Це не те, чого ми прагнемо в нашій дисципліні, але такі моменти можуть трапитися з будь-ким, і не варто їх боятися. Якщо є надійна страховка та професійна медична команда, зазвичай наслідки виявляються незначними, особливо в басейні. Однак, коли мова йде про глибину, виникають інші обставини. Тут потрібен більший досвід. Ми починаємо знайомитися із затримкою дихання, перебуваючи на поверхні води, без руху. Після цього додаємо елементи руху, занурюючись у довжину. І вже потім стає значно простіше переходити до глибини та вдосконалювати техніку продувки.

Які труднощі можуть виникнути під час занурення?

Все залежить від індивідуальних особливостей, обраної дисципліни та її поглибленості. Можливі труднощі як фізичного, так і психологічного характеру, а також зовнішні умови можуть вплинути на результат. Напевно, однією з найскладніших задач є підтримка рівноваги між увагою, контролем і розслабленням у конкретний момент. Не менш важливим є і планування підготовки, адже на результат впливають численні фізіологічні чинники. Іноді наше тіло просто не в змозі продемонструвати бажаний результат в критичний момент, незалежно від сили характеру.

Який максимальний час ви можете провести під водою без доступу до повітря?

Мій особистий рекорд під час тренування складає 7 хвилин і 24 секунди. Це було в статичному стані. Проте я наразі не приділяю багато уваги цій дисципліні, тож важко сказати, як справи насправді. Якщо говорити про рухомі вправи, то час буде меншим, оскільки споживання кисню та енергії зростає, тому я припускаю, що це десь 3-5 хвилин.

Коли ви поринаєте у воду, чи звертаєте увагу на морських мешканців навколо, чи зосереджені лише на досягненні певної глибини, прагнучи встановити рекорд?

У момент досягнення рекорду не замислюєшся про це. Я зосереджуюсь на виконанні своїх завдань. Тут задіяно безліч елементів, і вся система функціонує подібно до комп'ютера. Якщо почати відволікатися на сторонні фактори, це може загрожувати безпеці. Можна втратити концентрацію, що збільшує ризик отримання травми. І, до речі, ймовірність зустріти когось більше біля поверхні або в прибережній зоні, ніж на великій глибині. Але іноді все ж таки можна натрапити на дельфінів, акул та інших морських мешканців.

Чи маєте плани на досягнення в цьому році?

У мене в планах два ключові старти: Всесвітні ігри в серпні в Китаї та глибинний чемпіонат світу, який проходитиме в Греції у вересні. Я докладу всіх зусиль, щоб продемонструвати гідний виступ і досягти хороших результатів. Наразі підготовка виглядає досить обнадійливо, але як все складеться під час змагань — невідомо.

Чи сподівалися ви, що вам присудять титули "Людина року" та "Жінка року"?

Якщо чесно, то я не очікувала на перемогу. Мене запросили як номінантку, і коли обирали "Жінку року", серед учасниць були багато видатних спортсменок, у тому числі учасниць Олімпіади в Парижі. Тому сам факт, що я потрапила до цього списку, вже є значним досягненням. Перед церемонією "Людина року" мені зателефонували, щоб повідомити про дрес-код. Я підготувала сукню, але з промовою не впоралась, адже не знала, що саме потрібно говорити. Тому, коли мене оголосили, це стало приємним сюрпризом. Такі заходи надзвичайно важливі. На них були присутні багато номінантів і лауреатів, серед яких військові та парамедики. Важливо підтримувати армію фінансово, але місць, де ми можемо особисто подякувати їм, не так багато. Ці події нагадують нам, хто справді є найзначнішими людьми року в наш час.