США припинили фінансування: які зміни відбулися у допомозі Україні та хто тепер забезпечує країну коштами і озброєнням.
На початкових етапах повномасштабної війни в Україні Сполучені Штати стали провідними у міжнародній підтримці країни, зокрема в оборонній сфері. Вашингтон оперативно зреагував на агресію та задав ритм для своїх союзників, а також відіграв ключову координаційну роль через формат "Рамштайн". Проте, якщо розглядати загальний обсяг допомоги, європейські партнери в цілому надали Україні не менш вагому підтримку, зокрема в фінансовому плані. Саме синергія зусиль США, ЄС та міжнародних організацій дозволила Україні уникнути фінансових потрясінь під час війни.
Голова правління Центру прикладних політичних досліджень "Пента" Володимир Фесенко в інтерв'ю TСН.ua зазначив, що під час президентства Джо Байдена США реалізували допомогу Україні через кілька програм. Були створені окремі бюджетні статті та спеціальні механізми фінансування. Проте більша частина фінансових ресурсів фактично не передавалася Україні безпосередньо, а використовувалася для укладення контрактів, переважно на виробництво озброєння. США покривали значну частину витрат на військову техніку, яку згодом отримувала Україна, причому ця підтримка в основному надавалася безкоштовно. Окрім військової допомоги, також була реалізована бюджетна підтримка та фінансування для громадського сектору, зокрема через агентства, пов'язані з USAID — Агентством США з міжнародного розвитку. У Вашингтоні усвідомлювали не лише безпосередні наслідки російської агресії, але й більш широкий стратегічний контекст, зокрема ризики для безпеки НАТО та всієї євроатлантичної спільноти. Поразка України розглядалася не як локальна проблема, а як фактор, що суттєво змінює баланс сил у Європі. Цю позицію підтверджували аналітичні оцінки. Наприклад, у 2023 році American Enterprise Institute зазначав, що у випадку падіння України та просування російських військ до кордонів країн НАТО, витрати США на посилення оборони Європи можуть перевищити 800 мільярдів доларів. Мова йшла не лише про прямі військові витрати, але й про довгострокове розгортання додаткових сил, переозброєння союзників та зміцнення східного флангу Альянсу, про що в коментарі TСН.ua розповів співзасновник і виконавчий директор Українського інституту майбутнього Анатолій Амелін.
Саме з цієї причини, за словами експерта, у Вашингтоні вважали підтримку України економічно обґрунтованою та стратегічно важливою інвестицією для стримування Росії. Допомога Києву фактично дозволила Сполученим Штатам уникнути значно дорожчих витрат на пряме посилення обороноздатності Європи у разі ескалації конфлікту. У цьому контексті американська політика стосовно України стала частиною більш широкої стратегії стримування, де підтримка партнера на передовій розглядалася як ефективний засіб збереження стабільності в усьому безпековому середовищі.
США виступають в ролі основного "судді допустимого".
Одночасно, роль Сполучених Штатів перевищувала просту фінансову та військову підтримку. Вашингтон суттєво впливав на формування політичних рамок та визначення допустимих ризиків для своїх союзників, особливо в контексті постачання складних та потенційно ескалаційних видів озброєння. Часто позиція США ставала орієнтиром, і рішення про передачу сучасних танків, далекобійних ракет чи авіації рідко ухвалювалися без врахування їхньої думки. Проте мова не йшла про повний контроль або "дозвіл" з боку Вашингтона. Деякі європейські держави не раз ставали ініціаторами більш рішучих заходів і навіть іноді випереджали США у питаннях постачання зброї.
Існує безліч яскравих прикладів, які демонструють, як європейські держави проявляли ініціативу або незалежність у наданні військової допомоги Україні. Наприклад, ще до початку повномасштабного вторгнення Велика Британія швидко розпочала постачання протитанкових комплексів NLAW, випередивши багатьох інших партнерів. У 2023 році Лондон також передав Україні далекобійні ракети Storm Shadow, ще до того, як Сполучені Штати надали згоду на постачання аналогічних систем ATACMS. Франція підтримала цей курс, надавши ракети SCALP, а також раніше відправила Україні легку бронетехніку AMX-10 RC, ще до ухвалення рішень стосовно основних бойових танків.
Польща відіграла ключову роль у питанні танків Leopard 2, фактично створивши політичний тиск на Німеччину і заявивши про готовність передати техніку навіть без формального дозволу Берліна. Це стало одним із факторів, що зрештою розблокував рішення про постачання танків. Німеччина, попри обережну позицію, також діяла самостійно в окремих напрямах, зокрема передавши Україні сучасні системи протиповітряної оборони IRIS-T, які не мали прямого американського аналога в експортному форматі. Окремо варто згадати ініціативу європейських країн щодо передавання винищувачів F-16: Данія та Нідерланди стали драйверами цього процесу, тоді як США тривалий час вагалися і врешті-решт лише дали дозвіл на реекспорт.
Варто зазначити, що багато з цих рішень були ухвалені з неприпустимою повільністю. Поки в європейських столицях і Вашингтоні тривали тривалі обговорення та оцінки "ризиків ескалації", Україна платила високу ціну на фронті за цю обережність. Допомога часто надходила із затримкою і в обсягах, які дозволяли уникнути поразки, але не були достатніми для швидкої зміни ходу війни. Складається враження, що союзники діяли за принципом обережної підтримки — надаючи рівно стільки ресурсів, щоб Україна могла втриматися, але не настільки, щоб кардинально змінити ситуацію. Кожне нове рішення виборювалося протягом тижнів і місяців, у той час як діяти проактивно було б доцільніше.
Проте нове оновлення Ukraine Support Tracker, підготовлене Кільським інститутом світової економіки, вказує на те, що акценти міжнародної допомоги Україні поступово переносяться. Європа в цій ситуації не лише пристосовується, а й зазнає змін.
Америка: велетень, який майже зупинився на місці.
У 2025 році риторика Трампа стосовно України зосереджувалася на трьох основних ідеях: конфлікт має бути вирішено через дипломатичні переговори; Сполучені Штати не повинні ставати "інструментом", якщо вони несуть найбільшу частку витрат; а Європейські країни повинні взяти на себе більшу відповідальність за фінансові та безпекові зобов'язання.
Перший сигнал надійшов із Вашингтона на початку 2025 року. Білий дім фактично зупинив систему: нові зобов'язання та виплати в рамках програм зовнішньої допомоги розвитку були призупинені на 90 днів. Через кілька тижнів Державний департамент уточнив масштаби цього рішення: під замороження потрапила вся допомога, що фінансується через нього та USAID. Формально йдеться про аудит на відповідність принципу "America First", але насправді це свідчить про перегляд ролі США в підтримці своїх союзників. У цьому рішенні можна вгадати кілька мотивів: перегляд зовнішньополітичних пріоритетів, спроби суворішого контролю бюджету, використання допомоги як інструменту для тиску в переговорах, а також елементарна перевірка власних оборонних ресурсів і запасів.
Одночасно в політичних колах це рішення розглядали не тільки як стратегічний крок, а й як відповідь на певний тригер. Багато джерел пов'язували березневу паузу з напруженням, яке виникло після конфлікту в Овальному кабінеті 28 лютого — події, що могла стати неформальним, але цілком реальним каталізатором для жорсткішого підходу. США залишили єдиний виняток — "гуманітарний клапан", тобто emergency waiver для критично важливої допомоги. Проте навіть цей крок лише підкреслив основну істину: стара система більше не функціонує автоматично.
З приходом до влади Трампа безкоштовна допомога фактично зупинилася. Залишилися лише окремі суми, які не перевищують півмільярда доларів, а часто й значно менше. Це кошти, закладені в раніше затверджених програмах. Таким чином, це той рівень підтримки, який існував ще до початку повномасштабного вторгнення. Іншими словами, масштабна військова, фінансова та бюджетна допомога, що надавалася за адміністрації Байдена, була припинена. Ті ресурси, які тепер надходять із США, є мінімальними та не здатні суттєво змінити загальну ситуацію, — зазначив Фесенко.
3 березня 2025 року було зупинено вже і військову допомогу Україні -- до того ж не лише нові пакети, а й постачання, які фізично вже перебували в дорозі. Це був демонстративний розрив ланцюга постачання. Втім, реакція Європи виявилася швидкою і показовою. Уже 6 березня Європейська рада публічно підтвердила "подальшу та непохитну" підтримку України -- фактично сигналізуючи про готовність підхопити ініціативу. За два тижні, 19 березня, Єврокомісія перейшла від заяв до інструментів, розгорнувши ReArm Europe / Readiness 2030 -- пакет, спрямований на масштабування оборонних інвестицій держав-членів. Це була відповідь не лише на російську загрозу, а й на нову невизначеність з боку США.
