Таксисти UBER-у відправили у лікарню пішохода, який заважав їм проїхати тротуаром
Ну шош… Всі навкруги відрапортували про святкові враження. У нас теж трохи уляглися емоції. Тому — твір на тему «как-ми-провєлі-празнікі», або красоти вам в стрічку.
Отже — наші веселі плани на вихідні і ще на деякий час «намалювалися» у п’ятницю, коли всі збиралися святкувати День Прапора.
Максим вийшов вигуляти нашого старенького собаку.
Просто біля будинку, майже білим днем, навпроти входу до педучилища — його мало не задавив потік машин, що мчали тротуаром, об’їжджаючи пробку.
Це уже увійшло в «норму» — водятли об’їжджають затори просто тротуарами, розшугуючи пішоходів сигналами і матюками.
Максим — правдолюб, тому висказав все що думає про перегони тротуарами, тим паче там, де підлітковий навчальнй заклад, — і тут же був посланий водятлами разом з його «правилами».
Тоді він спробував знімати потік торопиг на телефон. Встиг відзняти першого, на гламурно-голубому «нісан-жуку»…
А далі — виявилося, що слідом їхали ще «таксісти» супер-пупер-«цивілізованого» Убера. Вони теж дуже спішили, і якийсь пішохід з телефоном їм заважав.
Їх було десь п’ятеро на одного. І у них було щось на кшталт монтировок або бит.
Перший удар був ззаду (лишилася здоровезна шишка і ссадина), потім добивали уже непритомного, били битами та монтировками по обличчю, по шиї, по ключицях…
Мабуть, забили б сильніше — але з педучилища вибігли кілька чоловіків, робітники, що ремонтують приміщення, тренер, або батько одного з гравців дитячої команди з американського футболу (приїхав з дітьми на тренування).
Тоді хоробрі водятли встигли просто «за руки-за ноги» відкинути Максима з тротуара на газон, заскочити в тачки і здриснути…
Після цього хлопці, що власне кажучи, врятували Максима (я тільки знаю, що звуть їх Сергій та теж Максим — і я вдячна їм безмежно!), привели його до тями, викликали швидку та поліцію.
Бригада швидкої допомоги приїхала оперативно — там станція у 300 метрах все-таки!
Патрульна поліція не приїхала взагалі! Тобто просто забила х***, у них були «празнічниє мєропріятія». Повз лежачого на траві чоловіка проїхало три (!) патрулі, свідки намагалися вибігати на дорогу їх зупиняти — і були послані, бо «ми нє сюда єдєм!»…
Потім Максим додзвонився мені, я прибігла з документами якраз до карети швидкої. Вони сказали, що чекати поліцію не будуть, везуть постраждалого до лікарні швидкої допомоги.
А я — забрала напівмертвого від переляку старенького собаку, обмінялася телефонами з хлопцями-свідками (власне, вони і розповіли, що сталося, що били таксисти Убера, що навіть щось записали теж на телефони і готові передати це поліції)… Але поліції так і не було. Зовсім…
Потім — Максим подзвонив з лікарні. Розповів, що його оглянули, зробили рентген, причому плівку йому продали «з націнкою», начебто переламів не знайшли, щоправда видати знімки на руки чи хоч показати не захотіли. Рвану рану на обличчі зашивати відмовилися, сказали, щоб їхав в іншу лікарню, на Підвисоцького (у такому стані, через пів-Києва!) або щоб платив… Коли виявилося, що готівки немає (всі доходи у нас — білі, зарплата йде на карту, розрахунки — теж, навіть проїзд по смарт-карті, готівка — таки-да не потрібна!), подивилися на посвідчення рятувальника — і супроводили до банкомату.
Щоб зняв 1000 гривень — тоді взяли гроші, сяк-так наклали два шва і веліли забиратися під три чорти… Причому довідку про перебування у лікарні — не видали.
Тим не менше, оскільки це був виклик швидкої — вони були вимушені зв’язатися з поліцією зі свого боку. Після цього, через три (!) години, ближче до полуночі, до нас додому таки приїхала слідча група. Патруль так і не віддуплився.
Слідчі ліниво спитали, що ми хочемо…І взагалі, празнікі, нічого ходити тротуарами, та й взагалі, а може то і не на тротуарі було, а може на дорозі, «какієвашідоказатєльства» (с)…
Коли їм показали запис, який Максим встиг зробити, з як мінімум номерами першої машини, водій якої брав участь у побитті, коли я зачитала їм пункти правил дорожнього руху про заборону їзди тротуарами, коли я передала їм телефони і дані свідків і сказала, що у тих теж є запис, і що у сраного Убера доблєсна поліція може затребувати дані GPS-трекера з даними машини, яка була за конкретним часом у конретному місці — вони тяжко зітхнули, сказали, що «от ми такі вумні, а не знаємо, що качать права треба тільки коли є чисельна перевага» (!) — і почали оформлювати папірці.
Щоправда, згодом, коли розговорилися, слідчий по-перше розповів, що треба повернутися у лікарню швидкої допомоги і забрати у них довідку про первинний огляд, яку чомусь «забули» видать — мабуть здалося, що грошей мало. По-друге — виписав припис на судмедекспертизу, по-третє зрештою взагалі проникся тим, що Максим рятувальник, взяв візитку з телефонами, згадав, що саме рятувальників КАРС «Київська служба порятунку» і поліція, і швидка часто просять допомогти чи з доступом до помешкань, чи з порятунком постраждалих, чи просто з транспортуванням людей великої ваги. Щось навіть мугикнув про «от таку дружбу служб, бл..», коли я розповіла і про патрульних, і про хабарництво і хамство в лікарні (хоча власне до бригади машини зі станції швидкої — жодних претензій нема, вони якраз відпрацювали на «відмінно»!)…
Що далі? Не знаю.
Сьогодні — треба на судмедекспертизу (хоча пройшло чотири дні «празніков», що там можна уже описати — не знаю), потім — до слідчого у райвідділ поліції.
Оскільки є номери машин, є свідки, можливо, когось знайдуть, а можливо і ні. Бо явно дуууже не хочеться нічого робити…
Далі — наступного дня ми уже разом поїхали в лікарню швидкої допомоги за довідкою, яку Максиму не видали на руки (хоча потім показали поліції!).
І три години (!) нам розказували, що нічого не видадуть, що «сам дурак» і треба було вимагать довідку одразу!
І лише після того, як я трошки влаштувала скандал, голосно розказуючи і про 1000 гривень за обробку рани, і цитуючи їх же правила, що пацієнт має право вимагати взагалі всі документи щодо свого здоров’я, і про те, як там «продають з націнкою» плівки для рентгену у невідкладному стані (!) — от після моєї «циганочки з виходом» до нас ліниво виповз «адміністратор», в реєстратурі (о чудо!) знайшлася та сама довідка («она пріклєілась к журналу і єйо нє увідєлі сразу!»), а нам було висказано, що «вот такіє скандалісти ходят і работать мєшают»… Я щиро побажала скоту-адміністратору, щоб у нього найближчим часов у самого були причини опинитися на нашому місці! Бідолага аж зайшовся!…
Додатково — тепер треба до отоларинголога (трохи перебитий ніс, забій горла, у найгіршому випадку може бути пошкодження хребта у основі черепа). Але напряму записатися ніззя, треба через «сімєйного врача». А електронний запис, який працював ще півроку тому — зараз «внізапна» не працює. І я зранку годину сиділа на телефоні, надзвонюючи на «районний кол-центр» (бо для удобства пацієнтів жеж тепер реєстратури поліклінік не записують до терапевта, а тільки один (!) номер на район, ага). А уже завтра ввечері — терапевт дасть талончик до ЛОРа, можливо до нейрохирурга… Далі буде.
Отака х**ня, малята. Як сказав той самий слідчий — от нащо було права качати, навіть якщо ти правий, коли ти один, а їх п’ятеро! ?
А ще — нема у нас закону про самооборону і захист власного життя і майна. І ніякі дурнуваті заклики про дозвіл на «короткоствол» нічого не вирішать, доки не буде дозволу на захист себе і близьких будь-якими засобами!
Адже якби чотири дні тому Максим не чекав «першого удару», а бив першим, хто зна — може зараз був би не постраждалим, а звинуваченим… Маразм, дикий шизоїдний маразм.
Резюме — ми повернулися у «дикі 90-ті», а тому:
1. Варто дослухатися до дядьки-слідчого, «качати права» лише коли є чисельна перевага і можна дати пиздов хамам без наслідків для себе просто піти геть.
2. Викликати поліцію коли вас б’ють — не варто, їм просто похуй.
3. «Реформи у медицині» — як на мене — от такі «старі кадри» як в больнічкє швидкої, треба не реформувати, а просто гнати сраними віниками.
4. Найголовніше — я вдячна від щирого серця тим двом хлопцям, які кинулися на допомогу. Сергій і Максим, я не знаю прізвищ, але дай вам Боженька здоров’я! І подяка за роботу бригаді зі станції швидкої допомоги на вулиці Сергієнка — відпрацювали добре, єдині з усіх «офіційних лиць» (ну хіба ще слідчий після мого спічу і промивки мізків про рятувальників, якось пронікся та може щось і зробить — як мінімум не хамив, навіть поспівчував трохи).
Насправді сьогодні вигляд у Максима уже значно кращий, «масочки» з троксерутина+гепарина+гірудина на синці і гематоми + обмазування диклофенаком+кетанолом на забиті лікті, м’язи, де копали, мабуть, ногами, — дали результати, а окуляри навіть додають деякого «шарму», думаю, на службі уже нікого особливо не налякає ? Хоча біль ще сильний, дихати ще важко, рухатись — теж…
От так «бодро і весело» пройшли наші чотири вихідні.
UPD 28.08.2019. По-перше я неймовірно вдячна всім, хто відреагував, хто коментував, хто писав в лічку, хто дзвонив, хто пропонував допомогу моральну, матеріальну, юридичну, інформаційну, за підтримку з боку ФБ-спільноти, друзів — волонтерів та ветеранів, просто стількох прекрасних людей! Ми з Максимом зворушені зо сліз, це справді щастя, що у нас є такі друзі!
Особлива подяка за підтримку керівництву КАРС «Київська служба порятунку» та Управління з питань цивільного захисту КМДА, дуже приємно відчувати розуміння і допомогу командирів! Дякуємо щиро!
Вдячність за миттєву реакцію рятувальників КАРС, адже ті люди, з якими поруч Максим працює в службах порятунку уже понад 20 років, які разом з ним за ці роки рятували так багато життів, найкраще знають, чого варте плече товаришів. Дякуємо, наші рідні!!!!
Тепер — до справи. Вчора була пройдена судмедекспертиза. Там сказали, що «харашо, що приніс довідку з БСП (ту саму, яку ми з боями і скандалом вибивали на ранок після пригоди), інакше хто його знає, що там писати, адже чотири вихідних пройшло!»…
Заключення видати обіцяли слідчому у справі.
Щоправда, слідчого так і не знайшлося, сьогодні зранку Максима ганяли телефоном по кільком номерам, потім скинули просто на черговий номер Дніпровського райуправління нацполіції, який тупо не відповідає від слова ніколи. І «радує» лише те, що ми не поодинокі, судячи з відгуків про цей відділок у системі «смарт-сіті», це система.
Лише після запиту з боку керівництва КАРС до нацполіції (адже мало не щодня співробітники поліції звертаються до Рятувальників по допомогу!!!!) відгукнувся співробітник, який пообіцяв як мінімум спробувати знайти первинні документи, з’ясувати хоч щось про слідство. Це єдина подвижка, тепер чекаємо розвитку подій — бо в «загальному стані» ніхто нічого робити не збирався.
Щодо стану здоров’я Маскима — не дуже добре, на жаль тільки сьогодні о 6 вечора буде змога попасти на прийом до терапевта, який, може бути, запише до якихось вузьких спеціалістів (оце одна з абсолютно дебільних рис «реформи», насправді, бо людина з важкими травмами має тиждень або й більше чекати просто кваліфікованого огляду спеціаліста!!! це маразм та знущання).
Далі — було б непогано пройти КТ мозку та рентген хребта в основі черепа (спробуємо «вибити» призначення).
Я обіцяла, що у разі, якщо сьогодні не буде ніяких подвижок, я відкрию допис для доступу «паблік» і для репосту. Це я і роблю.
Окрім «портретів» невимовної краси додаю фрагмент мапи з місцем події, в коментар від себе — додам фрагмент відео, знятого Максимом до того, як до нього вискочили «бажаючі подискутувати». Та добре видно і номери першого з колони «драчунів», і те, як пішоходи на тротуарі відскакують від машин на газони і між припаркованими авто… Оскільки поліція жодним чином уже мало не тиждень не вважає за доцільне отримати відео і долучити його до справи, я маю право зробити його доступним загалу. Адже такі водятли — загроза для всіх.
Ще раз дякую всім друзям і обіцяю розповідати про продовження історії. Тобто далі буде.
(с) Олена Крижанівська
