Вся істина про Голодомор: бесіда з істориком про злочини сталінської епохи.

Чому голод 1932-1933 років був геноцидом, як його організовувала радянська влада, скільки насправді було жертв та чому світ довго заплющував очі на трагедію, - в інтерв'ю РБК-Україна.

Основное:

Понад 90 років тому Україна пережила одну з найбільших трагедій у своїй історії. Голодомор 1932-1933 років забрав мільйони життів і назавжди змінив українську націю. Голод охопив усі регіони України, які тоді входили у склад СРСР. Радянська влада насильно вилучала останні харчі в селян, аби виконати нереальний план хлібозаготівлі, й за допомогою голоду упокорити неугодних українців.

"У комуністичній пропагандистській термінології це називалося "війна за врожай на соціалістичному фронті". Тогочасні медіа створювали пропагандистську підтримку цьому процесу - писали, що комуністи "борються з куркулями за краще майбутнє", - розповідає завідувач відділу дослідження геноциду, злочинів проти людяності та воєнних злочинів Національного музею Голодомору-геноциду, доктор філософії в галузі історії Михайло Костів.

В Україні щороку в останню суботу листопада вшановують пам'ять жертв Голодомору. Цього року ця дата випадає на 22 листопада.

РБК-Україна звернулося до Михайла Костіва, щоб дізнатися, хто насправді відповідальний за катастрофу 1932-1933 років, скільки українців загинуло в результаті Голодомору і чому сучасні покоління повинні зберігати пам'ять про цей жахливий злочин, скоєний радянською владою.

Протягом XX століття український народ зазнав трьох жахливих голодів: у 1921-1923, 1932-1933 та 1946-1947 роках. Які ж є ключові відмінності між цими трагічними подіями?

У періоди 1921-1923 років та 1946-1947 років спостерігався масовий штучний голод, тоді як 1932-1933 роки стали свідками Голодомору, що має ознаки геноциду. Усі три цієї трагедії об'єднує спільна причина – дії влади. Якби вона не забирала продукти у людей, то масштаби смертності були б значно меншими.

Якщо розглядати відмінності, то в періоди 1921-1923 років та 1946-1947 років певним "виправданням" для радянської влади слугувала епоха повоєнного занепаду. Проте кліматичні умови не були вирішальними, оскільки засухи відбувалися циклічно, і до приходу більшовиків селяни намагалися підготуватися до них, запасаючи необхідні ресурси.

Специфікою голоду 1921-1923-х було те, що радянський режим частково визнавав факт голоду. Навіть в той час були доволі значними кампанії для збору допомоги голодуючим, щоправда більше йшлося про територію Поволжя, незважаючи на те, що масштаби голоду, зокрема на півдні Україні, були схожими.

У період голоду 1921-1923 років більшовицький уряд погодився на міжнародну продовольчу допомогу для тих, хто страждав від нестачі їжі. Було кілька організацій, які брали участь у цій гуманітарній місії. Проте в роки 1932-1933 в СРСР заперечували сам факт голоду, що ускладнювало можливість отримання допомоги з-за кордону. Подібна ситуація спостерігалася і в 1946-1947 роках.

Завідувач відділу дослідження геноциду, злочинів проти людяності та воєнних злочинів Національного музею Голодомору-геноциду, доктор філософії в галузі історії Михайло Костів (фото: РБК-Україна/Віталій Носач)

Голодомор 1932-1933 років в Україні, а також в ряді інших країн, був визнаний геноцидом. Які ж конкретні дії радянської влади призвели до систематичного знищення нашої нації?

Термін "геноцид" вперше ввів польсько-американський юрист Рафал Лемкін. У своїй статті "Совєтський геноцид в Україні", написаній на початку 1950-х років, він розглянув сталінську політику в більш широкому контексті та виокремив чотири основні "удари" по українському народу, які мали на меті його знищення. Лемкін вважав, що голод був лише однією з багатьох складових цього злочину проти людяності.

За Лемкіним, першим ударом стало знищення "мозку нації", тобто інтелігенції: вчителів, науковців, інженерів - людей, які могли очолити селянську масу, а також досягати значних успіхів в інтелектуальному та творчому плані.

Другий елемент геноциду - знищення церкви, яку Лемкін метафорично називає "душа нації". Йдеться про Українську автокефальну православну церкву, яку СРСР знищив на початку 1930-х, а після радянської окупації заходу України - і греко-католицьку церкву. Для селян та інтелігенції церква була ідеологічною альтернативою: чи підкорятися командам радянської влади, чи опиратися на загальнолюдські моральні цінності, які несе християнство.

Третій удар припав на "тіло нації", тобто селянство. В 1920-х роках більшість населення України були селянами, які працювали на своїй землі, що було основною сферою їхньої зайнятості і, відповідно, головним джерелом для забезпечення сімей. Їх спершу почали зганяти у колгоспи, а 1932-33 роках - фізично винищили голодом.

Четвертий етап геноциду - переселення людей, коли розмивався національний склад України. Зокрема, у вимерлі села завозили людей з Росії, Білорусі, інших частин СРСР, а українців депортували в північні та східні регіони СРСР.

Згідно з ідеями Рафала Лемкіна, геноцидом є не лише голод: це більш широка стратегія, що має на меті знищення, підкорення українського народу та перетворення його на безвольних виконавців радянської системи, на ресурс для створення імперії.

- Якими були передумови Голодомору?

- Передумовою голоду 1932-1933 років стала колективізація, коли селян змушували здавати все своє майно в колгосп, а тоді працювати нібито на його благо. Другою передумовою було розкуркулення. Найбагатших селян знищували, бо ті, говорячи мовою радянської пропаганди, "експлуатували звичайних людей".

Під виглядом цієї, нібито економічної програми, забирали власність і земельні наділи у заможних селян, а самих людей виселяли на Північ або просто за межі рідних сіл, де вже не залишалося родючих земель і зводити господарство ставало вкрай важко.

Насправді це була політична кампанія, адже ярлик "куркуля" часто накладали незалежно від фінансового становища селянина. Людину могли "засудити" за вияв непокори владі, за агітацію проти колективізації або за намагання захистити церкву від руйнування. Інколи причиною для внесення в списки розкуркулення ставала особиста неприязнь з боку активістів.

Депортації стали жахливим проявом жорстокості: людей примусово збирали на залізничних станціях, де вони могли провести по кілька тижнів у жахливих умовах, очікуючи на транспортування на північ. Багато з них гинули через ці нестерпні обставини. Це була цілком злочинна практика.

Розкуркулена сім'я біля свого будинку в с. Удачне Донецької області. 30-ті рр. ХХ ст. (фото з особистого архіву Володимира Гавщука / Музей Голодомору)

Розкуркулювання селянина П. Ємця в Гришинському районі Донецької області. 1930-ті роки ХХ століття (зображення з фондів Музею Голодомору).

- Хто став головним організатором Голодомору?

На чолі країни перебував Йосип Сталін, який безпосередньо керував усіма важливими процесами, про що свідчать архівні матеріали. Яскравим прикладом є їхня переписка з Лазарем Кагановичем щодо закону "п’яти колосків", що відображає злочинні наміри масового винищення та насильства, пов’язані з Голодомором.

7 серпня 1932 року в Радянському Союзі була ухвалена постанова, що стосувалася захисту та укріплення соціалістичної власності. Цей документ навіть з'явився в публікаціях кримінального кодексу. Згідно з цією постановою, селяни, які страждали від голоду, могли бути засуджені до 10 років ув'язнення або навіть страти за те, що зрізали колоски на полях, які ще нещодавно обробляли як власники.

У серпні-вересні 1932 року Сталін надіслав листа Кагановичу, в якому зазначав, що новий закон є ефективним і обов'язково спрацює; інакше існує ризик втрати контролю над Україною. У цих документах можна помітити, що керівництво СРСР прагнуло "посилити тиски", що призвело до численних жертв.

Окрім організаторів, варто також відзначити виконавців, які відповідали за реалізацію процесу збору хліба на місцях. Для України був визначений план дій. Кожен регіон, область та колгосп мали забезпечити здачу певного обсягу зерна та інших сільськогосподарських продуктів.

Процес виконання хлібозаготівельного плану перетворився на воєнізовану насильницьку кампанію. Хлібозаготівельні бригади часто зі зброєю вривалися в оселі і часто забирали будь-які харчі.

Серед головних винуватців Голодомору, крім вищезгаданих, є й Косіор, Постишев, Чубар, Балицький, Хатаєвич та інші. Кожен на своєму напрямку забезпечував створення умов, несумісних з життям.

Сторінка журналу "Червоне село" за 30 листопада 1932 року (фото з архіву Музею Голодомору)

- Голод у 1932-1933 роках охопив усі регіони України, які входили у склад СРСР. Які з них постраждали найбільше?

- Найбільше постраждала частина України, яка віддавна славилася родючими ґрунтами. Це Черкащина, Київщина, Полтавщина, Поділля, Харківщина. З тих документів, які я переглядав, можу виділити абсолютно страшні картини смертності від голоду, наприклад, на Черкащині і на півдні сучасної Київської області.

Схожі обставини спостерігалися і на півдні України, особливо в степових регіонах. У цих місцях природні умови ускладнювали отримання альтернативних продуктів харчування, що, у свою чергу, призводило до високого рівня смертності. У північних областях, на Поліссі, де лісові масиви займають великі території, ситуація була дещо кращою, і смертність від голоду була нижчою. Дослідники вказують на одну з причин цієї різниці у рівні смертності — легшу доступність їстівних сурогатів, таких як жолуді та каштани.

Зменшення чисельності населення, 1929-1933 роки (інфографіка: Вікіпедія)

За свідченнями свідків, під час голоду українці змушені були вдаватися до споживання лободи, кропиви та навіть кори дерев для того, щоб вижити. Які ще способи вони використовували, щоб зберегти життя?

Виживання часто визначалося місцевими умовами. Пам'ятаю розповідь одного зі свідків, який розповідав, що його родина змогла втриматися на плаву завдяки жому, який вони змогли отримати на цукровому заводі.

На Донеччині, усвідомивши, що всі запаси їжі забирають, люди вирушали до міст, щоб отримати пайок, працюючи на промислових підприємствах та в шахтах.

Частина людей намагалися виїхати у Білорусь і Росію. У 1932 році це було ще можливо. Є лист білоруських робітників до керівництва Комуністичної партії України, де вони пишуть, що не розуміють, що відбувається: українці мають таку родючу землю, але при цьому ходять по вокзалах і ринках білоруських міст й намагаються обміняти свої особисті речі на продукти.

У січні 1933 року в Радянському Союзі були ухвалені рішення, які призвели до ізоляції голодуючих територій, забороняючи українцям виїжджати до Росії, Білорусі чи інших країн. Тоді кордон між СРСР і Польщею проходив вздовж річки Збруч, а з Румунією - по Дністру. Ці межі були під ретельним контролем радянських прикордонників. Однак деяким вдавалося втекти з країни, і ці люди іноді ставали джерелом цінної інформації для матеріалів про голод, що публікувалися в закордонних виданнях.

Якою мірою були розповсюджені випадки канібалізму?

Дослідження цієї проблематики часто спирається на свідчення тих, хто був свідком подій, хоча радянська система документувала такі інциденти, відкриваючи кримінальні провадження. В архівах Міністерства внутрішніх справ України зберігається більше тисячі справ, пов'язаних із випадками канібалізму. Варто зазначити, що в одній справі могли фіксуватися вбивства кількох осіб.

У 1950-х роках було знищено практично тисячу справ. Архівні спеціалісти зазначають, що існує певна тенденція: збереглися лише ті документи, учасники яких отримали більш суворі покарання.

Існують інші джерела інформації. Наприклад, районні органи влади доповідали про випадки канібалізму обласному, а далі – республіканському керівництву та керівництву КП(б)У. Таким чином, формувалися особливі звіти. В результаті комплексного аналізу документів можна стверджувати, що відбулося кілька тисяч випадків канібалізму.

Якою була масштабність смертності серед дітей?

Чим молодшою була дитина, тим вищим був ризик її загибелі в умовах голоду. Однією з найбільших трагедій того періоду стали сирітські будинки, які фактично перетворилися на "табори смерті". У таких закладах не було належного забезпечення. Мене вразили свідчення очевидців про дитячий будинок у Миргороді на Полтавщині, де навесні 1933 року діти виходили на вулицю і збирали траву, прагнучи знайти бодай щось для їжі. Вони просто боролися за своє виживання.

Облік дитячих смертей у притулках, ймовірно, не був достовірним. У Запоріжжі були випадки, коли вихованців називали вигаданими іменами, часто на честь осіб, які підтримували комуністичний режим, не лише в Радянському Союзі, але й за межами країни. Наприклад, одним із таких імен стало ім'я Бернарда Шоу, ірландського драматурга, який заперечував існування Голодомору в Україні.

Згідно з однією з версій, в Запоріжжі дітей, які пішли з життя, ховали безпосередньо поруч із цим будинком.

Малеча збирає замерзлу картоплю на колгоспних полях села Удачне в Донецькій області. 1933 рік. (зображення з фондів Музею Голодомору)

Вершина Голодомору відбулася в червні 1933 року. У той період щоденно від голоду страждало близько 28 тисяч людей (фото з колекції Музею Голодомору).

Згідно з останніми оцінками, скільки людей постраждало від Голодомору?

В даний час дослідники оцінюють кількість жертв щонайменше у 4,5 мільйона, проте робота в цій сфері продовжується. Кожна втрата людського життя є великою трагедією, тому вченим слід докладати максимум зусиль для того, щоб виявити якомога більше імен невинних жертв, а також з'ясувати обставини їхньої загибелі та місця, де вони були поховані.

Важливими документами, які дають відомості про імена жертв Голодомору, є офіційні записи РАГСів. По суті, це записи про реєстрацію смерті, які видавали в сільських радах чи у відповідних органах у містах. Таких записів маємо до 900 тисяч. Але з цієї статистики випали цілі райони, бо по них не збереглися дані.

У 2008 році, коли президентом України був Віктор Ющенко, було розпочато проект, спрямований на створення Національної книги пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років. В результаті цієї ініціативи було видано 19 томів (за інформацією редакції). Редакційні колегії, які працювали над проектом, зуміли досить швидко зібрати необхідні матеріали. Пізніше деякі з них продовжили свою діяльність. Наприклад, у Харківській області у 2018 році вийшов ще один том цієї важливої книги.

Також не можна недооцінювати свідчення тих, хто був свідком подій, зібрані протягом різних років. Люди ділилися спогадами про своїх рідних, сусідів, однокласників, які загинули від голоду. Вони усвідомлювали масштаб цього злочину та важливість збереження пам'яті про нього, прагнучи, щоб хоча б імена загиблих залишилися в історії, адже в офіційному дискурсі радянської влади тема голоду залишалася під забороною.

Наприкінці існування Радянського Союзу в Україні розпочалося встановлення перших меморіальних знаків на честь жертв Голодомору, зокрема на цвинтарях. У той час це була "жива пам'ять", адже багато людей особисто знали тих, хто втратив життя. Для них було важливо віддати шану цим жертвам.

Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років налічує приблизно 900 тисяч імен осіб, які стали жертвами голоду (фото: Віталій Носач/РБК-Україна).

Голодомор 1932-1933 років набрав величезних обсягів. Якими ж методами радянська влада змогла замаскувати цю трагедію від міжнародної спільноти?

Справді, це складне питання: чи дійсно світ був настільки сліпий до голоду в Україні, чи, навпаки, мав достатньо інформації про ці жахливі події. Сучасні дослідження свідчать, що за межами СРСР існували значні свідчення про Голодомор. В той час відбувалася своєрідна інформаційна боротьба: Радянський Союз заперечував наявність голоду, в той час як ряд видань у Великій Британії, США, Франції та інших країнах повідомляли про масові втрати людського життя внаслідок голоду в СРСР.

Оглядаючи закордонні видання 1932-1933 років, можна натрапити на численні згадки про Голодомор. Це свідчить про те, що західні країни були поінформовані про ситуацію з голодом.

- Чи хтось надавав підтримку українцям?

- Перші ініціативи з метою допомоги голодуючим та поширення інформації про голод були організовані громадськістю на західноукраїнських землях, які на той час входили до Польщі та Румунії. Коли почала доходити інформація про голод, там організували громадські комітети порятунку.

Вони активно розповсюджували відомості про Голодомор і збирали їжу. Проте Радянський Союз категорично заперечував існування голоду і відмовлявся приймати цю допомогу. У приватному порядку існувала можливість відправити посилку через магазини "Торгсин" (назва походить від російського "торговля с иностранцами"). Ця можливість була доступна лише для окремих осіб, які мали родичів за кордоном і підтримували з ними зв'язок через листи.

Громадські комітети, зокрема активістка Мілена Рудницька, намагалися привернути увагу до проблеми голоду в СРСР в рамках Ліги Націй. Це була важлива міжнародна інституція, проте вона не змогла ухвалити жодних ефективних заходів для вирішення цієї катастрофічної ситуації.

Також тоді українцям намагався допомогти норвезький політичний діяч Йоган Людвіг Мовенкель. Він був авторитетом у європейських політичних колах, але йому це також не вдалося. До інформаційної кампанії долучився і віденський архієпископ Теодор Інніцер, а ще - німецький громадський діяч Евальд Амменде, який видав одну з перших книг про Голодомор ще у 1935 році.

У австрійських виданнях він також зазначав, що в Україні від голоду щодня помирають мільйони людей. Це стало причиною реакції з боку Радянського Союзу, де звинувачували німецьких та австрійських "фашистів" у поширенні неправдивої інформації про СРСР. Відповідно до їхнього твердження, насправді австрійські робітники живуть у жахливих умовах, вживаючи в їжу собак і котів.

Михайло Костів зазначає: "Нещодавні дослідження свідчать, що за межами країни існувала чимала кількість відомостей про Голодомор" (зображення: Віталій Носач/РБК-Україна)

У пресі США з'являлися публікації про голод в Україні. Чому ж Американський уряд не визнав Голодомор?

Українська громада в США організовувала великі акції протесту, щоб привернути увагу до голоду, що вразив їхніх співвітчизників в СРСР. Конгресмен Гамільтон Фіш молодший у Палаті представників намагався підняти цю проблему, розробивши проект резолюції, що висвітлювала ситуацію з голодом в Україні.

Однак саме в той період США і Радянський Союз встановлювали між собою дипломатичні зв'язки (їх встановили восени 1933-го). Тому дехто з українців в Америці скептично ставився до президента Франкліна Делано Рузвельта - його критикували за співпрацю з Радянським Союзом.

Подібні катастрофічні події залишають глибокі сліди в історії. Яким чином Голодомор трансформував образ українського народу?

- Голодомор зробив українців набагато покірнішими владі, бо був чіткий приклад: якщо не підкоряєтеся, проти вас вчинять насильство, наприклад через вилучення продуктів чи репресії. Люди навіть своїм дітям і внукам боялися розповідати про сам факт голоду.

У свідомості людей заклалась думка, що від нас нічого не залежить, ми нічого не можемо змінити. Якщо протистояти владі, є велика ймовірність потрапити під репресії. Потрібно було зливатися з сірою масою, щоб вижити.

Отже, чи справді радянська влада змогла перетворити людей на незначні складові великої системи?

- З одного боку, вона цього добилася, бо багато людей дійсно виконували накази радянської влади. З іншого боку, як показує історія України ХХ століття, було багато борців за незалежність, які пережили Голодомор. Яскравий приклад - Левко Лук'яненко. Він ділився спогадами, що його родина на Чернігівщині вижила завдяки тому, що закопала картоплю на стежці, і хлібозаготівельні бригади її не знайшли.

Тому маємо приклад, коли людина свідомо боролася проти Радянського Союзу, а потім ідеологічно - проти імперської політики Росії. Випадків, коли люди не стали гвинтиками цієї системи, було дуже багато.

Росія досі не визнала Голодомор і не висловила жодних вибачень...

Вони не лише не виявляють раскаяння, а, навпаки, активно заперечують ці події. Яскравим прикладом цього є знищення пам’ятників жертвам Голодомору в окупованих регіонах, таких як Маріуполь, Луганськ та Херсонщина. Це вказує на те, що росіяни не усвідомлюють своїх помилок.

Замість того, щоб вирішувати внутрішні проблеми суспільства, керманичі в РФ живуть темою насильства, знищення, руйнації. Це ні до чого доброго не призведе, бо їхнє суспільство деформується.

Кожного року в Україні в останню суботу листопада відзначають пам'ять жертв Голодомору (фото: Getty Images).

- Що дає українцям розуміння трагедії Голодомору?

Розуміння трагедії є надзвичайно важливим. Одна з причин виникнення Голодомору полягає в тому, що українці не мали своєї державності. Злочинні розпорядження щодо знищення українського народу надходили прямо з Москви. Це є основоположним аспектом. Коли окупаційний режим ззовні повністю контролює ситуацію в країні, можна очікувати найгірших наслідків.

Проводячи паралелі між Голодомором та нинішньою війною, можна помітити, що накази надходять з тих самих джерел. Це свідчить про різноманітні форми геноциду. З особистісної точки зору, вбивство фермера Олександра Гордієнка має багато спільного з трагедією Голодомору. Цей фермер прагнув вести господарство на своїй землі, але російські військові позбавили його життя (Гордієнко займався розмінуванням полів у Херсонській області і загинув у вересні 2025 року від удару російського дрона, - Ред.). Таким чином, ми спостерігаємо безперервність цієї політики, яка простежується від часів Російської імперії через Радянський Союз до сьогоднішньої Росії.