Війна, всесвіт, конфлікт: Підсумки 16-го Одеського міжнародного кінофестивалю
Укрінформ створив аналіз найбільш виразних українських та європейських фільмів, які були представлені на ОМФК - 2025.
Особливість 16-го Одеського міжнародного кінофестивалю, який другий рік поспіль проходив у столиці з 24 вересня по 4 жовтня - акцент на документалістиці в Національній конкурсній програмі - вона складалася з восьми фільмів, винятково документальних. Проте три ігрові українські кінокартини увійшли до Європейської конкурсної програми, і одна з них здобула Гран-прі фестивалю.
Протягом 11 днів фестивалю глядачі мали можливість переглянути 113 фільмів, представлених у різних секціях, як у конкурсній, так і в позаконкурсній програмах.
Організація таких великих кінофестивалів у сучасному світі сприяє осмисленню нашої реальності через призму кіномистецтва. Фестиваль стає платформою для фільмів, які порушують найактуальніші теми, що турбують країну в цей важливий період, а також відкриває українське кіно для міжнародного контексту. Він не лише фокусується на внутрішніх національних проблемах, а й демонструє шедеври світового кінематографу, які відображають подібні болючі питання.
"На кінофестивалях ми маємо можливість спостерігати за творчими експериментами, що відбуваються в різних країнах, їхніми естетичними досягненнями. Серед представлених робіт є фільми, які торкаються тем війни, історичних травм і диктатур. Ці твори створені в численних куточках світу, в унікальних культурно-географічних контекстах, відображаючи різні епохи, проте їхні теми близькі нам і знайомі. Це свідчить про те, що ми не єдині у своїй трагедії; є універсальні переживання, які об’єднують людей, є спільна людська природа і жорстока боротьба, яку ми нині ведемо. Незважаючи на те, що наслідки цієї боротьби можуть здаватися невизначеними, історія показує, що добро врешті-решт завжди перемагає," - зазначив у коментарі Укрінформу кінокритик Олександр Гусєв.
Спільно з ним ми створили детальний аналіз фільмів-переможців та представлених на цьогорічному ОМФК українських і європейських стрічок, які заслуговують на особливу увагу глядачів.
Давайте почнемо з фільму "Ти - космос", створеного режисером Павлом Остріковим. Ця стрічка була представлена в рамках Європейської конкурсної програми, де в результаті голосування глядачів здобула Гран-прі. Крім того, фільм також отримав Спеціальний диплом від міжнародного журі на Одеському міжнародному кінофестивалі.
На переконання кіноексперта, цей фільм є щасливим поєднанням художних переваг і орієнтації на широкого глядача, тобто, він має сподобатися і кінокритикам, і представникам кінематографічної спільноти, і фестивалям, і найширшому глядацькому колу.
Події стрічки відбуваються в майбутньому: український космічний далекобійник Андрій перевозить ядерні відходи із Землі на супутник Юпітера, і його єдиний друг у цьому багаторічному рейсі - бортовий робот. Але доки триває космічна мандрівка, планета Земля несподівано вибухає, і головний герой опиняється єдиною людиною у Всесвіті. Чи, може, таки не єдиною?
Хоча Павло Остріков працював над своєю стрічкою майже протягом десяти років, і здавалося, що її значущість може зменшитися, насправді це виявилося зовсім не так. Його апокаліптична тематика набула абсолютно нових відтінків та актуальності.
"Ситуація, коли кінець світу став реальністю, а люди, які втратили все, прагнуть відновити своє життя з руїн минулого, шукаючи нові сенси і радість після пережитих страждань, робить драму фільму ще більш зрозумілою та близькою кожному," - зазначає Гусєв.
У фільмі "Ти - космос" тематика кінця світу та апокаліптична робінзонада органічно поєднуються з відчуттям ностальгії за спокійним життям, яке було втрачене з початком повномасштабної війни. Цей універсальний пошук повернення до нормальності взаємодіє з глибокими спробами подолати самотність. Крім того, це одна з ключових ідей короткометражок Острікова, які зосереджуються на людях, що відчувають себе чужими у власному середовищі, шукаючи когось, хто міг би поділитися їхніми переживаннями. У стрічці ми спостерігаємо за останньою парою землян, які знаходять одне одного, але сумна метафора полягає в тому, що герої здобувають близькість у безмежному космосі після загибелі всієї людської цивілізації, тоді як у самій цивілізації їм було вкрай важко знайти порозуміння у звичному повсякденному житті.
"Цей фільм яскраво демонструє майстерність Острікова як видатного сценариста. З початку 2010-х років його вважають одним із найталановитіших молодих українських кінематографістів. На його першу повнометражну роботу покладалися великі сподівання, і можна з упевненістю стверджувати, що всі ці очікування повністю виправдалися", - підсумував кінокритик.
У рамках Національної конкурсної програми в категорії "Найкращий український повнометражний документальний фільм" перемогу здобула стрічка "Простий солдат", створена режисерами Артемом Рижиковим та Хуаном Каміло Крусом. Окрім того, цей фільм отримав диплом ФІПРЕССІ в тій же номінації.
Український режисер передає глядачеві власний досвід людини творчої професії, плани якої були раптово перекреслені вторгненням країни-окупанта. Він цілковито змінює власне життя: не евакуюється в безпечне місце, а приєднується до тероборони та згодом йде на фронт під позивним Кенон. Чоловік бере з собою відеокамеру, щоб документувати війну зсередини, показувати, як вона змінює особисте життя та змушує брати на себе неймовірну відповідальність.
Ця стрічка розповідає про пошук і вибір, з якими стикаються не лише кінематографісти, а й всі, хто займається творчими або іншими мирними професіями. В умовах нинішньої ситуації багато з них продовжують свою діяльність, одночасно розмірковуючи про те, чи варто йти на фронт, чи можна знайти спосіб поєднати свою роботу з підтримкою боротьби за перемогу. Саме так вчинив головний герой, і цей фільм, разом з його нагородою на фестивалі, є свідченням цього вибору.
До фільму увійшли відеоматеріали, зняті батьком режисера, який фіксував важливі моменти з дитинства та юності свого сина. Також присутні уривки, які режисер відзняв ще до початку повномасштабної війни.
"Тобто, ʺПростий солдатʺ - цей фільм про те, як у наше життя вдерлася війна, і тепер вона частина нашої реальності. На екрані - кадри з повсякдення простих мирних людей, крізь життя яких проходить велика історія. Фронтова реальність змішується із зйомками з дитинства. Сувора дійсність переплітається зі світлими спогадами, і ми розуміємо, що всі живемо взагалі не те життя, яке планували жити", - резюмує Олександр Гусєв.
Окрім фільму, який здобув перемогу в Національній програмі ОМКФ, він також підкреслив три українські документальні роботи, представлені на фестивалі:
"Уламки світла" (Міла Тешаєва, Маркус Ленц, 2025).
Фільм розповідає про п'ятьох персонажів різного віку та соціального статусу з деокупованих районів Київської області, які прагнуть відновити не лише свої містечка, але й власні долі. У 2023 році знімальна команда, яка створила стрічку "Коли весна прийшла в Бучу", була серед перших, хто відвідав звільнене місто. "Уламки світла" частково продовжує цю історію: тут знову з'являються знайомі герої, а також нові персонажі з інших міст, які також пережили жахи окупації в Бородянці та Ірпені.
У цьому фільмі зображено яскраві і багатогранні персонажі: з одного боку, це самобутні особистості, а з іншого - типовість, що втілює всіх українців, які зіткнулися з війною. Глядачам відкривається сучасна реальність деокупованих міст, де люди намагаються відновити звичайне життя. Але їхні спроби не завжди бувають вдалими, адже вони зіштовхуються з пережитими травмами, нестачею внутрішньої гармонії та страхом, що відновлені домівки можуть знову бути знищені ворогом.
Це кіно в певному сенсі досліджує тему посттравматичного стресового розладу через призму однієї територіальної громади. Воно ілюструє наслідки війни, які відчувають кілька міст Київської області, але глядач може легко співвіднести ці переживання з власним життям, адже усі ми знаходимося в схожих умовах. Фільм майстерно передає емоції, коли одні бійці проходять процес реабілітації, тоді як інші в той же час залишаються на небезпечних позиціях; ти можеш жити спокійним життям, тоді як твої співвітчизники стикаються з жахливими викликами. Усі ми не можемо позбутися думок про те, що ці труднощі тривають та накопичуються. Атмосфера війни, яка пронизує мирне життя, в цьому фільмі передана надзвичайно вражаюче, - зазначив кінокритик.
Фільм "Татова колискова" (режисер Леся Дяк, 2024) отримав Спеціальний диплом у рамках Національної документальної конкурсної програми.
Головний герой стрічки - ветеран Сергій після пережитих на фронті трагедій і втрат намагається відновити зв'язок зі своєю родиною, дружина і троє синів стали для нього джерелом радості, але водночас нагадуванням про відповідальність і втрати, які він пережив. Глядач постійно відчуває себе ніби в кімнаті з дійовими особами - це максимальне наближення до людини, до проблеми соціалізації героя, що повернувся з війни. Але до того ж фільм показує, що наблизитися до нього неможливо, що є певний досвід, і якщо ти його не пережив, ти не здатен його відчути, і людина з тобою ним не поділиться.
Звичайно, багато чого залежить від індивідуальних рис особистості, але персонаж фільму виглядає саме таким — він надзвичайно замкнений. Йому важко повернутися до звичного способу життя. Чи є це результатом його характеру, чи наслідком пережитих труднощів — не настільки важливо, адже це відображає досвід, з яким зіткнулися ці люди, та те, з чим усім нам доведеться зіткнутися. Після закінчення війни це питання стане особливо актуальним. "Татова колискова" — це стрічка про нездоланність труднощів повернення, і вона дуже точно передає цю ідею, — зазначає Олександр Гусєв, коментуючи роботу Лесі Дяк.
Документальний фільм "Дівія" (режисер Дмитро Грешко, 2025) висвітлює руйнівні наслідки війни для навколишнього середовища та екосистем, а також зусилля екологів, саперів і захисників тварин у цій складній ситуації.
Це унікальна кінематографічна симфонія, створена без жодних слів, яка зосереджується на впливі війни на навколишнє середовище. Глядачам відкриваються краси заповідної української природи. Але з початком війни наші ліси, поля та луки перетворюються на спустошені території, всіяні уламками ракет, знищеними мінами та воронками в землі. Головними героями стрічки є сапери, екологи та волонтери, які займаються пошуком мін, тіл загиблих, а також доглядають і рятують тварин, що вижили.
Фільм вражає естетично вишуканими кадрами, де контрастують сценічні образи руйнувань під чарівну музику композитора Сема Слейтера, дворазового лауреата премії "Ґреммі". Його музика стала фоном для таких творів, як серіал "Чорнобиль", гра Battlefield 2042, а також фільми "Джокер" і "2000 метрів до Андріївки". У певний момент глядач усвідомлює, що з цього апокаліптичного ландшафту виникає новий світ, демонструючи, що природа, незважаючи на величезні руйнування і втрати, має невичерпну життєву силу. Вона відновлюється. Хоча це може здатися алегорією про будь-який конфлікт, у фіналі творці повертають нас до реалій російсько-української війни, емоційно прив’язуючи глядача до сьогодення, - так коментує фільм "Дівія" експерт з кіно.
У рамках Європейської програми премію в категорії "Найкращий європейський повнометражний фільм" отримав фільм "Шість днів навесні" (Жоакім Лафосс, 2025), створений у співпраці Франції, Люксембургу та Бельгії.
За сюжетом молода жінка Сана вирушає з дітьми на довгоочікувані весняні канікули. Заплановане для відпочинку житло виявляється недоступним, тож родина, разом із колишнім футбольним учителем синів, зупиняється на розкішній віллі на Рив'єрі, яка належить родині колишнього чоловіка героїні. Але жінка нікого не попереджає про цей візит, і навколо наслідків цього вибудовується подальший сюжет.
Ця стрічка відображає вразливість жінки в усталеній соціальній системі. До тих пір, поки ти є частиною родини, ти відіграєш важливу роль, є законною співвласницею всього, що належить сім’ї. Проте, коли шлюб закінчується, жінка втрачає свою значимість і стає ніби-то просто помічницею, відповідальною за дітей. Фільм майстерно показує її внутрішні переживання, сумніви та невпевненість у власних силах, а також глибоке почуття відповідальності перед нащадками. Глядач може відчути це через тонкі натяки: коротку розмову з колишнім чоловіком і численні пропущені дзвінки, на які героїня не відповідає. Її мовчання говорить більше, ніж довгі діалоги в інших стрічках. Завдяки малозначним, але важливим моментам, ми спостерігаємо, як головна героїня поступово знаходить впевненість у собі, перестає вибачатися і як ці зміни впливають на її дітей, - зазначив кінокритик Олександр Гусєв про стрічку-переможницю Європейської програми фестивалю.
Він також підкреслив три інші фільми, які були представлені в цій колекції:
"Зірки бажань" (2024, Італія, Словаччина, Чехія, Австрія, Хорватія; режисер - Петер Керекеш).
Головна героїня, Лучіана, астрологиня з Неаполя, володіє унікальним способом втілення бажань своїх клієнтів. Єдине, що їм потрібно зробити – у свій день народження відправитися в спеціально обране місце, щоб пережити своєрідне відродження. Протягом цих подорожей герої будуть стикатися з несподіваними перетвореннями, які допоможуть їм усвідомити, чого вони насправді бажають.
Гусєв зазначив, що Петер Керекеш має близькі зв'язки з Україною, оскільки його перша ігрова робота "Цензорка" розповідає про жінку, яка опинилася за ґратами в одеській в'язниці, а також про охоронницю цієї установи. Цей фільм створено в рамках копродукції між Словаччиною, Чехією та Україною.
У стрічці "Зірки бажань" майстерно поєднуються документальні елементи з ігровим кіно, подібно до "Цензорки". Головні персонажі — це реальні особи, які виконують ролі самих себе, і відрізнити, де вони грають, а де просто живуть перед об'єктивом, практично неможливо. Крім того, ця робота перегукується з фільмом Павла Острікова "Ти - космос", оскільки обидві стрічки досліджують незламні спроби знайти когось або щось, відчути зв'язок, - зазначив кіноексперт.
"Вітріваль" (2025, Бельгія, реж. Ноель Бастен, Батіст Боґерт).
Цей фільм являє собою напівдокументальний портрет маленького бельгійського селища Вітріваль, де переплітаються комічні та трагічні події. На стінах будівель щодня з'являються нові графіті в формі пенісів, у той час як число самогубств серед місцевих мешканців зростає. Згодом ці явища починають виглядати взаємопов'язаними. Поки Вітріваль продовжує жити в ілюзії спокою, лише двоє поліцейських, кузени П'єр і Бенжамен, намагаються розібратися в цій ситуації. Хоча фільм виглядає цілком реалістично, творці майстерно створюють зловісну атмосферу таємниці, абсурдності та сюрреалізму. "Ми не можемо зрозуміти, чому в заможному, мирному, здавалося б, благополучному місці одні люди втрачають волю до життя, тоді як інші виглядають настільки спокійно? Я сприймаю це як метафору існування в мирній Європі, де заради уникнення конфліктів і драматичних подій, а також за будь-яку ціну збереження миру, люди втрачають свою активність і готовність до змін. Це місто занурене в мертву нудьгу (в буквальному сенсі), і мешканці втрачають не лише бажання діяти, а й жити. Це свого роду розплата за компроміси, які вони прийняли, відмовившись від активної життєвої позиції в обмін на безпеку. Це виглядає дуже актуально сьогодні," - підсумовує кінокритик.
"Під похмурим небом" (2024, Польща, режисерка Мара Тамкович).
Ця стрічка відображає події, що відбулися в Білорусі у 2020 році, коли після фальсифікованих виборів спалахнули масові акції протесту. Історія базується на реальних подіях, пов'язаних із журналістами Ігорем Ільяшем та Катериною Андрєєвою, остання з яких все ще відбуває восьмирічний термін ув'язнення. Проте, у фільмі персонажі отримали інші імена. Антиурядова журналістка Лєна проводить пряму трансляцію розгону мирної демонстрації, за що потрапляє до в'язниці. В той же час, її чоловік Ілля намагається організувати термінову евакуацію за межі країни, але система не дозволяє їм вільно виїхати.
Як зазначає кінокритик, цей фільм створений з великою чутливістю та відображає реалії, що дозволяє глядачам повною мірою відчути жахливість моменту, коли постає питання: що для тебе важливіше — твій особистий обов'язок? Чи готовий ти пожертвувати власним благополуччям заради боротьби за краще майбутнє своєї країни, чи варто відмовитися від цієї боротьби, адже ти вже зробив чимало? Чи можливий компроміс, коли можна виїхати в іншу країну та продовжити боротьбу звідти? Ці питання особливо зрозумілі тим, хто живе в пострадянських країнах, а для українців фільм не лише актуальний, а й слугує нагадуванням про ту боротьбу, яку вони пережили під час нещодавніх революцій. Одночасно, стрічка демонструє справжніх громадян Білорусі, які не підтримують нинішній режим.
Фільм "Під сірим небом" демонструє, що конфлікт насправді є набагато глибшим, ніж лише вибір між стражданням і зрадою — як суспільству, так і власній совісті. Адже на кону стоїть також життя тих, хто тобі близький. Якщо з тобою станеться лихо, це боляче вдарить і по тих, кого ти любиш. Отже, навіть якщо ти вирішиш залишитися і продовжити боротьбу, наслідки торкнуться не тільки тебе. Це свідчить про те, що реальність таких етичних дилем виявляється значно складнішою, - підкреслює Олександр Гусєв.
Зображення: Укрінформ, ОМФК та сцени з кінофільмів.
