Оперативні новини Києва

Він заснував Рух та Києво-Могилянську академію.

Якби хтось написав подібне, я би - чесно! - подумав, що все воно лише для красного слівця, все вигадка.

Позавчора ввечері було мені якось млісно на серці й чомусь увечері згадався Брюховецький, мабуть, хвилин тридцять про нього думав. А вчора в серце щось аж штрикало і потім уже дізнався про смерть Вячеслава Степановича. Минає десь пів години, я збираюся писати у фейсбуці некролог і думаю, що слід би зателефонувати двоюрідному братові в Короп - повідомити і йому про те, що сталося. Хвилин через п'ять він сам телефонує: " У мене від тебе пропущений дзвінок". А я ж тільки думав іще про це! Містика. Розповів йому, сів писати, а з голови ця містика ніяк не виходить.

І сьогодні знову ниє - чому?! Родичі ми з Брюховецьким - сьома вода на киселі - дружини наші родички, та й то у третьому коліні. Звісно, дуже жаль, що пішов від нас такий чоловік, постать національного масштабу: живі ніколи не хочуть відпускати близьких по крові чи духу людей, бо тоді надовго стає незатишно, порожньо і самотньо. Ворожка наґалдувала колись В'ячеславу Степановичу, що він проживе 85 років - помилилася. Хоча, мені здається, це якось йому таки допомагало. Бо прожив з кардіостимулятором після великого інфаркту понад чверть століття і не серце стало причиною смерті.

Історія завжди приховує чимало загадок, і те, що офіційно вважається правдою, часто виявляється зовсім іншим. Ознайомтеся з історією Народного Руху: серед імен його засновників ви не знайдете В. С. Брюховецького, хоча саме в його кімнаті в ірпінському Будинку творчості для письменників все починалося. А пізніше Програма Руху була написана на його кухні в комунальній квартирі на вулиці Челюскінців.

Таким і був він у своєму житті – не намагався вирізнятися в політичних колах, залишаючись у тіні, він робив те, про що інші, "попереду" нього, навіть не могли мріяти. Коли ми з ним познайомилися десь у 2003 році, коли з дружиною завітали в гості, я побачив звичайного чоловіка, абсолютно не схожого на відомого ректора, чиє ім'я було на слуху: жодної показності, ані натяку на велич або усвідомлення свого значення. Звичайний киянин, і його квартира, хоча й чотирикімнатна, знаходилася в типовій багатоповерхівці на Оболоні.

Умебльована - а я ж тоді був меблярем і миттєво, з професійної точки зору, оцінював житлові помешкання саме під цим кутом - скромно, як для Києва: одразу було видно, що в цій сім'ї не облаштування житла є життєвим приорітетом. Зате зліва від входу кабінет господаря весь, від підлоги й до стелі, в книжках. Що вразило - багато предметів несуть у собі національний дух, а ще великий дубовий стіл у залі - одразу стало зрозуміло, що господарі люблять гостей. Пізніше ми з дружиною, переїхавши з квартири в хату, й собі завели подібного стола.

- Хто ж першим запропонував ідею відновлення Могилянки? - запитав я у Вячеслава Степановича під час вечері. Мій досвід у створенні рекламної агенції з нуля, музею реклами, а також меблевого бізнесу в Україні, починаючи з найнижчої точки, дозволяв мені усвідомлювати величезність цієї ініціативи та її реалізації - це дійсно вражало!

Брюховецький відповів спокійно, стримано і вкрай лаконічно:

- Принадлежит мне.

Без жодного вигуку, без відчуття гордості за досягнуте — все так просто, наче я спитав, чия ложка лежить на столі. А потім він, теж простими словами, поділився історією про те, як саме виникла Могилянка.

Як він переконував Кравчука і Кучму підтримати свою ініціативу, на початку 1991 року він, за розпорядженням Голови Верховної Ради, завітав до стін колишньої Могилянки, де розташовувалося військово-морське училище. Начальник цього закладу, адмірал Коровін, навіть не бажав слухати про можливість виділення всього двох кімнат для якоїсь незрозумілої Академії. На першій фотографії ви можете побачити адмірала Коровіна поряд з номінальним ректором НАУКМА В. С. Брюховецьким, який виглядає як типовий радянський інтелігент — з бородою і беретиком з антенкою, що був популярний серед художників і літераторів, а Брюховецький на той час працював завідуючим відділом в Інституті літератури. На момент розробки Програми Руху він також був секретарем партбюро КПРС, з якого вийшов ще в травні 1990 року. Під час візиту ректор побачив адмірала, який грав у шахи з молодшими офіцерами, які вважали його гросмейстером. Брюховецький запропонував адміралу зіграти партію: якщо той виграє, ректор залишить училище назавжди, а якщо програє, то виділить дві кімнати для майбутнього університету. Адмірал програв, не знаючи, що Вячеслав Степанович був кандидатом у майстри спорту з шахів. Він зазнав поразки і вдруге, а, здається, навіть втретє. Проте приміщення все ж не захотів виділити.

— Де ж ваше офіцерське слово, особливо перед підлеглими? — запитав Брюховецький. Начальнику Київського сухопутного військово-морського училища довелося, нехоча, надати ректорові дві кімнати. І саме в цих двох кімнатах у березні 1992 року, після 175 років перерви, відновила свою діяльність Києво-Могилянська академія.

Тепер уявіть собі, що означає створити (а точніше, відродити!) вищий навчальний заклад – завдання, яке в рази складніше через тягар історичної відповідальності. Усе починалося з двох маленьких кімнат, без жодних управлінських або господарських навичок. Брюховецький, натхненний американськими моделями університетів, з перших днів почав формувати імідж закладу, в який можна вступити чесно, без хабарів. Протягом усіх років свого ректорства він особисто розробляв щорічні тести для абітурієнтів, аби уникнути витоків інформації до недобросовісних кандидатів. Я насправді його розумів, адже ще в 1984 році сам організував на своєму курсі протест проти розподілу випускників за знайомствами; хоча наш протест частково зазнав невдачі, я завжди не терпів системи, яка віддавала перевагу зв'язкам замість здібностей.

- Яка основна різниця між американськими університетами та українськими? - запитав я в одного знайомого, Вячеслава Степановича.

- Радянський, український це як коридор, в якому є один вхід і один вихід. Ти йдеш по ньому, ні кроку в сторону, й виходиш тим, ким тебе запрограмували ще до вступу. Американський - він як велика кімната з одним входом і багатьма виходами. Ти заходиш, вивчаєш те, що тобі найбільше припадає до душі під час навчання і виходиш через ті двері, які відкриваються перед тобою завдяки сумі набутих знань.

Києво-Могилянська Академія за часів Брюховецького, безумовно, намагалася утвердити себе як виш нового типу. Мені пощастило поспілкуватися зі студентами КМА, і я помітив, що, хоча мені досі легко знайти спільну мову з учнями звичайних, традиційних університетів, то з могилянцями виявилося, що я опинився у зовсім іншому світі, до якого у мене практично немає жодного зв’язку.

Зниження рейтингу КМА пов’язане не лише з діями наступників Вячеслава Стеановича. Як зазначив один із них, Сергій Квит, "Брюховецький залишає по собі надто великі черевики". Крім того, варто врахувати, що впровадження в Україні системи вступу до вищих навчальних закладів за результатами ЗНО (НМТ) призвело до різкого падіння рівня студентів майже вдвічі. Брюховецький мав можливість через власні тести відбирати найкращих кандидатів.

- Одного зимового дня я виходив з метро на Подолі, - ділився Вячеслав Степанович. І тут до мене наближається рибалка, який був цілком готовий до холодів: на ньому була тепла шапка, кожух, пішня та ящик для улову. Він помітив мене, усміхнувся і подякував, що я подарував йому чудове життя з шахами та рибалкою. Ледве впізнав у цьому чоловікові колишнього адмірала Коровіна!

Ось як закінчилась та історія

Читайте також