Зазирнути за межі видимого: як радянська імперія підкорювала тих, хто змагався з голодом.

"Вислати строком на три роки в Північний Край. До місця заслання направити етапом". 9 березня 1933 року саме так прозвучав вердикт Особливої наради при Колегії ГПУ УРСР для 46-річного нащадка козаків Івана Щербини з села Ядлівка Бобровицького району Чернігівської області (на сьогодні це село Перемога Баришівської селищної громади Броварського району Київщини). Його затримали 8 грудня 1932 року.

Цим рішенням завершено розслідування за справою № 104/35706, яке було ініційовано відповідно до статті 54-10 Кримінального кодексу Української РСР, що встановлювала покарання за антирадянську пропаганду та агітацію.

Селянин-одноосібник Іван Щербина отримав покарання у вигляді трьох років заслання за антирадянську агітацію, спрямовану проти заходів, пов'язаних із хлібозаготівлею, що їх реалізувала влада в селах. Варто зазначити, що ці події мали місце в 1932-1933 роках...

Декілька слів про засудженого

Іван Щербина з'явився на світ у селі Ядлівка 8 травня 1886 року в родині козака Ісаака Демидовича та козачки Євгенії Мойсеївни. Саме в такому статусі – козак і козачка – було зафіксовано соціальне становище батьків Івана під час їхнього шлюбного запису в метричній книзі місцевої церкви.

Іван пережив непрості часи, адже його життя склалося так, що він мав дві дружини. Перша з них пішла з життя, залишивши його наодинці з донькою Феодорою. Пізніше він одружився з вдовою на ім'я Ганна Кузьмівна, яка була родом з Гоголева. У їхньому шлюбі народилися сини Іван і Борис, а також донька Марія.

Згідно з даними перепису населення за 1920 рік, українець Іван Щербина (на російський манер в документах його ім'я по батькові писали не як Ісаакович, а як Сакович) був писемний ("грамотний") і жив у селі Ядлівка Козелецького уїзду Чернігівської області. Мав коні (2 штуки), корови (3 штуки), вівці (7 штук), свині (3 штуки), кури (10 штук), віз, будинок. До більшовицького перевороту володів 15-ма десятинами землі, яку як селянин-одноосібник обробляв. Найманої праці хлібороб Іван не використовував.

Згідно з інформацією, наданою сільською радою, він проживав самостійно, не був членом колгоспу, а також проходив службу в армії старого зразка (можливо, мова йде про царське військо). У 1930-1931 роках його розкуркулили, внаслідок чого все його майно, включно з житлом, було продане.

В анкеті підсудного вказано, що Іван Щербина є українцем, який завершив навчання у сільській школі. Він працює хліборобом, має статус куркуля, раніше не мав судимостей. На момент затримання мешкав у селі Ядлівка разом із дружиною Ганною Кузьмівною, а також дітьми Феодорою, Іваном, Борисом, Марією та матір'ю Ївгою Мойсеївною.

9 грудня 1932 року селянину Івану пред'явлено обвинувачення за статтею 54-10 КК УРСР в тому, що як "колишній учасник банди Ромашка, член організації "Власників хліборобів" він останнім часом вороже налаштований до радянської влади, особливо після розкуркулення, проводив системну антирадянську агітацію, гуртуючи навколо себе куркулів, налаштовуючи їх проти усіх заходів, які проводилися в селах".

Крім того, представник Бобровицького району (міського) відділення Генеральної прокуратури України в Чернігівській області (тоді село Ядлівка входило до складу Чернігівської області) прийняв рішення про застосування до нього запобіжного заходу у вигляді арешту.

31 грудня 1932 року, під час розслідування, було отримано інформацію про Івана з його місця проживання. У характеристиці, наданій сільською радою, йшлося про те, що він підтримує зв'язок із священником та займається діяльністю, спрямованою проти радянської влади, що підриває виконання планів з хлібозаготівлі в селі.

Також у іншому документі сільської ради, датованому 15 січня 1933 року, зазначалося, що Щербині І. І. був доведений план заготовки хліба на 1932 рік. Проте він вирішив приховати хліб і вперто відмовлявся виконувати всі політичні кампанії.

У процесі розслідування також були опитані свідки.

У протоколах допиту зазначалося, що Іван Щербина, під час гетьманського періоду в 1918 році, був членом організації "Власники Хліборобів". Наразі ж у селі Ядлівка він займається активними підривними діями проти кампанії з заготівлі хліба.

Свідок Радченко Т. Х. зазначив, що під час обговорення плану хлібозаготівлі Щербина І. І. особисто повідомляв йому про те, що у разі затвердження цього плану село залишиться без хліба. Тому він вважав, що потрібно організовано виступити проти його ухвалення. За словами свідка, обвинувачений проводив подібну агітацію не лише на зборах, а й щодня, що призвело до невиконання плану хлібозаготівлі, особливо в хуторі, де проживали Щербини.

Свідки Калюк Ю. Т. і Красножон К. Д підтвердили, що чули від Івана Щербини на зборах про "залишення села без хліба".

Свідок Красножон К. Д. також повідомив, що обвинувачений, після розкуркулювання, налагодив контакти з місцевим священиком і, ставши активним учасником релігійної громади, почав об'єднувати навколо себе інших куркулів та осіб, які були налаштовані проти радянської влади. Він нібито агітував: "Незабаром розпочнеться війна, і радянська влада впаде. Всі селяни піднімуться проти влади, що забирає у людей останній хліб і веде до загибелі".

Також свідки стверджували, що після розкуркулення обвинувачений постійно переховувався, оскільки підлягав відправці в заслання.

Свідок Опех В. Г. додав, що під час громадянської війни Щербина І. С. належав до гайдамаків і надавав притулок бандитам Ромашка у своїй квартирі, підтримуючи їх у боротьбі проти радянської влади. Він також зазначив, що через дії Івана у селі Ядлівка не вдалося виконати план хлібозаготівлі на території, де той проживав.

Підтверджував зазначені свідчення щодо хлібороба Івана й свідок Богатирьов Ф. В., називаючи його "куркулем-експортником" та стверджуючи, що під час жовтневого перевороту Щербина допомагав білим боротися проти радянської влади, а наразі, проживаючи на кутку "Помірок", агітує проти хлібозаготівлі, залякує активістів й через це план із заготівлі хліба в тому кутку не виконаний.

Схожі свідчення надав свідок І. С. Радченко, який, як зазначено в протоколі допиту, проживав у тому ж хуторі, що й Щербини. Він розповів, що Іван закликав до "організованої боротьби проти хлібозаготівлі, адже народ загине", і залякував активістів села, погрожуючи "вкинути голову сільського голови та секретаря партійної організації у колодязь". Це негативно вплинуло на виконання планів зі збору хліба у селі Ядлівка.

Загалом свідчення надали шість свідків. Спільним для всіх показань було твердження про невиконання плану хлібозаготівлі, про те, що обвинувачений агітував інших селян його не виконувати, та казав, що влада грабує народ, залишаючи без хліба, а тому хліб краще закопати.

Щербина І. І. також був допитаний у статусі обвинуваченого. Під час свого свідчення 10 грудня 1932 року він повідомив, що постійно мешкає у селі Ядлівка, займається сільським господарством, і що його було розкуркулено. Проте, він не ухилявся від органів влади, не брав участі в антирадянській агітації і не залякував місцевих активістів.

Він також сказав, що зброї ніколи не мав, на квартирі в нього ніхто не бував і він рідко коли та до кого ходив, крім двох сусідів із прізвищами Щербина, з якими спілкувався з питань господарства, жодних політичних розмов не вів. Вказав також, що не визнає себе винуватим в антирадянській агітації.

За результатами розслідування було складено висновок про те, що необхідно звернутися з клопотанням (поданням) про направлення Івана Щербини в концентраційний табір строком на 5 років.

Прокурор Бобровицької дільниці за результатами розгляду відповідного подання склав висновок про необхідність його задовольнити, оскільки Іван, мовляв, займався агітацією проти заходів радянської влади, особливо проти хлібозаготівлі, а тому суспільно небезпечно залишати його у відповідній місцевості.

Про заслання Івана з родиною за межі України на Північ клопотав і районний виконком.

Ніхто не наважився вислати матір і дружину з чотирма дітьми, але голову родини Івана Щербину трійка, керуючись висновком прокурора та клопотанням райвиконкому, визнала винним за статтею 54-10 КК УРСР і вирішила заслати його на Північ на три роки. Проте йому пощастило: він пережив цю складну випробувальну подорож і зумів повернутися додому до своєї родини.

26 червня 1989 року завершили розслідування кримінальної справи № 104/35706, в якій обвинувачувався І. І. Щербина відповідно до статті 54-10 Кримінального кодексу УРСР. Його реабілітували як незаконно репресованого на підставі заяви синів Бориса та Івана, які проживали в Київській області. Дізнавшись про можливість відновлення честі свого батька, вони вирішили скористатися цим шансом.

Таким чином, автор у наведеному тексті ілюструє, якими способами радянський режим в Україні (зокрема на Чернігівщині та Київщині) придушував спротив селян, які прагнули захистити свої родини від голоду в трагічні роки 1932-1933.

Згадана в історії ситуація, на думку автора, свідчить про те, що якби селянські хлібороби володіли зброєю та мали кращу організацію для захисту своїх прав, навряд чи радянська влада змогла б знищити таку величезну кількість українців під час голодомору.

P.S. Інколи так хочеться вийти і просто, спрямувавши погляд за горизонт, побачити, що ж там є... Мрія власними очима побачити, що знаходиться за уявною лінією торкання неба і землі, яка розташована в зоні досяжності людського зору, сьогодні стосується прагнення звільнених від окупації націй дізнатися правду про історію свого роду та країни.

Прагнення дослідити те, що знаходиться поза межами власного розуміння минулого, є особливо важливим для українців, які протягом століть перебували під контролем імперій, що намагалися знищити нашу пам'ять про власну ідентичність.

Цю історію, напевно, ніхто б і не згадав, якби діти засудженого загинули від голоду.

Завдяки своїй бабусі Марії, дочці Івана Щербини, колишній учительці української мови та літератури в сільській школі на Волині у далекі 90-ті роки XX століття, автор отримав інформацію про свого прадіда. Цей предок, який відмовився йти на допомогу "совєтам" у відбиранні корови у сусіда для колгоспу, був засланий на Колиму. Саме про це заслання розповідала маленька Марія, згадана в документах справи, у якої в грудні 1932 року "совєти" відібрали батька на три роки.

Ця сімейна оповідь врешті-решт змусила автора поринути в архіви в пошуках відповідей.

З нагоди Дня пам'яті жертв Голодомору в Україні 1932-1933 років, який щороку відзначається в четверту суботу листопада, я вирішив поділитися з читачами результатами своїх спроб поглянути за горизонт. Адже кожен із нас маленькими кроками може досліджувати свій рід і долучатися до того, щоб Україна повертала собі свою історію.