Суто радянське самогубство: які уроки з СРСР відкрила Чорнобильська трагедія

Зображення: Державне спеціалізоване підприємство "Чорнобильська АЕС" Знищений четвертий енергоблок Чорнобильської АЕС "Петрович" і "Магістр" охороняють територію будівництва АЕС.

У 1966 році радянська влада затвердила рішення про будівництво декількох атомних електростанцій з загальною потужністю 11,9 мільйона кВт. Одна з таких станцій, запланована для розміщення на українських землях, отримала попередню назву "Центральноукраїнська".

Місце для будівництва станції шукали протягом тривалого часу, розглядаючи шістнадцять різних локацій у Київській, Вінницькій та Житомирській областях. Заплановано, що атомна електростанція забезпечуватиме електроенергією не лише північні та центральні регіони України, але й Ростовську область Росії. Вибір впав на територію поблизу села Копачі, перша згадка про яке відноситься до 1685 року. Однак це село вже не існує: після аварії воно було настільки забруднене, що всі 393 двори були зруйновані та закриті товстим шаром ґрунту.

У період 1966-1967 років село продовжувало жити своїм звичайним життям. У цей час Рада Міністрів Української РСР ухвалила рішення про виділення земельної ділянки площею 1676 гектарів для будівництва станції. Хоча процес узгодження земельного відведення стартував ще у 1967 році, фактичне будівництво розпочалося лише у 1970 році. Саме тоді контроль за виконанням робіт було покладено на Шосте управління КДБ, яке займалося економічною контррозвідкою, а також запобіганням диверсіям і саботажу. В установі було створено "агентурний апарат", що складався з 17 кадебістів та 58 "довірених осіб", які виконували функції інформаторів.

Радіаційна зона: як зміна управлінських підходів до державних підприємств може запобігти бізнесу в умовах катастрофи.

Будівництво лише розпочалось, а Комітет державної безпеки вже взявся шукати серед робітників "неблагонадійний елемент". Перевірити мали 9294 людей і 40 субпідрядних організацій. Відсіювали колишніх членів Організації українських націоналістів, громадян німецького й китайського етнічного походження, "контактерів із капіталістичними країнами" і засуджених за скоєння тяжких злочинів.

Зображення: Державний архів СБУ в галузі досліджень КДБ веде пошук 'неблагонадійних осіб' та звітує про 'мережу агентів'.

В архіві СБУ збереглися кілька псевдонімів агентів, яких замаскували під працівників станції: "Магістр", "Петрович", "Дніпро". Інформатори позначені літерами: "І", "Т", "Ф". Їхні перші повідомлення були про те, що Міненерго УРСР не має досвіду експлуатації атомних електростанцій, на відміну від союзного міністерства. Це не дивно: Чорнобильська станція стала першою, зведеною в Україні.

Окрім нестачі досвіду, кадебісти також виявили "систематичні порушення технологічних процесів у виробництві будівельно-монтажних робіт та неефективне використання виробничих ресурсів". З розвитком будівництва станції почали надходити все більше доповідей про такі проблеми. Агенти з ЧАЕС інформували Комітет державної безпеки УРСР, що, наприклад, у бетонні блоки використовують арматуру з низькою якістю зварювання, через що доводиться повторно виконувати частину робіт. До того ж, існують випадки, коли хтось редагує проектну документацію, вносячи туди самовільні зміни. Також на зовнішньому периметрі станції відсутні будь-які бар’єри чи охорона. В результаті, працівники займаються звичним заняттям радянських робітників: виносять додому все, що можна вкрасти на підприємстві.

Цікаво відзначити, що "всевладний" КДБ — такою ми зазвичай уявляємо спеціальні служби радянських часів — зовсім не впливав на ситуацію. Наприклад, у лютому 1976 року на Чорнобильську АЕС були доставлені неякісні труби для циркуляційного водоводу, виготовлені на Курахівському котельно-механічному заводі. Керівництво станції повинно було повернути їх назад виробнику. Проте директор ЧАЕС Віктор Брюханов вирішив направити труби до монтажного цеху. Кадебісти сповістили про цю ситуацію київський обком КПУ, але, здавалося, ніхто не звернув на це уваги, оскільки неякісні труби з Курахового продовжували надходити на станцію і далі.

Бувало, що події розгортались за іншим сценарієм. На пошкоджену гідроізоляцію керівництво ЧАЕС розпорядилося класти фундамент, не усунувши недоліки будівництва. Про інцидент дізнався перший секретар ЦК КПУ Володимир Щербицький і надіслав шифротелеграму міністру енергетики та електрифікації СРСР Петру Непорожньому. У телеграмі Щербицький просив Москву створити відомчу комісію для перевірки дотримання правил безпеки на об'єктах атомної енергетики УРСР.

Уявіть, яким довгим шляхом проходило рішення: від доповідної агента КДБ на станції до керівництва республіканського КДБ, звідти до партійної верхівки УРСР, від партійної верхівки УРСР до органів Компартії у Москві! І це при тому, що йшлося лише про потребу замінити гідроізоляцію...

У всіх документах, які пересувалися між офісами, піднімалося питання про незадовільну якість будівництва та численні випадки травматизму на виробництві. Поки партійні керівники обмінювалися таємними повідомленнями, робітники займалися крадіжкою майна і виконували свої обов'язки без належної віддачі. Чорнобильська АЕС формувалася в атмосфері безвідповідальності та недбалості, адже, як відомо, "де багато няньок, там дитя сліпе". Хоча на станції було чимало наглядачів, жоден з них не зміг спонукати тодішніх працівників до сумлінної праці.

Зображення: Державне спеціалізоване підприємство "Чорнобильська АЕС". Урочистість з нагоди запуску першого енергоблока. Присутні працівники станції не намагаються демонструвати жодного "трудового ентузіазму". Лови, рибко, велика й мала, у радіоактивному водоймі.

У 1976 році, що став десятим роком реалізації проєкту Чорнобильської атомної електростанції, Москва почала тиснути на Київ, вимагаючи введення в експлуатацію хоча б одного енергоблоку. Спочатку запуск першого блоку планувався на 1974 рік, а потім на 1975-й. Врешті-решт працівники станції взяли на себе "соціалістичне зобов'язання" запустити його в грудні 1976 року. Однак КДБ повідомляло, що це неможливо через низький коефіцієнт корисної дії та брак необхідного обладнання. В ситуацію втрутився міністр Непорожній, який вимагав від керівництва ЧАЕС запустити станцію "за будь-яку ціну".

Однак вимоги міністра так і залишилися лише побажаннями. Перший реактор почав свою роботу у вересні 1977 року, але ніхто не задумався над причинами використання неякісних матеріалів, відхиленнями від проекту та постачанням обладнання сумнівної якості від суміжних організацій. Ані агенти КДБ, ані Компартія не змогли вплинути на ситуацію: перший енергоблок збудували недбало. Другий блок зведено в такому ж дусі. Про це було відомо як у Києві, так і в Москві. Здається, що питання безпеки станції нікого не обходило: партійне керівництво хвилювало лише святкове відкриття нового об'єкта.

Аварія на Чорнобильській АЕС, врешті-решт, відбулася б, - поділився своїми думками інженер ЧАЕС Столярчук, який вижив в тих подіях.

У 1979 році голова КДБ УРСР Віталій Федорчук написав детальну доповідну до ЦК КПУ. Він повідомив про проблеми з гідроізоляцією фундаменту, які так і не усунули; про дефекти у каркасі машинного залу, відсутність пожежної сигналізації на центральних складах підприємства, загоряння на об'єктах другого енергоблока. Записка Федорчука потрапила зрештою до Щербицького, а той... відправив ще одну шифрограму Непорожньому, запропонувавши створити додаткову комісію для перевірки. КДБ і КПУ ходили по колу, нічого насправді не роблячи для безпеки станції.

Результати невдовзі далися взнаки. Перша аварійна ситуація на ЧАЕС виникла у лютому 1979 року. Спрацював автоматичний захист, який зупинив перший енергоблок. Ніхто не постраждав, лише країна недоотримала електроенергію, про що поінформували керівництво республіканського КДБ. Друга аварійна ситуація сталася в червні того ж року через погану гідроізоляцію. КДБ УРСР доповіло про інцидент центральному комітету КПУ; доповідь залишили без уваги.

Зображення: Державний архів Служби безпеки України. Це одна з багатьох доповідей, адресованих керівництву республіканського КДБ щодо ситуації у Києві та області. В документі також підкреслюється відсутність належної протипожежної безпеки на Чорнобильській АЕС.

Перша потенційно небезпечна для здоров'я персоналу АЕС позаштатна ситуація сталася 19-20 квітня 1981 року. З трубопроводу першого енергоблоку витекли радіоактивні води й забруднили ділянку площею 180 квадратних метрів. Але і на це ніхто особливо не відреагував. Загалом від початку експлуатації атомної електростанції у 1977 році і до моменту запуску у грудні 1981 року третього енергоблока на ЧАЕС сталося 29 аварійних зупинок.

Про них складали численні звіти, які не мали жодного впливу на ситуацію. Зокрема, повідомляли, що контрольні та вимірювальні прилади виявилися абсолютно непридатними: на станції не було змоги адекватно оцінити рівень радіації. Тим часом, керівництво ЧАЕС вирішило зайнятися розведенням риби у... забрудненому радіонуклідами охолоджувальному ставку. І не лише розводили, а й продавали цю рибу жителям Київської області через Іванківський рибокомбінат.

Цікавий факт: між 1978 і 1980 роками співробітники станції проводили спонтанні страйки. Причини їхнього невдоволення не пов'язані з радіаційними ризиками, про які, ймовірно, вони навіть не підозрювали. Основним стимулом для протестів стала затримка виплат зарплати (так, у СРСР теж мали місце затримки з виплатами).

У 1980 році робітник Ященко з Прип'яті став головним ініціатором протестних акцій. Він розклеював листівки на дверях гуртожитків, яких у місті налічувалося 24, а населення складало приблизно 10 тисяч осіб, закликаючи людей вийти на мітинг. Причинами для протестів у Прип'яті, поряд із затримкою виплат зарплат, стали погані умови проживання та проблеми з постачанням продуктів у магазини. КДБ вжило заходів для розгону "неофіційних зборищ", і скандал вдалося загасити.

У 1982 році на Чорнобильській атомній електростанції сталася подія, яку можна розглядати як останнє застереження перед катастрофічним вибухом. 9 вересня на станції проходило повторне запускання реактора першого енергоблока після проведення капітального ремонту. Під час цієї процедури виник розрив технологічного каналу, що призвело до викиду радіоактивних матеріалів в атмосферу. Рівень радіації на території станції перевищив допустимі норми в десятки разів, а в прилеглих містах і селах – у сотні разів. Проте жодних висновків з цієї ситуації не було зроблено.

У 1983 році відділ КДБ УРСР в Прип'яті розробив та розпочав реалізацію програми під назвою "Атом". Для цього було збільшено число агентів КДБ серед працівників атомної станції. Ці агенти, разом із "довіреними особами", допомогли створити список конструкційних недоліків реактора РВПК ("реактор великої потужності канального"). У доповідній записці було зазначено, що рівень безпеки цього типу реакторів є вкрай низьким. Пізніше, у серпні 1984 року, Шосте управління КДБ УРСР повідомило київський обласний комітет КПУ про недбалість ремонтного персоналу у виконанні своїх обов'язків, а також про виявлені ушкодження несучих і огороджувальних конструкцій реакторного відділення діючого третього енергоблока.

Зображення: Державне спеціалізоване підприємство "Чорнобильська АЕС". Урочисті заходи з нагоди введення в експлуатацію третього енергоблока, 1981 рік.

Кадебісти намагалися бити на сполох, аналізуючи всі технічні помилки і промахи, які стали помітними після введення в експлуатацію перших трьох реакторів. Але їхні спроби привернути увагу залишалися голосом волаючого у пустелі. Наприкінці 1983 року на ЧАЕС запустили четвертий реактор. Він також був вкрай небезпечного, мало контрольованого типу РВПК, де як теплоносій використовується пара. Четвертий реактор вибухне за два з половиною роки. Це зупинить будівництво п'ятого енергоблока, який планували ввести в дію наприкінці 1986 року.

Безліч звітів, оглядів та аналітичних записок, надісланих до різних управлінських інстанцій, не змогли запобігти найзначнішій техногенній катастрофі XX століття. Причина цього полягає в тому, що ці управлінські структури в СРСР виконували функцію "потьомкінських сіл", де за зовнішнім блиском приховувалася відсутність справжньої турботи про добробут населення.

У пошуках саботажників та зовнішнього супротивника.

Четвертий реактор вибухнув о першій годині 25 хвилин 26 квітня 1986 року. Була субота, і переважна частина країни Рад мирно спала у передчутті двох вихідних днів. А за тиждень мали бути травневі свята. Тоді кияни заполонять парки міста і прибережні зони Дніпра, будуть шашлики, посиденьки, випивка і гуляння серед молодої весняної зелені, вже просякнутої кінськими дозами радіації.

Після часткового обвалення будівлі енергоблоку та даху машинного залу в ніч на 26 квітня, з руйнування реактора в атмосферу вивільнилися радіоактивні елементи. На місце події терміново прибули оперативники Прип'ятського міськвідділу КДБ. Декілька співробітників почали допитувати працівників станції в пошуках можливих диверсій. Це було дивно, адже саме КДБ протягом років повідомляло про технічні проблеми на ЧАЕС! Причини катастрофи слід було шукати у способах управління, що застосовувалися в СРСР, а не у вигаданих терористах.

Інші працівники КДБ також займалися "корисною" діяльністю: виконували вказівки керівництва, щоб запобігти витоку інформації про інцидент. О 2:30 ночі на Чорнобилі з’явилося вищезгадане кадебешне начальство: група контррозвідників під керівництвом заступника голови КДБ УРСР, генерал-майора Юрія Петрова. А вже ввечері 26 квітня до них приєдналися члени союзної урядової комісії на чолі із заступником голови Ради міністрів СРСР Борисом Щербиною.

Тамара Гундорова висловила думку: "Ми не прагнемо до глибокого філософського аналізу подій Чорнобиля".

Вже на наступний день співробітники КДБ у Прип'яті розпочали процес евакуації місцевих мешканців. Основним завданням кадебістів було уникнути паніки серед евакуйованих та контролювати поширення інформації про масштаби катастрофи. Однак, починаючи з 1 травня 1986 року, згідно з новими директивами, кадебісти знову взяли участь у "плані ліквідації розвідувально-підривної діяльності ворожих спецслужб, іноземних антирадянських центрів та підозрілих елементів у зв'язку з аварією на Чорнобильській АЕС".

Щодня до 19:00 київський підрозділ спецслужби зобов'язаний був надсилати повідомлення до КДБ УРСР про ситуацію в столиці. Хоча КДБ цікавило, зокрема, питання "поширення провокаційних чуток і листівок", існували також запити на інші типи інформації. Зокрема, спецслужба мала з'ясувати, чи дотримуються санітарні норми в харчовій галузі, як функціонує міліція, а також скільки осіб уже потрапило до лікарень з діагнозом променевої хвороби. Шосте відділення КДБ отримало доручення оцінити фінансові збитки від радіоактивного забруднення сільськогосподарських угідь північних районів Київщини і медичні наслідки підвищення рівня радіації в Києві та сусідніх територіях.

У той час прокуратура Київської області 26 квітня 1986 року ініціювала кримінальне провадження за ознаками злочину, згідно з частиною другою статті 220 Кримінального кодексу Української РСР ("Порушення правил безпеки на об'єктах з потенційною небезпекою"). Керівництво слідчою групою здійснював заступник прокурора УРСР Михайло Потебенько. Його кар'єра, успішна протягом півтора десятиліть, завершиться розслідуванням справи про зникнення та вбивство Георгія Гонгадзе. У 2002 році президент Кучма ухвалить рішення про відставку Генерального прокурора України Потебенька, формально обґрунтувавши це ротацією кадрів, а насправді - під тиском тодішньої опозиції.

Зображення: Галузевий державний архів СБУ. Інша доповідь стосується проблеми відсутності контрольно-вимірювальних пристроїв. У цьому документі зазначається, скільки аварійних зупинок сталося на ЧАЕС за невеликий проміжок часу.

Давайте повернемося до 1986 року. Тоді, поряд зі слідчими прокуратури, діяли також представники КДБ, які намагалися з'ясувати, чи став вибух на Чорнобильській АЕС результатом диверсії з боку зовнішніх ворогів. Вже на початку травня їхні сумніви почали наростати. У спільному звіті керівників оперативно-слідчих груп КДБ СРСР та КДБ УРСР, надісланому до Москви, повідомлялося, що аварія сталася під час планового тестування, метою якого було перевірити можливості розширення функцій реактора. Звідси, можливо, виникло припущення про намір використати реактор для виробництва ядерної зброї. Однак документи, надані архівом СБУ, не підтверджують цю версію.

Письменник та колишній дипломат Юрій Щербак, який спеціалізується на дослідженнях Чорнобильської катастрофи, стверджує, що атомні електростанції не були створені з метою виготовлення ядерної зброї. Насправді, залишки від виробництва ядерних боєприпасів використовувалися для живлення атомних станцій. "Реактор, який функціонував на Чорнобильській АЕС, був виготовлений у США і спочатку призначався для виробництва збройового плутонію, — зазначає Юрій Щербак. — Всі атомні електростанції є продуктом ядерного військового комплексу".

У більшості досліджень, проведених після інциденту, вказано, що основною причиною аварії став розрив труб у системі охолодження, що виник унаслідок швидкого випаровування води. Це призвело до неконтрольованого підвищення тиску пари, яка почала прискорювати роботу реактора. В результаті критичний стрибок потужності викликав вибух та знищення четвертого енергоблока.

7 травня 1986 року експерти оперативно-технічного управління КДБ СРСР встановили, що сила вибуху відповідала 50-60 тоннам тротилу. Після цього версію про теракт остаточно відхилили. У заяві представників КДБ йшлося: "Причиною радіаційної катастрофи стали невірні дії працівників станції після виникнення первинного загоряння, а також відмова або пошкодження систем безпеки. Якщо залишити осторонь складні технічні нюанси, то більшість людей вважає, що основною причиною аварії стала низька культура праці на АЕС. Тут йдеться не про професійну підготовку, а про культуру роботи, внутрішню дисципліну та почуття відповідальності."

Вина (не)прямих чиновників: Ніл Ферґюсон аналізує глобальну історію катастроф.

"Цілком ймовірним є те, що управління реактором довірено людям кваліфікованим і відповідальним. Однак у штаті АЕС -- великий обслуговуючий персонал, рівень підготовки якого залишає бажати кращого. Ці працівники виконують допоміжні функції, однак накладання окремих дрібних погрішностей могло в сумі призвести до непередбачуваних наслідків. Серед можливих причин аварії називають поспіх зі здачею в експлуатацію четвертого енергоблока. Говорять, що здавали його достроково до з'їзду КПРС, а тепер повинні були зупинити реактор для доопрацювання..." -- зробили висновок у КДБ.

Після двох тижнів розслідування причин катастрофи слідчі почали підкреслювати критичну роль людського фактора у трагедії на Чорнобильській атомній електростанції. Це твердження виявилося одночасно і правдивим, і спірним. Проте для радянської влади було простіше перекласти відповідальність на працівників ЧАЕС. Керівництво станції отримало обвинувальний вирок. У 1987 році до десяти років позбавлення волі були засуджені директор ЧАЕС Віктор Брюханов, головний інженер Микола Фомін та заступник головного інженера Анатолій Дятлов. Начальник зміни Борис Рогожкін отримав п'ять років, начальник реакторного цеху Олександр Коваленко -- три, а інспектор Держатоменергонагляду Юрій Лаушкін -- два роки ув'язнення.

Версія "людського фактора" отримала підтримку від Міжнародного агентства з атомної енергії наприкінці 1980-х років. Проте, у 1993 році організація переглянула свої попередні висновки, відкинувши більшість з них. У 2000-х роках МАГАТЕ знову повернулося до дослідження причин аварії і визнало, що основною причиною став конструктивний недолік реактора. В результаті вибуху на ЧАЕС зіграли роль небезпечна конструкція реактора, недостатня кваліфікація та обізнаність персоналу, а також серйозні помилки, які були наслідком браку знань про експлуатацію та безпеку реактора.

Знімок: Державне спеціалізоване підприємство "Чорнобильська АЕС" Евакуація мешканців Прип'яті.

Після катастрофи.

Абсолютна секретність всіх аспектів ситуації зіграла з КДБ злий жарт. Спеціальні служби мали представити радянському уряду своє бачення подальших дій стосовно зруйнованого ядерного реактора. Невідомо, чому цю задачу було доручено саме КДБ, а не відповідним міністерствам і відомствам. Співробітники КДБ старанно опитували київських фізиків і врешті-решт запропонували владі створити в забрудненій зоні... "науково-дослідний інститут, що займався б вивченням та прогнозуванням довгострокових наслідків підвищеного рівня радіації на живі організми". При цьому розробники ідеї спиралися на досвід Киштимської катастрофи 1957 року, що сталася в закритому місті Челябінськ-40.

Челябінськ-40 колись звався Озерськом, але цей топонім було заборонено вживати у будь-яких документах. Тому у секретних зведеннях аварію називали Киштимською -- за розташованим неподалік містом Киштим. 29 вересня 1957 року у Челябінську-40 вибухнула величезна ємність для радіоактивних відходів. Забруднення охопило територію 23 000 км² із населенням 270 тисяч людей у Челябінській, Свердловській і Тюменській областях Росії. Правда про подію замовчувалась, а на місці вибуху поспіхом створили Східно-Уральський державний заповідник. Ніяких науково-дослідних інститутів там не було, лише зона відчуження, яку згодом створять і довкола Чорнобиля.

Але це буде згодом. А поки що кадебісти продовжують інформувати про недоліки роботи -- тепер уже з ліквідації наслідків аварії. В Радянському Союзі -- ядерній наддержаві -- забракло санітарних обмивочних пунктів, дозиметричних приладів та інших важливих речей. Населення СРСР необізнане в питаннях йодової профілактики, воно продає, купує і споживає забруднене радіоактивними речовинами молоко, м'ясо й масло. Евакуйовані люди й ліквідатори аварії живуть у неприйнятних умовах, їм бракує засобів індивідуального захисту. Тимчасові могильники радіоактивних речовин зведені з порушеннями технології, а дезактиваційні роботи на вулицях Києва проводять неналежним чином. Про все це КДБ доповідає звичними каналами нагору і аж до компартійної верхівки, але такі доповідні, як і раніше, не мають жодного ефекту.

Радянська система управління стагнує, вона надто політизована і зациклена на міфах про власну могутність (зокрема, ядерну), про керівну роль партії, про самовідданий труд простого радянського робітника. Насправді ж цим кораблем, який помалу йде на дно, не керує ніхто: ані КПРС, ані КДБ, ані управлінці середньої ланки.

"Радіація сприймалася нами як звичайний дощ. Люди навчились жити з дощем." Історія Сергія Мирного, ліквідатора.

Робітничий клас -- "будівничий комунізму" -- складається з бідних, демотивованих, погано освічених людей. Вони живуть у бараках, чекають на мізерну зарплату і на те, що у місцевий магазин завезуть хоча б якийсь харч. Їхня продуктивність праці вкрай низька, потяг до самоосвіти -- нульовий, а мораль обнулена потребою вкрасти хоч що-небудь на роботі. Влада зосереджена на гонитві озброєнь, протистоянні західному світу і пошуку внутрішніх ворогів. Колос на глиняних ногах тільки чекає поштовху, аби впасти і розбитися на друзки.

Фото: Державне спеціалізоване підприємство "Чорнобильська АЕС" Будівничі об'єкту "Укриття", зведеного над зруйнованим реактором у листопаді 1986 року, розписуються на ньому на пам'ять.

Відзначаючи сорокаріччя аварії на Чорнобильській АЕС, можна стверджувати, що це стало важливим поштовхом для змін. Хоча ця трагедія не була єдиним фактором, що сприяв розпаду СРСР, її вплив був відчутним. По-перше, тому що інформація про катастрофу або замовчувалася, або подавалася в спотвореному вигляді. Громадяни Радянського Союзу не змогли пробачити цю обману, що, в свою чергу, призвело до подій наступних років, які стали чітким свідченням цього невдоволення, аж до 1991 року.

LB.UA щиро дякує архіву СБУ за надані ресурси.