"Ти з'явився на світ у двох сорочках, десантнику": як ветеран-вчитель ділиться з учнями своїми спогадами про війну - 20 хвилин.

Ветеран-вчитель Юрій Берещук зазначає: "Я не ділюсь з дітьми жахливими спогадами війни, натомість розповідаю про героїчні вчинки десантників, про силу бойового братерства та справжню дружбу..."

Чому педагог вирішив вступити до війська, хоча мав законне підґрунтя залишитися в навчальному закладі завдяки відстрочці від призову?

Після другого отриманого поранення він повернувся додому і продовжує навчати дітей.

* Яким чином вчитель, що має великий досвід, ділиться зі своїми учнями спогадами про війну? Журналіст видання "20 хвилин" знайшов відповідь на це запитання.

Журналіст "20 хвилин" розпочав бесіду з Юрієм Берещуком, вчителем гімназії в Івашківцях Шаргородської громади, з теми, що спонукало його, батька двох дітей, взяти зброю та захищати свою Батьківщину від російських агресорів. У ході розмови вони дійшли до питання, чому деякі учні не проявляють зацікавленості у вивченні фізики та інформатики. Юрій намагається пояснити своїм учням, що сучасна війна має технологічний характер, і знання фізики відіграють вирішальну роль у визначенні переможця на полі бою. Він підкреслює, що дрони, системи радіоелектронної боротьби, балістика та оптика — все це є фізичними науками. Проте, на його зауваження, іноді отримує у відповідь запитання: "Навіщо мені ця фізика?".

Педагог знає, чому у молоді інші пріоритети. Далі ознайомимо читачів з його думками з цього приводу, а також розповімо, що запитують учні про війну і що розповідає їм про побачене на фронті.

"Я б не зміг залишитися вдома через совість."

Наприкінці лютого 2022-го, коли на нашу країну полетіли перші російські ракети, Юрій Берещук згадав про Революцію Гідності.

— У часи Майдану я опинився в таких обставинах, що не міг поїхати до Києва, щоб підтримати протестувальників, — ділиться вчитель. — Мене мучила совість, я звинувачував себе за це. Коли почалася війна, у мене виникла думка, що я можу позбутися цього тягаря. Моє сумління не дозволило б мені залишатися вдома. Люди на кшталт мене служать у війську, навіть серед моїх колишніх учнів є ті, хто там, а я залишаюся тут. Важко зізнатися, але я б відчував сором у такій ситуації. Розумію, що одні б сказали, що Берещук скористався шансом залишитися вдома, а інші могли б подумати, що я просто втік.

З самого ранку 9 березня 2022 року Юрій повідомив своїй дружині, що вирушає до Шаргорода в ТЦК. У військовому комісаріаті його зустріла велика черга. Він дочекався свого черги і успішно пройшов медичну комісію.

— В той час чимало людей прагнули взяти до рук зброю, — розповідає мій співрозмовник. — Мені сказали, що я маю право на відстрочку. Звичайно, я був у курсі, що вчителів не призивають на службу. Я повідомив у військкоматі, що це питання вже узгоджене з директором школи.

Його вислухали і пообіцяли викликати, коли виникне необхідність. На той час мобілізували насамперед тих, хто вже мав досвід армійської служби. Він строкову не служив.

Дружина була найбільше стурбована. Їй було важко залишатися наодинці з двома маленькими дітьми. У школі потрібно було знайти заміну — адже хтось повинен був навчати учнів замість нього. Тому неодноразово запитували, чи, можливо, фізик не передумав.

У грудні 2022 року Юрій Берещук отримав призовну повістку з територіального центру комплектації.

Коли я прийшов до військового комісаріату, мене ще раз запитали, чи обізнаний я зі своїм правом на відстрочку, — розповідає вчитель. — Після того, як я відповів, мене направили до бригади Десантно-штурмових військ.

Курс базової військової підготовки Юрій Берещук проходив в одній з бригад Десантно-штурмових бригад. Відтак разом з групою десантників направили на навчання в Німеччину. Юрія готували на посаду командира бойової машини піхоти (БМП) "Мардер". Чоловік пояснює, що в екіпажі, крім командира, є ще механік-водій та навідник-оператор. Також на борт беруть десант у кількості 6-7 військових. Командир керує діями в бою, а також координує роботу екіпажу з десантом.

На навчаннях вчитель добре зарекомендував себе. За це отримав відпустку. Щоправда, тільки на три дні, та все ж побачився з дружиною, взяв на руки сина й донечку. Час проминув швидко. Він знову повернувся до побратимів.

Юрій Берещук брав участь у бойових операціях в складі 82-ї окремої десантно-штурмової бригади Буковини. Він позитивно оцінює своїх колишніх командирів – взводного та ротного.

У серпні 2023 року 82-а бригада вперше взяла участь у бойових діях. Чому саме вперше? Адже вона була створена лише на початку цього року. Її бойове хрещення відбулося на запорізькому фронті, де десантники долучилися до контрнаступу. Саме тоді були використані згадані німецькі бронемашини "Мардер".

Військові не могли зрозуміти, чому інформацію про контрнаступ розголошували заздалегідь, ніби на всіх каналах. Як зазначає мій співрозмовник, противник уважно слухав ці оголошення і активно готувався до оборони. Вони створювали укриття для засідок. Іншими словами, ворог не лише готувався, а й зробив це дуже ретельно, що ускладнило завдання нашим військовим. Юрій Берещук це зрозумів на власному досвіді, адже саме там він отримав своє перше поранення.

За його словами, екіпаж нарвався на засідку. Броня у "Мардері" надійна, але машину тричі обстріляли протитанковоими керованими ракетами. Два постріли виявилися влучні. БМП пошкодили, але екіпаж врятувався. На жаль, загинув один воїн з групи десанту. Під час скиду з дрона. Берещука поранило. Вдалося добратися до точки евакуації, заховатися у бліндажі. Там дочекалися ночі і тоді його й інших поранених вивезли з небезпечного місця. Доправили до лікарні. Спершу Юрій лікувався у Запоріжжі, потім -- у Дніпрі. Після лікування повернувся до своїх.

Друге поранення виявилося набагато серйознішим. Юрій пригадав висловлювання одного з лікарів, який відверто зазначав: "Ти народився не в одній, а в двох сорочках".

-- Один уламок снаряда застряг біля скроні, а другий біля великої артерії, -- пояснив співрозмовник. -- Ще б трохи, і міг виникнути ризик масивної кровотечі, а це смертельно, ось чому лікар говорив про те, що я народився у двох сорочках.

Тепер його повернення у частину чекали довше, ніж після першого поранення. На штурми уже не направляли. Виконував завдання у санітарній місії. Берещук вирішив повернутися до своєї улюбленої роботи. У лютому 2024-го демобілізувався і знову прийшов у школу.

У третини учнів їхні близькі служать на фронті.

— Як вчителю донести до учнів переживання, які він здобув на війні? — ставить запитання Юрій Берещук. — Це складна тема, і на неї немає простого відповіді. Можу однозначно сказати, чому я знову обрав шлях вчителя: моя любов до дітей безмежна! Не уявляю собі іншої діяльності, окрім роботи з ними. Що ж до розповідей про війну… Це, насамперед, залежить від віку слухачів. І від тих, хто їх оточує. Приблизно третина моїх учнів має рідних на фронті. Молодші ще не повністю усвідомлюють, що це означає. Для деяких це навіть виглядає як гра. Старші ж вже мають чітке розуміння ситуації. У нашій школі є родини, які зустрічали своїх близьких "на щиті". Серед них — мій колишній учень, який підірвався на розтяжці, його прізвище Шевчук. Також є безвісти зниклий односельчанин, з яким ми разом навчалися у Вінницькому педінституті — Михайло Берещук. Ми маємо однакові прізвища.

На мою думку, найголовніше під час спілкування з дітьми — це уникати травмування їхньої психіки жахами, які я бачив під час війни, — ділиться своїми думками вчитель. — Проте, замовчувати також не варто. Я намагаюся змінити акцент розмови. З задоволенням розповідаю про бойове братерство, взаємну підтримку і дружбу. Згадую про героїв, які проявили неабияку відвагу в складних обставинах. Не можу не розповісти про малюнки, які мені передали учні нашої школи. Я їх прикріпив у бойовій машині, а деякі взяв із собою на навчання в Німеччину. Діти із задоволенням слухають про те, як мої побратими реагували на ці малюнки з захопленням. Десантники, дивлячись на них, згадували про свої домівки і близьких. На жаль, фотографії цих малюнків не збереглися, адже вони були в телефоні, який я втратив на війні.

Вчитель робить паузу, а тоді додає: "Коли у 2024-му я демобілізувався, тоді було багато запитань, тепер їх майже не чую. Війна стала буденністю. А є учні, які й не знають, що учитель воював. Це з нових, які приходять до нас з сусіднього села. Та й добре, що не знають. Нехай цікавлять іншим. Нехай радіють життю!".

"Чому фізика важлива для нас?"

Окрім фізики та інформатики, Юрій Берещук також проводить уроки з предмета "Захист України". Ці заняття призначені для учнів старших класів. Учні з кількох сіл збираються в ліцеї №2 в Шаргороді для участі в цих уроках.

– Я завжди підкреслюю старшокласникам, що ми навчаємо їх не лише вмінню постояти за себе, а й піклуватися про свою безпеку, а не для того, щоб відправлятися на війну, – говорить вчитель. – Наша мета – бути добре підготовленими. Якщо ворог зрозуміє, що в нашій країні є люди, які можуть захищати себе, він двічі подумає, перш ніж нападати на них. Іноді учні запитують про підготовку військових. Тоді я ділюся досвідом, який здобув у Німеччині; їм цікаво слухати такі історії.

Вчителя турбує, що сучасні учні втрачають прагнення до навчання. Вони помічають, що держава не віддає належної уваги освіченим людям. Спостерігаючи за світом, вони бачать, що успішніше живуть не ті, хто здобував знання, а ті, хто має впливові зв'язки чи вміє обманювати.

Декотрі з них прямо висловлюють свої думки: "Зачем мені навчатися? Чому мені потрібна ця фізика? Знання не приносять грошей у житті".

Вам може бути цікаво:

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google