До 40-річчя Чорнобильської катастрофи: як Радянський Союз намагався знайти винних у катастрофі серед українських націоналістів і поширював дезінформацію серед західних медіа.

Радянська влада на початковому етапі змогла створити "віртуальну реальність" для західних журналістів, що прибули до Києва, вводячи їх в оману щодо справжніх наслідків трагедії, зазначає ВВС Україна, повідомляє UAINFO.org.

Під час катастрофи рівень радіації на станції перевищив допустимі норми майже у 3000 разів, а вечором 26 квітня - вже в 600 000 разів. Внаслідок сильного радіоактивного забруднення були евакуйовані сотні населених пунктів, а близько 130 тисяч жителів Київської області були змушені назавжди залишити свої домівки. Понад 5 мільйонів гектарів земель стали непридатними для сільського господарства.

У ту ніч планувалося зупинити 4-й енергоблок для проведення планового ремонту. Керівництво станції вирішило використати цей момент для реалізації ряду випробувань, проте ситуація незабаром перейшла в неконтрольовану фазу.

Два теплових вибухи призвели до повного знищення реактора. Дах четвертого енергоблока загорівся. Перший, другий та третій реактори, що залишалися в експлуатації, опинилися під загрозою вогню.

Вісім годин потому на робочий стіл керівника КДБ УРСР Степана Мухи була передана доповідна записка від директора Чорнобильської атомної електростанції Віктора Брюханова.

Пояснюючи, що сталося, він не згадав про випробування. Документ має гриф "Таємно":

"26 квітня 1986 року о 1 годині 25 хвилин стався вибух на енергоблоці № 4 Чорнобильської АЕС ім. В.І. Леніна в Київській області під час підготовки блока до планових ремонтних робіт. В результаті вибуху відбувся обвал даху і стін верхньої частини реакторного відділення, а також частково покриття машзалу. В районі вибуху виникла пожежа, яку о 4 годині 50 хв. локалізовано, а о 6 годині ліквідовано підрозділами пожежної охорони. Під час аварії на станції перебували близько 200 людей обслуговуючого персоналу. [...]".

Полковник КДБ Володимир Поделякін згадував у 1987 році, що головною задачею його відділу було "з'ясування й розслідування причин аварії, виявлення причетних до неї осіб. Чи не було в їхніх діях умислу та "руки" супротивника? І ця задача (версія) залишалася для нас головною на весь період розслідування"

В минулому на різних атомних електростанціях СРСР мали місце випадки радіаційних викидів, проте вибухів ніколи не фіксувалося. Співробітники КДБ вважали, що найсучасніший 4-й енергоблок, який почав працювати лише два роки тому, не міг зазнати вибуху без зовнішнього втручання.

Отже, хтось повинен був встановити вибуховий пристрій або підпалити його.

Лише через кілька годин після катастрофи був затверджений план дій під кодом "Прип'ять", метою якого стало виявлення агентів іноземних розвідок на території ЧАЕС.

З'ясовували, чи не завербував когось представник західнонімецької фірми "Ельба-Кайзер" під час відвідин станції в жовтні 1985-го. Допитували працівників ЧАЕС, які протягом останнього року виїжджали в закордонні відрядження. Шукали зачіпки в листуванні персоналу станції з іноземними установами.

На момент аварії КДБ мав на Чорнобильській АЕС 82 завербованих агенти і 113 довірених осіб, але пошуки агентури ЦРУ -- йшлося, головним чином, саме про неї - не дали результату.

З цього ракурсу викликала підозру надмірна активність українських організацій у Сполучених Штатах, які намагалися отримати дозвіл на надання гуманітарної допомоги постраждалим. Радянський Союз не погоджувався. У верхах радянської влади вважали, що українською діаспорою управляє ЦРУ.

Аварійна ситуація виникла на ЧАЕС не вперше -- попередня сталася 1984 року на тому самому 4-му, а також 3-му енергоблоках. Тоді вдалося приборкати атом і приховати інцидент.

Цього разу про таємницю довідалися шведи -- дозиметри на АЕС "Форсмарк" зафіксували підвищений рівень радіації. Однак з їхньою станцією, як виявилося, все гаразд, отже, радіоактивні частинки приніс вітер з СРСР. Його напрямок вказував на те, що імовірно на Чорнобильській АЕС, одній з найбільших у Європі, сталася грандіозна аварія.

Шведські дипломати направили запит до Кремля, проте там усе спростували. Крім бажання уникнути репутаційних втрат на міжнародній сцені, існувала ще одна причина — країна активно готувалася до традиційних першотравневих свят, і репетиції святкових заходів проходили в повному розпалі.

Під значним тиском з боку скандинавських країн радянський керівник Михайло Горбачов дав вказівку телевізійникам оперативно повідомити про ушкодження одного з реакторів.

У вечір 28 квітня диктор московської інформаційної програми "Врємя" озвучив кілька заздалегідь підготовлених фраз, читаючи з підготовленого тексту.

Чорнобильську АЕС згадав без імені Леніна. Жодного слова про вибухи, пожежу, потужний викид радіоактивних речовин, забруднені території. Нічого про евакуацію цілого міста -- Прип'яті.

Згодом Москва була змушена надати більше деталей, але загалом вирішила дотримуватися такої стратегії: якщо не вдалося приховати інформацію про аварію, то потрібно будь-якою ціною зменшити її реальні масштаби.

30 квітня в Нью-Йорку пройшов мітинг біля представництва СРСР при ООН. Учасники акції, серед яких були американські українці, виступили з вимогою отримати достовірну інформацію щодо масштабів і наслідків аварії, а також закликали до термінового надання допомоги постраждалим.

Того ж дня подібний мітинг відбувся біля будинку Секретаріату ООН. Приховування Кремлем масштабів трагедії там назвали "політикою геноциду Москви щодо українського народу".

В радянських ЗМІ, контрольованих цензурою, про ті заходи не повідомляли. В документах КДБ мітингарів презирливо іменували "оунівськими ватажками" й "націоналістами".

Українські газети Америки закликали збирати пожертви для постраждалих. В православних і греко-католицьких храмах відслужили панахиди по жертвах ядерної катастрофи.

Президент Української народної республіки в екзилі Микола Левицький і заступник Голови Уряду УНР Іван Самійленко направили телеграму Президентові США Рональду Рейгану.

"Шановний Пан Президент, -- йдеться у зверненні, -- наслідки ядерної катастрофи в Чорнобилі, Україна, залишаються загадкою, яку Москва не бажає розкривати. Жертви цього лиха та український народ в цілому, як відомо, позбавлені можливості донести до світу правду про те, що відбулося."

Після цього, висловивши вдячність уряду США за готовність підтримати постраждалих, лідери УНР звернулися з проханням "вжити термінових заходів для надання необхідної допомоги, як вже відомим, так і потенційним жертвам цієї трагедії" та ініціювати створення міжнародної комісії для оцінки наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Микола Левицький та Іван Самійленко також направили свої звернення до Генерального секретаря ООН Хав'єра Переса де Куельяра з подібними проханнями.

Діяльність українських організацій у Сполучених Штатах принесла плоди. 1 травня Конгрес США розглянув подані документи та ухвалив резолюцію № 440.

Конгресмени дорікнули урядам СРСР і УРСР, що вони приховали факт аварії й не попередили інші країни про можливу небезпеку.

Закид на Київ, ймовірно, не був виправданим, оскільки Чорнобильська АЕС підпорядковувалася безпосередньо Москві. Крім того, уряд республіки не володів необхідними повноваженнями для висловлення заяв на міжнародному рівні.

Резолюція № 440 вимагала надати чесну інформацію про масштаби аварії та вжиті заходи безпеки, дозволити зарубіжним українцям прямий телефонний зв'язок з постраждалими родичами, а також залучити міжнародних експертів для допомоги в подоланні наслідків.

Голова КДБ УРСР Степан Муха в інформаційному повідомленні в ЦК КПУ пояснив появу резолюції "провокаціями оунівців", а саму аварію навіть за два тижні, 7 травня, про всяк випадок нейтрально назвав "подією на Чорнобильській АЕС".

Рональд Рейган, перебуваючи з візитами в країнах Азії, не залишив поза увагою звернення очільників УНР.

Протягом тижня з 1 по 7 травня він чотири рази висловлював свою думку щодо Чорнобильської катастрофи.

"Ядерна аварія, -- заявив він у Токіо, -- що призвела до забруднення низки країн радіоактивними матеріалами, не є лише внутрішньою справою. Радянський Союз заборгував світові пояснення".

Михайло Горбачов образився.

Шість місяців перед катастрофою він мав зустріч з Рейганом у Женеві, де вони вперше потиснули один одному руки. Під час цієї зустрічі вони досягли угоди щодо зупинки ядерної гонки і, здавалося, знайшли спільну мову.

Міністерство закордонних справ СРСР звинуватило американського президента в штучному роздмухуванні питання аварії. У відповідь Рейган заперечив ці обвинувачення, зазначивши, що Сполучені Штати спочатку запропонували свою допомогу, а не виступили з критикою.

Довгий час основною версією причин аварії вважалася теорія теракту.

Наприклад, 7 травня в газеті "Радянська Україна" було опубліковано статтю під назвою "До подій на Чорнобильській АЕС", в якій йшлося про "безпрецедентну ситуацію навколо Чорнобильської аварії". Вона акцентувала увагу на "неправдивих чутках", які поширюють так звані "реакційні осередки закордонної ОУН" по всьому світу. У матеріалі прямо зазначалося: ця "дезінформація походить з єдиного джерела -- США".

Шукали можливих спільників "лідерів ОУН" серед їхніх прихильників в Україні.

Тож агент КДБ поспішає до Фастова, райцентру Київської області, де проживає 58-річний Микола Глухенький, "колишній учасник бандоунівського підпілля". А потім відвідує село Веприк неподалік Фастова, там мешкає 63-річний Володимир Косовський, теж "колишній". Мета візитів: з'ясувати, чи не вийшли часом заокеанські "ватажки" на цих двох.

Проте, обидва вони висловлювали свої думки про жертв із глибоким сумом та співчуттям.

Замість цього, працівник Луцького заводу комунального машинобудування Іван Шевчук, котрий раніше відбував покарання за свою участь у підпіллі бандоунівців, не зрозумів, що перед ним стоїть представник органів державної безпеки.

"Росіяни, -- заявив відкрито, -- свідомо розташовують ці станції на українських землях, усвідомлюючи, що в разі катастрофи насамперед постраждають саме українці".

У КДБ, ймовірно, тривалий час не могли змиритися з думкою, що два вибухи і пожежа на атомній електростанції не є результатом дій чужих розвідувальних агентств.

Двоє мешканців Іванківського району на Київщині, які раніше були засуджені за діяльність у банді, підлягали перевірці навіть через три роки після катастрофи, у 1989 році! Це сталося неподалік від ЧАЕС.

Травневі виступи президента США вплинули на ситуацію. Кремль дозволив відвідати Чорнобильську станцію двом американцям -- кореспондентові Newsweek Стівену Страссеру та лікарю Роберту Гейлу.

Горбачов намагався знизити напруженість, адже вже через кілька місяців, у жовтні, планував зустріч у Рейк'явіку з Рейганом, де обговорюватимуть критично важливе для ослабленої радянської економіки питання скорочення озброєнь.

2 червня до Києва приїхали американці.

Страссер отримав завдання підготувати матеріали для статті, що висвітлює наслідки аварії. Москва наполягала на тому, щоб журналіст зосередився виключно на позитивних аспектах. Протягом трьох днів над виконанням цього завдання працювали вісім колишніх офіцерів КДБ, які перейшли на цивільну роботу, 19 представників спецпідрозділу та перекладачка, яка також виконувала роль агента "Рота", згідно з документами КДБ.

"Завдяки вжитим заходам, -- повідомив заступник керівника КДБ УРСР Гліб Сивець, -- іноземний громадянин не зміг отримати упереджену інформацію від наших співвітчизників. Нам вдалося зменшити контакти Страссера, обмеживши їх лише до наших джерел."

Схожий "комплекс агентурно-оперативних заходів" був реалізований стосовно Роберта Гейла. Він відвідав Жовтневу лікарню (тепер відома як Свято-Михайлівська клінічна лікарня) та онкологічний центр, де цікавився не лише числом пацієнтів, які страждають від променевої хвороби внаслідок Чорнобильської катастрофи та з Прип'яті, але й статистичними даними про наслідки цієї трагедії.

Лікарем займався агент на ім'я "Рихард", тому американець отримав інформацію, подібну до тієї, яку отримав кореспондент Newsweek.

2 червня 1986 року голова КДБ УРСР Степан Муха надіслав доповідну записку першому секретарю ЦК КПУ Володимиру Щербицькому, в якій йшлося про оперативну ситуацію у зв'язку з аварією на Чорнобильській атомній електростанції.

"У дні, що настали після катастрофи, -- зазначається в документі з грифом 'Таємно' -- іноземні представники ОУН активно розповсюджували вигадані історії про її сутність та масштаби, говорили про 'масові жертви' та катастрофічні наслідки для всього населення України та сусідніх держав."

Тепер, коли вже минуло півтора місяця з моменту трагедії, "зарубіжні центри українських буржуазних націоналістів" змінили свою риторику. Вони намагаються переконати західну публіку, що затримка в евакуації громадян із зони АЕС, яка почалася лише 27 квітня, а також відмова від американських поставок продуктів і медикаментів, є "частиною масштабних планів Москви", які нібито мають на меті "умисне знищення українського народу".

Більше того, "наццентри ЗЧ ОУН та ЗП УГВР (Закордонні Частини ОУН і Закордонне Представництво Української Головної Визвольної Ради -- Авт.) наполегливо намагаються отримати через однодумців інформацію про ситуацію в республіці, а особливо в м. Києві".

"Зокрема, емісар ОУН-бандерівців Чупак С. доручила своєму зв'язку терміново підготувати та передати їй "достовірні" дані з цього питання, а емісар ЗП УГВР Кіт Я. запропонував джерелу зв'язатися з Л. Орел (наукова співробітниця Державного музею народної архітектури та побуту України -- Авт.), яка проживає в м. Києві, для отримання проби ґрунту та вивезення його за кордон через канадського стажера, який перебуває в республіці".

В той же час, Адміністрація Світової Координаційної Виховно-Освітньої Ради надіслала заклик українським школам США ініціювати кампанію написання листів до конгресменів, сенаторів, державних органів та Червоного Хреста. Мета цього звернення – вимагати, щоб уряд СРСР надав можливість жертвам аварії отримувати гуманітарну підтримку.

Українська Американська Координаційна Рада також рекомендувала своїм учасникам надсилати аналогічні листи. У цій справі до канадського уряду звернулися Українське Національне Об'єднання та його регіональні організації з Вінніпегу.

Прем'єр-міністр УНР Ярослав Рудницький, будучи в Женеві на сесії Всесвітньої організації охорони здоров'я, звернувся до генерального секретаря Хальфдана Малера з проханням терміново внести питання про Чорнобильську катастрофу до порядку денного.

Подібну вимогу було направлено до секретаріату Міжнародного Червоного Хреста, розташованого в Женеві.

Тиск з боку українців, які проживали за кордоном, продовжувався тривалий час. Навіть напередодні третьої річниці катастрофи, у квітні 1989 року, новий голова КДБ УРСР Микола Голушко доповідав Центральному комітету КПУ, що "реакційні групи закордонної ОУН намагаються використати ситуацію, що склалась на Чорнобильській АЕС".

Of course! Please provide the text you'd like me to make unique, and I'll be happy to help.

У серпні 1986 року були затримані директор станції Віктор Брюханов і головний інженер Микола Фомін, а в грудні арештували Анатолія Дятлова, який на той момент був керівником випробувань у ту трагічну ніч та займав посаду заступника головного інженера.

Суд виніс вирок, позбавивши їх свободи на десятирічний термін. Деякі з їхніх підлеглих отримали покарання у вигляді ув'язнення від двох до п'яти років.

В 1991 році слідство встановило, що реактор мав низку конструктивних вад, і саме це стало основною (хоча не єдиною) причиною аварії.

Брюханова та Дятлова були звільнені достроково. Фомін втратив розум і опинився в психіатричній лікарні, але згодом його також відпустили.

Заходи безпеки, вжиті протягом перших місяців після катастрофи, а також дезактивація навколишньої території обійшлися у 18 мільярдів радянських рублів, що сьогодні еквівалентно приблизно 68 мільярдам доларів США.

Замість цього, у 2016 році 30-кілометрова зона навколо Чорнобиля була перетворена на Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник, що став найбільшим в Україні.