Катерина Петренко розповіла про свої враження від шоу "Холостяк" та свої почуття до Кравцова: "Я не прийшла сюди для того, щоб заводити дружбу".
У інтерв'ю для Styler Катерина поділилася своїми емоціями щодо Кравцова, розповіла про стосунки з іншими учасницями, переживання від розлуки з сином та про своє життя після завершення шоу.
Вона вирушила на шоу, адже саме Кравцов став для неї головною мотивацією. Катерина знала його вже тривалий час і могла бачити себе серед фіналістів.
Вона описала бесіду про баскетбол, зазначивши, що цікавилася життям Слави поза спортом. Проте він знову звернувся до питання свого відновлення після травми.
* Не шкодує про відвертість на побаченні. Катерина поважає свій минулий досвід і не хотіла б приховувати його від майбутнього партнера.
* Я не планувала шукати подруг, але в процесі спілкування з учасницями я знайшла спільну мову з кількома з них. Особливо з однією, якій я залишила листа перед виходом.
* Найважчою була розлука із сином. Після прощання з Кравцовим вона зателефонувала дитині з вокзалу в Мукачеві, обоє розплакалися.
Роздумує над можливістю тимчасового переїзду з Києва. Внаслідок стресу та побутових проблем шукає альтернативи в межах України, виїзд за кордон наразі не передбачає.
* Готова знову зустрітися зі Славою. Але, як уточнює сама Катерина, не називала б цю зустріч побаченням.
Кравцову я знала вже багато років і часто уявляла себе на фінальній сцені.
Поділіться, будь ласка, як виникла ідея приєднатися до цього проєкту та чи залишилися ви задоволені своїм вибором на сьогоднішній день?
Я прийняла рішення миттєво, в той самий момент, адже знала Славу вже багато років. Коли вперше побачила анонс з ним, спочатку не могла повірити своїм очам. А далі почався справжній потік повідомлень від моїх подруг — вони надсилали мені заявку і просили її заповнити.
Саме тому я підсвідомо прийняла це рішення в перші ж хвилини після анонсу. Після цього потрібно було впоратися з усіма справами – робота, дитина. Коли все стало на свої місця, я заповнила анкету. Жодної миті не шкодую про свою участь, абсолютно. Немає місця для жалю.
Ви згадали про роботу, як виглядає процес? Чи брали ви відпустку? Адже ми усвідомлюємо, що це може тривати від тижня до самого фіналу, що є значним інтервалом.
Офіційна робота надає можливість взяти відпустку без збереження зарплати, що є законним правом. У цьому питанні немає жодних труднощів. Проте, ми з каналом узгоджували терміни. Наприклад, я повинна була взяти відпустку з певної дати, коли розпочинаються зйомки, до остаточної дати фіналу, якщо б я потрапила туди.
- Коли ви йшли на проєкт, і, можливо, в перших епізодах, ви думали наперед, могли уявити себе у фіналі?
Абсолютно згідна. Я вважаю, що зрілі та здорові стосунки, без емоційних перепадів, можуть виникнути з дружби. У мене є багато прикладів, які це підтверджують. Коли є спільні інтереси, це лише зміцнює зв'язок, і наші захоплення виходили за межі лише баскетболу. Тому я цілком могла це уявити.
Говорячи про емоційні коливання, чи замислювались ви, як би ви почувалися, якби залишились у проєкті, а потім стали свідком поцілунків Слави – з вами чи з іншими дівчатами? Чи виникали у вас думки про можливу ревність, і чи могли ви уявити себе в таких обставинах?
- Так, я думала про це також. Мені здається, що дівчатам, які у минулих сезонах проходили далі, які будували з героєм більш романтичні стосунки, де є якісь поцілунки, було неймовірно важко, чесно. Умови, в яких ти перебуваєш - ти не усвідомлюєш їхньої складності, допоки не опинишся на цьому місці. Не дуже приємно, коли кличуть на побачення когось іншого, а не тебе, коли він дивиться на когось, окрім тебе. Це неприємно просто. І тим дівчатам, які менш емоційно-стійкі, їм складніше.
"Це питання зовсім не стосувалося баскетболу", — зазначила Катерина Петренко, говорячи про своє побачення зі Славою Кравцовим.
Яким чином ви уявляли собі Славу до початку проєкту, і чи відбулося у вас якісь зміни в цьому уявленні після завершення?
Ми не мали багато можливостей для спілкування, щоб сформувати кардинально інше уявлення від того, з яким я прийшла. Я розуміла, що він цілеспрямована особистість, яка чітко знає свої бажання. Це людина, яка досягає своїх цілей. Я знала його як професійного, високо кваліфікованого спортсмена. Але якою людиною він є у стосунках? Після одного побачення важко зробити остаточні висновки. Для цього потрібно трохи більше часу.
Його почуття гумору стало очевидним, а його уважність також підтвердилася. Крім того, було помітно, що він має цілеспрямований характер.
- У коментарях глядачі говорили про те, що було зарано говорити про щось особисте й минуле на першому побаченні. Але при цьому інші читачі зауважували, що умови на проєкті зовсім не такі, як в реальному житті. І тому все відбувається трошки в пришвидшеному форматі і більш стисло, згодні з цим?
По-перше, якби він не задавав питання, я, можливо, залишила б деякі історії на наступні зустрічі. Але глядачі отримують лише 30 хвилин ефіру, або й менше, залежно від того, скільки триває це побачення. Насправді ж процес зйомки займає години, і діалогів відбувається дуже багато. І те, що ми бачимо в ефірі, зовсім не відображає всього розмаїття наших обговорень.
Я не маю жодних жалю щодо наших розмов про моє минуле – воно стало частиною мене, і я ціную той досвід. Проте, якщо я буду мати справу з людиною, яка відчуває дискомфорт через мої переживання, це може ускладнити розвиток наших стосунків.
Які у вас враження від вашої участі в "Холостяку"?
- Була невірно велика концентрація навколо баскетбол. І в нас був такий момент на побаченні, де особливо уважні помітили, що під час розмови я спитала Славу про той період життя, коли в нього була травма, що він робив, окрім баскетбола. Але він почав знову розповідати про своє відновлення після травми.
На моєму обличчі, хоча я цього і не помічала, відбивалося моє внутрішнє відчуття—під час розмови я не могла зрозуміти, чому він знову знову звертається до теми баскетболу, адже я запитала про зовсім інше, про життя поза цією грою. Проте я вирішила не переривати його, адже, можливо, йому потрібно було виговоритися, і ця тема ще не зовсім закрилася для нього. Згодом я побачила його коментар, де він зазначив, що я знову запитую про баскетбол, хоча моє питання взагалі не стосувалося цієї теми. Цей момент також залишився для мене загадкою.
Я помічаю, що навколо цієї теми існує безліч постів та коментарів, і думки людей суттєво розділилися. Деякі з них звернули увагу, що моє питання не стосувалося баскетболу, в той час як інші, не приділивши уваги, знову відреагували коментарями на тему баскетболу.
- Коли ви дивилися випуск вже в ефірі, чи було бажання щось умовно переграти, переробити або змінити?
Скажу відверто, це було емоційно складно. Але я не хотіла б нічого змінювати, адже не жалкую ані про одне слово, ані про жодну мить. Я залишалася вірною своїм принципам, не намагаючись прикидатися чи підлаштовуватися під когось, не вдаючи з себе іншу жінку. Тому, навіть якби у мене була можливість, я б нічого не коригувала.
Просто він не відчував до мене особливого інтересу чи емоційного зв'язку, який би сприяв розвитку наших стосунків. Це може бути неприємно чути, але в цілому – це нормально. Я навіть була вдячна йому за те, що, усвідомивши це, він швидко відправив мене додому. Таким чином, ми обидва уникнули витрачання часу даремно.
Коли Слава прощався, він підкреслював важливість дружніх взаємин. Чи могли б ви стати його друзями, підтримуючи стосунки як справжні товариші, без романтичного підтексту?
- Складне питання. Бо коли тобі людина подобалась, подобається - можна озвучити таке закінчення, то складніше, мені здається, побудувати дружбу. Вона краще будується, коли ви не маєте взагалі ніяких романтичних один до одного думок. Тоді, мені здається, краще. А потім дружба може перерости в більш тісні стосунки. І зараз дружніх спілкувань або часопроводження ми не маємо.
"Я не прийшла сюди для встановлення дружніх стосунків": Петренко розповіла про учасниць, закулісся та листа Тетяні Бевз.
Які моменти в будиночку вразили вас найбільше або стали справжнім викликом?
- В моєму розумінні одразу було визначено, що для мене буде найскладнішим. Я це вказувала, коли ще проходили кастинги, що це неможливість зв'язатися з дитиною. Син достатньо маленьким ще був на той період, і в нас не було можливості щоденно розмовляти по відео з родичами. І це було, напевно, найскладнішим процесом.
Щодо скандалів чи ще чогось з дівчатами, я, по-перше, в це не втручалася, а, по-друге, в мене достатньо теплі та дружні зв'язки з дівчатами. З кимось більше, з кимось менше. А з ким жила в одній кімнаті, то й краще були стосунки.
Серед інших викликів, мабуть, слід зазначити порушення режиму сну та харчування під час зйомок. Це також створювало певний дискомфорт. Проте ці труднощі не стали причиною для відмови від участі, хоча й приносять певні незручності, і з цим потрібно рахуватися.
У попередніх сезонах деякі учасниці висловлювали думку, що не вважають можливими дружні стосунки з іншими дівчатами через присутність конкуренції. Як ви вважаєте, чи можливо в таких обставинах створити справжню дружбу?
Я не прийшла сюди заради дружби, однак тут зібралася велика кількість чудових, успішних та захоплюючих жінок. Є ті, хто викликає у мене менше інтересу, але є й такі, які справді вражають. Я завжди ставлюся до жінок з повагою, і для мене важливо зберігати це відчуття, уникати конфліктів. Зрозуміло, що для формування глибокої дружби потрібен час — роки. Так само, як і для розвитку будь-яких стосунків. Проте знайти цікавих співрозмовниць для подальшого спілкування цілком реально.
Яка ваша думка щодо так званих "зливів", коли в мережі обговорюють, кого вибере "Холостяк", або розкривають різні деталі ще до виходу ефіру?
Я навіть не здогадувалася про існування цього проєкту, поки не почала в ньому брати участь. Коли занурюєшся у процес, розумієш, скільки людей займається аналізом "Холостяка" та вивчає психотипи учасників. Що стосується "зливів", то вони мені зовсім не до вподоби. Це, на мою думку, знецінює величезні зусилля, які докладає вся команда.
Імовірно, ті, хто займається цим, не до кінця усвідомлюють обсяги роботи, які вкладені в проєкт. Мені сумно від цього, адже, наприклад, я не прихильник спойлерів.
Тепер без розкриття деталей сюжету, спробуйте уявити собі, що ви знову опинилися в тому затишному будиночку, в момент, коли Слава залишив вас. Хто, на вашу думку, міг би бути поруч з ним у цей час, якщо не ви самі?
Я жила в кімнаті разом із кількома дівчатами, але найближче з усіх подруг я стала саме з Тетяною Бевз. Коли прийшов час прощатися, я вирішила написати їй великий лист. Не буду вдаватися в деталі, але в ньому я висловила свої побажання, щоб вона змогла по-справжньому розкрити для себе Славу. Якщо цей хлопець дійсно той, хто їй потрібен, то я щиро сподівалася, що між ними виникнуть гармонійні стосунки.
Повідомлення від армії та підтримка після трансляції.
- Вам писали жінки після виходу ефіру, можливо якось підтримували, адже ви розповіли про стосунки, де були зради?
- Так, багато приємних слів писали і в Direct, і в коментарях, і в Threads. Це дуже цінно, приємно було бачити. Також мені дякували, що я підсвітила важливу тему повернення військовополонених.
- Насправді можна сказати, що ви отримуєте найбільше підтримки від аудиторії, вас називали фавориткою, відзначали вашу щирість. А чи писали вам чоловіки?
Багато людей писали мені, і це не лише один чоловік, я просто не могла стримати сміху, дізнавшись, що військові дивляться "Холостяка". Вони надсилали мені скріншоти і жартували: "Передай СТБ, що ти досягла справжньої аудиторії — навіть розвідники, хлопці, які служать у серйозних підрозділах, стали фанатами цього шоу".
Отримав чимало повідомлень з підтримкою від чоловіків. Проте мені не подобається, коли ця підтримка супроводжується образами на адресу Слави. Я навіть не ставлю лайки і не підтримую подібну поведінку.
- У соцмережах тривають суперечки щодо того, чи доцільний взагалі зараз розважальний контент, зокрема на телебаченні. На вашу думку, що саме зараз дає українцям "Холостяк" та подібні проєкти?
Давайте погодимося на одне: у всіх нас є очі, і ми можемо спостерігати, що відбувається в Threads у п'ятницю.
Люди намагаються відволіктися, ділячись безліччю контенту про "Холостяка". Зараз усім нам нелегко. Я живу в Києві, і ситуація дійсно складна. Звичайно, це навіть не можна порівняти з труднощами, які переживають ті, хто на передовій. Але я хочу зазначити, що для мене було дуже приємно отримати кілька повідомлень від хлопців, які дивилися "Холостяка". Навіть якщо вони не переглядали всі епізоди, вони надсилали мені фрагменти, де я говорила про прапор, і писали: "Класно, молодець, дуже круто, поважаю".
І, на мою думку, такі проєкти і створені для того, щоб в якійсь мірі допомагати суспільству переживати темні часи, бо вони розвантажують. Я навіть трошки хвилювалася перед тим, як йти на проєкт, тому що я людина, яка максимально невідірвана від контексту війни і того, що відбувається в нашій країні. Трошки у мене було хвилювання щодо того, як взагалі в моєму ком'юніті відреагують, чи підтримають. Але та підтримка, яку я отримала, вона абсолютно нівелювала побоювання. Бо дуже багато я отримала фідбеку, навіть від тої аудиторії, яка, здавалося б, ніколи в житті не взагалі не дивилася цей проєкт.
"Він заплакав, і я не змогла стримати сліз": Катерина Петренко про свій перший дзвінок синові після завершення участі в шоу.
Кому ви перш за все подзвонили, коли покинули проєкт?
Сину. Я зателефонувала йому через відеозв'язок на вокзалі в Мукачеві. Коли він побачив мене, то не зміг стримати сліз, і я також розплакалася. Він повторював: "Мамо, коли ти повернешся?". Це була надзвичайно зворушлива хвилина. Я вперше залишила його так надовго.
І саме в той момент я ще раз у своїй голові прокрутила думку: "Дякую, Слава, що ти не затягував, якщо відчув, що стосунки неможливі".
Як ви розповідали синові про те, куди вирушаєте і на який період?
- Ми з ним за певний час до того, як я поїхала, почали вести розмови, що мама поїде, в неї будуть зйомки, казала, що це може буде довго. Я йому не казала, що це робочі відрядження, для того, щоб в нього потім не з'явилася ненависть до роботи. Не казала, що мама їде шукати нового тата, тому що сама моя ціль участі в проєкті - не пошуки нового тата для дитини. Але і не казала, що їду до чоловіка, щоб в нього не формувався якийсь комплекс або думка, що мама його кинула і поїхала до чоловіка.
Він досить малий, і це справді слизька стежка, але він гарно витримував усі ці моменти. Коли я повернулася і співала йому колискову перед сном, він запитав: "Мамочко, ти більше ніколи не поїдеш так надовго?". Я відповіла йому чесно, адже в житті трапляється різне, але я намагатимусь, щоб відстань між нами не була такою великою. Не хочу давати порожніх обіцянок, що такого більше ніколи не станеться.
Я не говорю про участь у наступному сезоні "Холостяка". Моя присутність у цьому сезоні була зумовлена особистістю Слави.
Чому думає про переїзд із Києва та за чим сумує в Бердянську
Я побачила вашу Stories, в якій ви ділитесь думками щодо можливого виїзду з Києва. Яка ваша позиція з цього приводу на даний момент?
Наразі я розглядаю всі можливі варіанти, щоб хоча б тимчасово залишити Київ. Якщо бути відвертою, мені вже надзвичайно важко. Буттєві труднощі, викликані відсутністю електрики та води, сильно впливають на моє життя. Я сама з маленькою дитиною в Києві, і це вже не перший рік, коли доводиться переживати такий стрес. Постійний стан безкінечного і тотального напруження обов'язково позначається на психічному здоров'ї. Хоч я й вважаю себе досить стійкою, це все ж дуже складно.
Шукаю варіанти, поступово обговорюючи це з дитиною. Сподіваюсь, що вдасться здійснити хоча б тимчасовий переїзд, а далі вже розглядати, як продовжувати своє життя. Прийняти цю ситуацію, коли це є вимушеним вибором, справді важко. Особливо, коли вже є досвід і ти сам став внутрішньо переміщеною особою.
Тут знову вмикається цей синдром однієї валізи, ти в цьому підвішеному стані живеш роками. І не хочеться в ньому застрягати. Але треба дивитися правді в очі. Що це знову вимушений переїзд через росіян.
Чи замислюєтеся ви над західними регіонами України, чи вже розмірковуєте про можливість еміграції за кордон?
- Ні, поки не розглядаю закордон. Я дуже люблю Україну, не хотіла би їхати з країни. Два тижні назад була у відрядженні по роботі у Львові, я там стояла, знімала вуличних музик і плакала. Просто від неймовірної й неосяжної подяки до всіх військових, які оборонять територію нашої країни. І що в нашій країні є насправді ще місця, куди можна релокуватися з дитиною.
- Якби не війна, в яке українське місто ви б хотіли поїхати просто зараз?
- Складно відповісти. Я завжди мрію мати можливість повертатися в Бердянськ, показати дитині своє рідне місто. Повернутися взагалі на свої вулиці, просто посидіти на лавочці, подивитися на порт та Азовське море. Мені дуже цього не вистачає.
Але зараз мене зацікавила думка пожити десь в західних регіонах. Ужгород, Чернівці - я там ніколи не була, хоча жила в багатьох містах в Україні. Жила в Дніпрі, Харкові, Бердянську, Києві, Хмельницькому. А от там ще не була і не жила. Може там теж прикольно.
Як особа, чий рідний місто перебуває під окупацією, чи зберігаєте ви віру в те, що одного дня зможете повернутися туди? Або намагаєтеся відпустити це і рухатися вперед?
Я вже п'ятий рік проходжу терапію. Здається, за цей час я пережила всі етапи — від заперечення до гніву і далі. Раніше я дуже трималася за те життя, яке вела з колишнім чоловіком, за всі ті моменти, які ми мали. Коли ми тільки заїхали в нову квартиру, я була в положенні. Потім настали складні часи, пов’язані з його відсутністю, а згодом — і з поверненням.
І тому дійсно спочатку була думка про те, що я не можу, хочу додому, хочу повернутися і жити тільки в Бердянську. Потім було прийняття себе нової, себе у Києві. Вважаю, що я дуже класно склала цей такий собі іспит. Київ мені подобається, він дійсно крутий, це місто можливостей, реалізації.
Щодо ностальгії за домом, це почуття, яке неймовірно важко назавжди залишити позаду. Навіть звичайний запах або будь-яка дрібниця можуть викликати спогади. Коли ми каталися на велосипедах разом зі Славою, натрапили на поле соняшників. Моя хрещена жила в Маріуполі, і там такі ж поля були в достатку. І раптом ти бачиш це - немов повертаєшся в рідні місця. І в голові виникає думка: "Вау"...
Ти просто можеш "залипнути", приходить та думка про дім, про нереалізовані якісь можливості, про якесь життя, яке було до, яке ти вже не пам'ятаєш і не розумієш, воно класне... Зараз таке вже рідко, але воно все знов стається. Особливо коли День Бердянська, 17 вересня, в мене по відчуттю з дитинства в цю дату був як другий день народження. Я дуже любила ці свята, усі ці традиції, які були в Бердянську.
Що допомагає вам залишатися на поверхні? Як зараз модно висловлюватися, підтримувати психологічний баланс.
Перш за все, це стосується роботи і реалізації. Це процес самовираження як фахівця, виявлення себе як людини, що постійно, день за днем, тиждень за тижнем, місяць за місяцем розвивається. Це мене надихає, чесно кажучи, я справді насолоджуюсь своєю працею. Мене підзаряджає усвідомлення того, що я досягла рівня, коли можу забезпечити себе та дитину під час нашого перебування в Києві. А ще я отримую енергію від часу, проведеного з сином. Зараз дуже непросто придумати для нього цікаві заняття; навіть звичайний похід до Макдональдса може раптово закінчитись, якщо почнеться тривога - у нього починається паніка. Нещодавно нас зняли на камеру в той момент, і я потім просила видалити це відео. Це справді зворушливий момент, який міг би швидко поширитися соціальними мережами — його реакція в Макдональдсі, коли гучномовець оголосив тривогу, була важкою для споглядання...
Організувати дозвілля з дитиною може бути непросто, але я намагаюся знаходити цікаві заняття для нас обох: ми ліпимо, співаємо та придумуємо різні способи, як весело провести час разом. Крім того, коли батько забирає сина, у мене з’являється можливість насолодитися часом наодинці. Це дні, коли я можу не планувати нічого особливого, просто читати книгу або займатися доглядом за собою. Іноді я навіть готуюсь для себе, просто щоб підняти настрій, не виходячи з дому. Мені також подобається зустрічатись з друзями та відвідувати смачні заклади. Я вважаю, що люди, які цінують хорошу їжу, — це чудові особистості, і мені також приносить радість готувати.
Чи зустрілася б із Кравцовим знову та якого чоловіка хоче бачити поруч
- Повернімося до "Холостяка". Якби зараз Слава запросив вас на побачення, ви б погодились?
- Я би зустрілася з ним, але просто поспілкуватися. Я би не називала це побаченням.
Якщо б вам надіслали запрошення на зустріч через месенджер, чи згодились би ви зустрітися з чоловіком саме через соціальні мережі?
- Авжеж, без проблем взагалі.
Назвіть ті позитивні риси, які ви цінуєте в чоловіках, ваші незаперечні "так".
Коли ми говоримо про надійність, маємо на увазі людину, на яку можна покластися в житті. Це не означає, що вона вирішуватиме всі твої проблеми або що ти можеш залишатися несамостійною. Це просто той, хто буде вірним партнером поряд. Це один з найважливіших і найяскравіших сигналів у відносинах.
Ще вірність. Мені важливо, щоб людина поважала мене, мій досвід. Повага і надійність, повага з обох сторін. І щоб зміг проявляти емоції, був емоційно зрілим та розумів, що він відчуває, щоб він міг словами через рот донести, що він відчуває.
Який чоловік, безумовно, не стане вашим партнером?
- Вразливий нарцис з ядром психопата. Простою мовою, це чоловіки, які маніпулюють, брешуть та зневажають досвіди інших людей.
Ось ще один тривожний сигнал, коли людина плутує правду з вигадкою. Якщо вона не здатна бути чесною навіть сама з собою. Якщо емоції вириваються з-під контролю, це також свідчить про певну незрілість. Або ж, коли вона веде себе, як побутовий інвалід, і проявляє жадібність.
Яка ваша роль у шоу "Холостяк"? Поділіться незвичайним фактом про себе.
В дійсності я маю яскраво виражену жіночність. Однак через ту силу, яку мені часто потрібно проявляти, важко відразу ж продемонструвати свою ніжність і чарівність. Іноді буває непросто передати легкість, жіночність і природність.