СУМ - це не просто слово "сум", а організація, що означає Спілка української молоді.

Серед, хоча й не надто великої, але все ж значної кількості молодіжних організацій в Україні є одна, чия історія особливо привертає увагу. Це оповідь, яка тісно пов'язана з питанням, що залишається актуальним і в наш час: підтримка національної ідентичності серед молоді, навіть у ситуаціях, коли немає власної держави. І, що важливо, коли нація зазнає окупації.

Так, саме сто років тому розпочалася епоха Спілки української молоді (СУМ).

Цей текст є продовженням циклу статей Укрінформу, присвячених молодіжним рухам та ініціативам в Україні. У попередніх матеріалах ми розглядали одну з найвідоміших українських організацій — Пласт, яка гармонійно поєднує скаутські традиції з українською ідеєю. Також ми ознайомилися з туристичним клубом "Компас", що розробив унікальну модель виховання, інтегруючи елементи різних систем.

Тепер настала черга СУМу - організації, унікальної не лише своїм минулим, а й тим, як воно відлунює у сьогоденні.

Держава Україна відсутня, але українська молодь існує.

1925 рік. Радянська влада в Україні зміцнює свої позиції, поступово формуючи цілісну систему виховання "нової людини". Дитячі та молодіжні організації підпорядковуються єдиному стандарту — піонерії та комсомолу, де не знаходиться місця для альтернативних рухів, вільного мислення чи української ідентичності. Усе, що вважається "неправильним", систематично ліквідується та знищується.

У цей період у Києві зароджується новий рух - підпільна молодіжна організація, що прагнула не просто пристосуватися до тоталітарного режиму, а зберегти українську культуру та традиції незламного духу. Таким чином, була створена Спілка Української Молоді. Сьогодні ми все ще маємо обмежене уявлення про історію спротиву, а особливо про молодіжні організації в підрадянській Україні. Можливо, оцінити героїчний опір можна через призму сьогоднішніх подій, зокрема, згадуючи 16-річного Тиграна Оганнісяна, який у 2023 році в окупованому Бердянську ліквідував двох ворогів: колаборанта-поліцейського та російського агресора, і який був вбитий ворогом. Цей героїчний вчинок юнака також почався з окупації, заборон і прагнення зберегти свою ідентичність, не дати себе розчинити.

У 1925 році молодь також опинилася під окупацією. Проте вони знайшли вихід із цієї ситуації, створивши перші "осередки" Спілки української молоді (СУМ). Це стало відповіддю на їхню нездатність прийняти поразку визвольних змагань 1917-1920 років та на розподіл України між чотирма державами: більшовицькою Росією, Польщею, Румунією та Чехословаччиною. Серед засновників Спілки були студенти Київського університету, такі як Микола Павлушков, Борис Матушевський, Діодор Бобир, Григорій Слободяник, Петро Нечитайло, Данило Кохот, Юрко Виноградов та інші. Лідером організації став Микола Павлушков.

Структура СУМу формувалася на основі малих груп, що складалися з п’яти осіб, адже конспірація відігравала ключову роль. Це дозволяло забезпечити безпеку організації і зменшити ризик її повного знищення: якщо одного з членів затримували, інші осередки залишалися "непомітними" для чекістів.

Проте, тривале маскування активності проукраїнського руху виявилося неможливим. У 1929 році радянські спецслужби розкрили цю організацію, а в 1930 році відбувся так званий харківський "процес СВУ". В результаті цієї події більшість лідерів СУМу було засуджено і відправлено до таборів, звідки майже ніхто не повернувся. Особливо символічною та трагічною стала доля голови організації Миколи Павлушкова: у 1937 році його розстріляли разом із сотнями інших в'язнів Соловецьких островів - "на честь" двадцятиріччя жовтневого перевороту.

Та ідея не загинула. Після Другої світової війни, у 1946 році, СУМ відроджується - цього разу вже на чужині, адже в межах радянської окупації це було б вкрай небезпечним. Ініціаторами стали українські юнаки і дівчата з таборів переміщених осіб у Німеччині, що перебували під американською, англійською та французькою адміністраціями. Відтоді організація розгорнула свою діяльність у країнах, де опинилася українська діаспора.

А в самій Україні пам'ять про СУМ жила підпільно. У 1950-1970-х роках тут виникали нові групи молоді, які брали собі цю назву і ставили перед собою ту ж саму мету - боротьбу за свободу України. Тож ідеї жертовної служби Богові й Україні, закладені ще в 1920-х, ніколи остаточно не згасали.

СУМ – це не лише частина історії, а й видатний етап становлення підпільної проукраїнської молодіжної організації. Сьогодні, озираючись назад, ми, сучасники, маємо можливість глибше усвідомити значення цієї історії і ті труднощі, з якими вона стикалася.

Один з учасників розмови зазначає, що слова зі славня (гімну) Спілки, які звучали в 90-х, мали символічний характер клятви, а сьогодні сприймаються як пророчі: "Зараз СУМівці, а завтра – захисники Української держави!" Як і в випадку з відомими підпільними університетами в Польщі та Україні, СУМ стала унікальним символом молодіжного руху, що діє в умовах підпілля. Це яскравий приклад того, що навіть у часи бездержавності та репресій можна створювати україноцентричну систему освіти, зберігати пам'ять та національну ідентичність.

Сучасна організація української молоді та її відповіді на актуальні виклики.

Парадокс сучасної Спілки Української Молоді (СУМ) полягає в тому, що вона найкраще збереглася та розвинулася саме в українських громадах за межами України. У цих об'єднаннях на різних континентах СУМ стала важливим центром не лише культурного життя, але й виховання молоді. Наприклад, цього року нові мігранти в Канаді організували перший табір СУМу на території країни.

На початку 1990-х років в Україні здавалося, що СУМ має потенціал стати масштабною та впливовою організацією. Відтепер вона відома як Спілка української молоді в Україні. Цей період відзначався значним інтересом та потребою в об'єднанні, яке б мало виразну українську ідентичність. Проте, на жаль, цього не відбулося.

Незважаючи на столітню героїчну спадщину, кількість учасників залишалася відносно невеликою, а їхній вплив – обмеженим. Причини цього явища криються не лише в самій організації, а й у більшому соціальному контексті.

Майже три десятиліття в Україні не було справжньої державної стратегії вибудовування і розуміння національної ідентичності взагалі, і виховання свідомої молоді зокрема. Окрім суто декоративних атрибутів, українська держава все далі і глибше сповзала у багнюку "руського міра". Українська мова продовжувала відчувати постійний тиск, україномовна музика не мала широкого простору для поширення, а молодіжні організації, які будували українську ідентичність, фактично виживали самотужки, намагаючись долати труднощі у своїй же державі.

Богдан Бень, нині служитель Збройних сил України, став членом Спілки української молоді ще в своїх шкільних роках, у 1994 році. У гімназії, де він навчався, відвідали представники сумівського руху з діаспори – Віра Гайдомаха та Ігор Симчич, який згодом став його наставником.

"Вони розповіли, що існує молодіжна патріотична організація, яка займається вихованням молоді, організовує заходи та табори. Для мене, виростаючи в родині з глибокими патріотичними цінностями, це стало дуже близьким", - згадує Бень. Його батька репресували, і він відбував заслання в Сибіру, а мати з батьком ще на початку 90-х активно брали участь у мітингах і шили підпільні прапори.

Лілія Гринчишин, мешканка Сумівки, що неподалік Тернополя, працює виховницею в команді всеукраїнської інформаційної референтури та активно організовує різноманітні суспільні акції. Її життєва історія унікальна: вона виросла без глибоких родинних традицій, впливаючи на неї сучасні медіа — телевізор і інтернет. У 10 років, разом із подругами, вона вперше завітала на зустріч СУМу, але тоді ця ідея не викликала в неї інтересу: "Чомусь у той час це не відгукнулося в мені". Проте, у 14 років подруга знову спробувала залучити Лілію до гурту. "Я досі пам’ятаю, як у нас була досить проста програма, де ми вчилися виготовляти сережки. Паралельно з цим нам розповідали про українську історію та культуру, про те, як багато українців створювали подібні прикраси. Це мене справді захопило. Сам процес створення, а також цікавість до нашої спадщини, те, що ми власноруч робили щось красиве, вразило мене. Так я стала частиною родини сумівців".

Спочатку Богдан Бень разом із товаришами по навчанні формували рій – найменші організаційні підрозділи СУМу. "В нашій групі було близько семи-восьми хлопців, включно з ройовим, писарем та скарбником. Ми зустрічалися раз на тиждень або два: слухали виховника, обговорювали різні теми, вчилися новому, брали участь у змаганнях та іграх. Літом ми вирушили в табір до Карпат, і саме там я вперше розгорнув намет і розпалив вогонь. Це було просто неймовірно захоплююче," - згадує він.

Згодом до СУМу приєднався син Богдана, а його дружина взяла на себе керівництво львівським осередком. Хлопець самостійно висловив бажання стати частиною організації, адже, за словами Богдана, він помітив однолітків у сумівських формах під час служби в церкві. "Я ніколи не тиснув на нього. Він підійшов і запитав: 'Тату, чому я не в цій організації?' І ми вирішили спробувати. Тепер він активно бере участь у діяльності, вже відвідав кілька таборів, у тому числі святковий зліт в Бельгії, присвячений сторіччю СУМу. Це розширює його горизонти та надає знання, які він успішно використовує навіть у навчанні," - зазначив Бень.

Для самого Богдана СУМ став важливим етапом становлення. "Він дав мені цінності, від яких не можна відходити, орієнтири в житті. Наше гасло - "Бог і Україна", привітання - "Честь Україні - Готов боронити!" І хоча в юнацькі роки ми не замислювались, що ці слова справді доведеться реалізовувати, тепер це стало нашим життям, - говорить він.

Лілія Гринчишин у СУМі, як і Богдан, знайшла тут свою нову родину, друзів, однодумців та коханого. Проте те, що особисто тримає її в цій організації, — це рівноправне та дружнє ставлення до всіх, незалежно від досвіду — як до новачків, так і до виховників. "Я вважаю, що дуже важливо, коли ти приходиш сюди, що двері завжди відкриті, а люди готові прийняти тебе. Навіть якщо ти ще не знайомий з кимось, загалом атмосферу прийняття відчуваєш одразу. Мене вразило таке рівне ставлення до всіх учасників. І навіть тепер ми всі намагаємось спілкуватись один з одним на 'ти', з повагою, але все ж на 'ти'".

Лілія, окрім своєї активності в СУМі, також активно брала участь у туристичному гуртку. Важливо, що участь у кількох організаціях є позитивним аспектом. "Нам потрібна енергійна молодь, яка цікавиться суспільними справами – що відбувається навколо, куди ми прямуємо. Я знаю, що в нашій організації є багато членів, які також залучені до інших громадських формувань. Наприклад, я сама наразі є членом Молодіжної міської ради".

Боротьба продовжується, а ворог залишається незмінним, як і сто років тому.

З моменту початку повномасштабної агресії багато мешканців Сумщини приєдналися до лав Збройних сил. "У моїй бригаді служать ще троє членів нашої організації. Ми часто стикаємося на фронті, навіть якщо перебуваємо в різних підрозділах. Особисто я з 2022 року борюся, а мій наставник також служить у війську. Це коло однодумців, яке з'явилося ще в юності, тепер разом протистоїть ворогу", - ділиться Богдан. Він згадує про Євгена Войцехівського: "Він колись був у моєму першому рої в таборі". На жаль, у 2014 році Євген трагічно загинув, ставши відомим командиром підрозділу "Айдар", - додає Бень.

Більше 100 представників Сумівського товариства, за словами джерела, стали учасниками Збройних сил або ж продовжують захищати Україну. Внаслідок російсько-українського конфлікту загинули 11 сумівців, яких вшанували поіменно під час заходів, присвячених сторіччю організації. Загальна кількість членів Сумівського товариства на всіх континентах становить близько 4000. Хоча це не найбільша організація, вона точно не є найменшою.

Частина Спілки, що представляє діаспору (а також інші її підрозділи), активно залучена до підтримки українських військових. Наразі функціонує волонтерський штаб СУМ, який уважно слідкує за потребами своїх членів і забезпечує їх всім необхідним. Святкування 100-річчя СУМу також відбулося в цьому контексті — під час заходів була запущена ініціатива "100 дронів для перемоги". Це також частина виховного процесу для небайдужих громадян, як в Україні, так і за її межами.

Основною діяльністю СУМ є регулярні щотижневі зустрічі та організація таборів. Богдан зазначає, що часто доводиться обмежувати кількість учасників, оскільки фінансування таких таборів не є ідеальним. "Коли ми організовуємо наші заходи, число бажаючих перевищує наші можливості. Багатьом ми змушені відмовити. Перевагу надаємо тим, хто регулярно відвідує сходини протягом року та активно залучається до інших заходів. Літні табори, наприклад, слугують підсумком нашої роботи за рік".

Залишаються питання щодо фінансування. Хоча Богдан Беня зазначає, що нині спостерігаються позитивні зміни в підходах та підтримці з боку відповідних державних структур, до широкомасштабного вторгнення саме нестача фінансових ресурсів і державної допомоги заважала організації досягти значних кількісних показників учасників. "Коли я розпочинав у юнацтві, пам’ятаю, що табори, які прагнули отримати фінансування від держави, змушені були називати себе оздоровчими, хоча насправді це були вишкільні чи відпочинкові мандрівки".

За офіційними документами, діти повинні були багато спати та харчуватися, а також брати участь у "нейтральних" заходах. Проте насправді учасники таборів мали змогу відвідувати численні воркшопи, розважальні програми, змагання та історичні обговорення, всі з яких мали виражений патріотичний акцент. Це була свого роду підпільна ініціатива з українізації в Україні. "Сьогодні ми спостерігаємо, як державні органи, що відповідають за молодь, змінюють свої пріоритети і визнають важливість нашої роботи. Вони почали активніше підтримувати нас, тому наші організації активно співпрацюють і отримують необхідну допомогу з боку держави".

Співрозмовники, що мали досвід залучення дітей до Спілки Української Молоді (СУМ), відзначають, що Пласт та СУМ, як дві найпомітніші організації національного виховання, завжди змагаються між собою в доброму сенсі, і їх порівняння є неминучим. Ті, хто отримав досвід в обох молодіжних структурах, підкреслюють, що СУМ акцентує увагу на вихованні національних і релігійних цінностей серед молоді, водночас приділяючи менше уваги формальним вимогам та статутним аспектам.

На противагу цьому, Пласт пропонує більш структуровану та ієрархічну модель організації, тоді як СУМ зосереджується на ідеях і цінностях. Богдан Бень ілюструє це через жарт: якщо пластуни навчаються зав’язувати вузли, то сумівці — на кому їх можна зав’язувати. "Пласт — це, в першу чергу, скаутська організація. Це важливо і корисно, але, на мою думку, цього недостатньо. Україна стикається з серйознішими викликами, ніж просто навчити дітей виживати в природному середовищі. СУМ, в свою чергу, акцентує увагу на ідеях та національній ідентичності. Це виховання громадян, готових захищати свою країну". Проте, для обох організацій залишаться численні виклики й завдання, а також тисячі молодих українців, які ще не знають про них і до яких жодна з організацій поки що не дійшла.

Одним із надзвичайно важливих етапів життя СУМу є відзначення 100-річчя організації, яке припадає саме на серпень 2025 року. І це не лише ювілейна дата - це підсумок століття боротьби, виховання ідеї свободи та національної гідності, які СУМ пронесла крізь заборони, еміграцію й незалежність.

У Київській області відбувся Ювілейний зліт, який зібрав понад 130 учасників з України та представників української діаспори. Програма заходу включала урочисті збори на Софійській площі, обговорення історії та майбутнього організації, вшанування загиблих побратимів, а також благодійну ініціативу "100 дронів для перемоги". Серед учасників були відомі діячі громадських організацій, представники різних релігійних конфесій та друзі СУМу з усього світу. Святкування тривають і за межами України: у діаспорних громадах організовують злети, табори та акції, підтверджуючи, що Спілка залишається глобальною мережею української молоді.

Це сторіччя може стати поштовхом для якісних змін. Бо працювати для своїх - важливо й потрібно, але ще важливіше - відкритися для більшої кількості молодих українців, для яких СУМ може стати школою ідентичності та лідерства у ХХІ столітті.

Лілія Гринчишин підсумовує нашу розмову думками, що для неї СУМ. Це історія, яка могла б стати прикладом для загалом державної політики у молодіжній сфері: "Спілка кардинально змінила моє життя. Вона дала мені хороше оточення". Лілія зізнається, що навіть у Тернополі знайти принципово україномовне середовище - теж було проблемою: "СУМ змінила мою свідомість повністю. Я зовсім інакше почала дивитися на світ і бачити те, чого я раніше не бачила. Наприклад, в 11 років, живучи в Україні, я дивилась по телевізору російськомовне, слухала музику і навіть не замислювалася про те, що це якась інша мова, що це щось не те. Не усвідомлювала цю важливість вибору культури і контенту в сучасних реаліях. То ж СУМ змінила мене як людину, мої ціннісні питання і національний орієнтир. Вона дала мені дуже багато хороших друзів, знайомих, мого коханого, майбутнього чоловіка. Спілка як друга родина, в якій ми проживаємо своє життя".

Хоча існують думки, що СУМ зараз перебуває в складному етапі, витривалість та історичний шлях цієї організації свідчать про те, що "жодна ідея не може бути зупинена, коли її час прийшов" (Степан Бандера).