Евакуація з Олешків: як Кремль трансформував гуманітарну місію в інструмент пропаганди - Новини Донбасу

Гуманітарна операція, що відбулася в окупованих Олешках Херсонської області, стала важливою подією, в результаті якої вдалося евакуювати близько 800 мирних жителів та надати допомогу тим, хто залишився в регіоні. Ця акція не лише продемонструвала рідкісний випадок співпраці між Україною та Росією під міжнародним посередництвом, але й стала приводом для нової інформаційної кампанії з боку російських пропагандистів. В той час як українська сторона акцентувала увагу на важливості порятунку людей і продовженні гуманітарних місій, російські державні медіа та Z-блогери намагалися подати евакуацію як доказ турботи Москви про населення окупованих регіонів, з метою дискредитації України та створення атмосфери страху серед тих, хто думає про повернення на території, підконтрольні Києву.

В контексті інформаційної підтримки евакуації можна виділити декілька взаємозалежних наративів: показ Росії як гуманітарного посередника, заяви про небажання жителів повертатися в Україну, залякування чоловіків загрозою примусової мобілізації, а також спроби перекласти відповідальність за загрози цивільному населенню на українську сторону.

Водночас деякі висловлювання російських пропагандистів не відповідали ані фактам самої операції, ані інформації, наданій офіційними представниками задіяних сторін.

Гуманітарна криза, про причини якої російська пропаганда намагається не згадувати.

Олешки знаходяться під контролем російських військ з лютого 2022 року. Після того, як восени того ж року українські сили звільнили правобережну частину Херсонської області, місто опинилося в безпосередній близькості до лінії фронту.

Ситуація значно погіршилася після руйнування Каховської ГЕС у червні 2023 року. Повінь, руйнування інфраструктури, перебої з електропостачанням та водопостачанням, а також обмеження пересування поступово зробили життя місцевого населення вкрай важким.

До 2026 року гуманітарна ситуація в Олешках досягла критичного рівня. Внаслідок бойових дій, мінної небезпеки та атак з повітря, місто переживало серйозний дефіцит продуктів харчування, медикаментів та інших життєво важливих товарів. Шляхи безпечного виїзду з населеного пункту були надзвичайно обмеженими.

У російських матеріалах, присвячених гуманітарній місії, детально висвітлювалися проблеми, що торкнулися місцевих жителів. Проте, часто ігнорувалася важлива деталь: протягом усіх цих років Олешки перебували під контролем російських окупантів.

Зокрема, російські медіа передавали історію місцевої жительки, яка колись намагалася покинути місто на автомобілі швидкої допомоги, але не змогла навіть дістатися околиць через заміновану трасу.

У інших матеріалах повідомлялося, що під час тимчасового припинення вогню люди похилого віку вирушали на велосипедах до Раденська за продуктами та ліками, долаючи близько 20 кілометрів в один бік.

Такі розповіді відображали величезний розмах гуманітарної кризи, але водночас дозволяли російським медіа формувати вигідний для Кремля образ: основною причиною страждань людей вважалася, перш за все, близькість воєнних дій, тоді як відповідальність окупаційних структур за забезпечення основних потреб населення залишалася поза увагою.

Гуманітарна ініціатива: партнерство, перетворене на інструмент пропаганди.

Угода щодо тимчасового зупинення бойових дій та евакуації жителів Олешків була укладена завдяки зусиллям міжнародних посередників, зокрема, завдяки активній підтримці першої леді США Меланії Трамп.

Згідно з її інформацією, в ході операції з міста виїхали приблизно 750 людей. У ряді повідомлень згадувалося про 25 автобусів, які були залучені до гуманітарної місії. Жителі мали можливість самостійно обирати, куди евакуюватися — на територію, підконтрольну Україні, або до Росії.

Особи, які вирішили скористатися українським маршрутом, переміщали через територію Білорусі. Російська сторона організувала транспортування з Анапи до Гомеля за допомогою військових літаків. Тих, хто обрав Росію, евакуювали до центру тимчасового розміщення в Сімферополі.

Окрім евакуації, до міста доставили продовольство, воду, ліки, паливо для генераторів та обладнання для лікарні. З Олешків також вивезли 105 домашніх тварин.

Згідно з даними українського омбудсмена Дмитра Лубінця, режим припинення вогню тривав протягом п'яти діб, 19 годин і 59 хвилин. В рамках цієї місії вдалося також здійснити репатріацію тіл загиблих військовослужбовців і цивільних осіб з моргів Олешків та інших населених пунктів.

Уповноважені з прав людини України та Росії підтвердили виконання зобов'язань обома сторонами та висловили вдячність один одному за спільну роботу.

Проте в російських матеріалах про цю операцію акцентувався переважно на діях Москви. В статтях ретельно розглядалися операції російських військових літаків, транспортування осіб до Сімферополя, надання медичної підтримки та активність російських представників.

Таким чином, спільна гуманітарна операція використовувалася для формування образу Росії як держави, яка не лише контролює окуповану територію, а й піклується про її населення.

При цьому виявляється, що необхідність проведення великомасштабної міжнародної операції з евакуації населення з міста, яке вже понад чотири роки знаходиться під контролем російських сил, у таких публікаціях майже не розглядається.

"Чоловіків одразу відправили до ТЦК": як поширювалася історія про мобілізацію евакуйованих осіб.

Один із найбільш яскравих моментів інформаційної кампанії став вислів російського Z-блогера Сергія Колясникова, який відомий під псевдонімом Zergulio, про долю чоловіків, що обрали шлях евакуації на територію, контрольовану Україною.

Колясников розповсюджував інформацію про те, що українських чоловіків, нібито, одразу після евакуації затримували працівники територіальних центрів комплектування (ТЦК та СП) і відправляли на фронтові позиції.

Ця розповідь базується на широко розповсюдженому в російській пропаганді стереотипі про Україну як країну, в якій чоловіки призовного віку нібито безсумнівно стають жертвами примусової мобілізації.

Проте в даному випадку це висловлювання демонструвало явну суперечність у часових рамках.

На момент, коли ця історія стала відомою, евакуйовані, які рушали в напрямку України, відповідно до оприлюдненої інформації, були перевезені літаками до Гомеля — адміністративного центру Білорусі.

Таким чином, інформація про те, що українські ТЦК вже затримали чоловіків після їх повернення в Україну, не відповідала відомому на той час маршруту евакуації.

У наданих повідомленнях не були вказані жодні публічні свідчення про масові затримання евакуйованих чоловіків з боку представників ТЦК.

Крім того, український омбудсмен Дмитро Лубінець підкреслив, що під час евакуаційного процесу не відбувалося відбору громадян, зокрема тих, у кого виникли труднощі з документами.

"Жодної фільтрації не було. Більше того, у нас були громадяни, які говорили, що мають проблеми з документами. Наприклад, загублені документи. Жодних проблем не було", -- заявив Лубінець.

Він також зазначив: "Не лише не проводилася жодна фільтрація, але й не було жодної перевірки телефонів або документів".

Ці висловлювання стосуються процесу евакуації і не охоплюють усі подальші дії державних установ після повернення громадян на територію України. Проте вони не підтверджують версію, яку розповсюджував російський блогер.

Основною метою цього повідомлення було не тільки підрив авторитету української влади. Воно також могло бути адресоване безпосередньо жителям тимчасово окупованих територій, зокрема чоловікам призовного віку та їхнім родинам.

Для осіб, які тривалий час залишалися в інформаційній ізоляції, заява про швидку відправку евакуйованих на фронт може слугувати вагомим аргументом проти поїздки в Україну, навіть якщо немає ніяких підтверджень такої ситуації.

Це є однією з ключових рис такої дезінформації: вона експлуатує справжній страх людей щодо війни та мобілізації, поєднуючи його з певною гуманітарною подією.

"Їдуть не з любові до України": спроба знецінити вибір евакуйованих

Ще одним напрямком пропагандистського супроводу стала інтерпретація мотивів мешканців Олешків, які вирішили виїхати до України.

Військовий блог Kotsnews з Росії повідомляє, що, за їхніми даними, більшість чоловіків, які підлягають призову, нібито не бажають евакуюватися в напрямку України.

У публікації зазначалося, що виїхали переважно люди похилого віку, жінки та діти, а причиною такого вибору називалися не політичні переконання чи бажання повернутися на підконтрольну Україні територію, а особисті обставини.

"Не завдяки великій любові до 'незалежної', а скоріше для вирішення власних проблем. У Алешках вже тривалий час не відчувають вдячності до України", -- зазначає автор статті.

Таке пояснення дозволяє російській пропаганді одночасно вирішувати кілька завдань. По-перше, воно знецінює рішення людей виїхати в Україну, подаючи його виключно як прагматичний крок -- наприклад, заради зустрічі з родичами або подальшого переїзду до Європи. По-друге, воно створює враження, що мешканці окупованого міста більше не пов'язують своє майбутнє з Україною. По-третє, твердження про масову відмову чоловіків від евакуації в бік України доповнює історію про нібито неминучу мобілізацію.

В результаті формується замкнене коло пропаганди: чоловіки, нібито, не бажають повертатися в Україну через страх перед ТЦК, а ті, хто все ж вирішив повернутися, нібито одразу стикаються з примусовою мобілізацією.

При цьому російські автори не наводили достовірних статистичних даних, які б дозволили підтвердити твердження щодо мотивів евакуйованих.

Український омбудсмен Дмитро Лубінець прямо заявив, що сторони домовилися не розголошувати, скільки саме людей вирішили виїхати в Україну, а скільки -- до Росії. За його словами, дотримання таких домовленостей є необхідним для продовження гуманітарних операцій та порятунку інших громадян.

Цей аспект набуває особливого значення, адже в російських інформаційних каналах з'являлися різноманітні відомості стосовно розподілу автобусів для евакуації.

Наприклад, військовий кореспондент Z Романов спочатку стверджував, що 17 автобусів прямують до України, а чотири -- до Росії. Згодом він видалив цю інформацію з публікації. Журналіст Newsmax Алекс Салві, у свою чергу, повідомляв про 11 автобусів, що вирушили до України, та чотири -- до Росії.

Без офіційно підтверджених підсумкових даних ці повідомлення не дають змоги встановити точний розподіл евакуйованих. Однак сама спроба трактувати вибір людей як показник політичної лояльності стала частиною інформаційного протистояння навколо гуманітарної операції.

Звинувачення України у порушенні перемир'я: ще один інформаційний інструмент

Одночасно з матеріалами про гуманітарну підтримку, представники російської влади висловлювали обвинувачення на адресу українських сил.

Так, посол з особливих доручень МЗС РФ Родіон Мірошник заявив, що український безпілотник нібито атакував цивільний автомобіль на перехресті при виїзді з Олешків. За його словами, в автомобілі перебували мирні жителі, які прямували до Раденська за продуктами, а в результаті удару постраждали дві людини.

Мірошник зазначив, що українські військові відновили напади на цивільні об'єкти ще до того, як було офіційно закінчено узгоджений режим тиші.

Однак ці звинувачення суперечили офіційним заявам про дотримання домовленостей у рамках гуманітарної операції. Після її завершення Дмитро Лубінець повідомив, що обидві сторони виконали взяті на себе зобов'язання. Аналогічну оцінку надала російська представниця Яна Лантратова. Міжнародні ЗМІ також повідомляли про відсутність підтверджених порушень локального припинення вогню.

Отже, заява Мірошника залишилася звинуваченням на адресу російської пропаганди, а не встановленим фактом порушення перемир'я українськими військовими.

Подібні повідомлення мають значну важливість в рамках інформаційної стратегії Росії. Вони дозволяють Москві не лише заявляти про свою готовність долучатися до гуманітарних проектів, але й зміцнювати сприйняття України як країни, що нібито становить основну загрозу для мирного населення.

Навіть після успішно проведеної спільної операції, яку офіційні представники обох держав відзначили позитивно, російські медіа продовжували транслювати звичні обвинувачення на адресу Збройних Сил України.

Перемир'я закінчилося, проте гуманітарна ситуація продовжує залишатися складною.

Ще одним прикладом суперечності між гуманітарною риторикою Москви та її реальними діями стало рішення Росії не продовжувати режим припинення вогню. Як повідомляє AFP, Українське Міністерство закордонних справ ініціювало пропозицію про продовження угод, але російська сторона відмовилася від цього кроку.

Узгоджений режим тиші завершився 1 листопада. При цьому український та російський омбудсмени повідомили, що розглядають можливість організації нових гуманітарних місій.

Проте необхідність в евакуації залишається актуальною.

Волонтерка Ксенія Архипова, яка допомагає мешканцям Олешків з 2022 року, розповіла виданню "Агентство", що вивезти вдалося не всіх бажаючих. За її словами, частину мешканців передмість не пропустили через блокпости, а за деякими маломобільними людьми не приїхав транспорт.

Це свідчить про те, що успішне проведення гуманітарної операції ще не означає вирішення проблеми для всіх мешканців міста. Особливо вразливими залишаються люди похилого віку, люди з інвалідністю та ті, хто не здатний самостійно дістатися до місця евакуації.

За інформацією, наданою Лубінцем, під час проведення евакуації було залучено 22 автомобілі швидкої допомоги. Деякі люди через стан здоров'я не змогли витримати запланований маршрут. У одному з випадків медики спочатку схвалили транспортування пацієнта, але після огляду на місці вирішили, що він не зможе витримати дорогу. В результаті довелося шукати альтернативні варіанти перевезення. Наразі кілька родин продовжують свою подорож до України наземним транспортом.

Окремо омбудсман висвітлив питання медичного обслуговування в окупованих Олешках. Він зазначив, що українській стороні вдалося доставити до місцевої лікарні нове обладнання та ліки для підтримки її функціонування. Проте Лубінець також підкреслив, що наразі неможливо точно оцінити рівень якості медичних послуг, які надаються в цьому закладі.

При цьому в російських повідомленнях акцент робився переважно на кількості задіяного транспорту, наданій Росією допомозі та організації перевезень, тоді як питання про людей, які опинилися в умовах гуманітарної кризи, приділялося значно менше уваги.

Чому це є суттєвим для майбутніх заходів евакуації

Історія Олешка підкреслює ще одну важливу проблему: дезінформація здатна суттєво загрожувати безпеці громадян.

Якщо житель окупованого району переконається, що після повернення в Україну його обов'язково затримають і направлять на фронт, він може вирішити відмовитися від евакуації, навіть якщо є безпечний шлях. Подібним чином, інформація про масове небажання людей повертатися в Україну може викликати у тих, хто залишився, відчуття, що такий вибір є небезпечним, непопулярним або безглуздим. При цьому реальні умови евакуації набагато складніші, ніж ті, що подаються у пропагандистських матеріалах.

Особи мають можливість вибирати маршрут виїзду, зважаючи на своє здоров'я, присутність родичів, наявність необхідних документів, умови житла та здатність отримати потрібну підтримку.

Для літніх людей ключовою умовою може бути шанс побачитися з дітьми або онуками. У випадку особи з інвалідністю важливою є доступність медичних послуг. А для сімей з дітьми важливими аспектами є безпека та можливість продовження освіти.

Ні одне з цих рішень не може служити надійним показником політичних поглядів. Отже, перетворення даних про евакуацію на щось на кшталт голосування за Україну або Росію є формою маніпуляції.

Крім того, ця інформаційна конфронтація може ускладнити реалізацію майбутніх гуманітарних операцій, які визнаються необхідними обома сторонами.