У 100-ій окремій мотострілецькій бригаді призначать нового командира.
Командира 100-ї окремої механізованої бригади, полковника Руслана Ткачука, призначають на нову роль у складі 19 Армійського корпусу, до якого також належить і ця бригада.
Цю інформацію викладено у зверненні Романа Ткачука, яке було розміщене на сторінці волинської Сотки в Facebook.
Роман Ткачук обіймав посаду командира бригади протягом чотирьох з половиною років.
"У березні 2022 року я прийняв 100-ту окрему бригаду Сил територіальної оборони ЗСУ. Бригади, по суті, ще не існувало. Та було головне - люди. Люди, які прийшли в армію самі - з роботи, з навчання, з дому. Патріоти, в яких горіли очі. Усі мотивовані. Тоді в нас було мізерне озброєння: крім стрілецької зброї - майже нічого. Багато хто в нас не вірив, але ми довели протилежне.
Перші бойові завдання підрозділи нашої бригади виконували на Київщині - тоді, коли вирішувалося встоїть столиця чи ні. Волинські хлопці були серед тих, хто зупиняв російський наступ на Київ. Без досвіду, без техніки, з тим, що було в руках. Тоді ж, у березні 2022-го, ми зазнали перших бойових втрат. З того дня почався наш власний рахунок. Він не закритий і сьогодні", - йдеться у дописі.
Після того, як ворог відступив з-під Києва, бригада повернулася на Волинь, однак не для відпочинку. "Ми виконали величезний обсяг робіт на північних кордонах області: побудували інженерні укріплення, фортифікації, здійснили мінування та розробили систему вогню. Ми готувалися до можливого удару з Білорусі, який міг розпочатися в будь-який момент. Ця діяльність залишалася непоміченою. Вона не дає вражаючих кадрів і не потрапляє до офіційних звітів. Але ця оборона, яку ворог не наважився перевірити, є тим, заради чого ми трудилися," - підкреслив полковник у своєму зверненні.
У квітні 2023 року бригаду перекинули на Донеччину. Бахмутський напрямок. Далі - стик Донеччини та Луганщини, Серебрянський ліс. "Про Серебрянку скажу окремо, бо її досі недооцінюють. Це один із найважчих видів бою: ліс без орієнтирів, позиції за 50-100 метрів одна від одної, артилерія працює по кронах, евакуація пораненого може тривати добу. Ми простояли там так, що не віддали жодної позиції. На окремих ділянках - просунулися вперед. Саме в цих боях бригада загартувала свій характер, здобула важливий досвід і продемонструвала росіянам, що легко з волинянами не буде", - розповідає Роман Ткачук.
А 29 березня 2024 року сталося те, чого ще не робили: 100-ту окрему бригаду територіальної оборони офіційно переформували в 100-ту окрему механізовану бригаду й передали до складу Сухопутних військ ЗСУ. Як зазначає командир 100 ОМБР, для нього це визнання і професійності офіцерів бригади, які навчилися планувати й вести бій, і мужності сержантів і солдатів, які на собі несуть основний тягар війни. І одночасно це був новий серйозний виклик: інша штатна чисельність, інші завдання, інший рівень відповідальності. Ніхто не давав нам часу на розгойдування.
У квітні 2024 року підрозділи бригади рушили на Покровський напрямок, зокрема в Очеретине. Це стали жорстокі зустрічні бої, коли противник вже прорвав лінію фронту і просувався вперед, в той час як наші бійці вступали в бій на ходу. Внаслідок цих сутичок ми зазнали значних втрат. Проте, незважаючи на це, вдалося зупинити наступ ворога та ліквідувати загрозу обвалу фронту.
Наступним етапом стала битва за Торецьк, про яку неможливо розповісти лаконічно. Цей конфлікт розпочався влітку 2024 року і тривав понад 15 місяців, завершившись у листопаді 2025 року. Це була найтриваліша битва в рамках російсько-української війни. Спочатку відбувалися запеклі вуличні сутички, а згодом бойові дії перемістилися на руїни, оскільки в місті не залишилося жодної цілої будівлі.
Проти нас у цьому регіоні діяла 51-ша загальновійськова армія ворога, до складу якої входили 1-ша, 5-та, 9-та, 110-та та 132-га окремі мотострілецькі бригади, підрозділи 150-ї мотострілецької дивізії, а також окремі стрілецькі полки з їх мобілізаційного резерву. Вони прибували туди у свіжому складі, але виходили - з великими втратами. За нашими оцінками, у Торецькій агломерації ворог втратив близько 50 тисяч осіб, з яких приблизно 20 тисяч – безповоротно. Це кількість, що відповідає декільком повноцінним дивізіям, знищеним в боротьбі за одне шахтарське місто.
І ще один важливий момент, який потрібно усвідомити. Кожен місяць, проведений нами на цій позиції, - це місяць, який противник не зміг використати для атаки на Костянтинівку. Ми не лише утримували Торецьк; ми забезпечували час для інших сил. З того часу ворог зрозумів, що на ділянці, де розташована "Сталева Сотка", прориви неможливі, і втрати будуть катастрофічними.
Наша команда, що почала свій шлях зі стрілецької зброї, не мала права зупинятися у 2022 році. І ми не зупинилися. Ми стали одними з перших у нашій галузі, хто розгорнув підрозділи безпілотних систем - від розвідувальних до ударних комплексів. Згодом до нас приєдналися наземні роботизовані рішення, і тут ми досягли значних успіхів. Наші "Волинські бобри", підрозділ НРК бригади, за підсумками 2025 року отримали перемогу в номінації "Найбільше місій роботизованої логістики" в рамках проєкту "Армія дронів". У листопаді 2025 року наш підрозділ зайняв 3-тє місце серед усіх підрозділів Сил оборони України та 2-ге місце серед підрозділів ЗСУ. Лише за один місяць було виконано 266 місій, а на передову доставлено понад 64 тонни боєприпасів, спорядження та обладнання. Однак найважливішою є інша цифра: п'ятеро евакуйованих поранених і двоє загиблих товаришів, яких наші роботизовані комплекси вивезли з поля бою, туди, куди людина не змогла б дістатися.
Наразі команда здійснює оборону Костянтинівки, яка є південним входом до Краматорсько-Слов'янської агломерації. Противник зосередив тут значні сили та ресурси, активно застосовуючи авіабомби, безпілотники та малі піхотні підрозділи. Вони намагаються проникнути в міську забудову, щоб перерізати наші логістичні шляхи. Ця місцевість ніколи не була легкою для оборони. Проте ціна, яку ворог платить на нашій ділянці, залишається вкрай високою: лише за один місяць боїв він зазнав втрат у сотні вбитих і поранених, а також втратив два батальйони.
Однак, не буду приховувати: ситуація дійсно непроста. Але вона під контролем, і команда чітко усвідомлює свої дії.
Усе, що було вище - це зброя, техніка і дати. Самі по собі вони нічого не варті. Зброя не стріляє сама. Робот не їде сам. Оборона не тримається сама. Важливо інше. 100 омбр - це колектив небайдужих людей: хоробрих, вірних військовій присязі, патріотичних, розумних, працездатних. Можна перелічувати довго, але суть одна: всі небайдужі, справжні герої.
Це бійці, які п'ятий рік нормально не бачать дому. Це офіцери, які приймають рішення за хвилини й живуть з ними роками. Це медики, зв'язківці, оператори, водії, кухарі, ремонтники - усі ті, чиїх прізвищ не буде в новинах. Це рекрутери й інструктори, які вчили вчорашніх цивільних. Це наші жінки у строю, яких у бригаді немало і які нічим не поступаються.
Я усвідомлюю вартість кожної людини. Не лише тому, що це звучить як прощальні слова, а тому, що протягом чотирьох з половиною років спостерігав за цим щодня.
Наша витривалість і слава мають свою ціну. Це, в першу чергу, втрати наших героїв - товаришів і товаришок, які мужньо вступали в бій, щоб зупинити ворога, заплативши за це найвищу ціну - своїм життям.
Це наші небесні охоронці, які, перебуваючи на небесах, підтримують нас і надихають на ще більш рішучі дії проти ворога. Я низько схиляю голову перед загиблими бійцями 100 омбр, які пожертвували своїм життям, щоб ми мали можливість продовжувати боротьбу та досягати перемоги в цій жахливій війні.
Особливо хочу звернутися до родин загиблих. Ви щодня демонструєте неймовірну силу. Ви несете тягар, який важко уявити, але при цьому підтримуєте нас. Наша бригада завжди буде поруч з вами — це не просто вияв ввічливості, а обіцянка, яка передається моєму наступнику разом із цією посадою.
Окремо - тим, хто досі числиться зниклим безвісти на полі бою, і їхнім родинам. Ми не припиняємо роботу по жодному із цих випадків.
Наразі в Ковелі, що на Волині, активно ведуться роботи зі створення Меморіалу Героїв "Сталевої Сотки". Є всі підстави сподіватися, що меморіал буде відкрито до завершення цього року. Він стане символом нашої пам'яті, місцем для регулярних зустрічей та джерелом нашої сили...
Дякую ветеранам "Сталевої Сотки" - тим, хто пройшов з бригадою свій шлях і звільнився за станом здоров'я чи за віком, тим, хто після поранень повернувся до цивільного життя. Ви заклали фундамент підрозділу. Те, що бригада сьогодні одна з кращих - це і ваш результат також.
Велика подяка тим, хто, незважаючи на поранення, знову став до лав. Це справжній вияв відваги, і його важко з чимось порівняти.
Висловлюю вдячність всім нашим сусідам – бригадам, полкам та загонам, з якими ми спільно захищали одну смугу, один фланг та одну евакуаційну трасу. У війні сусіди зліва і справа мають таку ж значущість, як і власні резерви. Окрему подяку висловлюю підрозділам Сил спеціальних операцій, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Національної поліції та СБУ, з якими нам доводилося спільно виконувати бойові завдання у різні часи.
Команда ніколи не діяла наодинці. За нами завжди була Волинь – і не лише на словах.
Дякую рідним і близьким наших воїнів - за вашу підтримку та розуміння. Нехай Бог допоможе нам упоратись з усім цим.
З початку повномасштабного вторгнення і до сьогодні я був вашим командиром. За весь цей час я покидав стрій бригади рівно на 15 днів - це вся моя відпустка за чотири з половиною роки. Більше не міг собі дозволити - бо моя бригада постійно вела важкі бої. Пишу не для похвали, а для розуміння - чим для мене була ця посада.
Я дякую Богові, що в найважчий період мого життя дав мені можливість бути разом з вами. Дійсно, чотири з половиною роки тому ми створили 100-ту бригаду. Сьогодні це з'єднання, яке загартувалося у важких боях, набралося досвіду і стало потужним не по роках.
Я залишаю бригаду в потужному, технологічному та мотивованому стані, вона є однією з найкращих у Силах оборони України. Це бригада з власною школою, традиціями і людьми, готовими продовжувати її шлях. Ви завжди будете частиною мене.
Війна не закінчується, роботи ще багато. Тримаємо стрій, б'ємо ворога.
"Бог підтримує тих, хто має мужність," - зазначається у повідомленні.
Роман Ткачук висловив свою вдячність народним депутатам, представникам органів влади, громадам, волонтерам і благодійникам за їх невпинну підтримку 100-ї окремої моторизованої бригади.
Приєднуйтесь до нашого Telegram-каналу, щоб бути в курсі найсвіжіших новин Волині, України та міжнародної спільноти!
