Два способи покарання для України: чому Європейський Союз стикається з нелегким вибором через судову "реформу".
Конференція, присвячена відновленню України, яка нещодавно відбулася в Гданську, залишила по собі незабутні враження у представників різних галузей.
Зазвичай бізнес підкреслює позитивні враження від цього заходу, згадуючи про укладені угоди та інші конкретні результати. Політики ж задоволені тим, що вдалося уникнути "волинізації" події та довести, що й спільні українсько-польські ініціативи можуть мати практичний характер.
А от від експертної спільноти і громадського сектора часом чути розчарування через те, що ця подія знову не стала місцем, де вдалося би подолати проблеми з європейськими реформами в Україні. А ці проблеми - дедалі серйозніші. І ЄС про це вже знає.
По суті, європейські партнери України стоять перед непростим вибором.
Є сили, які наполягають, що Україна має бути покарана фінансово, і суто формально підстави для цього є. Але більшість гравців у ЄС розуміють, що гроші, які може втратити Київ, потрібні державі у часи великої війни. Водночас немає контраргументів також щодо того, що спроби Євросоюзу "пробачити" Києву відкат у реформах у довшій перспективі матимуть болючі наслідки для України.
"ЄвроПравда" провела інтерв’ю з Михайлом Жернаковим, виконавчим директором фундації DEJURE, у Брюсселі. Під час візиту української експертної групи, яка працювала в інституціях ЄС, обговорювалися питання реформ у галузях верховенства права та боротьби з корупцією.
Жернаков підкреслює, що в даний момент вже можна спостерігати ознаки повернення до старих практик однієї з основних реформ. Детальніше про це та інші питання - у нашому відеоінтерв'ю.
А для тих, хто надає перевагу читанню, ми створили також текстову версію.
Далі - пряма мова експерта, подана від першої особи та згрупована за тематикою.
Що на гребені подій?
Ситуація з реформами в Україні залишає бажати кращого. Проте, незважаючи на це, з боку Єврокомісії надходять повідомлення про позитивні тенденції.
Готовність Європейського Союзу ігнорувати проблеми в Україні не є новим явищем. Проте, рік тому ця стратегія призвела до серйозних наслідків — атак на громадянське суспільство, а також на Національне антикорупційне бюро та Спеціальну антикорупційну прокуратуру. Тоді, завдяки спонтанним протестам "людей з плакатами", вдалося зупинити цей негативний процес. Але зараз ми знову опиняємося на тому ж самому шляху.
Понад те, ми отримали прецедент, якого минулого року не було.
Україна прийняла закон, який фактично є антиреформою - мова йде про закон, що стосується декларацій доброчесності суддів. Проте Європейська комісія визнала цей закон виконанням зобов'язань.
Єврокомісія має обґрунтування своїх кроків, і вони не без підстав. Це спроба зберегти фінансову підтримку для України. Мова йде про значну суму — 400 мільйонів євро, яка була прив'язана до впровадження реформи декларацій доброчесності суддів.
Варто зазначити, що Україні справді необхідна ця фінансова допомога. Країні потрібні кошти.
Проте це створює новий прецедент: вперше за останні 12 років європейської підтримки Київ може отримати фінансування за дії, які можна вважати антиреформою. Незважаючи на те, що закон названо відповідно до зобов'язань України, його справжня суть полягає у зворотному русі реформ в сфері судочинства.
Цей випадок вплине на майбутнє не лише в цій сфері, але й на хід реформ у всій Україні.
Чому ця реформа настільки важлива
Декларації доброчесності судів - це один з небагатьох шляхів очищення української судової системи.
Навряд треба доводити, що система дійсно потребує очищення. Вирок Антикорсуду, що підтвердив хабар у 2,7 мільйона доларів для голови Верховного суду Князєва - найсвіжіший доказ цього. Крім того, покази Князєва, який визнав свою провину, підтвердили, що це не поодинокий випадок.
Це ще раз підтвердило, наскільки неуспішною виявилася реформа Верховного суду, проведена у 2016-2017 роках, яку вже тоді піддавали критиці експерти. Потрібно визнати, що її слід переглянути та внести зміни.
Враховуючи цю необхідність, Європейський Союз протягом трьох років наполегливо закликав українське керівництво вжити заходів для подальшого розвитку судової реформи, зокрема у контексті діяльності Верховного суду. Для цього були розроблені нововведення в систему декларацій доброчесності.
З цією метою дану вимогу інтегрували в механізм Ukraine Facility, який передбачає фінансову підтримку в обмін на реалізацію реформ. Згідно з документом, умовою для отримання близько 400 млн євро стало "поліпшення інструменту декларацій доброчесності суддів".
Від минулого року Європейський Союз у "плані Качки-Кос" чітко зазначив, що в рамках цієї реформи необхідно провести очищення Верховного Суду. Проте, варто зазначити, що питання не обмежується лише цим судом — існує потреба в очищенні й інших суддівських інститутів.
Нарешті, на рік пізніше за дедлайн, влада розродилася законом про декларації доброчесності. Але замість того, щоб удосконалити його, парламент ухвалив абсолютно протилежне: зробив ще слабшим.
Докладно про цей закон, його зміст та потенційні наслідки було розглянуто у статті "ЄвроПравди" під заголовком "Чому поступки ЄС знищують можливість реформування Верховного суду".
Чому акцент саме на Європейському Союзі?
Необхідно відверто визнати, що протягом останніх 12 років в Україні реформи, зокрема в галузі верховенства права, боротьби з корупцією та реформування правоохоронних структур, здійснювалися лише за умови поєднання двох чинників: значного внутрішнього тиску та підтримки з боку західних партнерів.
Ці реформи втілювалися виключно тоді, коли партнери висували або умови отримання фінансування, або умови зближення з ЄС.
Раніше було кілька міжнародних гравців, які стимулювали Київ робити реформи. Окрім Євросоюзу, це були США, МВФ, а також G7.
Від часів зміни влади у США - їх фактично немає в цьому процесі. Через те, що немає Штатів - G7 також немає, адже там рішення ухвалюються консенсусом.
Нещодавно можна помітити, що Міжнародний валютний фонд втратив свою роль у питаннях верховенства права. У співпраці з Україною та в умовах фінансової підтримки, МВФ вирішив зосередитися виключно на фіскальних реформах. В результаті ми знаходимося в ситуації, коли, крім Європейського Союзу та його держав-членів, немає інших сил, здатних змусити нашу владу впроваджувати реформи.
При цьому держави-члени зараз опинилися у непростій ситуації. Вони розуміють, що в Україні ухвалили антиреформу, і стоять перед вибором. Вони можуть або заплющити на це очі, підписатися під антиреформою і погодити виділення траншу, розуміючи, що це зашкодить реформам в Україні, у тому числі - призупинить реформи, необхідні для членства. Зокрема, це на досить довгий час закриє можливість змін у Верховному суді.
Або ж їм треба взяти на себе непросту місію і поставити питання руба, що ми не дамо гроші, доки вимога не буде виконана; але тоді вони зіткнуться зі звинуваченнями, що вони не хочуть допомагати Україні, і що через них Україна недоотримала критично важливі гроші. А це також - небажаний, неприємний для них розвиток.
Отже, в даний момент неможливо передбачити, яке рішення вони приймуть.
Країни-учасниці в неформальних бесідах зазначають, що це складне рішення, і підкреслюють, що Єврокомісія привела їх до такої ситуації.
За цими подіями лишається питання: чи є на Банковій розуміння, що без реформ у сфері верховенства права не буде руху України до ЄС. Бо схоже, що у багатьох причетних до ухвалення рішень є відчуття, що нас можуть прийняти "і так". Мовляв, "куди вони дінуться, усе дадуть". Це відчуття хибне, але його формуванню допомагають такі історії, коли Євросоюз заплющує очі на невиконання реформ, а зараз фактично і на антиреформу.
Хоча мова йде про ініціативи, які повинен презентувати уряд, рішення з цих питань приймаються не в Кабінеті міністрів, а на Банковій.
Якщо на Банковій не хочуть проведення якоїсь реформи, то цього і не станеться.
Чому Євросоюз мовчить?
Рік тому здавалося, що ми завершили етап затишшя з боку Євросоюзу, принаймні в контексті української влади, яка виявляє бажання відмовитися від реформ. Проте сьогодні ми спостерігаємо не тільки відсутність реакції: ЄС активно фінансує Київ, заохочуючи його до здійснення антиреформ.
Насправді цей період тривав лише два тижні з моменту, коли розпочалися протести з плакатами. У цей час Євросоюз не боявся відкрито висловлювати свої занепокоєння щодо ситуації, вказуючи Україні на її помилки та прямо озвучуючи кроки, необхідні для відновлення євроінтеграційного процесу.
Тоді це дало результат. За шість днів вдалося розвернути атаку на НАБУ і САП, тоді нарешті призначили Олександра Цивінського, відібраного на конкурсі за участю міжнародників, директором Бюро економічної безпеки (що було зобов'язанням України).
Тоді Євросоюз наголошував, що наступними кроками має бути призначення суддів Конституційного суду за результатами відбору і продовження роботи міжнародних експертів у комісії з відбору членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів.
Але на цьому все зупинилося. Минув рік, і досі не зроблено ні одного, ні іншого.
Чому ці зміни призупинилися? Причиною цього стало те, що Європейський Союз знову перейшов на попередню стратегію, обравши м'який підхід, вважаючи, що так він надає підтримку Україні, адже, мовляв, в умовах війни важко впроваджувати реформи.
Проте істина полягає в іншому.
Насправді, Україні було б значно корисніше отримати від ЄС більшу вимогливість щодо впровадження реформ. Саме тепер існує унікальна можливість для реалізації цих змін і інтеграції до Євросоюзу. Проте для Брюсселя така стратегія є неочікуваною. Як результат, ми опинилися в умовах, схожих на ті, що мали місце в липні минулого року.
А Євросоюз, схоже, поки що не усвідомлює цього.
Хоча українцям важко усвідомити, як можна бути сліпим до всього, що відбувається навколо.
Адже питання стосується не лише декларацій доброчесності суддів.
Достатньо згадати реформу Державного бюро розслідувань, де влада відмовляється від зобов'язань. Торік президент казав, що в січні 2026 року мав бути внесений проєкт нового закону про ДБР. А тепер прем'єрка каже, що його внесуть тільки в кінці 2026 року. Це відтермінування дозволяє запустити восени конкурс на нового директора ДБР за старими правилами і призначити на п'ять років нового ручного керівника бюро.
Історія з реформуванням прокуратури та процесом відбору генерального прокурора є досить складною.
Зрештою, весь "список Качки-Кос", тобто список ключових реформ у сфері верховенства права, "провисає". За пів року він виконаний на 15%.
Європейський Союз має можливість впливати на Україну.
Я щиро сподіваюся, що нам не доведеться знову виходити на площу.
Проте важливо, щоб як наш уряд, так і європейські партнери звернули увагу на голос українського суспільства. Соціологічні дослідження показують, що громадськість наполегливо закликає до проведення реформ.
Не так давно було опубліковано дослідження КМІС, яке продемонструвало вражаючі результати.
Отже, від представників влади часто можна почути, що реформи відкладаються через війну; аналогічні заяви звучать і в ЄС, де нестачу реформ пояснюють конфліктом. Проте, 83% українських громадян вважають, що країна має продовжувати судову реформу, незважаючи на бойові дії.
Тому війна - це точно не пояснення браку реформ, щонайменше у сфері верховенства права. Навпаки, у влади є чіткий мандат від суспільства на ці зміни, і є величезне бажання людей потрапити до Європейського Союзу та виконати умови ЄС для цього. Це навіть якщо не згадувати про банальний запит суспільства на справедливість.
Ще два питання, яке поставив КМІС, отримали схожий результат: 65,5% та 66%.
Перше запитання: чи має Європа активніше впливати на українську владу з метою впровадження реформ у сфері правосуддя? Близько 66% респондентів висловилися на підтримку цього.
Отже, громадяни закликають Європейський Союз чинити тиск на уряд.
Інше питання: чи зможе Україна підтримувати курс на реформи, якщо міжнародний фінансовий або політичний тиск ослабне? За даними опитувань, близько двох третин українців вважають, що в такій ситуації реформи можуть бути призупинені або суттєво сповільнені.
Отже, суспільство закликає Європейський Союз впливати на українську владу для проведення реформ, адже без цього реформи можуть не відбутися.
Люди не бачать інших шляхів, окрім як через тиск партнерів, бо розуміють, що інші механізми демократії обмежені. Виборів у нас немає, а виходити через день на нові "картонкові протести" - не варіант. Звідси розуміння, що ЄС - чи не єдиний наявний варіант, щоби переконати нашу владу все-таки робити реформи.
Той факт, що громадськість очікує від Європейського Союзу активних дій щодо вимог реформ в Україні, є надзвичайно сильним інструментом, який часто залишається недооціненим європейськими союзниками.
По суті, Євросоюз має мандат від українського народу. На нього покладено багато сподівань людей, а з ними і відповідальності за те, щоб допомогти Україні стати кращою.
