Зміни в українській політиці Трампа не є настільки істотними, як це може здаватися на перший погляд, - The Times.

Нова позиція Трампа стосовно Путіна не означає, що він повністю на боці Зеленського.

Повідомлення про те, що Меланія Трамп, яка була скептично налаштована щодо висловлювань свого чоловіка про нібито миролюбні наміри Владіміра Путіна, зіграла важливу роль у переконанні Дональда прийняти більш жорсткий підхід до російського лідера, могло викликати певні роздуми. На цьому тижні Трамп сам підкреслив її вплив, заявивши, що, будучи глибоко розчарованим безперервною агресією Путіна, він вирішив змінити свою позицію й погодився на додаткові постачання зброї Україні.

Однак, як це часто трапляється з Трампом, вказівка на цинічний погляд Меланії щодо пустих обіцянок Путіна стала лише елементом театрального спектаклю прийняття рішень у Білому домі — вистави, що має для цього президента таку ж вагу, як і самі ухвалені рішення.

Для Трампа демонстративні, яскраві жести -- ключовий елемент дипломатичного стилю: від згадки про роль Меланії й до раптово теплих слів на адресу Володимира Зеленського, а також показне "захоплення" НАТО -- усе це радше спосіб досягти власних політичних цілей, а не щире прагнення допомогти Україні чи Альянсу, вважає журналіст Джеррі Бейкер.

На думку журналіста, можна виділити щонайменше три аргументи, які свідчать про те, що за цим, на перший погляд, неочікуваним поворотом Трампа приховано набагато менше, ніж здається. По-перше, це його власна непостійність. Лише надзвичайно ризикована особа ставитиме на карту свої сподівання, покладаючись на певну заяву Трампа — і лише в короткостроковій перспективі.

Одне необережне слово від Зеленського може знову змінити його позицію. На рішення Трампа впливають і внутрішньополітичні обставини: його симпатії до Путіна ніколи не мали широкої підтримки серед американців, тож відмова від них -- виграшний хід. Але Україна не є пріоритетом у політиці США, і не можна припускати, що поточна позиція президента збережеться.

По-друге, оголошена Трампом військова допомога надходитиме через європейських союзників, що дає йому змогу уникнути звинувачень у порушенні власної обіцянки не продовжувати політику попередника щодо постачання зброї. Крім того, її обсяг настільки незначний, що не може вважатися суттєвим посиленням західної підтримки України.

"Надання кількох ракет Patriot в терміновому порядку, а також зобов'язання щодо тривалого постачання від європейських партнерів не зможуть істотно змінити військову ситуацію в Україні в рамках, які б відповідали її терміновим потребам", — зазначає Бейкер.

По-третє, це рішення слід розглядати в контексті головної мети Трампа -- якнайшвидше припинити бойові дії. Мова йде про те, щоб зробити те, що, на думку Трампа, за порадою військових і дипломатичних радників, необхідно для того, щоб Путін нарешті погодився на вимоги США про припинення вогню.

У перші чотири місяці свого другого терміну Трамп активно працював над досягненням цієї мети, кардинально змінивши свою риторику. Він зменшив підтримку Києва і почав зближуватися з Москвою. Трамп щиро вірив, що його особисті стосунки з Путіним, які були унікальними для американської політики, допоможуть зняти підозри у російського президента щодо намірів Сполучених Штатів. За словами його співрозмовників, Трамп навіть висловлював розуміння російських заяв про те, що Україну використовують як інструмент НАТО для подальшого вторгнення на російські території.

Згідно з інформацією, наданою радниками, близькими до Трампа, його зміна позиції цього тижня стала безпосереднім наслідком відмови Путіна від вигідної пропозиції, яку запропонували США. Хоча деталі залишаються невідомими, можна припустити, що новий курс відповідав попередньому ставленню Трампа, яке передбачало, що Москва могла б зберегти більшу частину захоплених територій, а також отримати запевнення, що Україна не стане членом НАТО.

У цій трактовці Трамп постає не як керівник потужної країни, що визначила свою позицію у конфлікті, а як посередник, який прагне до швидкого завершення війни та зупинки бойових дій за будь-яку ціну. Для досягнення цієї мети він активно маневрує між учасниками, спонукючи кожну з них до компромісів.

Парадокс цієї дипломатичної стратегії виявляється у тому, що усвідомлення Путіним підходу Трампа значно зменшує ймовірність його успіху. Справжня загроза для Трампа полягає в тому, що його чергове зміщення акцентів лише підтверджує: для США Україна не є пріоритетною сферою національних інтересів.

Незважаючи на нещодавнє поліпшення риторики щодо європейських союзників, команда Трампа все ще сприймає війну в Україні переважно як проблему, що стосується тільки Європи. Вона продовжує - і не без підстав - вважати, що європейські країни не здатні, ані в економічному, ані в моральному плані, надати необхідні ресурси й жертви, щоб примусити Росію відмовитися від захоплених земель і погодитися на довгостроковий мир.

Скептичні настрої ключових радників Трампа по відношенню до підтримки України випливали з їхнього переконання, що альянс, який бажає завершити конфлікт, але не готовий надати потрібні ресурси, приречений на асиметричну боротьбу, де перемога є неможливою. Зміна його позиції, яка нібито відбулася цього тижня, не змінює цю ситуацію, підкреслив Бейкер.

Раніше Едвард Лукас, письменник і консультант, що спеціалізується на питаннях європейської та трансатлантичної безпеки висловив схожу думку. Він вважає, що нова політика Трампа щодо України не змінить результату війни. Погроза Трампа про введення мит проти Росії може бути щирою, але Україна потребує більш рішучих дій.