В обороні України на Донеччині загинув Микола Голяш. "Я боровся за справедливість, за людей..." - Життєві історії | Експрес онлайн
Боець народився в Тернопільській області в сім'ї, що славиться патріотичними традиціями. Як зазначила його мати, кілька поколінь родини Голяшів брали участь у боротьбі з УПА. Тому не дивно, що під час Революції Гідності Микола приєднався до протестувальників на Майдані, де отримав поранення. У період АТО на захист України першими встали його два брати — старший Іван і молодший Богдан. Незабаром до них приєднався і сам Микола. У 2018 році він підписав контракт із Збройними Силами України. За свої героїчні вчинки був удостоєний ордена Богдана Хмельницького III ступеня.
У спокійному повсякденному житті Микола Голяш, випускник Івано-Франківського технікуму фізичної культури та Львівського інституту фізкультури, здобував досвід у різних дитячих спортивних установах на Тернопільщині. Згодом, як тренер, він підвищував свої знання в Київській академії футболу. У свій час разом зі своєю колишньою дружиною вони прийняли на виховання семимісячну дівчинку на ім'я Магдалена. Щоб забезпечити їй належну освіту, Микола вирушив на заробітки. Він працював у Казахстані та Латвії, зокрема займаючись покрівлею дахів.
На сході Микола познайомився зі своєю майбутньою нареченою -- Мариною Погорєловою, яка родом із Золотого, що на Луганщині. "Я вперше його побачила в сусідньому будинку, де жили наші військові. Він мені одразу сподобався, був статний, культурний, вихований і мав неймовірно добрі очі, -- згадує жінка. -- Ми почали зустрічатися, а далі Микола поїхав. Наше кохання -- це годинні розмови. Навіть освідчився він мені по телефону. Казав, що любить, що хоче, аби ми були разом. Я щохвилини чекала зустрічі з ним".
Маринин дім був повністю зруйнований російською агресією, тому вона вирішила переїхати в Олесине — рідне село свого коханого, де оселилася в помешканні, яке придбав Микола. Тут вона стала завідувачкою сільського клубу та бібліотеки. "Ми спілкувалися по кілька разів на день. Іноді Микола долав сім кілометрів до місця, де був зв'язок, лише щоб почути мій голос. Після перемоги ми мріяли про весілля. Але..." — ділиться історією наречена воїна.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Микола Голяш служив у 30-й окремій механізованій бригаді, яка носить ім'я князя Костянтина Острозького. Він виконував обов'язки командира відділення в першій мінометній батареї. У травні 2022 року, з використанням лише свого автомата, він зумів зупинити російський "Урал" і знищити двох ворогів, які намагалися прорватися до наших позицій поблизу населеного пункту Нью-Йорк. А 20 листопада, під час свого останнього бою, він прийняв на себе ризик, аби захистити молодшого товариша. У селищі Курдюмівка на Донеччині, під час танкового обстрілу, осколок влучив під бронежилет, спричинивши серйозні травми легенів. "Син якось сказав мені: якщо й загине, то для нього це буде честю – віддати своє життя за Україну, – зі сльозами згадує Зеновія Голяш, мама військового. – А своїм побратимам він не раз казав, що, повернувшись додому, сподівається на теплий прийом з квітами від усіх жителів села. І так сталося. Односельці зустріли Небесного Героя з квітами..."
На останній шлях Миколу супроводжували його побратими. Постhumно його відзначили орденом "За мужність" ІІІ ступеня та хрестом "Честь і слава". Нещодавно на стіні школи в Олесиному, де він отримав освіту та працював, відкрили меморіальну дошку. На ній викарбувані слова: "Я залишуся в пам'яті дітей. Моя душа озветься вам піснею, коли йшов у бій за правду і за людей. І це пам'ятання, знаю, не зітреться".
