Покарати і принизити українців: що ховається за новими ініціативами польського президента?

У понеділок, 25 серпня, президент Кароль Навроцький наклав вето на зміни до трьох законодавчих актів, які були підготовлені урядовими структурами, зокрема на законопроект, що стосується підтримки українських громадян.

Своє рішення глава держави пояснив тим, що згадана поправка не переглядає умови надання сімейної допомоги "800+" (щомісячних виплат у розміні 800 злотих на кожну дитину віком до 18 років) біженцям з України та залишає їм безумовний доступ до державної охорони здоров'я.

"Закон, який був ініційований 3,5 роки тому, сьогодні потребує корекції. Я впевнений, що всі ключові політичні сили однозначно висловлюють думку про те, що статус '800+' мають отримувати лише ті біженці з України, які мають роботу", – зазначив президент Польщі.

"Те саме стосується охорони здоров'я… Громадяни Польщі отримують гірше ставлення, ніж наші гості з України", - додає він.

Одночасно президент країни анонсував ініціативу щодо внесення нового законопроєкту, метою якого є ускладнення процесу отримання польського громадянства, посилення відповідальності за нелегальний перетин кордону та заборона пропаганди "ідеології бандеризму".

Навроцький озвучив ці рішення наступного дня після святкування Дня незалежності України.

Вперше за багато років президент Польщі не привітав українців зі святом публічно, обмежившись листом до українського колеги.

Але залишимо символіку осторонь і зосередимося на обговоренні запропонованих змін, які стосуються не стільки урядових інституцій у Києві, скільки конкретних українців, що мешкають у Польщі.

Хто більше принизить українців

Ідея про можливе скасування або значне обмеження виплати допомоги сім'ям біженців з України вперше з'явилася у публічному обговоренні в 2023 році завдяки ультраправій партії "Конфедерація". Поступово ця думка стала частиною загального дискурсу, а на початку цьогорічних президентських виборів отримала підтримку від лідерів перегонів — як Кароля Навроцького, так і його суперника Рафала Тшасковського, кандидата від "Громадянської коаліції" під проводом прем'єра Дональда Туска.

Аргументація в цій дискусії залишилася незмінною з того часу.

Аргументи для скасування - всі інші іноземці можуть отримати "800+", лише за умови праці в Польщі, тому немає підстав для позитивної дискримінації однієї категорії. Крім того, поляки вже надали чимало підтримки українським біженцям.

Заперечення полягають у тому, що серед українських біженців рівень зайнятості залишається вище 70%. В основному не працюють особи з обмеженими можливостями, які доглядають за кількома дітьми або літніми родичами. Тому при недостатньому розвитку соціальних гарантій у Польщі програма "800+" виступає для них єдиним джерелом підтримки.

Прихильники протилежної думки стверджують, що позбавлення соціальної допомоги є не лише жорстоким, але й недоцільним кроком.

Оскільки можлива соціальна маргіналізація біженців призведе до збільшення витрат для держави, це обернеться для неї більшими фінансовими витратами, ніж ті, що має зараз.

Особливо варто зазначити, що згідно з дослідженнями UNHCR та Deloitte, українські біженці в минулому році сприяли зростанню ВВП Польщі на 2,7%. Це означає, що вони не лише забезпечили фінансування для всіх програм підтримки, а й перевищили цю суму.

Зловживання, пов'язані з отриманням виплат на дітей, які вже покинули Польщу, були найбільш поширеними у 2022-2023 роках. В даний час серйознішою проблемою стало позбавлення права на допомогу жінок-мігранток, які виїхали з Польщі на термін менше ніж 30 днів. Після свого повернення вони виявляються без виплат "800+", і місяцями змушені боротися за відновлення допомоги через ZUS.

Проте, раціональні міркування не відіграють ролі — твердження "ми вже надто багато підтримуємо Україну та її народ" стало невід'ємною складовою польської соціальної міфології.

Тут варто підкреслити: включення українців, які приїхали після 2022 року, до програми "800+" було суверенним рішенням Польщі, цього не вимагала директива ЄС, що регулює загальні правила надання допомоги військовим біженцям.

Важко сказати, чим керувався Сейм, в якому більшість мала партія "Право і справедливість" ("ПіС"), коли затверджував цю зміну. Можна припустити, що рішення було пов'язане зі слабким розвитком у Польщі системи соціальної допомоги, яку біженцям надавали багатші країни Союзу.

Таким чином, прагнучи сьогодні визначити умови доступу до програми, польська держава діє в межах своїх компетенцій. Проте, цей захід, насамперед, вразить найбільш вразливі категорії населення та осіб, які нещодавно прибули до Польщі.

Проте не слід вважати, що тільки президент Навроцький проявляє брак емпатії; варто зазначити, що Дональд Туск і його партія підтримали цю концепцію лише в період виборчої кампанії.

Це не так - у квітні Міністерство внутрішніх справ зареєструвало законопроєкт, який мав скасувати доступ до "800+" для безробітних українців. Саме з "ущільнення допомоги", а не з залучення лікарів чи програмістів, нинішня партія влади зробила візитівку своєї міграційної політики.

Таким чином, обурення уряду Туска щодо рішення президента свідчить не стільки про відновлення гуманізму, скільки про те, що Навроцький здобув лідерство в змаганні за приниження українців.

Наступне протистояння з Європейським Союзом.

Відмовляючи у затвердженні закону, що передбачає підтримку громадян України, Кароль Навроцький також оголосив про заборону безперешкодного доступу біженців до Національної служби охорони здоров'я. Цей крок він також обговорював під час своєї виборчої кампанії.

Однак цей крок прямо суперечить директиві Європейського Союзу, що стосується тимчасового захисту.

Наразі українські біженці мають беззастережний доступ до державної охорони здоров'я в усьому ЄС. Як показують цьогорічні дослідження Економічного університету в Кракові, біженці не користуються послугами, що фінансуються NFZ (фондом, який відповідає за страхування у сфері охорони здоров'я), інтенсивніше, ніж поляки чи економічні мігранти.

Згідно з інформацією від Головного статистичного управління, у 2024 році українці, включаючи біженців та економічних мігрантів, використали лише 3% послуг державної системи охорони здоров’я, хоча їхня частка в загальному населенні становить приблизно 4,5%.

Отже, мова йде не стільки про протидію зловживанням чи збереження державних фінансів, скільки про те, хто зможе завдати потужнішого удару.

Додатково, основна мета внесеної урядом поправки до закону про підтримку громадян України полягає не в аспектах, що стосуються прав українців, а у збільшенні терміну їх легального знаходження.

Через вето президента сотні тисяч людей опиняються в правовому вакуумі.

Термін їхнього перебування спливає 30 вересня 2025 року. І якщо ця проблема не буде вирішена, постраждають як українці, навіть ті, хто працює і сплачує податки, так і польський бізнес, для якого працюють ці українці.

Навіть якщо гіпотетична біженка, яка "живе за рахунок польської соціальної допомоги", завтра захоче влаштуватися на роботу, хто найме людину, яка має право перебувати в країні лише протягом наступного місяця і має копійки в кишені?

Неприязнь до мігрантів - це одне, але тепер ця неприязнь буде помножена на невпевненість.

Наразі уряд має зосередитися на питаннях європейського законодавства, інтересах польських бізнесменів, системі соціального забезпечення та податкових органах. Однак, ймовірно, цього не станеться, або ж їхній підхід буде недостатньо переконливим.

Керівна коаліція, разом із опозиційною партією "ПіС", у питаннях міграції одноголосно прийняли ідеї "Конфедерації". В результаті, хоча Польща і зазнала моральної поразки, нічого позитивного з цього не винесла.

Бандерівці без документів.

Серед ініціатив президента Навроцького було оголошено про запровадження поправки до закону про польське громадянство. Проте не зовсім очевидно, яким чином це стосується теми підтримки біженців.

Наразі, якщо ви не маєте польського походження, для отримання польського громадянства ви повинні спочатку отримати статус довгострокового резидента ЄС - для цього потрібно мінімум п'ять років проживання в Польщі та сплата податків. А після його отримання ви повинні прожити в країні ще три роки.

Тобто сумарно виходить, що отримання польського паспорта вимагає щонайменше вісім років. Суто теоретично, це хоча й не найкоротший шлях до отримання паспорта ЄС (у Швеції - п'ять років, у Португалії - шість), але й точно не найдовший.

Лише на практиці все складається зовсім по-іншому.

Багато людей не переїжджають одразу з метою постійного проживання, тому часто виникають перерви в їхньому перебуванні. Крім того, самі процеси міграції можуть розтягуватися на кілька років.

Отже, особи, які здобувають польське громадянство, насправді живуть у Польщі не менше 10-11 років. В останні роки країна видає лише кілька тисяч нових паспортів щорічно, тоді як, наприклад, Франція та Німеччина видають понад 100 тисяч. Крім того, рівень натуралізації в Польщі залишається одним із найнижчих у Європейському Союзі.

Тепер планується підвищити цей показник на сім років.

Таку ініціативу ще навесні пропонувала група депутатів "ПіС" із Любліна, а зараз пропонує президент Навроцький. Проте не пояснюючи, як такий крок має посилити інтеграцію іноземців.

Запропоновані корективи насамперед негативно впливають на економічних мігрантів, які з початку своєї діяльності в Польщі сплачували податки.

Важко уявити, що майже два десятиліття життя в країні без можливості впливати на суспільні процеси можуть сприяти посиленню лояльності мігрантів до Польщі. Скоріше, це може спонукати їх шукати більш привітне середовище.

А на додачу пропонується не зараховувати до "стажу" довгострокового резидента роки, проведені в Польщі на тимчасовому захисті.

З загальних повідомлень, що надходять з президентського оточення, виникає чітка картина міграційної політики: зловживання підтримкою з Польщі, депортації за найменше порушення законодавства, навіть якщо це всього лише адміністративне правопорушення, та прагнення тримати осіб на території якомога довше, не надаючи їм можливості впливати на соціально-політичні процеси в державі.

Чи можна сподіватися, що така антипатія призведе до збільшення відданості серед українських мігрантів? Це питання залишається відкритим для роздумів.

Ще однією вигаданою проблемою є боротьба з "ідеологією бандеризму".

Такий термін навіть не вживається в українській мові, хоча його можна зустріти не лише в польській, а й у російській пропаганді.

Глорифікуючи Степана Бандеру та УПА, українська держава посилається на антиросійський компонент їхніх дій. Натомість питанню антипольських акцій несправедливо приділяли мало уваги.

Впливовий представник адміністрації президента Анджея Дуди Якуб Кумох у своїх нещодавно опублікованих мемуарах зазначає, що у 2022 році між Варшавою та українською стороною була досягнута неформальна угода: Бандера може вважатися політичним лідером, тоді як Роман Шухевич і Дмитро Клячківський, яких польські історики вважають відповідальними за "Волинську різанину", залишаються під забороною.

І справді, відтоді в Україні не було названо жодної вулиці на їхню честь, а також не з'явилося жодного пам'ятника. Крім того, у Збройних силах України немає підрозділів, які б носили їхні імена.

А якщо додати до цього, що Київ нарешті розблокував процес ексгумації польських жертв на Волині, то виникає питання: чи оголошена боротьба з "бандеризмом" відповідає інтересам польської політики пам'яті в Україні?

Чи полягає у головних намірах "ПіС" захопити антиукраїнські голоси, які належать "Конфедерації", з метою відновлення одноосібної більшості в Сеймі після наступних виборів?

Sure! Here’s a unique version of the text you provided: "######"

Сучасний популізм польських еліт, що спирається на ксенофобські настрої, можна охарактеризувати як "трампізм для малозабезпечених".

Президент США Дональд Трамп, безумовно, чинить тиск на Київ з метою отримання від України та Європейського Союзу більш вигідних угод на постачання американської зброї, що дозволяє йому заробити, а також на розвідку корисних копалин.

Замість того, щоб принести користь полякам, втілення ідей Навроцького практично не має жодного результату — воно лише символічно вражає біженців і сприяє загостренню соціальних протиріч у Польщі.

Які ще результати можуть виникнути внаслідок впровадження цих ініціатив?

Українські біженці будуть змушені шукати, де сховатися від політичної війни президента Навроцького та прем'єра Туска. Адже вони стали заручниками у цій війні, при цьому немає жодної впливової сили, яка подбала би про їхній порятунок.

Польська міграційна політика, замість того, щоб реагувати на актуальні виклики, ризикує перетворитися на конкуренцію за те, хто зможе виразити більше неприязні до іноземців.

Автор: Олена Бабакова,

журналістка (Польща, Варшава)

Ця стаття спочатку була опублікована на платформі Krytyka Polityczna і тепер з незначними редагуваннями публікується з дозволу власника авторських прав.