В ім'я суспільства: справа Князєва як показник системної проблеми укладання угод.

Стаття створена спільно з Євгеном Крапивіним, який очолює напрям "Правопорядок" у Лабораторії законодавчих ініціатив.

У травні 2026 року Всеволод Князєв, колишній голова Верховного Суду, визнав свою провину у справі про отримання хабара в розмірі майже трьох мільйонів доларів, що сталося три роки тому. Він уклав угоду з прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, в рамках якої визнав свою відповідальність та надав свідчення, які можуть стати основою для покарання інших суддів Верховного Суду за корупційні злочини.

Вищий антикорупційний суд (ВАКС) виніс вирок Князєвій, призначивши їй п’ять років ув’язнення. Після відбуття терміну покарання вона не зможе займати посади в органах правосуддя ще протягом трьох років, а її майно підлягає конфіскації. Окрім того, засуджена зробила внесок у розмірі одного мільйона доларів на підтримку Збройних Сил України через благодійний фонд, що не є державним.

Але чи була укладена угода в інтересах суспільства і чи не є такий результат "відкупом від правосуддя"?

Як внести незадекларований мільйон доларів у вигляді пожертви та уникнути зауважень з боку правоохоронних органів?

Розбираємо у матеріалі, які системні проблеми практичного застосування інституту угод про визнання винуватості у кримінальному провадженні підсвітила справа Князєва.

Передісторія

Всеволод Князєв потрапив до Верховного Суду із суду першої інстанції через конкурс 2016 - 2017 років. Негативних висновків від громадського сектору він на момент конкурсу не мав, на співбесіді показав себе як молодий та перспективний суддя. Саме це в подальшому і допомогло йому стати спочатку секретарем Великої палати ВС. А згодом, на контрасті із кандидатами від "старої системи" -- отримати крісло Голови Верховного Суду в 42 роки і підтримку більшості суддів ВС. Крісло, про яке може лише мріяти суддя з досвідом роботи менше 10 років.

Публічно Князєв розповідав про необхідність боротьби з корупцією в судовій владі, на міжнародних зустрічах запевняв у нульовій толерантності до "телефонного права", кумівства та корупції. Як стало відомо пізніше -- паралельно з цим Голова ВС будував свою "вертикаль влади" та, за інформацією авторів цього тексту, неформально зустрічався з Головою Офісу Президента Андрієм Єрмаком. І якщо навесні 2022 року лояльність до ОП впливала лише на переведення в київські суди деяких суддів з регіонів (наприклад, судді Світлани Гречаної), то за рік це ж призвело до остаточної втрати ним берегів. Тоді Князєв вирішив взяти найбільший в історії судової влади хабар за законне по суті рішення ВП ВС.

Обставини справи

Увечері 15 травня 2023 року інформаційний простір заполонила сенсація: Голову Верховного Суду затримали за підозрою у хабарництві на суму 2,7 мільйона доларів. Згідно з повідомленнями, Національне антикорупційне бюро (НАБУ) розпочало обшуки в приміщеннях Верховного Суду, а також у суддів Великої Палати і деяких працівників судового апарату, включаючи обшуки в його особистому житлі.

На момент, коли Князєву було вручено підозру, він являвся найбільш значущою фігурою у системі правосуддя, яку вдалося затримати НАБУ та САП. Під час пресконференції, присвяченій його арешту, керівники антикорупційних органів озвучили факти масштабної корупції у Верховному Суді. Вони стверджували, що до цього злочинного угруповання причетні й інші судді Великої Палати, адже на записах з Князєвим чутно, як він віддає вказівки про підготовку конвертів для суддів ВП ВС. Тоді здавалося, що ця ситуація стосується всіх 21 суддів Великої Палати, тому суспільство з нетерпінням чекало на нові підозри та вироки. Проте, цього не відбулося.

На наступний день Пленум Верховного Суду усунув Всеволода Князєва з посади Голови, а Вища рада правосуддя (ВРП) дала дозвіл на його утримання під вартою. Сам він опинився в слідчому ізоляторі на 8,5 місяців, поки "чарівні друзі" Князєва не сплатили за нього більше 18 мільйонів гривень застави.

Розслідування тривало близько 10 місяців, що є цілком звичним для справ такої складності. Через місяць після звільнення Князєва з СІЗО, обвинувальний акт проти нього був переданий до Вищого антикорупційного суду. Відтоді ВАКС практично щотижня розглядав цю справу, завершившись укладенням угоди в червні 2026 року. Напередодні, у травні 2026-го, чотири колишні судді Верховного суду отримали підозри на основі свідчень Князєва. Розслідування щодо них триває.

Троє осіб оскаржили рішення Вищого антикорупційного суду (ВАКС) стосовно угоди Князєва з прокурором, подавши апеляцію до Апеляційної палати ВАКС. Проте, їхні апеляційні скарги були відхилені. Тепер лише Касаційний кримінальний суд має можливість повернути справу Князєва на повторний розгляд до апеляції ВАКС, якщо знайде для цього підстави. Звичайно, це можливо лише в разі, якщо рішення Апеляційної палати ВАКС буде оскаржене до Верховного Суду України.

Санкції

Згідно з рішенням Вищого антикорупційного суду, Князєва визнано винним у скоєнні кримінального злочину, що підпадає під ч. 4 ст. 368 Кримінального кодексу України за отримання неправомірної вигоди внаслідок судового рішення. В рамках угоди його покарання є м'якшим, ніж передбачає загальна норма (до 12 років ув'язнення), оскільки Князєв, за інформацією, надав свідчення, які можуть призвести до засудження інших суддів за корупційні злочини.

Суть вироку полягає в позбавленні волі на п'ять років, проте Князєв фактично відбуватиме близько чотирьох років, враховуючи час, проведений у слідчому ізоляторі. Додатково, йому заборонено займати посади в судах та правоохоронних органах протягом наступних трьох років, при цьому цей термін почне відраховуватись лише після завершення основного покарання. Суд також ухвалив рішення про конфіскацію майна Князєва, яке включає квартиру, будинок, а також кошти у розмірі 32 тисяч гривень, 201 тисячі доларів і 1,7 тисячі євро. Щодо грошей, вилучених під час обшуку, застосовано спеціальну конфіскацію, оскільки вони є предметом неправомірної вигоди, використаними для надання хабаря.

Однією з умов угоди Князєва є участь у благодійності. Він пожертвував 1 104 600 доларів на фонд "Повернись живим", які були конфісковані під час обшуків у нього та використовувались як матеріальні докази в справі.

Угоди щодо визнання провини.

Угода про визнання винуватості виступає як альтернатива для розв'язання конфліктів у сфері кримінального права, а також слугує гарантією швидшого розгляду кримінальних справ. Цей підхід дозволяє ефективніше використовувати час процесу, спростити процедуру розгляду справ, зменшити навантаження на органи досудового розслідування та судову систему, а також знизити витрати на процес. Освобождені ресурси можуть бути направлені на виявлення інших злочинів.

Його логіка проста: прокурор може укласти угоду з підозрюваним чи обвинуваченим на будь-якій стадії кримінального провадження. Сторона обвинувачення заощаджує ресурси, а захист отримує передбачуване, узгоджене покарання. У виняткових випадках -- навіть нижче за мінімальну межу, встановлену санкцією статті.

ВАКС активно використовує угоди з моменту свого заснування, і за шість років їхньої діяльності близько половини вироків було ухвалено на основі цих угод. Особливо вражаючою стала тенденція після листопада 2024 року, коли вступив у силу закон № 4033-ІХ. До цього часу частота укладення угод у ВАКС коливалася від 25 до 40%. Після набуття чинності нового закону, близько 66% обвинувальних вироків було винесено на підставі угод. Більш детальну інформацію про цей інструмент раніше надали експерти Лабораторії законодавчих ініціатив.

Дійсно, це допомагає зекономити ресурси на розслідування справ, де підозрювані не визнають свою провину, адже важко знайти достатні докази для винесення вироку. Крім того, терміни давності, які становлять 10-15 років, у деяких випадках можуть спливти "досить скоро".

Громадський інтерес

Ключовим для укладення угоди про визнання винуватості є наявність суспільного інтересу в цьому. Тобто прокурор і суддя мають упевнитися, що суспільство зацікавлене у пришвидшенні процесів та викритті більшої кількості кримінальних правопорушень. Адже укладення угоди -- це право підозрюваного, обвинуваченого, прокурор не зобовʼязаний її укладати, а суддя затверджувати, якщо суспільний інтерес відсутній. Тобто це не універсальний інструмент на всі випадки життя, він не може замінити ефективну роботу сторони обвинувачення. Коли ж це явище стає повсюдним, то користь суспільного інтересу втрачається і руйнує саму логіку угод.

Водночас ВАКС, який має оцінити наявність суспільного інтересу, керується лише тими матеріалами, які йому надають сторони кримінального провадження в угоді. Тобто дискреція суду тут вкрай обмежена наданими даними й не дивно, що судді погоджуються на ці аргументи. Крім того, незрозумілим є процесуальний наслідок незатвердження угоди -- судовий розгляд відбувається в загальному порядку. Але це вкрай складно, коли особа визнала винуватість, розкрила докази, надала інформацію щодо інших осіб тощо.

Яким чином ВАКС аргументує існування суспільного інтересу в контексті справи Князєва?

ВАКС підкреслює, що "реальне покарання є ключовим елементом цієї угоди, яке акцентує увагу на суспільному інтересі, неминучості покарання та відновленні довіри до системи правосуддя". Оскільки більшість угод укладається з призначенням умовного позбавлення волі, у суспільстві це часто сприймається як "можливість уникнути відповідальності". Зокрема, таку угоду отримав адвокат Олег Горецький від САП та ВАКС, який сам себе охарактеризував як "бекофіс Князєва" (5 років умовно та 21 млн грн у вигляді донату).

Судді вважають, що угода з колишнім суддею значно зменшила витрати сторони обвинувачення на подальше вивчення доказів. Таким чином, Князєв сприяв звільненню ресурсів для розслідування інших випадків корупційних злочинів. ВАКС зауважує, що визнання ним своєї провини призвело до "зменшення навантаження на прокуратуру, адвокатуру та суди, які отримують більше часу для розкриття інших злочинів і їх розгляду в судовому порядку...".

Водночас угоду з Князєвим САП уклали вже на етапі судового розгляду. До того відбулось півсотні судових засідань, витрачено низку ресурсів на збір та дослідження доказів. Здавалося б, два роки судового розгляду мають свідчити про переконливу позицію сторони обвинувачення, яка готова довести справу до обвинувального вироку, а не відмовлятись йти на угоду. Тому залишається загадкою, чому угоду не уклали на початкових стадіях досудового розслідування, як це роблять здебільшого. У цьому випадку обсяг зекономлених ресурсів суттєво менший, ніж в інших провадженнях.

Іншою важливою складовою суспільного інтересу є викриття інших осіб. Ця частина вироку залишається конфіденційною, оскільки підлягає захисту згідно з законом. Зокрема, існує ймовірність, що у 2026 році Князєва використали як "посланця" для комунікації з суддями Верховного Суду стосовно деталей справи. Записи цих розмов можуть бути застосовані для підтвердження їхньої провини. На основі цих свідчень НАБУ згодом висунуло підозри іншим учасникам справи. За версією слідства, судді Верховного Суду Ірина Григор'єва, Жанна Єленіна та Ігор Желєзний, а також суддя у відставці Олександр Прокопенко отримали неправомірну вигоду за ухвалення рішень на користь Жеваго. Наразі інформації про хід цього кримінального провадження недостатньо. Питання залишається відкритим: що ж могли обговорювати судді під час розмови з Князєвим після трьох років, коли його справа все ще слухається в суді? Таким чином, важко оцінити, наскільки значущою може бути інформація, надана Князєвим, для подальшого доведення вини.

"Добровільний" донат на армію

САП публічно зазначає, що "завдяки угоді держава отримала потужний економічний ефект: бюджет країни поповнився на 2 554 300 доларів США. Це понад 113 млн гривень! Сьогодні, коли країна виборює своє виживання, ці кошти конвертуються у реальну зброю, дрони чи фінансування соціальних виплат". З одного боку це гарний меседж, адже ці кошти роками перебували на арештованих рахунках і в сховищі для речових доказів. Зараз же вони спрямовані в економіку держави і їх витрачають безпосередньо на оборону держави.

З іншого боку, значний благодійний внесок на підтримку ЗСУ в розмірі понад 1,1 мільйона доларів став підставою для важливого питання: звідки взялися ці кошти? Вони не були вказані в декларації Князєва. З огляду на режим спільної власності, він міг би легально перевести суму, що вдесятеро менша. Проте, згідно з угодою, ці кошти вже були конфісковані на користь держави. Отже, походження 1,1 мільйона доларів повинно викликати інтерес як у фінансових моніторингових органах при переказі на рахунок благодійного фонду, так і у відомствах, що займаються антикорупційною діяльністю.

Безсумнівно, на тлі цього рішення питання декларування виглядає малозначним, проте відсутність комунікації з цього приводу може бути сприйнята як "узаконення" фінансів, здобутих кримінальним шляхом.

У різних угодах також зазначається про переведення особистих коштів на підтримку Збройних сил України, але яке джерело цих коштів? Чи не викликає ця угода сумнівів щодо походження фінансів, які більшість засуджених передає на основі цих угод?

Натомість підтримка Збройних сил України, зокрема через благодійні організації, є особистою справою кожного громадянина. Це не є вимогою угоди, а радше аспектом, який надає позитивну оцінку. Водночас Кримінальний процесуальний кодекс України не вимагає вказувати необов'язкові елементи угоди у судовому вироку, тож внески на підтримку ЗСУ не повинні фігурувати в цьому документі.

Як діяти в цій ситуації?

Ідея угод про визнання винуватості як шлях до максимізації покарання корупціонерів -- боротьби не з одиничним явищем, а системою -- правильний.

Справа Князєва виглядає, здавалося б, типовою для цієї практики, особливо коли йдеться про "донати на ЗСУ". Проте, водночас, ситуація є унікальною. ВАКС надзвичайно рідко призначає реальний термін ув'язнення як покарання в результаті угоди про визнання винуватості. Це пов'язано як із резонансним характером справи, так і з тим, що процес наближався до вироку — вже понад два роки вона розглядається в суді.

Одночасно вона виявила глибокі системні проблеми в практиці укладання угод. Незважаючи на те, що українське суспільство в цілому виявляє довіру до антикорупційних органів, існують обґрунтовані сумніви щодо загальної політики укладання угод.

Які аспекти потребують поліпшення?

Критерії, на основі яких САП укладає угоди, наразі залишаються недостатньо прозорими. У публічних комунікаціях цього органу та ВАКС не наводяться жодні теоретичні обґрунтування для укладення угод. Мова йде про раціональний вибір особи або про прагнення до максимізації кримінального переслідування шляхом викриття більшої кількості корупціонерів. Це вимагає систематизації та розробки окремої публічно озвученої політики з боку САП.

Термін "суспільний інтерес" є складним і часто підлягає різним тлумаченням. Його можна розглянути детальніше, виходячи з практики Вищого антикорупційного суду, а також через квазіпрецедентні рішення Верховного Суду. Окрім цього, законодавець має можливість більш чітко окреслити критерії суспільного інтересу в рамках Кримінального процесуального кодексу України.

Викриття інших злочинів і осіб повинно мати реальний характер, тобто призводити до їх покарання, а не залишатися на рівні припущень. Очевидно, що таку чутливу інформацію не варто розкривати відразу у вироку, оскільки вона буде використана для доказування інших злочинних діянь. Однак це найбільше підриває довіру до інституту угод про визнання винуватості, оскільки суспільство не бачить конкретних результатів. Які саме особи, коли і за що були засуджені на основі викривальних свідчень? Таку інформацію можна подавати узагальнено і з певним часовим проміжком.

Більш радикальні кроки -- зобовʼязати САП і ВАКС публікувати повний текст обвинувального вироку на підставі угоди після реалізації викривальної інформації у суді. Або ж робити це вже безумовно через 3 роки після укладення угоди, щоб контролювати реалізацію викривальної інформації.

Донати для Збройних Сил України не можуть бути включені в угоду про визнання провини. Підтримка ЗСУ, зокрема через благодійні фонди, є особистою справою кожного громадянина. За жодних обставин не слід згадувати про благодійність у вироку суду, аби не виникло враження, що засуджений "відкупився" від відповідальності.

Аналіз угод про визнання винуватості повинен стати об'єктом аудиту, що здійснює Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП). Згідно з частиною 10 статті 8-1 Закону України "Про прокуратуру", САП зобов'язана проводити аудит своєї діяльності кожні два роки. Однак на практиці цей процес ще не відбувся, незважаючи на те, що відповідна норма була введена у 2023 році. Аудит проводить спеціальна комісія, що складається з міжнародних експертів, відповідальних за зовнішню незалежну оцінку. Критерії, згадані раніше, їх реальна реалізація в контексті кримінального переслідування та можливості засудження осіб, які були виявлені в результаті укладення угод, повинні підлягати регулярному аудиту як засобу зовнішнього контролю над діяльністю САП. Крім того, сама Спеціалізована антикорупційна прокуратура також зацікавлена у результатах таких аудитів — це може слугувати вагомою відповіддю критикам або надати можливість для вдосконалення та виправлення недоліків.

Ознайомтесь також: Вплив Князєва. Яке значення має угода колишнього голови Верховного Суду для бізнесмена Жеваго та для всієї судової системи.

Ось альтернативний варіант: "Замість підсумків".

Якщо САП зміцнить довіру до інституту угод -- цей інструмент вдасться зберегти і використовувати його для зменшення рівня корупції в державі. Якщо ж продовжуватиме таку практику як зараз, то рівень довіри до НАБУ, САП та ВАКС знижуватиметься, а під гасла "вони дають корупціонерам відкупитись" нардепи за підтримки обуреного суспільства можуть обмежити ці повноваження.

На даний момент основою функціонування САП та ВАКС є суспільна довіра. Це означає, що прокурори повинні чесно діяти в інтересах правосуддя, укладаючи угоди лише в тих випадках, коли це справді вигідно для суспільства, або ж ініціювати їх самостійно. Вони опиняються перед вибором: ризикувати "втратити справу" або витрачати багато часу на розслідування, коли ті ж ресурси можна було б ефективніше використати на інші справи. Справедливість у правосудді є утилітарною: вона не полягає в суворості покарання за будь-яку ціну, а в незворотності покарання для всіх, навіть якщо воно буде більш м'яким. Однак ця довіра може бути підірвана, якщо угоди залишатимуться непрозорими та закритими, терміни покарань здебільшого будуть умовними, а критерії їх укладення залишаться незрозумілими.