Пішов з життя Михайло Гулько, відомий як "хрещений батько" російського шансону, який з'явився на світ в Україні. Чому ж "Орфей тюремної романтики" став противником Кремля?
У Нью-Йорку відійшов у вічність Михайло Гулько — один із найвідоміших представників російського шансону, якого вважали "хрещеним батьком" цього жанру та "Орфеєм тюремної романтики". Народжений у Харкові, він помер 11 серпня, всього через кілька тижнів після святкування свого 95-річчя.
Друзі артиста повідомили російським ЗМІ про його смерть. На цей момент причина його загибелі залишається невідомою.
Гулько з'явився на світ у 1931 році в місті Харків. Його матір була талановитою актрисою, піаністкою та співачкою, тоді як батько займався бухгалтерією у книжковій торгівлі. Таким чином, музика завжди була невід'ємною частиною їхнього домашнього життя.
Майбутній шансоньє з раннього віку був закоханий у музику, виконував пісні під акомпанемент своєї матері, а згодом освоїв гру на акордеоні. Проте спочатку він обрав технічну спеціальність: завершив навчання на гірничому факультеті Московського політехнічного інституту і здобув досвід роботи гірничим інженером, зокрема на шахтах Донбасу.
Поворотним моментом стало життя на російській Камчатці. Там Гулько очолив вокально-інструментальний ансамбль і закінчив музичне училище. Після повернення до Москви він уже фактично жив подвійним життям - працював музикантом, виступав у ресторанах і паралельно стикався з проблемами через свій "заборонений" репертуар.
Сам Гулько розповідав про це Дмитру Гордону в інтерв'ю 2012 року. За словами артиста, він виконував пісні, які в СРСР вважалися забороненими, через що неодноразово потрапляв під тиск влади.
"Я співав усе, що, як кажуть, було заборонено, - все заборонене я співав уже в Москві, і там уже мав великі проблеми. Мене звільняли з усіх ресторанів, розформували мої оркестри, мене виселяли з Москви, позбавляли прописки", - згадував він.
У 1980 році Гулько переїхав до Сполучених Штатів. Він оселився в Нью-Йорку, де спочатку виступав у ресторанах Брайтона, а згодом розпочав кар'єру зі запису музичних альбомів.
Гулько розповідав Гордону і про свій переїзд до США. За його словами, на відміну від багатьох емігрантів, він досить швидко знайшов роботу.
"Мені пощастило. Мене впізнавали, я показував, на що здатний, у будь-якому ресторані, куди заходив, починав співати, грати. Мене брали на роботу - і все. Почали надходити чайові, які одразу в 10 разів перевищували зарплату", - згадував він.
Уже 1981 року вийшов його перший альбом - "Синее небо России". У репертуарі співака було чимало композицій про в'язницю, офіцерів, війну, еміграцію та ностальгію.
Цікаво, що міф про кримінальне минуле Гулька виник саме через його зв'язок із тюремною тематикою. Насправді ж, артист ніколи не відбував покарання в таборах. Зате він неодноразово відвідував колонії та в'язниці з концертами, виступаючи перед ув'язненими абсолютно безкоштовно.
Попри еміграцію до США, з 1993 року артист регулярно приїжджав до Росії з концертами. Його популярність там не зникла навіть через десятиліття. У 2007 році Гулько отримав премію "Шансон року", а у 2009-му видав автобіографію "Доля емігранта".
Протягом останніх десятиліть свого життя Гулько перебував далеко від рідної України. Його мистецтво стало невід'ємною частиною культури російськомовних емігрантів, а згодом стало основою для популярного жанру російського шансону.
Раніше OBOZ.UA писав, яке послання залишив у Києві соліст "Іванушок International" Ігор Сорін незадовго до загадкової смерті.
