Війна — це справжня катастрофа. Проте в таких умовах можуть зміцнюватися зв'язки між людьми.
Кері-Лінн Вілсон, всесвітньо відома канадська оперно-симфонічна диригентка українського походження, розповіла Фокусу свою історію про зв'язок з Україною.
Диригентка Кері-Лінн Вілсон приїжджає до України, щоб виступити разом із Київською Камератою. Вона є засновницею Ukrainian Freedom Orchestra — ансамблю, до складу якого входять видатні українські музиканти-біженці та артисти з європейських оркестрів українського походження. Про свій зв'язок з Україною, ставлення до Трампа та переживання через війну — читайте в інтерв'ю з Фокусом.
Ви заснували Ukrainian Freedom Orchestra. Які фактори спонукали вас до цього, і як зародилася ця ідея?
Це була реакція, просто реакція з крові. Від свого серця щось робити, допомагати щось для України, з початку повномасштабного вторгнення. Я канадка українського походження і дуже сильно відчуваю себе близькою до своїх українських родичів. Я маю українські корені і дуже пишаюся цим.
— До своєї родини в Україні?
Так, мої родичі з України. Мій перший візит до Києва відбувся в 2005 році, коли я приїхала на виступ у Київську національну філармонію. Після цього я мала честь виступати двічі в Київській опері. Це був неймовірний досвід – працювати з українськими музикантами та відчувати таку теплоту. Я завжди відчувала себе тут як вдома. Хоча я багато часу провела в Росії, повномасштабне вторгнення стало для мене справжнім шоком. Я одразу усвідомила, що повинна зробити все можливе, щоб підтримати Україну.
Тоді я уявляла себе диригентом, і насправді я змогла втілити цю мрію в реальність. У мене виникла ідея — створити оркестр з музикантів-біженців. Завдяки моїм зв’язкам з польською оперою, я спільно з чоловіком зв’язалася з ними, і вже через п’ять місяців ми організували великий міжнародний тур. Це був неймовірний етап, сповнений енергії і бажання допомогти Україні. Спостерігати за війною 2022 року було важко і жахливо. Я згадую своє дитинство, коли слухала розповіді про Другу світову війну, і думала, що подібний жах ніколи не повториться.
А тут наші брати на фронті в Україні. Їм гірше, ніж нам. І це стало моєю мотивацією, щоб боронити Україну на культурному фронті. Я з Чернівців.
-- Розкажіть, будь ласка, про свою українську сім'ю.
На початку війни я значно зблизилася зі своїми кузинами. У нас є двоє - сестричка та брат. З братом я ніколи раніше не зустрічалася, адже він вже з 2014 року служить на фронті. Він викладає в Чернівецькому університеті на кафедрі журналістики і вирішив відправитися захищати свою країну. Моя мама, українка за походженням, підтримувала зв'язок з ним, з Андрієм. Спочатку вона запитувала, як у них справи і що ми можемо для них зробити. Після двох розмов з Надією (однією з кузин) ми стали дуже близькими, немов сестри. Вона працює вчителькою, і щоразу, коли я буваю в Україні, вона завжди поруч зі мною.
Бачиш, війна -- це трагедія. Але розквітають відносини між близькими. Після чотирьох турів тут в Україні, адже в нас є українські музиканти з Києва, зі Львова, Одеси, Харкові, які живуть в Україні, і половина оркестру, які біженці, які вже почали працювати в новому оркестрі в Європі -- ми теж стали сімʼєю. Тоді всі працюють в інших оркестрах, можливо, тільки коли є вільний час. Після чотирьох турів ми стали сильнішими. Семеро, фактично всі музиканти з Київської Камерати грають в Ukrainian Freedom Orchestra.
Я відчуваю велику тугу, коли залишаю країну, адже прагну щодня робити щось корисне для України. Мені важко заснути, коли чую останні новини. Я постійно слідкую за інформацією і переживаю, коли оголошують тривогу.
-- Навіть якщо ви знаходитесь за кордоном у себе вдома, так?
Так. Я знаю. Вночі, коли починається тривога, у мене в телефоні додаток. Я працюю, але ж це лякає. І це відволікає. Проте я хочу знати. І я думаю, як же це для українців, які знаходяться в Україні. Я не можу жалітися. Але я хочу знати, щоб розуміти. Допомагати -- моя місія. Я не можу жити без цього. Це щось внутрішнє. І я в шоці, що це продовжується. І ми (Америка -- ред.) ніколи не допомагаємо. Ми -- американці, герої. Всі демократи. На що ми чекаємо? Ми думаємо! Може бути. Скільки років? Три роки Байден вирішував стосовно петріотів? Нарешті, є рішення. Але скільки наших людей померли?
Поділіться, будь ласка, інформацією про Андрія. Чи мали ви можливість зустрітися з ним?
Тільки два рази до вторгнення. До повномасштабного вторгнення. Він дуже втомлений. Він воює досі на Сході. Зараз вже підполковник. Працює з дронами, з комп'ютерами. Фактично, я тільки бачила відео. І от він подякував мені, тому що я багато разів надсилала допомогу. Комп'ютери. Обмундирування, взуття. Що їм треба. За 4 роки він посивів. Йому тільки 47. Так, це терор, це страх, це стрес. Не можна представити, як це. Він був в Бахмуті. В Покровську. В самих гарячих точках. Місяць назад він надіслав фото. Їх бомбардували. Будинки зруйновані. Слава Богу, з ним все гаразд.
-- Ми вже почали розмовляти про допомогу світу для України. як ви вважаєте, чому так, що далі?
Я дуже розчарована, дуже розчарована нашим керівництвом, Трампом. Тому що війна продовжується. І Америка це продовжує. Якщо б ми дали вам все, що вам треба, що у нас є, всю допомогу, яка у вас є -- не було б війни. Вона б закінчилася.
На якій стороні, на вашу думку, він перебуває? Чи підтримує він Україну, чи, можливо, схиляється до відносин з Росією?
Не можу знайти слів. Досі вражена. Нам невідомі його принципи. Америка сьогодні втрачає свої моральні орієнтири. Це абсолютно новий етап для нашої країни. Так, ми не ідеальні, і ніколи такими не були. Але те, що відбувається зараз, — це справжня трагедія. Проте варто зазначити, що значна частина американців підтримує перемогу України. Коли мене запитують, чому я займаюся цим, я відповідаю, що ми повинні діяти задля досягнення цієї перемоги.
Інтерв’ю було проведено 19 вересня, під час останнього візиту Кері-Лінн Вілсон до Києва. Тоді концерт "Сталь. Фіалка. Лють" не відбувся через російську агресію.
2 грудня Київська Камерата представила концерт у Національній філармонії України під керівництвом диригентки Кері-Лінн.
