Що споживати на передовій: аналіз недоліків реформування військового харчування під керівництвом шеф-кухаря Клопотенка.

КЛОПОТЕНКО І БОРЩ ДЛЯ ВІЙСЬКОВИХ

3 березня 2026 року Міністерство оборони ініціювало проєкт "Готуємо до бою" у співпраці з громадською організацією "Культ Фуд" на чолі з Євгеном Клопотенком. У офіційному описі програми зазначається, що вона включає збірник рецептів, відеоуроки, підготовку кухарів та стандартизацію методів приготування їжі. Особливо акцентується на тому, що багато військових кухарів не мають відповідної освіти, а чітких інструкцій щодо роботи не вистачає. Це може бути корисним, але важливо розуміти суть: це не реформа системи постачання, не перерозподіл логістики і не новий підхід до контролю постачальників. Насправді, це піар-ініціатива, яка лише накладає кулінарну оболонку на існуючу систему, не маючи прямого впливу на поліпшення харчування солдатів, які отримують їжу поза столовими.

Проблема не в тому, що в армію покликали шефа. Проблема в тому, що суспільству це продають як частину "реформи харчування", хоча справжня реформа починається зовсім не з рецептурника. Вона починається з контракту, контролю якості, дисципліни постачальника, води, холодильного обладнання, складу, транспорту й довезення до підрозділу вчасно. Саме тому Міноборони у 2024-2025 роках займалося не кулінарною естетикою, а тотальними перевірками: від складів постачальників до організації харчування у військових частинах, які виконують бойові завдання. Рецепт може зробити кашу їстівнішою. Рецепт не має коліс, не проходить лабораторію і не закриває останні кілометри до ЛБЗ.

Саме офіційні дії МОУ показують масштаб проблеми. У вересні 2024 року відомство оголосило комплексну перевірку системи харчування на північному, східному та південному напрямках. Ще раніше, у серпні 2024-го, Міноборони повідомляло, що від початку року провело понад 99 тисяч лабораторних досліджень і не допустило до війська понад 2000 тонн неякісних і небезпечних продуктів; окремо лише в липні 2024 року було заблоковано 209,3 тонни такої продукції. Коли держава змушена відсікати тисячі тонн браку, це означає, що коренева проблема -- не брак зіркового шефа в кадрі, а провали контролю, якості й виконання контрактів.

У 2025 році ситуація стала ще більш очевидною. Міністерство оборони запровадило багатоступеневу систему контролю для сухих пайків: ветеринарні лабораторії перевіряли всі компоненти, організували дегустацію страв, а комісії приймали партії в центрах забезпечення. У березні стартувала нова система контролю харчового постачання, яка охоплювала не лише продукти, але й кухонне обладнання, холодильники та інфраструктуру. У червні Міністерство оборони залучило до перевірок Державну службу з питань безпечності харчових продуктів, а керівництво ДОТ акцентувало увагу на необхідності контролю груп, найбільш схильних до маніпуляцій, зокрема молочних виробів. Окрім того, було анонсовано обов'язкові лабораторні аналізи для ковбасних виробів. Це вже не просто кулінарне шоу, а визнання того, що система протягом багатьох років стикалася з проблемами фальсифікації, нестачі якості та недостатнього контролю.

У листопаді 2024 року Міністерство оборони України повідомило, що пілотний проект буде реалізовуватися в п'яти центральних областях: Київській, Вінницькій, Житомирській, Черкаській та Кіровоградській. Водночас у зонах, де триває бойове зіткнення, залишиться стара логістична модель, оскільки вона виявилася ефективною та зрозумілою для ринку. У липні 2025 року Державне управління логістики звітувало про результати цього пілоту в Києві та області, зазначивши, що на початку більше 11% продуктів поверталися через невідповідність стандартам якості. Однак ситуація поступово покращувалася, і понад половини опитаних військових у пілотному проекті відзначали позитивні зміни. Проте, ця проблема викликала питання щодо офіційного оптимізму: навіть у відносно контрольованій зоні нова модель зіткнулася з двозначним відсотком повернень, тоді як прифронтові регіони залишалися на старій схемі. Де ж тоді відповідь для піхоти в зоні ЛБЗ?

Саме тут розкривається політичний зміст цієї ситуації. Логіка комунікації влади стає очевидною. Офіційний сайт президента прямо асоціює Клопотенка з реформою шкільного харчування, ініційованою першою леді: там згадується його збірник рецептів, навчальні курси та портал "Знаїмо". За прогнозами на 2025 рік, понад 2 мільйони дітей отримають безкоштовне гаряче харчування, реалізовано 355 перевірених проєктів модернізації харчоблоків, а також зекономлено понад 320 мільйонів гривень на необґрунтованих витратах. Отже, влада вже має чітко сформований бренд у сфері "їжі як реформи" і просто адаптує його для армії. Політично це вигідно: замість неприємних розмов про проблеми на фронті, суспільству демонструють знайоме обличчя і знову пропонують історію про "оновлення через кулінарію".

Найнеприємніше для влади те, що цифри вперто не вписуються в цю красиву картинку. У листопаді 2025 року Рахункова палата повідомила про системні проблеми тилового забезпечення: понад 60% військовослужбовців докуповують спорядження власним коштом, більше половини незадоволені харчуванням, а 26% повідомили про нестачу пального в підрозділах. Одночасно теза про "тотальне засекречення" теж неточна: МОУ публічно оголошувало очікувані вартості харчових закупівель -- понад 20 млрд грн на перше півріччя 2025 року, 22,5 млрд грн на друге і приблизно 37 млрд грн на 2026 рік, із посиланнями на Prozorro. Але це не означає, що все прозоро до кінця: на засіданні Рахункової палати 25 листопада 2025 року аудит тилових закупівель позначався як "для службового користування". Отже, чесна формула така: не "все засекретили", а "публічні суми не знімають питання до якості, контролю та результату".

Тому головна претензія до історії з Клопотенком не персональна, а системна. Освітній проєкт для кухарів може бути корисним. Збірник рецептів може десь покращити смак їжі у великих частинах або навчальних центрах. Але це не лікує фронтове харчування там, де воно реально ламається: на якості продукту, на підміні товарів, на складі, на воді, на транспортуванні, на зірваній доставці, на старій логістиці для прифронтових регіонів, на відсутності нормального буфера для піхоти.

Як і раніше, ключовим елементом системи залишається 50-кілометрова зона від ЛБЗ, що забезпечує якісне, своєчасне та гарантоване постачання харчування. Тут існує сухпайок, який змагається за ресурси, такі як бойові припаси та вода, яку необхідно доставити за допомогою дронів, автоматизованих наземних комплексів або транспортних засобів. Поки увага державних структур не зосередиться з тилових комунікацій на задоволення критичних технологічних потреб піхоти (ударостійкі пайки, портативні фільтри для води, адаптована цифрова логістика), рівень незадоволення військовослужбовців тиловим забезпеченням залишатиметься на стабільно високому рівні.