Уклінно знімемо капелюхи. Боксер, який був взірцем для наслідування, схожим на Усика, трагічно загинув у Серебрянському лісі.

Андрій Ярчевський на момент події відзначав свої 24 роки.

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам'ять людей, чиє життя забрала російсько-українська війна. Сьогодні Sport.ua згадує боксера Андрія Ярчевського, який до боксу івдитинстві займався вільною боротьбою, потім знайшов себе в IT-сфері. Загинув боєць полку "Азов" Андрій Ярчевський 24-річним рівно два роки тому, 4 листопада 2023-го в Серебрянському лісі на Луганщині.

Андрій Ярчевський з'явився на світ 11 червня 1999 року в Броварах, розташованих у Київській області. Він виростав у сім'ї, де батько працював юристом, а мати була фінансистом, ставши єдиною дитиною в родині. Початкову освіту Андрій отримав у Броварському ліцеї № 3. У тому ж році він продовжив навчання в Коледжі морського і річкового флоту Державного університету інфраструктури та технологій. У липні 2018 року юнак здобув диплом молодшого спеціаліста за напрямом "Правознавство" і поступив на другий курс Національного університету фізичного виховання і спорту України, обравши спеціальність "Фізична реабілітація" на заочній формі навчання. Паралельно з навчанням Андрій працював оператором кол-центру в столичній ІТ-компанії "Фрінет".

У першому класі дідусь записав Андрія до секції вільної боротьби в Броварському вищому училищі фізичної культури, яке стало стартовим майданчиком для братів Кличків. Андрій займався там до четвертого класу, але в п’ятому, через брак вільного часу, вирішив залишити заняття.

Андрія постійно переслідували думки про спорт. Його мрія полягала у тому, щоб стати боксерським чемпіоном і відвідати США. Ярчевський дотримувався здорового способу життя, невтомно тренуючись і відвідуючи всі боксерські поєдинки, які проходили в Києві та Броварах. Кожного разу, коли він зустрічав відомого спортсмена, хлопець не втрачав нагоди попросити автограф або зробити спільне фото на пам’ять. Андрій завжди був присутнім на двобоях і прес-конференціях наших олімпійців та світових чемпіонів, таких як Олександр Усик, Денис Берінчик, Артем Далакян та Жан Беленюк. Прокидатися о п’ятій ранку, щоб подивитися поєдинок Ярослава Амосова в США, стало для нього звичним. Моральними авторитетами і взірцями в рингу для Андрія завжди були Мухаммед Алі та Олександр Усик.

Повномасштабна війна застала Андрія на роботі у Києві. Тоді він працював у столиці в ТОВ "Діджітал Скрінз" інженером з комп'ютерних систем. У той складний час Андрій продовжував забезпечувати безперебійну трансляцію новин на телеканалах України. При цьому додому жодного разу не приїжджав. Телефонуючи батькам, хлопець питав, чи не приходила йому повістка. Врешті, не дочекавшись, хлопець сам пішов до військкомату, навіть не за місцем проживання, а в столиці, щоб швидше оформити документи. Додому він приїхав лише попрощатися. Казав: "Якби я міг піти на війну ще в 2014, війна вже давно б закінчилася. Вона продовжується, бо на полі бою ще не було мене".

Андрій отримав призначення до військової частини А1890 Збройних сил України, де проходив строкову службу в 2019-2020 роках. Під час служби він набув знань щодо управління переносним зенітно-ракетним комплексом "Стінґер" і згодом став інструктором з мінометних розрахунків. Командування частини пропонувало Андрію залишитися на посаді інструктора, з метою навчання військових у тилу. Проте Андрій не прагнув легких шляхів — він вважав, що в тилу повинні залишатися ті, хто не може служити на передовій через стан здоров'я. Він був переконаний, що сильні та здорові, як він сам, мають боротися на фронті за захист своєї країни.

Хлопець прагнув знайти шлях до служби в бойових підрозділах морської піхоти та інших формуваннях, але його спроби виявилися безрезультатними. Після чергової відмови Андрій вирішив подати заявку до 12 бригади спеціального призначення "Азов". На початку 2023 року його прийняли до цієї спільноти, й він став частиною "Гвардії наступу". Пройшовши курс молодого бійця, він освоїв навички роботи з мінометом і здобув статус навідника, отримавши позивний Нокаут.

13 серпня 2023 року Андрій у складі "Гвардії наступу" батальйону спеціального призначення "Азов" відправився на схід України і з того часу протягом двох з половиною місяців брав участь у бойових діях, знаходячись на найгарячіших ділянках фронту.

5 листопада 2023-го, вперше за півтора року, Андрій мав їхати у десятиденну відпустку в рідні Бровари. Батьки, бабуся, кохана дівчина та друзі чекали хлопця додому, готувалися до зустрічі. Але цього дня батькам повідомили: "4 листопада 2023 року ваш син Андрій Ярчевський героїчно загинув при виконанні бойового завдання, закривши своїм тілом побратимів від удару ворожого граду".

Останній бій Андрій провів у Серебрянському лісництві, що розташоване в селі Діброва Сіверськодонецького району Луганщини. Його побратими змогли витягнути його з поля бою і докладали всіх зусиль, щоб врятувати життя, але, на жаль, серце героя не витримало.

Прощання з Андрієм Ярчевським відбулося 8 листопада 2023 року в Броварах, відспівування -- в Церкві Покрови Пресвятої Богородиці. Поховали воїна на цвинтарі № 3 (вул. Олега Онікієнка).

За особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, сумлінне та бездоганне служіння українському народові Андрій Ярчевський посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.