Зухвалий напад на українську науку
Протягом 108-річної історії Національної академії наук України цей день виявився одним з найгірших.
З перших хвилин повномасштабного вторгнення Росії в Україну Київ став мішенню для російських терористів. Навіть на тлі численних руйнівних авіаударів по українській столиці, особливо виділяються злочинні напади рашистів у ці дні й ночі. Ворог безжально атакує не лише інфраструктуру міста, знищуючи його енергетичні системи, водопостачання, транспортні ланцюги та продовольчі ресурси напередодні зимових холодів, але й обстрілює звичайні житлові будинки, дитячі садки, а також навчальні заклади.
Світ облетіли, зокрема, знімки й телесюжети палаючої будівлі Президії Національної Академії наук України. Напад стався серед білого дня 28 вересня. У понад столітній історії Академії цей день виявився одним із найтрагічніших.
Перші рядки цієї оповіді були написані в травні 1918 року, коли на пропозицію Миколи Василенка, міністра освіти в уряді Павла Скоропадського, було сформовано Комісію для організації Академії. Її очолив відомий вчений Володимир Вернадський. У листопаді того ж року гетьман Скоропадський підписав закон, що засновував Академію та визначав перших дванадцять дійсних членів (академіків). Тоді ж В.І. Вернадський був затверджений першим президентом Академії. На фасаді будівлі, яка зазнала атаки російського безпілотника 28 вересня, розташована меморіальна дошка на честь Володимира Вернадського — вченого світового рівня, природознавця, геохіміка, філософа, засновника вчення про біосферу і ноосферу. Він очолював Академію в 1918-1919 роках, ініціював створення її перших наукових установ.
На фасаді будівлі Президії НАНУ встановлені меморіальні дошки, присвячені всім попереднім президентам Української Академії. Протягом 1919-1922 років естафету від Володимира Вернадського продовжив Орест Левицький, видатний правознавець, історик та археограф. На короткий термін, менше року, Академією керував Микола Василенко, знаний історик-правознавець і державний діяч, який заклав основи структури української науки. У період з 1922 по 1928 рік президентом був Володимир Липський, ботанік і систематик рослин, за часів якого Академія зміцнила свою матеріальну базу та відкрила нові інститути. У 1928-1929 роках на чолі Академії стояв Данило Заболотний, всесвітньо відомий дослідник епідемій, який помер на цій посаді. Протягом шістнадцяти років (1930-1946) українську академічну науку очолював видатний фізіолог Олександр Богомолець, засновник досліджень сполучної тканини, чий внесок включає створення імунної сироватки для підвищення захисних сил організму. Також тривалий період президентства мав Олександр Палладіна, видатний вчений у сфері нейрохімії, який очолював Академію з 1946 по 1962 рік, за часів якого активно розвивалися інститути технічного та природничого профілю. Проте рекорд за тривалістю президентства встановив Борис Патон, видатний фахівець у сфері електрозварювання і металургії, який пропрацював на цій посаді 58 років!
З 2020 року на президентській посаді в Національній Академії наук України - відомий фізик-теоретик, доктор фізико-математичних наук Анатолій Загородній. До цього він багато років був директором Інституту теоретичної фізики імені М.М. Боголюбова і водночас працював віцепрезидентом НАНУ. Йому випало керувати в складних умовах реформування науки та викликів воєнного часу.
Президенти в Академії за її 108-літню історію змінювалися, але незмінною залишалася прописка її головного офісу на одній з центральних вулиць української столиці. Триповерхова будівля на Володимирській, 54 була надана Президії УАН ще в лютому 1919-го. Збудована вона в п'ятдесятих роках позаминулого століття за проєктом відомого архітектора Олександра Беретті.
Володимирська вулиця багата на значущі історичні пам'ятки, але зведена в дусі пізнього класицизму будівля Президії НАНУ також вписується в цей унікальний архітектурний ансамбль.
Мені не раз доводилося переступати її поріг. Особливо на межі сімдесятих - вісімдесятих років, коли вів розділ науки на сторінках газети "Радянська Україна". Я відвідував тоді майже всі засідання в її стінах Президії АН, бо це була можливість отримати цінну й цікаву інформацію для моїх публікацій на газетних сторінках. З тих відвідин багато що лишилося в пам'яті, у тому числі спільне засідання членів президій двох академій - української і союзної - за участю президентів академій усіх республік тогочасного СРСР. Союзну делегацію очолював президент АН СРСР академік Анатолій Александров.
Пам'ятається, тоді авторитет української академічної науки в Союзі, та й у науковому світі загалом, був надзвичайно високий. У Київ та в наукові центри Академії в регіонах приїздили за досвідом з усіх-усюд. Особливо цікавились гості ефективним поєднанням фундаментальних і прикладних досліджень. Приміром, американські дослідники, познайомившись з українськими iнженерними центрами, конструкторськими бюро, дослiдними заводами, запитували: "Чому ви не вiзьмете патент на цю систему?" Її, мовляв, можна було б представити i на Нобелiвську премiю, якби була в нiй номiнацiя за впровадження досягнень науки у практику. Щодо створеної в Нацiональнiй Академiї наук системи ефективного впровадження теоретичних iдей, наукових розробок у виробництво, то вона справдi унiкальна. Не може не викликати захоплення та еволюцiя, яку пережила Академiя вiд заснування у 1918 роцi, коли в нiй було лише кiлька скромних установ, до більш як півтори сотні iнститутiв i прирiвняних до них науково-дослiдних закладiв сьогоднi. Мабуть, немає такої галузi сучасної науки, яка б не була в нiй представлена. Ось чому саме в Києві, у Президії Академії на Володимирській, відбулося в травні 1980-го вже згадане велелюдне засідання керівників загальносоюзної і всіх республіканських академії, яке ініціював Анатолій Александров.
Досить пізніше мені відкрилася ще одна причина, чому цей значущий науковий форум було проведено саме в столиці України. На мою думку, це стало відлунням однієї історії, пов'язаної з відмовою Бориса Патона від посаді президента Академії наук СРСР, що відбулася через його рішучий відмову прийняти цю пропозицію. Цю історію мені розповів особисто Борис Євгенович під час нашої розмови в листопаді 2018 року.
Ось стислий переказ подій. У початку 70-х років Мстислав Келдиш, який протягом багатьох років обіймав посаду президента АН СРСР, зіткнувся з серйозною хворобою. У нього діагностували склероз черевної аорти. Операцію провів знаменитий американський хірург Майкл Дебейки, який спеціально прибув до Кремлівської лікарні для цього. Після процедури Келдиш почувався краще, але через два роки його стан знову погіршився: захворювання вразило головний мозок. Мстислав Всеволодович, будучи сильною особистістю, вирішив залишити пост президента, незважаючи на те, що ніхто його до цього не підштовхував.
I ось у 1975 роцi, наприкінці квітня, Бориса Патона запросив до Москви Михайло Суслов. Далі приведу пряму мову Бориса Євгеновича зі згаданого інтерв'ю: "Поїхав я в ту Москву. Заїхав спочатку до вiцепрезидента АН СРСР Петра Федосєєва (з ним у мене були приятельськi вiдносини), де з'ясувалось, що саме вiн мене рекомендував президентом, а потiм - до Сергiя Трапезникова, завiдуючого вiддiлом науки ЦК КПРС. З ним ми й зайшли до Суслова. Той переконував i вмовляв мене биту годину. Я навiть розiзлився в душi i не втримався вiд рiзкої фрази: "Взагалi-то, Михайле Андрiйовичу, на такий пост палкою не заганяють". Вiн змiряв мене довгим, пронизливим поглядом i сказав: "Ну, добре. Приїдьте ще раз пiсля Дня Перемоги". Але бiльше мене в Москву з цього приводу не викликали. А поставили на чолi АН СРСР "дiда" - академiка Анатолiя Петровича Александрова, якому було тодi 73 роки. Ось так я залишився в Києві - у рідному інституті і республіканській Академії".
За словами Бориса Патона, "дiд" був хорошою людиною i відомим ученим. Все це так. Але, судячи з усього, Александров не міг зрозуміти, чому Патон відмовився від цього поста номер один в радянській науковій ієрархії. Для нього це була своєрідна "загадка Патона". Він намагався її збагнути. А ще, можливо, був вдячний Борису Євгеновичу, який своєю відмовою відкрив йому на старості літ шлях до цього престижного поста. І задум провести у травні 1980-го в Києві показове засідання було одним з проявів цієї вдячності.
Повертаючись до трагічного інциденту, коли російські терористи завдали удару по українській академічній науці, варто замислитися: чому ж саме цей об'єкт став мішенню для удару дрону? Слово "штаб" зазвичай асоціюється з військовими структурами, але в даному випадку це є лише метафора. Президія Академії не є військовою інституцією, а являє собою мирний науковий осередок. Яка мета знищення цієї важливої для української історії та світової науки будівлі, де протягом більше ста років, як ми дізналися з виступів президентів Академії, проводилися надзвичайно значущі наукові дослідження? Цю варварську логіку терористів, як і їхню безпричинну агресію проти України, важко зрозуміти, а ще важче — прийняти.
Також варто зазначити, що це була не перша агресія російських сил проти цього району історичного центру Києва. 10 жовтня 2022 року, всього через кілька хвилин після восьмої години ранку, сюди вдарила перша ворожа ракета.
У той момент автомобілі, які зупинилися на червоне світло на перехресті Володимирської та бульвару Шевченка, раптово перетворилися на жахливі вогняні стовпи, в яких палали люди. Вибухова хвиля, що розпочалася, швидко поширювалася в усіх напрямках, вибиваючи вікна та двері на фасадах сусідніх будівель. Серед них була й Президія Академії наук, яка знаходилася лише за сто метрів від епіцентру вибуху.
Другий напад відбувся в ніч на 2 липня цього року. Він завдав суттєвих пошкоджень Академічному Інституту біохімії імені О.В. Палладіна, який розташований неподалік і є одним із провідних наукових центрів України.
У його будівлях сталася пожежа, а деякі частини корпусів постраждали від вибухової хвилі. Як повідомив директор інституту, академік Сергій Комісаренко, найбільше ураження зазнали лабораторії. Вогонь знищив частину приміщень, а те, що вдалося вберегти від вогню, постраждало від води під час гасіння.
У заяві, опублікованій пресслужбою НАНУ, підкреслюються сумні наслідки цієї атаки ворога для Академії. Це не лише знищення ще однієї споруди в умовах російської агресії. Це удар по людям, науці та інтелектуальному потенціалу нашої країни.
Національна академія наук України звернулася до міжнародної наукової та академічної спільноти з закликом до рішучих дій. Наука не може бути відокремлена від моральної відповідальності. Не може існувати "звичайна наукова співпраця" з державою, яка вчиняє насильство та руйнує наукові інституції в іншій країні. Ще в 2022 році НАНУ вирішила припинити всі форми співробітництва з російськими науковими установами та вченими. Того ж року Європейська федерація академій наук ALLEA призупинила членство Російської академії наук, і з тих пір це рішення не було переглянуто. Сьогодні Російська академія наук не має доступу до європейської академічної спільноти ALLEA, яка об'єднує близько 60 академій з приблизно 40 країн Європи. Удар, завданий 28 вересня, ще раз продемонстрував, чому така позиція залишається вкрай важливою. НАНУ закликає світову наукову спільноту до єдності. "Російський ракетний удар зруйнував частину нашого будинку. Він забрав людські життя та залишив невиліковні рани, які не загояться ремонтом стін. Але Національна академія наук України не буде знищена. Ми продовжимо свою роботу. Наші науковці не зупиняться у дослідженнях. Наші інститути продовжать генерувати нові знання та технології. Українська наука продовжить працювати на благо оборони, відновлення, розвитку та європейського майбутнього України".
Минулої неділі біля атакованої російським реактивним дроном будівлі Президії НАНУ побували Президент України Володимир Зеленський і федеральний Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц.
У коментарі Володимир Зеленський підкреслив, що ця атака була спланованою та умисною, про що свідчить відповідне відео. Російські терористи намагалися знищити Академію наук за допомогою цього удару. Президент висловив вдячність Мерцу за його візит до місця російського обстрілу, незважаючи на повітряну тривогу та агресію РФ проти української столиці. "Це важливий і сміливий жест з боку Канцлера та всієї Німеччини," - зазначив Володимир Зеленський.
Безумовно, звернення Мерца до Путіна біля зруйнованої будівлі викликало широкий резонанс: "Пане Путін, зупиніть цю безглузду війну! Ми готові до діалогу, готові обговорити питання щодо закінчення конфлікту. Але ці варварські атаки на мирних жителів України мають бути припинені". Мерц також зазначив, що російський удар вразив Академію наук, розташовану в самому серці Києва, лише за кілька сотень метрів від Німецького посольства. Він підкреслив, що під час його перебування в українській столиці неодноразово звучали сигнали повітряної тривоги. "Тут щодня відбуваються військові злочини," - наголосив Мерц.
Sure! Please provide the text you'd like me to make unique.
Атака на українську науку є яскравим свідченням абсурдності цієї війни, розв'язаної російськими терористами. Вони намагаються знищити сферу, що має на меті сприяти прогресу людства, покращувати життя на планеті та просувати глобальний розвиток. Натомість агресор витрачає свої ресурси, включаючи інтелектуальні та науково-технічні, на руйнування міст, вбивство мирних жителів сусідньої країни, яка обрала шлях незалежності та миру, де наука служить на благо людей, а не їхньому знищенню. Українська академічна наука перебуває в авангарді цього прогресу. Як зазначено в нещодавній заяві НАНУ, "Академія була заснована понад століття тому разом із українською державністю, витримала багато випробувань. Вона вистоїть і цього разу. Нас не зламати. Українську науку не знищити. Україну не зупинити".
Михайло Сорока, заслужений журналіст України
