Примусове вивезення дітей: які нововведення запроваджує новий закон і як це буде реалізовано в реальному житті.

Фото: Marek M. Berezowski Ілюстративне фото

Іноді навіть найближчі дорослі, яким ми довіряємо життя дитини, можуть не бути готовими або не мати бажання приймати рішення, які справді забезпечують її безпеку. Досвід 12 років війни показав на прикладах, що батьківське право на вибір не завжди відповідає праву дитини на життя. Страх покинути рідний дім, прихильність до знайомого середовища, занепокоєння за майно — усе це може спонукати дорослих до ухвалення рішень, які для малечі можуть мати фатальні наслідки.

Коли ти займаєш позицію Омбудсмана і стикаєшся з цими ситуаціями на щоденній основі, усвідомлюєш, що без належного правового механізму ми не зможемо захистити дітей від негативних наслідків таких рішень.

Кейсі: коли свобода вибору загрожує життю

Можу навести кілька реальних прикладів. До Офісу Омбудсмана надійшло звернення: 12-річна дитина разом із батьками залишалася в зоні активних бойових дій, попри оголошену евакуацію. Про це повідомив сусід родини. Нам вдалося встановити, що сама дитина хотіла виїхати, проте батьки категорично відмовлялися залишати небезпечну територію і змушували її залишатися під обстрілами.

Мій представник у Донецькій та Луганській областях, Дмитро Михальов, звернувся до Національної поліції Донецької області. Незважаючи на те, що батьки відмовилися спілкуватися з правоохоронцями, поліцейські, ризикуючи своїм життям, змогли вивезти хлопчика з небезпечної зони обстрілів. Дитину оглянули в лікарні, де вона нарешті опинилася в безпеці. Проте згодом батьки забрали сина, пообіцявши не повертатися в зону конфлікту, але знову привезли його туди, забравши телефон і фактично позбавивши можливості звернутися за допомогою.

Ще один вражаючий випадок мав місце в серпні 2025 року. До мене звернулася жінка, яка на той момент знаходилася за межами країни, з проханням про допомогу в евакуації її родини з Донецької області. За її словами, її сестра разом із двома дітьми рішуче відмовлялася покидати небезпечний район, піддаючи ризику не лише своє життя, а й життя дітей. Крім того, батьки цієї жінки, літні люди з інвалідністю, також не бажали залишати небезпечну зону.

Щоб перевірити наведену інформацію, я надіслав запит до Донецької обласної державної адміністрації. В результаті з'ясувалося, що дітей вдалося вивезти до Харківської області. Тим часом їхні дідусь і бабуся рішуче відмовилися покидати небезпечний район, незважаючи на роз’яснювальні роботи, проведені поліцією.

На жаль, моніторинг відкритих джерел показує і більш трагічні наслідки безвідповідальних рішень дорослих. Йдеться про випадки, коли родини після евакуації самостійно поверталися у зону бойових дій або залишали там дітей. Так, у жовтні 2025 року стало відомо про шестирічну дівчинку, яку батьки, евакуювавшись, залишили з бабусею у населеному пункті, де була оголошена обов'язкова примусова евакуація дітей. Під час обстрілу дитина зазнала тяжких поранень і була госпіталізована. З'ясувалося, що родина неодноразово поверталася на небезпечну територію після евакуації, а мати фактично залишила дитину, покладаючись на обіцянки бабусі "виїхати згодом". Наприкінці грудня матері повідомлено про підозру у злісному невиконанні обов'язків щодо догляду за дитиною, що спричинило тяжкі наслідки.

ЦПД: Окупанти на ТОТ Херсонщини продовжують мілітаризацію українських дітей через гру "Зарниця 2.0"

Тож що конкретно змінює цей Закон у правилах евакуації та захисту прав дітей?

Для того щоб запобігти таким ситуаціям, було прийнято цей закон. Він не обмежує батьків у праві виховувати своїх дітей і не карає сім’ї, а навпаки, надає державі юридичні можливості діяти у випадках, коли життя і здоров'я дитини знаходяться під серйозною небезпекою.

Що змінює закон № 4779-IX?

Обов'язкова евакуація за рішенням військових адміністрацій.

Військові адміністрації, на підставі рекомендацій військового керівництва, мають право запровадити обов'язкову евакуацію примусово для дітей та інших вразливих груп населення, які не в змозі самостійно гарантувати свою безпеку. До таких категорій належать діти, особи з інвалідністю та пенсіонери.

Супровід в процесі евакуації.

Батьки або інші уповноважені особи повинні бути присутніми разом із дітьми. У разі їх відмови, поліція здійснює евакуацію примусово, координуючи свої дії з відповідним штабом.

Відказ від евакуації.

Якщо батьки, інші члени родини, або родичі (такі як бабусі, дідусі, повнолітні брати, сестри, вітчими чи мачухи), а також інші законні представники відмовляються супроводжувати дитину під час обов'язкової евакуації, що фіксується поліцейськими з використанням відеозапису, евакуація дітей у безпечні райони відбувається без участі зазначених осіб. Варто підкреслити, що в таких випадках відібрання дитини від батьків не призводить до позбавлення їх батьківських прав.

Дії співробітників правоохоронних органів та служби опіки і піклування.

У випадку, якщо батьки не дають свою згоду на евакуацію дитини, співробітники поліції фіксують відмову за допомогою відеозапису та здійснюють примусову евакуацію дитини в безпечні зони без присутності законних опікунів.

Як відновити зв'язок із дитиною, яка була відібрана?

Одночасно закон stipulates, що батьки чи інші законні представники можуть протягом шести місяців з моменту вилучення дитини подати заяву до органу опіки та піклування, просячи повернення дитини, за умови, що буде підтверджено її подальше безпечне середовище для проживання.

Контроль повторного повернення.

Закон передбачає введення контрольного режиму в населених пунктах, з яких проводиться евакуація дітей. Це допоможе запобігти випадкам, коли сім'ї самовільно повертаються в зону конфлікту, ставлячи під загрозу життя дітей через обстріли.

Організація та координація процесу евакуації.

Евакуацію організовують обласні та Київська міська військові адміністрації разом із місцевою владою. За потреби залучають Національну поліцію та підрозділи Військової служби правопорядку. Тимчасове проживання евакуйованих забезпечує координаційний штаб. Закон набирає чинності наступного дня після опублікування, а Кабінет Міністрів має в тримісячний строк узгодити підзаконні акти для його реалізації.

Примусова евакуація -- це крайній захід, але часто єдина можливість врятувати життя і здоров'я дитини

Діти не повинні страждати від страху чи бездіяльності дорослих. Закон не має на меті лише покарання батьків, а насамперед захист життя і здоров'я дітей. Часто суспільство вважає такі рішення обмеженням прав батьків. Проте насправді йдеться про баланс між конституційними правами дитини на життя і здоров'я та правом батьків на виховання.

У війні безпека завжди повинна бути на першому місці. Справжня дієвість законодавства залежить від підзаконних актів: хто несе відповідальність за дитину на всіх етапах евакуації, яким чином батьки зможуть відшукати своїх дітей, а також яку соціальну допомогу отримають діти під час переїзду.

Кожен кейс, який ми фіксуємо, показує, що без швидкої і чіткої реалізації закону діти опинятимуться під загрозою. Закон -- це інструмент, який має працювати, щоб рятувати життя і здоров'я. І лише комплексна система контролю, супроводу та обліку зробить його ефективним на практиці.