Ситник: Як закон про деколонізацію трансформував Україну протягом трьох років | Еспресо
Протягом трьох років деколонізації було змінено назви 26 000 вулиць та інших географічних об'єктів, а також демонтували понад 1300 пам'ятників імперської епохи. Крім того, нові назви отримали 513 населених пунктів і 4 адміністративні райони.
Голова підкомітету з деколонізації у парламенті народний депутат Роман Лозинський ("Голос") заявив громадський ініціативі "Голка", що закон про деколонізацію, який прийняли три роки тому, вже виконали на 95%.
Залишилося кілька сотень топонімів, які з різних причин досі не були перейменовані. Також є кілька міст, де поки що не вдалося ухвалити рішення про зміну назв. Проте важливіше інше: багато поколінь виросло в середовищі, наповненому ворожими символами. Саме завдяки стійкості українського народу у боротьбі з російською агресією ми отримали історичну можливість звільнитися від імперських та радянських наслiдків. Я вдячний Українському інституту національної пам'яті та всім, хто сприяє очищенню України від символіки агресора.
Перша версія законопроєкту щодо деколонізації (№7253) була представлена Федором Веніславським з партії "Слуга народу" разом із групою народних депутатів одразу після початку повномасштабної агресії у 2022 році. До другого читання робоча група на чолі з Романом Лозинським суттєво доопрацювала документ і механізми його реалізації, в результаті чого текст зріс у обсязі в 30 разів. На другому читанні єдиним депутатом, який проголосував проти цього законопроєкту, став Сергій Дунаєв, обраний від ОПЗЖ, хоча десятки інших депутатів утрималися від голосування.
Народний депутат Володимир В'ятрович ("Європейська солідарність") наголошує, що попри успіхи із перейменуванням населених пунктів та районів, ситуація з об'єктами, які внесені до реєстру культурної спадщини, досі не вирішена.
"Верховна Рада ухвалила зміни до закону про культурну спадщину, які зобов'язуюсь уряд і мінкульт переглянути реєстри і ухвалити рішення щодо кожного об'єкта культурної спадщини, який містить символи російської імперської політики - чи можна їх демонтувати, переміщувати, чи треба, наприклад, демонтувати якісь окремі елементи такого об'єкта або змінити назву.На жаль, цей процес рухається дуже повільно, хоча закон давав урядовцям три місяці, а минуло вже понад два роки. Тому частина імперських пам'яток (найвідомішим з яких, мабуть, є пам'ятник російської слави в центрі Полтави) досі не може бути переміщена з публічного простору в музейні експозиції. Трапляється і майже відвертий саботаж виконання вже ухвалених рішень про демонтаж деяких об'єктів, як от пам'ятник Пушкіну в Одесі".
У Міністерстві культури роз'яснили, що після ухвалення закону громадська ініціатива "Голка" запропонувала проект урядової постанови, що передбачає виключення з реєстру 13 найбільш суперечливих пам'яток національного значення, серед яких є й пам'ятник Пушкіну в Одесі.
"Також мова про пам'ятник Щорсу в Києві. Ця робота продовжується. У лютому цього року з Реєстру вилучено іншу резонансну пам'ятку національного значення - "Пам'ятне місце, де відбувалася Переяславська рада". Найсвіжіші наразі рішення - це вилучення з Реєстру пам'яток в центрі Миколаєва, а також визнання такими, що не підлягають занесенню до Реєстру, об'єктів в Одеській області. Їхня подальша доля залежить від рішень місцевої влади. Зараз Мінкульт переглянув статус 921 однієї пам'ятки, щодо якої прийнято рішення про вилучення, на занесення або надано дозвіл на усунення об'єкта з публічного простору. Окрім цього, з майже півтори тисячі об'єктів, документи щодо яких були надіслані до Міністерства з метою вирішення питання перегляду їх статусу, близько половини повернуті на доопрацювання", - коментує заступник Міністра культури Іван Вербицький.
У міністерстві зазначають, що одним з варіантів вирішення питання про наявність на пам'ятці забороненої символіки є надання згоди на демонтаж окремих елементів об'єкта, які є символікою комуністичного тоталітарного режиму або російської імперської політики. Такі рішення щодо пам'яток місцевого значення приймаються обласними ти Київською міською військовими адміністраціями й не потребують окремого дозволу Міністерства. За інформацією, військових адміністрацій, наразі надано понад 300 таких дозволів. Близько 1 тисячі запитів перебуває на розгляді.
Необхідно наголосити, що через рік після ухвалення закону "Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії" залишилося змінити назви 333 населених пунктів, оскільки вони мають географічні назви, що походять з імперського та радянського періоду.
Для цього у парламенті зареєстрували постанову 11188, яку подав разом з колегами народний депутат з "Голосу" Роман Лозинський.
Група депутатів, які виступають на підтримку Російської Православної Церкви, успішно перешкодила голосуванню щодо заборони діяльності Московського патріархату. Народний депутат Максим Бужанський та його союзники були проти того, щоб місто Павлоград, назване на честь російського імператора Павла I, повернуло свою історичну назву Матвіїв. Замість Синельникового, названого на честь російського генерала, планувалося ввести назву Ріднопілля. Також Южноукраїнськ мав отримати нову козацьку назву Гард, тоді як місто Южне мало стати Порт-Анненталем. Громадський сектор організував адвокаційну кампанію на підтримку цих змін. Для затвердження постанови не вистачило менше ніж 20 голосів: за проголосували лише 208 народних депутатів.
Знаково, що були політики, які голосували за це питання червоною кнопкою - Роман Каптєлов, Андрій Мотовиловець та Степан Чернявський.
До речі, заступник голови фракції "Слуга народу" Андрій Мотовиловець під час адвокаційної кампанії щодо заборони діяльності Московської церкви, спершу підтримав подання проросійських депутатів до Венеційської комісії, а після суспільного тиску відкликав свій підпис.
На наступний день після невдалого голосування Верховної Ради щодо постанови 11188, народні депутати представили нову ініціативу під номером 12043. Цю постанову підтримали 281 депутат. В результаті досягнутого компромісу відбулося окреме голосування за деколонізацію назв п'яти міст, які викликали суперечки, але в підсумку депутати не змогли її ухвалити.
Минулого року парламент ухвалив закон, що визначає основи державної політики у сфері національної пам'яті. Директор Інституту національної пам'яті Олександр Алфьоров підкреслив, що цей закон має ключове значення для національної безпеки в умовах війни з Росією. Він закріплює основи національної пам'яті, визнає злочини проти України, такі як Голодомор, репресії та агресію з боку РФ, а також формує узгоджену державну політику пам'яті, що охоплює питання геноциду, політичних репресій, війни з Росією та деколонізації. Цей закон зміцнює національну стійкість, захищає суспільство від маніпуляцій з історією з боку Росії та надає Українському інституту національної пам'яті особливий статус.
В'ятрович підкреслює, що завдяки цьому законодавчому акту Верховна Рада внесла зміни до законодавства, що регулює питання пам'ятників Другої світової війни.
Ми зобов'язалися прибрати з них комуністичні пропагандистські вислови, символіку серпа і молота, а також забезпечити напис українською мовою та вказати правильні роки початку війни — 1939-й, а не 1941-й. Цей процес тільки розпочинається. Загалом, законодавство про деколонізацію реалізується поступово. Єдине питання, яке наразі залишається в підвішеному стані, — це перейменування Дніпропетровської та Кіровоградської областей, оскільки це вимагає змін до Конституції. Такі зміни можливі лише після завершення воєнного стану та за наявності 300 голосів у парламенті для підтримки цих рішень.
Витоки
Про авторку. Маргарита Ситник є співзасновницею громадського руху "Голка" та автором проєкту "Мости України".
