Атака продовжується. Чому обшуки, проведені детективами НАБУ рік тому, слід розглядати не як випадковість, а як частину системного тиску з боку влади.
"Рік тому українці вийшли на акції протесту, використовуючи картон, щоб висловити свій спротив спробам влади підірвати незалежність антикорупційних установ. Хоча НАБУ та САП вдалося зберегти свою автономію, наслідки цього періоду вразили багатьох: десятки людей стали жертвами переслідувань, які тривають і донині. Найбільше вражає не стільки окремі випадки, скільки повторюваність цих подій", - зазначає Тетяна Печончик, виконавча директорка Центру прав людини ZMINA.
Аналітичне дослідження ZMINA під назвою "Системний тиск на антикорупційних діячів: практики 2025-2026 років" виявляє, що у 28 з 29 задокументованих випадків були ініційовані кримінальні справи. Двоє антикорупціонерів стали об'єктами двох різних проваджень, загалом нараховується 30 кримінальних справ. У 24 випадках були проведені обшуки, з яких 20 здійснено терміново, без попереднього отримання ухвали слідчого судді. Варто зазначити, що частина справ була зареєстрована всього за 12-20 днів до обшуків, тоді як інші залишались активними протягом кількох років.
У 12 випадках правоохоронні органи та спецслужби проводили обшуки в приміщеннях, де підозрювані фактично не мешкали, зокрема у домівках їхніх батьків, братів, сестер, а також тестів і тещ. Під час проведення слідчих дій вилучалася техніка не лише співробітників НАБУ, але й їхніх дружин, дітей та сестер, які не мали жодного процесуального статусу у цих справах.
"Проти антикорупційних активістів порушували кримінальні справи за серйозними статтями, такими як державна зрада, співпраця з державою-агресором, незаконне збагачення, відмивання грошей та шахрайство. Їх звинувачували у зв'язках із родичами, які проживають на окупованих територіях, а також у співпраці з Росією. Саме наявність таких підозр створювала значний репутаційний тягар," - підкреслює Печончик.
Після цього стало відомо про справу "Мідас", у якій фігурують підозри щодо Олексія Чернишова, Германа Галущенка та навіть Андрія Єрмака. Розслідування продовжується, а "плівки Міндича" і далі потрапляють у публічний простір. Виконавці атак на антикорупційний сектор не лише уникнули покарання, а й отримали підвищення та нагороди. Водночас, через рік жодна з перевірок щодо детективів НАБУ, підозрюваних у державній зраді або пособництві агресору, не закінчилася обвинувальним вироком.
"Більшість окремих епізодів, які ми аналізуємо, вже були відомі з новин. Активно висвітлювала ці випадки й "Українська правда". Новизна нашого дослідження в іншому: ми вперше звели 29 випадків в один масив і перевірили висновок про системний тиск за чіткими критеріями, а не просто заявили про нього", - пояснила співавторка дослідження, проєктна менеджерка ZMINA Ганна Чехович.
Як дослідниці Центру прав людини ZMINA визначили, що всі ці кейси - не окремі історії, а частина системного, політично вмотивованого тиску?
Методологія, що ґрунтується на практиці Європейського суду з прав людини.
Використання однакових інструментів у різних, офіційно не пов'язаних справах, а також те, що ці процеси не зупинилися після липня, а тривали щонайменше протягом року, вказує на те, що це не випадкові процесуальні порушення, а стійка практика впливу.
Для того щоб оцінка системного тиску була об'єктивною, у дослідженні застосували методологію, що грунтується на практиці Європейського суду з прав людини. Цей підхід враховує реалізацію статті 18 Європейської конвенції з прав людини та критерій "переважної мети". У рамках даної методології було проведено аналіз 29 випадків за дев'ятьма визначеними критеріями.
Основний стандарт тлумачення статті 18 був закладений Великою палатою Європейського суду з прав людини у справі "Мерабішвілі проти Грузії". У 2017 році суд визнав, що під час арешту колишнього прем'єр-міністра Грузії Івана Мерабішвілі в 2013-2014 роках сталося порушення Конвенції про права людини, оскільки метою його затримання з певного моменту стало отримання інформації про інших грузинських чиновників. Це рішення ЄСПЛ підкреслило, що для визнання порушення необхідно довести, що прихована мета переслідування була домінуючою або, принаймні, істотною. Суд аналізує це не лише за окремими випадками, а з урахуванням всієї сукупності обставин. Подібний підхід був використаний ЄСПЛ у справах "Луценко проти України" та "Кавала проти Туреччини", де було встановлено, що формально законні кримінально-процесуальні механізми переслідували інші цілі – тиск на публічну і професійну діяльність заявників.
Дев'ять критеріїв дослідження ZMINA - це, по суті, застосування на практиці саме цього тесту: перевірка, чи є в 29 випадках та сама сукупність ознак, яку ЄСПЛ визнає показником прихованої мети - синхронність дій, спрямованість на вузьке коло, координація різних інструментів тиску та збіг із політичними рішеннями щодо антикорупційних органів. Жоден із цих критеріїв окремо не є самостійним доказом тиску, масштабне розслідування правоохоронних органів без політичних мотивів також може мати схожі ознаки.
Але, за висновком ZMINA, саме сукупність усіх дев'яти критеріїв, і особливо поєднання спрямованості на антикорупційних діячів, синхронної активізації різнорідних справ і збігу з політичними рішеннями, відрізняє 29 задокументованих випадків від набору випадкових проваджень. Формально законні механізми в сукупності використовувалися не лише для розслідування злочинів, а й для стримування антикорупційної діяльності.
Порушення Європейської конвенції з прав людини та процесуального законодавства України
Одним із найжорсткіших процесуальних інструментів у боротьбі з антикорупціонерами стали затримання та позбавлення волі пʼятьох людей. Кількох із них утримували без жодних процесуальних документів.
Старшого детектива НАБУ Юрія Цвєткова правоохоронці затримали ще до початку обшуку, насильно доставивши його до квартири. Заступника керівника детективів Іллю Статуру тримали в автомобілі протягом приблизно трьох годин, заважаючи йому вийти. Двоє детективів НАБУ, Руслан Магамедрасулов та Віктор Гусаров, були заарештовані та відправлені до слідчого ізолятора, де провели, зрештою, п'ять місяців. Одночасно з Магамедрасуловим був затриманий і його літній батько, якого також відправили до СІЗО.
Умови утримання в київському СІЗО можуть свідчити про можливі порушення статті 3 Європейської конвенції з прав людини, що забороняє катування, - зазначає аналітикиня Центру прав людини ZMINA, моніторка Національного превентивного механізму проти катувань та жорстокого поводження в Україні Марина Демура. - Протягом майже п'яти місяців Руслан Магамедрасулов перебував у одиночній камері розміром приблизно 2х3 метри під постійним відеоспостереженням. Після одного з російських обстрілів вікно в камері було знищено. У приміщенні не було гарячої води, а також затягували з наданням необхідної медичної допомоги.
Крім того, зустрічі з адвокатами відбувалися у приміщеннях під відеоспостереженням, що могло обмежувати конфіденційність спілкування із захисниками.
В одиночній камері утримували й Віктора Гусарова. При цьому освітлення в камері лишалося увімкненим цілодобово. При затриманні його побили, він отримав тілесні ушкодження. Попри наявність судових рішень про необхідність медичного обстеження, належну медичну допомогу Віктору Гусарову не надавали.
У загальному підсумку, щонайменше в дев'яти ситуаціях організація ZMINA задокументувала неналежне використання фізичної сили та інших форм примусу, таких як побиття, силове утримання, застосування кайданок чи пластикових стяжок, а також примушування до розкриття паролів від мобільних телефонів.
Фізичний тиск також поширювався на родичів. Наприклад, під час обшуку у Івана Кравчука його дружину примушували силою відкрити телефон за допомогою Face ID.
Одним із яскравих прикладів інформаційно-репутаційного тиску стало використання етнічної приналежності антикорупційних активістів як засобу для їх дискредитації та формування підозр. Наприклад, звинувачення на адресу Руслана Магамедрасулова щодо "російського сліду" ґрунтувалися на дагестанському походженні його батька. Подібний підхід застосували й у випадку Дениса Гюльмагомедова, першого заступника директора НАБУ. Інформовані джерела з керівництва антикорупційних структур вказували на можливу причину, чому обрали саме Гюльмагомедова: він, так само як і Магамедрасулов, має коріння з Дагестану.
Схожу логіку ZMINA зафіксувала і в справі свідка Юсуфа Мамешева. Етнічне походження використовувалося як інструмент посилення підозри, а це має ознаки дискримінаційного підходу.
Задокументовані випадки демонструють ознаки порушення статей Європейської конвенції з прав людини, що стосуються заборони катувань, права на свободу та особисту недоторканність, а також права на справедливий суд і поваги до приватного та сімейного життя. Крім того, це також стосується вже згаданої статті 18, яка регулює "Обмеження використання обмежень прав".
Політична вмотивованість
Між 5:15 та 5:45 ранку 21 липня одночасно відбулися обшуки, під час яких правоохоронці завітали не лише до 19 детективів та співробітників НАБУ, а й до керівників підрозділів, які займалися розслідуванням гучних справ, пов'язаних із високопосадовцями, включаючи осіб з оточення президента. Згідно з документами, отриманими ZMINA, правоохоронці ставили за мету отримання важливої інформації. Вилучалися всі можливі носії даних – від флеш-накопичувачів до мобільних телефонів і комп'ютерів. Також вимагали доступу до паролів телефонів родичів.
"Основним каталізатором стали розслідування Національного антикорупційного бюро щодо найближчого оточення президента Зеленського. Зокрема, мова йде про підозру, висунуту проти ексвіцепрем'єра Олексія Чернишова, обшуки у колишнього заступника глави Офісу президента Ростислава Шурми, а також підготовку підозри для бізнесмена Тимура Міндіча. На фоні цих подій, 11 липня 2025 року, були проведені обшуки у голови правління Центру протидії корупції Віталія Шабуніна, одного з провідних антикорупційних активістів, який у той час проходив військову службу", - зазначає Тетяна Печончик.
Окрема увага у дослідженні приділена ще одному інструменту, який вдалося зупинити першими "картонковими протестами" - голосуванню за законопроєкт №12414 одразу після масових обшуків - 22 липня. Він мав стосуватися передовсім розслідування зникнень безвісти під час війни. Але прямо перед розглядом до нього внесли поправки, які фактично підпорядковували НАБУ і САП Генеральному прокурору та не мали прямого зв'язку із темою законопроєкту.
Від моменту голосування до оголошення про набуття чинності минуло менше десяти годин. Зазвичай процес підписання закону головою Ради та президентом триває близько трьох тижнів. Таке швидке завершення процедур було характерним лише для надзвичайних ситуацій, як-от введення воєнного стану 24 лютого 2022 року.
Наприкінці квітня 2026 року журналіст Михайло Ткач оприлюднив нові записи, відомі як "плівки Міндіча". Ці матеріали свідчать про те, що найближче оточення президента розглядало можливості маніпуляції правоохоронною системою, навіть після появи серйозних підозр. Як зазначає Ткач, у розмовах лунала думка про те, що з деякими представниками правоохоронних органів можна встановити певні домовленості. Проте НАБУ, за його словами, є організацією, яка не піддається такому впливу.
У травні НАБУ оголосило підозру тоді вже колишньому голові Офісу президента Андрію Єрмаку. Тим часом невідомі почали тиснути на експертів та експерток, які працювали у справі "Мідас": передавали попередження, погрожували наслідками для них і їхніх родин. Через це частина відмовилася проводити експертизи.
Дослідниці аналізують всі ці події, прослідковуючи закономірність. Що ближче антикорупційні розслідування підходили до найвищих посадовців, то різноманітнішими ставали інструменти тиску: кримінальні провадження й обшуки, інформаційні кампанії, прослуховування, зрив спецоперацій, дискредитація керівництва НАБУ, тиск на експертів та експерток. Саме ця послідовність і дозволяє говорити не про окремі епізоди. А про цілісну картину системного протистояння.
Виклики та зобов’язання
Задокументовані практики мали наслідки, які виходять далеко за межі окремих випадків тиску та переслідування. Вони стали реальною загрозою для інституційної незалежності НАБУ та САП, підвищивши ризики для осіб, які займаються антикорупційною діяльністю, а також створили атмосферу правової невизначеності для всіх, хто працює над чутливими антикорупційними розслідуваннями.
У повсякденному житті це може викликати самоцензуру, уникнення активних дій у делікатних справах, зниження довіри до державних органів та зменшення ефективності антикорупційної системи у виконанні її основного завдання - забезпечення невідворотності покарання.
відповідальності за топкорупцію. У ширшому сенсі йдеться про структурний вплив на верховенство права, європейський курс України та довіру міжнародних партнерів до незворотності антикорупційної реформи.
Ця форма тиску має унікальну характеристику: вона в основному реалізується через формально законні механізми, такі як кримінальні розслідування, обшуки, запобіжні заходи, парламентські процедури та публічні комунікації державних установ. Саме це робить її особливо небезпечною: зовні легітимні інструменти починають використовуватися як засоби контролю, дискредитації та підпорядкування антикорупційної інфраструктури політичним інтересам, що становить пряму загрозу верховенству права та демократичному розвитку в Україні.
Дослідження свідчить про те, що справи, які на перший погляд виглядають не пов’язаними, такі як "продаж коноплі в Дагестані", ДТП, що сталася чотири роки тому, "сприяння виїзду Боголюбова за кордон", наявність російських паспортів у родичів в окупованих територіях чи "незаконне збагачення", насправді є частинами однієї великої картини. Це свідчить про спроби влади зламати антикорупційну систему та підірвати її незалежність через зміни в законодавстві. Через рік після цих подій можна стверджувати, що атака продовжується. Хоча справи Юсуфа Мамешева та Віктора Гусарова були провалені в суді, інші справи, зокрема щодо Руслана Магамедрасулова та Віталія Шабуніна, все ще розглядаються, а тиск на антикорупційних активістів залишається на високому рівні.
Влада не зробила висновків з попередніх символічних протестів. І от, через рік, вони знову спалахнули. Державне бюро розслідувань та Служба безпеки України залишаються без суттєвих реформ, а Офіс Генерального прокурора виконує замовлення чинної влади. Призначення Олександра Поклада на посаду голови СБУ та Максима Цуцкірідзе на пост керівника Національної поліції свідчить про те, що ця ситуація триватиме. І єдина причина, чому все це відбувається, – це бажання Володимира Зеленського, - зазначає Тетяна Печончик.
