Поет, гравець у карти та товариш Хрущова, якого вразив Львів.
Поет Андрій Малишко славиться своїми віршами та піснями, серед яких особливо виділяється його знакова "Пісня про рушник", що стала символом для багатьох людей і часто сприймається як народна. Проте, деталі його життя під час репресій, інформація про родину та творчість залишаються маловідомими для багатьох. Андрія Малишка називали "солов'їним серцем України", а його талант високо цінував Максим Рильський, який вважав його одним з найобдарованіших учнів.
ZAXID.NET ділиться захоплюючими фактами з життя видатного поета і композитора, чия постать заслуговує на вічну пам'ять.
Sure! Please provide the text you'd like me to make unique, and I'll help you with that.
Андрій Малишко з'явився на світ у листопаді 1912 року в Обухові, що на Київщині. Його батько, шевець за професією, мріяв, щоб син продовжив його справу. У родині було багато дітей — 11, тож, аби забезпечити всіх, доводилося звикати до праці на полі, у господарстві та виконувати інші обов'язки.
"Ми завжди були нащадками козаків, а не кріпаками," - стверджував Самійло Микитович, батько Андрія Малишка.
Співак згадував, як у дитинстві його мама виконувала меланхолійні пісні. Маленький Андрій завжди захоплювався материнським голосом, проте хлопцеві не до вподоби були сумні фінали.
"Коли я думаю про своє життя, завжди згадую свою матір - Ївгу Базилиху. Її очі, сині та задумливі, випромінювали мудрість народного духу. Вечорами, сидячи за прядкою, вона тихо та мелодійно співала, і ці пісні закарбувалися в моїй пам'яті на завжди. Вона знала безліч мелодій, і кожна з них звучала з глибоким емоційним підтекстом. Серед них були як сумні, так і веселі, і в цих піснях стільки живих образів, що навіть сьогодні я можу згадати кожне слово..." - розповідав Андрій Малишко.
Андрій Малишко розпочав публікацію своїх перших віршів у 1930-х роках і протягом свого життя випустив приблизно 40 збірок поезії.
У дитинстві Андрій завершив навчання у місцевій семирічній школі, після чого вступив до технікуму. Згодом він продовжив освіту в Київському інституті народної освіти (КІНО), де викладали видатні професори та поети, такі як Микола Зеров, Павло Филипович та Максим Рильський, а також історик-сходознавець Агатангел Кримський. Саме Рильський став наставником молодого Малишка, вважаючи його одним з найобдарованіших учнів.
Андрій Малишко розпочав свою поетичну діяльність ще в юному віці, приблизно в 12 років. Його батько не надто підтримував захоплення сина поезією, вважаючи за краще, щоб він обрав стабільну професію. Згідно з деякими джерелами, батько мріяв, щоб Андрій став чоботарем, а за іншими — агрономом.
Завершивши інститут, Андрій трохи вчителював. У голодні 1932-33 роки жив при школі та ділився зі школярами останніми шматками хліба. Знаючи ціну людської праці, відмовлявся очолити "червоні бригади", які займалися вилученням продовольства, через що на нього звернули увагу органи. Від потенційних репресій його врятувала мобілізація до армії.
Після завершення служби в армії Малишко вирушив до Харкова, де розпочав кар'єру журналіста, працюючи в таких виданнях, як "Комсомолець України", "Літературна газета" та "Молодий більшовик". У роки Другої світової війни він виконував обов'язки військового кореспондента для фронтових газет "Красная Армия", "За честь Батьківщини" та в партизанському виданні "За Радянську Україну". Також він обіймав посаду редактора журналу "Дніпро" і був активним членом ВКП(б).
Андрій Малишко безсумнівно є видатним поетом. Він почав публікувати свої перші вірші ще в 1930-х роках і протягом свого життя випустив близько 40 поетичних збірок. Крім того, його творчий доробок включає тексти близько 100 пісень, які сьогодні вважають народними. Серед найвідоміших його творів можна згадати пісні "Вчителька", "Київський вальс", "Пісня про рушник", а також збірки "Лірика" (1946), "За синім морем" (1951) та "Далекі орбіти" (1964).
Дистанційне навчання стає все актуальнішим для сучасних школярів. Та щоб воно було ще й ефективним, слід обирати школу, яка пропонує гнучкий графік, індивідуальний підхід та новаторські методики. Саме це пропонує найбільша дистанційна школа "Оптіма". Отримайте демодоступ та забезпечте своїй дитині якісну освіту без компромісів.
Поет був лояльним до радянської системи: чотири рази був народним депутатом УРСР, двічі - лауреатом Сталінської премії, а один раз - Шевченківської. Проте Малишко не втратив власної гідності та оспівував українське. Його називали "солов'їним серцем України".
У 1951 році Малишко висловив критику на адресу Володимира Сосюри, охарактеризувавши його вірш "Любіть Україну!" як ворожий.
Стаття "Правди" спонукає до глибшого аналізу творчого спадку Володимира Сосюри. Виявлення націоналістичних мотивів та обмеженості в його роботах не є випадковістю або поодинокими випадками. Він не усвідомив значення дружби народів, яку пропагували ленінізм та сталінізм, і створив низку віршів, позначених занепадницьким духом та відсутністю ідеї, серед яких особливо виділяється твір "Любіть Україну!", що містить відкриту ворожість. Таку думку висловлював Андрій Малишко.
Незабаром поету довірили виголосити промову на похоронах Володимира Сосюри. Тексти виступів узгоджувалися заздалегідь, і Малишко підготував два варіанти: один – для формальності, а інший – той, який він насправді мав намір озвучити.
"Тобі зараз холодно, поете?! І сніг падає на тебе, пронизливо холодний. В цей зимовий день, коли ми стоїмо над твоєю могилою, ми обіцяємо любити нашу мову і наш кароокий народ, як ти заповідав у своєму вірші "Любіть Україну!"... Нехай же безумство невігласів, що скоротило твоє життя після написання цього твору, зів'яне над могилою великого українського поета!", - промовив тоді Андрій Малишко.
Поет залишався відданим радянській системі, проте зберігав свою гідність.
Обговорюючи біографію поета, слід зазначити його близькі стосунки з Микитою Хрущовим, першим секретарем ЦК КПРС. Відомо, що Малишко мав особливий підхід до Хрущова, що дозволяло йому діяти більш вільно в порівнянні з іншими.
Існують також свідчення про те, що Малишко своїми діями викликав незадоволення у влади. Було б невірно визначати його як зручного чи стукача, хоча на нього дійсно писали доноси численні особи.
Як розповідала співробітниця Обухівського музею-садиби Андрія Малишка Олена Артюшенко, доноси на поета стали "безцінним свідченням його сміливої і принципової позиції як поета, громадянина, українця". З них випливає, що поет шанував не тільки бездоганне володіння мовою, а й не допускав у своє оточення тих, хто її зневажав.
У 1965 році поет, разом з кількома іншими письменниками, відвідав Львів, де відбулася його зустріч з представниками місцевої інтелігенції. Його виступ викликав неоднозначну реакцію, і слово Малишка не було сприйнято з особливим захопленням.
"Дорогі друзі! В 1939 році я був у Львові. Я був з військами, коли звільняли західноукраїнські землі від пілсудщини. І тоді я бачив, що зали, які є тут - великі, маленькі і середні - ломились від людей. Мені сьогодні, пробачте на слові, прикро, що такий невеличкий зал і так мало людей. Я сподівався, ідучи в центр західних областей України, в оплот української культури, побачити більше людських обличь. Я сьогодні бачу їх мало. Зате я бачу інтуристів, які п'яні ходять по Львову", - сказав Андрій Малишко. Пізніше він дорікав працівниці буфету за незнання української мови.
Андрій Малишко вирізнявся яскравим характером і запальною вдачею. Його енергія була вибуховою, він насолоджувався компанією друзів, алкоголем та азартними іграми. Адже всі видатні поети — це, в першу чергу, звичайні люди з власними звичками та уподобаннями.
"Сідати у парі з Андрієм Самійловичем - справа відповідальна і досить небезпечна. Блискучий гравець, азартний, він добре пам'ятав, які карти вже вийшли, які залишилися на руках. Найменший промах, і тоді тільки начувайся: дарма, що ти хлопчина п'ятнадцяти років чи відомий поет, автор багатьох збірок", - публікувала "Локальна історія" спогад сина Максима Рильського Богдана.
Андрій Малишко відійшов у вічність у віці 57 років 17 лютого 1970 року, його останній спочинок знайшов на Байковому кладовищі в Києві. Його фінальна поетична збірка під назвою "Серпень моєї душі" побачила світ після його смерті. У місті Обухів розташований музей-садиба, присвячений пам'яті Андрія Малишка.
Для створення цього матеріалу були залучені інформаційні ресурси з Вікіпедії, "Локальної історії", "Укрінформу" та Українського інституту національної пам'яті.
