Путін має намір анексувати Україну в три етапи, про що повідомляє видання Foreign Affairs.

Україна переживає найважчу зиму.

Росія планувала захопити українське місто Покровськ -- логістичний вузол у Донецькій області -- до листопада 2024 року. Її війська відстають від графіка на цілий рік. Українські захисники, хоч і значно поступаються чисельно, запекло утримують оборонну лінію Донбасу, щомісяця знищуючи понад 20 тисяч російських військових. Про це пише старший науковий співробітник з питань наземної війни Королівського інституту об'єднаних сил (RUSI) Джек Вотлінг у матеріалі для Foreign Affairs.

Здається, що Росія наближається до встановлення контролю над залишками міста: все більше російських військових формувань закріплюються у зруйнованих спорудах Покровська, в той час як російські дрони блокують маршрути постачання для українських захисників.

Битва за Покровськ — це лише одна з багатьох. Російські збройні сили поступово трансформують українські позиції на півночі та півдні в "котли", і вже наближаються до околиць Костянтинівки. Не менш тривожним є використання Росією новітніх далекобійних FPV-дронів та КАБів для знищення міст, як тільки вони потрапляють у зону досяжності, що призводить до загибелі цивільних мешканців, зокрема у Краматорську, подібно до ситуації в Херсоні. Останнє просування російських військ уздовж Дніпра створює загрозу для Запоріжжя, яке може стати наступною ціллю для цих терористичних атак. Якщо Донбас впаде, наступною метою агресії стане Харків — друге за величиною місто України.

Трагічний парадокс останніх дев'яти місяців полягає в тому, що поки міжнародні обговорення були зосереджені на перспективах переговорів і припинення вогню, Росія лише посилила бойові дії. Як на фронті, так і під час масованих ракетних ударів по українських містах Кремль прагне зламати опір України. Україна неодноразово заявляла про готовність до переговорів, однак небажання її партнерів чинити реальний тиск на Росію дозволило Владіміру Путіну виграти час, аби змінити ситуацію на полі бою.

На четвертому році масштабного вторгнення обидві сторони виявляють ознаки втоми, однак жодна з них не прагне миру. Незважаючи на тривалі дипломатичні зусилля з боку США, Путін не зробив жодних компромісів — його максималістські вимоги зводяться до того, щоб зупинити бойові дії лише за рахунок українського суверенітету. Оскільки Україна є оборонною стороною, рішучість Росії продовжувати наступ змушує Київ продовжувати боротьбу.

Дії міжнародної спільноти, навпаки, підштовхують Росію до продовження агресивних дій. Зменшення військової та технічної підтримки з боку США дає Кремлю вірогідність, що він зможе виснажити ресурси України у сфері боєприпасів. Водночас європейські дискусії про можливі кроки після потенційного припинення вогню лише підсилюють намір Росії затягнути конфлікт, аби не допустити інтеграції України в систему європейської безпеки. Змінити позицію Кремля можна лише шляхом іншого виду впливу.

Плани Володимира Путіна

Сьогодні Росія розглядає своє стратегічне завдання — завоювання України — як багатоетапний процес, що складається з трьох фаз, причому лише перша з них включає військові дії.

Спершу Москва прагне окупувати або зруйнувати достатню частину української території, щоб решта країни могла виживати лише з її згоди. Російські військові вважають, що цього можна досягти, якщо утримати чотири вже анексовані області та додати Харків, Миколаїв і Одесу, фактично відрізавши Україну від Чорного моря.

У цих умовах Кремль може домовитися про припинення вогню, після чого розпочне другий етап -- використання економічного тиску й політичних маніпуляцій (із погрозами нового вторгнення) для встановлення контролю над Києвом. Третім етапом мало б стати поглинання України за білоруським сценарієм.

Нині ж Росія далека навіть від завершення першого етапу. Її армія сподівається, що виснаження українських сил прискорить територіальні здобутки. Росія перебуває в наступі вже два роки, і тиск зростатиме в міру того, як ряди українських оборонців рідшатимуть. Кількість піхотинців у бойових підрозділах ЗСУ зменшується щомісяця, навіть якщо загальна чисельність армії залишається сталою.

Та й Росія стикається з власними проблемами мобілізації. Починаючи з середини 2023 року, вона веде війну завдяки "добровольцям", яких приваблюють грошові бонуси й обіцянки великих компенсацій родинам у разі загибелі. У 2024 році Кремль набрав близько 420 тисяч осіб, а у 2025-му -- понад 300 тисяч.

Це стало можливим завдяки його здатності організовувати безперервні, хоч і криваві, атаки. Однак коло тих, хто готовий воювати за гроші, поступово звужується. У жовтні 2025 року темпи набору військових різко зменшилися, і влада все частіше вдається до примусових заходів. Щоб підтримати існуючий темп наступу, Кремлю потрібно або знайти спосіб вести бойові дії, не втрачаючи власних солдатів, або розробити нову модель комплектування армії.

Водночас фінансова спроможність російської держави підтримувати військові дії безпосередньо пов'язана з обсягом її ліквідних активів. Доки Росія здатна реалізовувати нафту, газ та інші ресурси, у неї залишаються кошти для придбання озброєнь та комплектування армії. Однак у 2025 році падіння світових цін на нафту може призвести до виснаження її фінансових резервів. Зростаючі українські атаки на нафтопереробні підприємства все більше негативно позначаються на внутрішньому виробництві пального. Виникає лише питання, чи стане комбінація санкцій і ракетних ударів причиною фінансового дефіциту для Кремля вже у 2026 році.

Зупинити "тіньовий флот"

Основне питання, яке постало перед міжнародними партнерами України, полягає в тому, чи готові вони підсилити українську кампанію проти російської нафтової інфраструктури шляхом справжнього економічного тиску на Москву. Це, в першу чергу, передбачає активну боротьбу з так званим "тіньовим флотом" — численними застарілими танкерами, що плавають під "зручними прапорами", часто без страховки та кваліфікованих екіпажів, які транспортують російську нафту до Індії та Китаю. Для досягнення цієї мети необхідно заблокувати 80% морського експорту з Росії, який проходить через Данські протоки, а також запровадити вторинні санкції проти портів, куди прибувають ці судна.

Поки що заходи Європи й США у цьому напрямку були млявими. Кілька суден потрапили під санкції, але реального контролю немає. А даремно -- адже саме зупинка "тіньового флоту" є найшвидшим шляхом справжнього тиску на Кремль без шкоди для світового ринку, який може компенсувати зростання видобутку в країнах ОПЕК.

Деякі європейські країни, зокрема Данія, посилаються на Копенгагенський договір 1857 року, який забезпечує безмитний прохід для торгових суден через данські води, вважаючи це можливим бар'єром. Проте, це більше схоже на виправдання, ніж на справжню перешкоду. Країни Балтійського регіону (за винятком Росії) мають можливість укласти нову угоду, яка надасть право на доступ до проток лише тим суднам, що відповідають сучасним стандартам страхування та технічної сертифікації, зокрема, з урахуванням екологічних аспектів. Оскільки судна "тіньового флоту" не відповідатимуть цим вимогам, їм буде заборонено заходити до вод Балтії.

Втрата можливості користуватися Данськими протоками створить суттєві труднощі для Росії. Хоча країна може перенаправити експорт нафти через Далекий Схід або Чорне море, останнє вже піддається ризику з боку українських безпілотників. Крім того, Росії не вистачає відповідної інфраструктури для налагодження масових перевезень у східному напрямку. Саме готовність балтійських країн до рішучих дій стане свідченням їхньої рішучості у тиску на Москву.

Більше озброєння — і поліпшена підготовка.

Україна має всі можливості для стабільного збереження своїх позицій, якщо міжнародна підтримка знову стане регулярною. Ключовим аспектом є не лише збільшення кількості озброєнь, а й організована система їх постачання. На відміну від початкового періоду конфлікту, коли поставки були нерегулярними, сьогодні для України вкрай важливо мати чіткий графік надходження боєприпасів, засобів протиповітряної оборони та ракет середньої дальності. Хоча виробництво снарядів у Європі збільшується, все ще існує ризик затримок через бюрократичні перепони.

Коли арсенали спорожнюють, а заводи ще не встигають відновити виробництво, Київ має залишатися боєздатним завдяки ефективному менеджменту ресурсів. США й союзники могли б допомогти в цьому не лише поставками, а й регулярною підготовкою українських підрозділів за західними стандартами. Це дасть змогу не лише зменшити втрати, а й краще координувати оборону з використанням високотехнологічних засобів -- безпілотників, радіоелектронної боротьби, мобільних систем ППО.

Не менш важливим є навчання молодих командирів. Українська армія базується на професіоналізмі офіцерів середньої ланки, проте багато з них загинули або отримали поранення. Підготовка нового покоління командирів є інвестицією в стабільність армії, що дозволить Україні не лише утримувати фронт, а й відновити ініціативу.

Безпека має бути пріоритетом, перш ніж можна буде говорити про мир.

Поки війна триває, питання безпеки залишається на порядку денному. Ідеї щодо можливого "замороження конфлікту" можуть викликати інтерес у деяких європейських столицях, проте будь-яке встановлення миру без реальних гарантій для України тільки відстрочить наступний етап війни. Після подій 2014 року світ вже спостерігав, як тимчасова "перерва" надала Росії можливість для переозброєння.

Саме тому Київ наполягає на реальних гарантіях -- не на "паперових запевненнях", а на автоматичних механізмах постачання зброї та фінансування оборони у випадку агресії.

Сполучені Штати вже вивчають можливість створення "фонду тривалої підтримки України" із залученням кількох союзників. Ця ініціатива нагадує модель, за якою США надають допомогу Ізраїлю протягом багатьох років. Завдяки цьому Україні вдалося б знизити залежність від рішень Конгресу, забезпечуючи стабільність і передбачуваність фінансової підтримки навіть у випадку зміни політичної ситуації.

Для Європи це питання не лише солідарності, а й самозбереження. Якщо Росія досягне значного успіху в Україні, то НАТО доведеться будувати нову лінію оборони вже на кордонах Польщі, Румунії та країн Балтії. І тоді ціна бездіяльності буде набагато вищою.

Прохолодний фронт

Україна вступає в новий зимовий період з суттєвими загрозами. Атаки Росії на енергетичні об'єкти вже призвели до нестачі електроенергії в багатьох областях. Москва сподівається, що холод і відсутність світла підриють моральний дух українців, так само як нестача боєприпасів обмежує військові можливості.

Якщо постачання озброєнь і фінансів стабілізуються, Україна протримається до весни й змусить Кремль заплатити дорожче за кожен метр території. Якщо ж допомога залишиться непослідовною, Путін отримає шанс нав'язати свою "паузу" -- а з нею і черговий виток війни.

Найбільш руйнівним кроком для Заходу сьогодні є бездіяльність. Росію слід стримувати під час її агресії, а не тоді, коли вона вже відзначає нові досягнення.