Схилимо голови. Дружина впізнала свого чоловіка за татуюванням з вовком.

Чотири роки тому відійшов у вічність майстер бойових мистецтв, талановитий художник і музикант Тарас Лаврів.

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам'ять тих, чиє життя обірвала російсько-українська війна. Сьогодні Sport.ua згадує Тараса Лавріва — майстра єдиноборств, музиканта та художника, який став на захист України в складі "Азова". Чотири роки тому, 10 квітня 2022 року, він загинув від снайперської кулі в Маріуполі, залишившись у пам'яті назавжди у віці 32 років.

Тарас Лаврів з'явився на світ 6 липня 1989 року в місті Долина, що на Івано-Франківщині, в сім'ї, яка зазнала репресій. Вихований у дусі патріотизму, він активно займався пластунством і проявляв велику цікавість до історії козацтва. З ранніх років його захоплювало мистецтво, він був учасником обласного мистецького табору "Метаморфози". Тарас отримав освіту в Львівському державному коледжі декоративного та ужиткового мистецтва імені Івана Труша, а також у Львівській національній академії мистецтв. Його справжнім покликанням стала скульптура, і він став автором пам'ятника Митрополиту Шептицькому, розташованого на Гошівській горі. Після отримання фаху художника, він ділився своїми знаннями з молодшим поколінням, викладаючи в Долинській дитячій художній школі, а згодом обійняв посаду її директора. Окрім того, разом із дружиною Юлією Тарас займався татуюванням.

Тарас відзначався своєю рішучістю та принциповістю, коли йшлося про його країну та рідну мову. Навіть у громадському транспорті, коли лунала російська музика, він не залишався осторонь і наполягав на тому, щоб її вимкнули, віддаючи перевагу українським мелодіям. Загалом, Лаврів мав величезну пристрасть до музики — він грав на гітарі в колективі "Залізний хрест" і виступав разом із групами "Nonsun" та "Gravitsapa".

З дитячих років Лаврів виявляв великий інтерес до єдиноборств. Коли він підріс, у своєму рідному місті Тарас відкрив школу айкідо йошинкан, а також школу бойового гопака на честь Івана Богуна, де сам навчав дітей. У бойовому гопаку Тарас здобув ступені "Жовтяк" та "Сокіл".

"Він завжди хотів воювати. Не просто стріляти, ходити у камуфляжі -- він хотів боронити країну. Він говорив: "Я готовий померти за Україну", - так розповідає про свого чоловіка дружина Юлія.

З перших днів повномасштабного вторгнення Тарас вирушив до Києва, з метою приєднатися до Окремого загону спецпризначення "Азов" Національної гвардії України. У війську його позивний був Джура. Він брав участь в обороні Київської області, а згодом прийняв рішення разом з іншими сміливими бійцями вирушити на гвинтокрилі до вже захопленого Маріуполя в Донецькій області. При цьому навіть не зізнався дружині у своїх планах. У Маріуполі група повинна була дістатися до "Азовсталі", щоб доставити медикаменти та зброю, а також евакуювати поранених. Однак, їм не вдалося досягти мети. За однією з версій, військові приземлилися не в тому місці.

Тарас Лаврів загинув 10 квітня 2022 року в Маріуполі, ставши жертвою пострілу російського снайпера. Пошуки його тіла тривали шість місяців. У середині жовтня його дружина повідомила, що впізнала чоловіка за татуюванням вовка, яке вона сама йому зробила. В той же час вона вирішила набити собі татуювання вовчиці.

25 жовтня 2022 року в крематорії Києва відбулася кремація тілесних останків, які згодом були перепоховані в рідному місті Долина. Під час церемонії прощання загиблому посмертно вручили "Залізний Пластовий Хрест".

У Тараса залишилися мама, дружина та дві доньки.

За мужність і відвагу Тарас Лаврів посмертно нагороджений відзнакою Головного управління розвідки Міністерства оборони України "За мужність при виконанні спецзавдань" та відзнакою "За заслуги перед Долинською громадою".

У жовтні 2023 року на фасаді художньої школи, якою він керував, відкрито меморіальну дошку його імені.

Школа бойового гопака, яку очолював Лаврів, тепер носить його ім'я.