"Зелені на Шулявці" та "борці з викрадачами": чому правосуддя не карає тих, хто протистоїть ТЦК.

За "оборонні заходи проти бусифікації" можна отримати справжній тюремний срок.

Відео конфліктів громадян з ТЦК заполонили соцмережі. Українці штурмують буси, відбивають чоловіків від правоохоронців, створюють у Telegram-каналах маршрути пересування груп оповіщення. Днями ж на Київщині стався геть резонансний випадок: колишній футболіст "Колос-2" Данило Колесник вдарив військовослужбовця ТЦК. Втім, такі дії підпадають під ознаки перешкоджання діяльності ЗСУ, що передбачено статтею 114-1 КК України. Та диспозиція цієї статті, окрім самого формулювання "перешкоджання діяльності ЗСУ", не містить жодних конкретних уточнень, що, в теорії, створює поле для занадто вільного трактування закону, а отже -- і зловживань.

Отже, що саме має на увазі Феміда під поняттям "перешкоджання діяльності ЗСУ" та які санкції можуть накладатися судами за такі правопорушення, досліджував "Телеграф".

У Єдиному державному реєстрі судових рішень ми вивчили приблизно сто вироків, що стосуються статті 114-1.

Слід підкреслити, що основна частина справ стосується адміністраторів каналів у Telegram і Viber, які розміщують інформацію про маршрути пересування груп оповіщення ТЦК по містах і селах.

Наприклад, за таке інформування був засуджений мешканець Кіровоградщини.

Особу, шляхом управлінських дій, було організовано функціонування Telegram-каналу, на якому регулярно публікувалися повідомлення про час та місце вручення повісток. Це дозволяло призовникам уникати отримання таких документів, що, в свою чергу, створювало умови для ухилення від виконання військових зобов'язань. З метою конспірації у повідомленнях використовувалися кодові слова "Сонце", "Сині", "Зелені": "на Лісопарковій пересувається білий дастер з синіми та зеленими", "обережно, сині на дастері зупинили хлопця", як зазначено у вироку Подільського районного суду Кропивницького.

Окрім цього, покарання може загрожувати не лише тим, хто керує підозрілими групами, але й тим, хто активно бере участь у їхній діяльності як автор дописів. Однією з жертв таких дій стала місцева жителька з Полтавщини.

"Усвідомлюючи, що діяльність зі здійснення мобілізаційних заходів викликає широкий резонанс у суспільстві, у тому числі серед осіб, які мають намір ухилитися від мобілізації або не виявляють бажання бути призваними на військову службу, особа приєдналася до чату Viber та стала його активним учасником-користувачем. Використовуючи власний мобільний телефон, поширювала інформацію про місця проведення мобілізаційних заходів, що знизило їхню ефективність", - йдеться у вироку Лубенського міськрайонного суду Полтавської області.

Більш того, для того щоб потрапити під покарання за статтею 114-1, не потрібно бути активним учасником або адміністратором тематичних груп у соціальних мережах. Досить просто записувати відео про розташування ТЦК і публікувати їх зі свого особистого профілю.

"На території поблизу станції метро 'Вокзальна' в Києві, особа опублікувала в соціальній мережі TikTok відео, що демонструє місце, де проходять мобілізаційні заходи", - йдеться у вироку Голосіївського районного суду міста Київ.

Яким чином у подібних ситуаціях можна розуміти "перешкоджання діяльності Збройних Сил України"? Логіка судової системи досить зрозуміла: розголошення інформації про місця, де працюють групи оповіщення, заборонене, оскільки це унеможливить проведення будь-якого оповіщення в територіальних центрах комплектування. А це, в свою чергу, ставить під загрозу мобілізаційні процеси.

Цікаво, чому ж не спрацьовує "мамина" конспірація, адже на перший погляд цей план виглядає настільки надійним, як швейцарський годинник. Чи справді можливо отримати судимість за повідомлення "зелені на Шулявці"?

У більшості випадків, коли людину викликають на допит і пред'являють підозру, вона починає усвідомлювати всю серйозність ситуації та відчуває каяття за скоєне, - зазначає адвокат Олександр Золотухін у коментарі для "Телеграфу". - Їй повідомляють, що за визнання вини вона може отримати умовний термін на рік або ж реальний строк у п'ять років. У такій ситуації немає сенсу стверджувати, що вона лише писала про погоду, особливо враховуючи можливі свідчення інших осіб, які можуть підтвердити протилежне. Тому вигідніше визнати свою провину, укласти угоду зі слідством і отримати умовний термін, аніж ризикувати реальним терміном у п'ять років. В результаті слідство не має необхідності доводити, що "зелені чоловічки" - це, по суті, ТЦК.

На умовному другому місці за розповсюдженістю -- справи, що стосуються фіктивних зарахувань на "теплі" місця, де передбачено бронювання.

Згідно з вироком Новозаводського районного суду Чернігова, особа, що обіймала посаду директора ТОВ "Чернігівський хлібокомбінат №2", створила і реалізувала на підприємстві схему фіктивного працевлаштування громадян призовного віку. Це робилося з метою безпідставного бронювання від мобілізації, включаючи осіб, які були знайомими та родичами директора, а також родичами співробітників підприємства.

Або ж інцидент у Харкові, коли секретарка "Харківського торговельно-економічного фахового коледжу" сприяла "студенту" в проходженні сесії за гроші, аби той зміг зберегти своє місце.

В Одесі лікар-невропатолог створив схему фіктивного оформлення інвалідності для родичів військовозобов'язаних. Це дозволяло їм отримувати оформлення на догляд, відстрочку від служби та можливість виїзду за кордон.

Проте в цій категорії вироків можна зустріти й досить незвичайні випадки, наприклад, ситуацію з працівницею юридичного відділу та кадрової служби Української сільської ради в Дніпропетровській області. Вона, відповідальна за інформування місцевих чоловіків, складала підроблені акти обходу, у яких зазначала, що військовозобов’язані особи більше не проживають за місцем своєї реєстрації. Суд визнав її дії як перешкоджання мобілізації та, відповідно, діяльності Збройних Сил України.

Умовне третє місце за статтею 114-1 займають вироки, які стосуються "захисників" тих, кого ТЦК намагаються мобілізувати. Тут розгортаються справжні драми.

Згідно з вироком Салтівського районного суду Харкова, стало відомо, що один чоловік дізнався про те, що його брат, отримавши повістку після медичної комісії, знаходився в офісі [ТЦК] для мобілізаційного призову. Чоловік прийшов до приміщення [ТЦК] з газовим балоном і почав провокувати конфлікт із військовими, щоб відвернути їхню увагу. Коли військовослужбовці переключилися на суперечку, він раптово віддав команду своєму братові бігти до виходу, а сам став у дверях, щоб завадити військовим зупинити його брата, якому загрожувала мобілізація.

Подібний інцидент мав місце в Одесі, де водій заблокував автомобіль з представниками ТЦК та поліції, намагаючись звільнити чоловіка, якого везли на військово-лікарську комісію, за допомогою бейсбольної битки. Врешті-решт, одеському "Форресту Ґампу" не вдалося втекти, і суд визнав його винним у скоєному.

Які ж покарання призначає Феміда за "перешкоджання діяльності ЗСУ"? Ситуація тут виглядає доволі цікавою.

Стаття 114-1 є важливим положенням, що стосується правопорушень, які загрожують основам національної безпеки. Вона передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на термін від п'яти до восьми років, а в разі тяжких наслідків — до 15 років. Проте, на практиці суди рідко призначають реальні терміни ув'язнення, зазвичай обмежуючись умовними строками від одного до трьох років. Які ж причини цього явища?

Ці злочини, як правило, не становлять серйозної загрози, і засуджений часто не усвідомлює повною мірою свої дії до самого кінця. Наприклад, блокування дороги для військового транспорту є перешкодою для функціонування ЗСУ, але чи справедливо карати людину за це, якщо її вчинок не призвів до негативних наслідків для життя, здоров'я чи майна? Суд, помічаючи ознаки злочину, іноді враховує, що вчинок був скоєний під впливом емоцій чи в стані афекту, що може вплинути на прийняття рішень, - наголошує Золотухін.

Втім, так відбувається не завжди. Зрідка подібні справи все ж доходять до апеляції з ініціативи прокуратури. До прикладу, мешканцю Харківщини, який побачив на вулиці співробітників ТЦК і ударом голови зламав одному з них носа, суд першої інстанції дав три роки умовно, але в апеляції вирок замінили на п'ять років реального позбавлення волі.

Отже, судова практика свідчить про те, що всі зауваження, висловлені щодо дій ТЦК — як у фізичному, так і в цифровому просторі — не залишаються без наслідків.